Про зцілення біснуватого, на 10-ту Неділю

Проповідь на 10-ту неділю після П’ятидесятниці, про зцілення біснуватого, св.муч.і ціл. Пантелеймона, виголошена в Свято-Воскресенському соборі м.Тернополя протоієреєм Євгеном Заплетнюком 9 серпня 2015 року.

У кінці минулого місяця весь світ облетіла новина. Прибічники Сатани в Детройті поставили йому пам’ятник. Люди поставили пам’ятник Дияволу! Чимало хто дивувався цьому: як таке може бути? Все ж, насправді, тиі хто порушують заповіді Божі та грішать, прямо чи опосередковано роблять те саме! Вони також поклоняються дияволу, роблять його своїм божком та служать йому.

Помилкою людей, які поставили пам’ятник було те, що вони намалювали та виготовили його скульптуру надаючи дияволу страшного вигляду: із великими зубами, з хвостом, із ратицями. Вони надали йому такого вигляду, який повинен був лякати та вселяти всім страх. У дійсності ж нам відомо, що диявол хоча внутрішньо дійсно є страшним, ззовні він видає себе за Ангела світла. Так говорить нас святий апостол Павло.

Для того, щоб спокусити людину, диявол прикидається добрим. Показує, що в нього немає нічого злого та поганого. І ми зі свого досвіду це добре знаємо. Кожного разу, коли ми зустрічаємося з явним, «чистим» злом, то ми його не приймаємо, відкидаємо подалі від себе. Але, зауважте! Коли його нам повернути, підмішуючи з добром та долею правди – ми приймаємо його та слухаємось його. Коли ми чуємо по телебаченню страшні новини, коли нам щось розповідають друзі про якусь несправедливість та чиєсь безчинство ми внутрішньо обурюємося цьому, не хочемо з цим миритися. Ми хочемо покарати нечестивців, які до такого допустили – щоб сталася якась трагічна, сумна чи жорстока подія.

Це доволі правильно та зрозуміло. Всі ми народжуємося з закладеним у нас від Бога відчуттям справедливості та правди, з бажанням досягнути істини в своєму житті та навколо себе. В якому вигляді вона б себе не виявляла.

І нині, коли ми вже говоримо про людей, які поклоняються сатані, треба сказати про те, що вони розуміють його лише частково. Він страшний такий, з ратицями та рогами лише коли ми говоримо про його внутрішній вигляд. Ззовні він надзвичайно культурна та приємна істота, яка спокушає нас різними речами. Ми в той момент слухаємо його, приймаємо його думки, авторство яких, до речі, ми чомусь приписуємо самі собі.

Сьогодні ми з вами чули поєднання двох важливих Євангельських читань. Перше з них – було читання за неділю. Про те, як прийшли до Христа батько з сином, і просив батько в Господа зцілити його сина від страшної хвороби. Син був біснуватим – у ньому жили злі сили. А друге Євангеліє, яке щойно читалося, було присвячене святому великомученику Пантелеймону – пам’ять якого ми сьогодні звершуємо. На противагу апостолам, святий Пантелеймон міг зцілювати людей та виганяти з них бісів.

Фрагмент Писання про те, що диявол виганяється постом і молитвою дуже важливий для нашого духовного життя та зросту. На превеликий жаль, ми з вами щодня зустрічаємося з дияволом. Він спокушає нас, навіює злі думки, погані наміри, намовляє нас на те, щоб ми робили те, що суперечить нашій природі, а відповідно, те, що шкодить нашим стосункам із Богом.

І хоча ми ззовні, своїми фізичними очами не бачимо ні бісів, ні диявола, все ж, ми можемо побачити наслідки дії злих вчинків. Коли ми гніваємося, коли ми не любимо один одного, коли ми носимо на когось злобу, коли ми думаємо про інших гірше, ніж мали б думати, знаймо, що це все в нашому житті робить диявол. Не треба думати, що до багатьох речей в житті ми приходимо самостійно. Це не так. Насправді над нами, кожного разу, є як, Ангел-охоронець, так є злі сили, які хочуть нас спокусити, щоб ми впали та загинули.

Сьогодні дуже вчасно згадати того мужа, який своїм праведним життям зумів перемогти диявола – отримати над ним владу. Сьогодні наша свята Православна Церква вшановує пам’ять святого великомученика та цілителя Пантелеймона. Ми з вами знаємо його велику силу. У час його земного життя, а це було в IV cтолітт, не можна було бути християнином. За віру в Ісуса Спасителя людина ризикувала втратити не тільки посаду чи майно, але й саме життя чи здоров’я. Ризикуючи всім, що в нього було, святий Пантелеймон прийняв святе Хрещення та був одним із найбільш активних членів християнської громади свого міста. Він відвідував хворих у лікарнях, а ув’язнених у в’язницях, щоб полегшити страждання інших. За професією він був лікар. Але Бог йому ще помножив його таланти так, що він міг молитвою зцілювати людей. Так своїм талантом цілителя він прославився на весь світ. Ми й сьогодні, якщо будемо молитися до нього, зможемо легко переконатися в тому, наскільки в нього є велика сила та любов до нас грішних. Він, який жив у четвертому столітті, може допомогти нам, які живуть у XXI-му. Яка ж це неймовірна людська сила! Він переміг свою грішну природу, він переміг диявола та слуг його. Бог дав йому владу чинити добро людям ще більшу, ніж він мав.

gQpu4psQDyI

Такі речі треба розуміти людям, які приходять до храму лише для того, щоб тут отримати фізичне оздоровлення. Звісно, що церква – це наша лікарня, ми всі – немічні фізично та духовно – потребуємо Божого зцілення. Але при цьому, ми з вами маємо пам’ятати, що церква – це перш за все місце де зцілюються наші душі. Це місце виправлення помилок нашого життя. Це роблення людиною свого життя богоподібним. Таким, яким воно було в усіх святих, які любили Бога не тільки в час благоденсвія, але й в час випробовувань та гонінь і смерті. Ми ж із вами так само повинні боротися з дияволом молитвою та постом.

Про піст ми з вами згадуємо переважно лише тоді, коли за календарем дійсно настає Великий чи якийсь інший багатоденний піст. Проте, маємо пам’ятати, що піст та потяг до аскетизму – це нормальний стан християнина. Коли ми голодні більше ніж звикли, коли ми утримуємося від чинення зла – це вже піст. І головне – в цьому нічого надзвичайного немає, лише явна користь. Багато з нас могло на власному досвіді переконатися, як страждають ті батьки, які не привчили своїх дітей посту та утриманню з самого дитинства. Такі діти виростають потім із непомірно пихою, надзвичайною, але при цьому абсолютно безпідставною самооцінкою. Згодом ці діти, з кожним роком все більше вимагають від батьків, хочуть що ті служили їм все більше та більше. І вже навряд чи та людина, яка виросте з такої безбожної дитини, навчиться в дорослому віці повноцінно постити та любити Бога. Їй узагалі ніколи когось любити, поки вона любить сама себе. Служіння дияволу в неї стало звичкою та досвідом. Навіть, якщо вона сама про це ніколи раніше не думала.

Точно так само, як спортсмени на заняттях із фізкультури та спорту загартовують свої м’язи, так і людина загартовує свій дух і душу, чинячи добрі справи заради Бога. Така людина отримує силу для того, щоб багато швидше та простіше перемогти в собі пристрасті та гріхи. Натомість та людина, яка нема досвіду боротьби з гріхом із самого дитинства, найчастіше виростає нещасною – без Бога.

Іноді людям треба пережити, перейти через якісь величезні страждання, які приведуть її до Бога. Ми чули з вами щойно, як батько прийшов до Христа тому, що мав страшну біду – страждав його син. Можливо, що за інших обставин він би й не хотів знайти Христа. Більшість із нас теж до церкви привела яка проблема, якась біда. Нічого дивного – ми всі робимо так само. Тут ми сподіваємося отримати милостиве та милосерде зцілення для наших тіла та душі, полегшення духовних і фізичних страждань. Це зрозуміло, бо знаємо, що ніхто нас так не любить і ніхто не бачить нас такими, якими ми є, як це може робити Ісус Христос.

Також маємо розуміти, що Богу треба служити не заради користі, заради того, що Він нам за це дасть цукерочку – зараз чи потім. Йому треба служити тільки тому, що ми Його любимо. Так, як ми любимо своїх земних, фізичних батьків незалежно від того, як вони до нас ставляться чи ставилися, ми все одно їх любимо, бо тато є тато, а мама є мама. Так і до Бога ми повинні приходити з розумінням того, що ми не хочемо Він нього нагород, а лише добрих стосунків із Ним. Щоб ми знали Його, а Він знав нас. Щоб ми знали що Христос, Він – наш! А Сам Христос щоб знав, що ми – Його! І що опікується він нами не тому, що в Нього є якась зовнішня потреба в цьому, але тому, що любить нас батьківською, безумовною Любов’ю бо Сам Він Любов.

Нинішнє недільне Євангельське зачало читається в році кілька разів і ми всі його добре знаємо. Тому, я вирішив не зупинятися на ньому детально. Його головною думкою є послання Бога до нас – боротися з гріхами та дияволом відомими речами – молитвою та постом. Шкода, що там ще не дописано, але ми й без того знаємо, що людина спасає свою душу молитвою, постом і милостинею. Це ті три наших крила, які возносять нас із землі, з нашого життєвого пекла до Небес, до Божого Престолу. Не забуваймо про це. Молитва, піст і милостиня – це те, заради чого ми з вами зараз повинні жити. Разом із цим, ми з вами повинні любити ближніх, прощати їм їхні провини, як і Господь прощає нам наші. Робити добро, шукати способу послужити іншим чим тільки це можливо. Не обов’язково грошами. Не обов’язково записувати іншим свої всі статки. Достатньо їм сказати добре слово!

Посміхнутися у відповідь! Або навіть не в відповідь! Просто першому посміхнутися чи привітатися. Для багатьох із нас наша посмішка ближньому прирівнюється вже до подвигу мучеництва, бо в цей час зробили над собою настільки великі зусилля, що будь-який вияв любові чи приязні вже є насиллям над нашою грішною природою.
Вітаючи всіх нас із святою неділею, вже десятою після П’ятидесятниці, із днем пам’яті святого великомученика та цілителя Пантелеймона, який завжди допомагав людям у їх бідах і проблемах. Будемо його просити, щоб він і нас не оминав, а своєю ласкою, милосердям і небесним заступництвом покривав від усіх наших фізичних і духовних хвороб, яких у нас є безліч.

Для одних із нас хвороби потрібні для того, щоб нас смиряти та чогось навчити. У той час, як для інших хвороби потрібні для того, щоб хоча через ті страждання ми згадали собі про Бога. Це також є промислительно та надзвичайно розумно в нашому житті. Для дуже багатьох із нас, тут присутніх. Якби не хвороба, то ми навіть не молилися б. Тому нині Господь нам і показує, що Він наш Лікар, Цілитель. І дозволяє через своїх вірних слуг лікувати наші тіла та зцілювати душі. Господь Своїм промислом дозволяє нам не тільки страждати, але й вилікуватися. А коли бачить, що ми сильніші та здібніші за інших, то дозволяє нам більше постраждати від хвороби. Під час перенесення християнином з гідністю скорботи та болю його душа очищається, а гріхи – прощаються. Не забувайте й про це.

Ми знаємо з вами, що Бог прощає наші гріхи на Сповіді перед священиком. Але не тільки під час Сповіді. Кожного разу, коли людина зазнає в своєму житті несправедливої біди та болю, знущань із боку своїх ближніх, коли вона терпить скорботи, саме в той час, при умові – якщо ми смиренно та правильно їх сприймаємо, то в цю мить Господь прощає нам наші гріхи, бо ті муки – виявляються для нас очищенням та освяченням.

Нехай же Господь Бог прощає нам наші гріхи, дозволить дожити і до наступного богослужіння, до наступної святої Неділі, коли ми знову зможемо зібратися біля рукотворного Божого Престолу, помолитися до Нього, подякувати Йому за всі добродійства, явні та неявні нам. Амінь.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.