Нові 10 аргументів священика людям, які скептично ставляться до Церкви

Усе частіше можна почути новий аргумент проти релігії взагалі, а Православ’я зокрема. Так  кажуть, що, мовляв, чим менший відсоток людей в певній країні декларують своє безбожництво, тим вищі в тій країні соціальні стандарти та й узагалі – її розвиток на всіх рівнях. Опоненти церкви пишуть, що чим бідніша країна, тим більший там відсоток віруючих, і навпаки – коли в країні все гаразд, то в людей немає жодної потреби вірити в чудеса. Що можна відповісти на такі звинувачення? Давайте поміркуємо про це разом.

1. Найголовніше. Віра від віри відрізняється. Більшість речей, із якими нині найчастіше асоціюються певна частина церковних людей, у дійсності не належать Церкві, але є цілком народною творчістю, привнесеною свідомо (чи не свідомо) в церковну огорожу. Самі священики вперто, роками, намагаються вчити людей правильної віри та життя за Євангелієм, але не завжди ці уроки потрібні самим людям. Якщо ви бачите парафіянина, який веде себе надто дивно, то ви маєте знати, що через одну людину ( навіть сотню чи тисячу таких людей) немає жодних підстав вважати, що в храмі всі диваки чи ідіоти. У церкві є всякі: і рівні, і криві, і лисі, і кучеряві, і генії і безумці. Земна Церква – це спроба людини жити буттям у максимальній повноті. Тому, немає нічого дивного, коли бачимо в лікарні не лише здорових, але й хворих, які прагнуть вилікуватися. Наймовірний скарб Церкви не лише хворі, але й здорові. І саме в цьому полягає ціність Церкви з практичного боку: тільки Вона зберегла до нині знання про норму.

2. Надмірне багатство – це служіння світу та власним похотям. Немає сумнівів у тому, що коли людина чогось сильно захоче (принаймні, з реальних речей), то докладаючи певних зусиль через деякий час вона зможе цього досягнути частково, або повністю. Якщо хтось прагне слави – він здобуде славу. Якщо хто хоче досягнути вершин науки, то вперто працюючи над собою, може стати відомим ученим. Якщо ж хтось хоче стати багатим, то й тут немає нічого неможливого. Особливо, якщо відкинути основи Євангельської моралі. Здається, саме вчення Христа стоїть на заваді людям, які хочуть дуже сильно розбагатіти. Чи не так? Звісно, я далекий від ідеалізації сучасних християн, і не буду обманювати вас кажучи, що всі християни хочуть бути бідними ради Царства Божого. Однак, все-таки різниця тут між віруючими та безбожниками в цьому питанні існує. Вона дуже проста. Для реально віруючих гроші – це всього лиш гроші. Для безбожників – гроші це їхній бог, навіть якщо вони прямо про це не будуть говорити. Це ж не тільки словами треба сказати, це треба спочатку прийняти розумом. А всілякий гріх і пристрасть блокує здоровий глузд. Тому нема нічого дивного, що атеїсти не лише не можуть віднайти правильні відповіді без допомоги духовних наставників, але й часто не можуть сформулювати правильні питання, принаймні спочатку для самих себе.

3. Причина бідності деяких християнських країн лежить не лише в площині релігії. Декілька років тому в мережі опублікували напрочуд дивний документ. Вчені розповіли про те, як вони вирахували неймовірну схожість між найдивнішими речами, які в дійсності зовсім між собою не пов’язані. Скажімо, динаміка витрат США на розвиток науки, космосу та технологій неймовірно повторює графік самогубств через асфіксію, а кількість розлучень у штаті Мен неймовірно нагадує графік середньої кількості вживання маргарину. Ці ж самі графіки свідчать про наявність певного зв’язку навіть між споживанням сиру та кількістю людських смертей через те, що вони заплуталися у власному простирадлі. Очевидно, що ні згадані приклади, ні ціла низка їм подібних, цілком наукових даних узагалі нічого не говорять про хоч якийсь зв’язок між цими речами в дійсності. Це просто кумедні співпадіння. Точно так само, доволі передчасно стверджувати про залежність «рівня віри» до рівня економічного чи технічного розвитку в окремо взятій країні. Рівень технічного прогресу визначаться не наявністю в державі церков певної юрисдикції, але пріоритетами розвитку певних галузей. І тут має значення неймовірна кількість чинників. Від політичного та геополітичного, до суспільного. Увесь світ літає лікуватися до Ізраїлю, який будучи центром світових релігій, при цьому не перестав бути потужним центром науки та медицини.

Натисніть, щоб побачити повністю
Натисніть, щоб побачити повністю

4. Безбожність Європи – це міф. Московська пропаганда через злобу та заздрість вже багато сотень років постійно таврує розвинуту, цивілізовану, а головне – реально віруючу Європу тавром безбожництва. Навіть дурневі вже зрозуміло, наскільки грандіозна прірва лежить нині між «духовною» Московією та «бездуховними» Римом і Брюсселем, Прагою та Парижем. І хоча люди в тому кінці світу дійсно нерідко офіційно декларують свою «не церковність» у багатьох випадках це зовсім не означає, що ці люди автоматично записалися до сатанистів. Скажімо, дехто цим намагається висловлювати свій протест проти монополії певної конфесії в державі чи зрощенням зі світською владою. Або ж узагалі – дотримуються настільки екзотичних вірувань, які відкидають віру в персоніфікованого бога. Ще хтось, будучи в полоні певних політичних чи світоглядних конструкцій, також намагається таким рішенням заявити про свою позицію. Скажімо, феміністки будуть проти тих церков, де жінкам не дають бути священиками, а гомосексуалісти відмовлятимуться від общин, де проповідується, що содомія – це гріх проти людської природи.

Найкращим свідченням побожності того чи іншого народу є не тільки його церковність, але цілком прості та очевидні речі: ставлення до тварин, до дітей, до літніх людей, інвалідів й один до одного. Анти-церковність це свідоме легковаження потребами ближнього, незалежно від того, як часто ви сповідаєтеся та причащаєтеся. Звичайно, це правда, що в Європі легалізовують і толерують гомосексуалізм, а деякі старі храми використовують під готелі та клуби через відсутність бажаючих там молитися. Однак, окремі випадки зовсім нічого не говорять про загальний стан справ. В багатьої державах світу віруючі люди, зокрема християни трьох гілок, складають переважну більшість жителів. Справа ж не в питанні наявності храмів, а в житті по вірі Євангелія, чи хоча б по совісті.

Те, що за уявленням росіян там немає значної кількості парафій РПЦ, зовсім не говорить, що там живуть одні безбожники. Врешті, так само, як і величезна, просто надмірна кількість храмів в Україні аж ніяк не свідчить про особливу побожність нашого народу. Велика кількість храмів насамперед свідчить про любов до будівництва храмів і до зовнішнього благочестя. Поки кількість храмів буде більшою за кількість пандусів, нам є ще над чим працювати.

5. Віра в чудо – це не синонім віри християнина. Атеїсти вважають, що віруюча людина склавши руки, живе в постійному очікуванні див. Мовляв, «добрий бог за нас усе зробить». Дасть вітер, попадають плоди з дерев, будемо мати урожай. Не дасть вітру – плоди залишаться на дереві, а рік оголосимо неврожайним. Насправді, все це діє зовсім по-іншому. Віруюча людина не чекає, поки Бог зробить все за неї. Вона робить свою частину роботи. Віра – це, насамперед, реакція людини на знання про Бога. Із одного боку, навіть спасіння людини це синергія – співпраця з Христом, але з іншого – «Бог немає нині на землі інших рук, окрім наших». Людина живучи на землі повинна трудитися та вдосконалюватися, а лінь названо одним із найбільших гріхів. Ми знаємо, що дива трапляються. Однак, диво це не фокус Бога, Який хочеш нас здивувати та вразити, але Його мудра рука в конкретному місці та в конкретних людських умовах. Диво це не лише можливість людині ходити по воді, але й здатність бачити, чути, нюхати, говорити, дихати та ходити. Здатність любити та бути коханим. Здатність давати та приймати. Здатність милуватися нічним зоряним небом, тихим шумом спокійного лісу чи хвилями блакитного моря. Яких ще чудес ви від Бога хочете?

Віра – це, насамперед, реакція людини на знання про Бога.
Віра – це, насамперед, реакція людини на знання про Бога.

6. Релігійне почуття – універсальне. Існує певний міф про те, що дикі люди повірили в уявного бога, бо всього боялися. І лише згодом, завдяки науці (звичайно, мається на увазі принципово світська, матеріалістична наука) вони почали розуміти чому сонце ховається на ніч, і що блискавки не скидаються з неба злими богами грому. Отже, нині, в час спінерів і 8 айфону, вже визрів момент назавжди відмовитися від ідеї бога. Ця історія могла б бути правдою, якби не одне «але». Між страхом кари з боку злого бога та Любов’ю до Нього, при чому, аж до смерті та добровільного мучеництва – величезна прірва. Якщо ідея буття Божого є цілком інтелектуальна чи надумана, то вона зможе пояснити лише феномен найбільш грубих і чуттєвих, пристрасних людських вірувань. Однак, з цих позицій християнство виглядає повним абсурдом, бо віруючі там не лише не сподіваються за життя отримати собі матеріальних бонусів, але й готові навіть страждати, лише б мати можливість життя поруч із Богом. Ми не боїмося свого Бога, але любимо його так сильно, наскільки це лише могживо нашій грішній і пристрасній природі. І це зовсім інша тема для розмови.

Люди незалежно від свого культурного чи інтелектуального рівня завжди, від створення світу і до нашого часу, вірили в Бога та шукали Його. І хоча серед віруючих було та є чимало простих, «звичайних» людей, варто частіше повторювати, серед нас є і завжди були вчені-інтелектуали, фізики, біологи, медики, філософи та представники різноманітних професій і соціальних верств.Більшість фундаментальних сучасних наук зародилося в середовищі Церкви, або розвинулося завдяки священнослужителям. Хто цього не знає – невіглас. Вірити в Бога це природно. Неприродно навпаки – не бачити очевидного, списуючи постійні дива в своєму житті на звичайні співпадіння. Так, співпадіння теж трапляються, але й вони мають свого Автора. Пам’ятайте про це.

7. Різні люди – різні уявлення. Немає сумнівів, що ведучи мову про віру та безвір’я слід, слід чітко розрізняти людей, які сумніваються, перебувають у духовних пошуках, а також агностиків і відвертих атеїстів. Для одних агностицизм це фінальна точка в духовно-інтелектуальному змаганні. Для інших – це лише старт. Для одних атеїзм – це всього лиш небажання підняти свій зад у неділю до храму, для інших – він повинен бути обов’язково войовничим і агресивним. Таким людям недостатньо ігнорувати релігію, вони хочуть спалювати храми і вбивати священиків. При чому, вибірковість ставлення безбожників до віруючих різних конфесій очевидна. Те, що можна робити з миролюбними християнами, зовсім не практично робити з мусульманами. Наприклад, безбожні феміністки протестують за права жінок у США, але з якоїсь причини зовсім «не рвуться» на Схід, де жінка в Ісламі і досі прирівнюється до домашньої тваринки.

Окрім того, часто суперечки з віруючими людьми зумовлені не ненавистю, скажімо, до християнства чи Бога, але внутрішніми конфліктами самої людини. І коли вона хоче сперечатися з віруючими, захищаючи свій атеїзм, у дійсності, вона сперечається сама з собою, вирішуючи власні психологічні та духовні проблеми. Це надзвичайно цікавий психологічний феномен.


Буде класно, якщо ви поставите цій статті лайк і зробите репост. Бережи вас Господь! 


8. Віруючі люди часто видаються фанатиками. Однак, правда полягає в тому, що атеїзм це теж особлива віра, особливий світогляд. А він, як видно, теж вимагає своєї проповіді та свого власного фанатизму. Тому, кожного разу зустрічаючись із людиною, яка буде фанатично налаштована проти Бога, Христа, Церкви та релігії взагалі ви повинні знати, що це в неї такий вид власної віри. В той час, коли ви вірите в те, що Бог є, атеїст вірить у те, що Його немає. Або теж вірить, що Він є, але не може собі дозволити повірити в Нього через потребу повного переродження. У цьому сенсі безбожники теж є віруючими людьми, як би вони не намагалися це приховати. І тому, коли ви сперечаєтесь із атеїстом, ви зачіпаєте не просто його розумову сферу, але торкаєтесь до найбільш потаємних струн його віруючої душі, яка по природі – християнка. Саме тому, суперечки з атеїстами такі ж безглузді та позбавлені сенсу, як із диспути з сектантами чи іншими релігійними фанатиками. Вони просто вас не чують. Бачите, для психічно- та духовно здорової людини все одно, як живуть інші. Насамперед, вони слідкують за собою, а як моляться, цілують ікони чи ставлять свічки інші люди їм відверто байдуже. Якщо ж мій атеїзм – це віра, то мене будуть дратувати нові храми, священики в школах, розп’яття в лікарнях і Біблії на столиках у громадських місцях. Чи не так?

9. Богу та Церкві не потрібен наш захист.  Чимало людей долучаючись до суперечок із атеїстами помилково думають, що вони захищають Бога та Церкву. У дійсності ж, ні Бог, ні Церква не потребують жодних захисників. Вони самі є авторитетом. Навіть спеціальна богословська дисципліна, яка називається «Апологетика» має на меті захист не Бога, але людської душі, від ймовірних богословських чи світоглядних заблуджень. Вивчаючи богослів’я, ми вивчаємо самі себе. Більше того. Багатьом людям здається, що їх аргументи проти релігії свіжі та оригінальні в той час, коли в дійсності вони були спростовані ще в перших століттях Церковної історії. Отже, кожна людина, яка хоче критикувати Церкву, повинна спочатку для себе прояснити, що їй потрібно: віднайти істину чи довести свою інтелектуальну перевагу над опонентом. Якщо перше, тоді їй варто насамперед почати читати Святих Отців. Якщо друге – звернутися до психолога.

10. Християни не від світу цього. І на завершення – найголовніше. Те, що Бог Живий – знають навіть біси, не те що ми з вами – грішні людини. Але переконати у цьому когось із невіруючих просто нереально. Це треба самому спробувати на смак.«Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього» (Пс.33:9).


10 аргументів священика тим, хто не любить Церкву – схожий текст, який доповнює цей


Ще з часів Ансельма Кентерберійського та Фоми Аквінського, Декарта та Спінози людям відомі «докази буття Божого», які в реальному не працюють, бо Творця можна пізнати лише чистим серцем, а не розумом. Тому, не дивно, що дітям це зрозуміло значно краще, ніж багатьом пристрасним і гордим професорам і науковцям, які пишаються своїм безбожництвом.

Християни знають, що живуть на землі тимчасово, готуючись до справжнього, повноцінного життя, у всій його можливій повноті. Ми не тварини на двох ногах, які живуть лише для того, щоб задовольняти свої інстинкти. Ми не амеби й не мавпи, яким поталанило трохи більше, ніж іншим співбратам. Ми царського роду. І з нами все значно складніше.

Віруючі в Бога можуть жити і в бідності, і в багатстві, і в хворобах, і в здоров’ї, і вільними, і невільниками, і начальниками, і підлеглими. Єдине – що нас мало б відрізняти від інших – категоричне неприйняття гріха. Поки в нас з цим ще є невеликі проблеми, але ми працюємо і виправляємося. Сенс життя людини – осягнути Бога, а не просто переселитися у більш зручну квартиру та більшим телевізором. Хоча, багато людей роблять ставку все-таки на телевізор.

*******
Немає сумнівів у тому, що завжди існували, існують тепер, і будуть існувати в майбутньому чимало аргументів проти релігії та віруючих. І, знаєте, це чудово! Люди повинні бути живими, активними, думати, ставити питання, помилятися та знаходити істину. Це чудовий виклик для нас, християн, які завжди повинні пам’ятати про своє богосинівство. Маємо свідчити про свою віру не лише язиком, але й вчинками, життям. Маємо допомогти людям віднайти Бога у ближньому, явити Його світу. Чи, принаймні, маємо хоча б спробувати це зробити, навіть коли результати цієї роботи нам не завжди очевидні.  А що буде з атеїстами? Як показує досвід, саме життя навчить найбільших безбожників  у хвилину болю, страху та відчаю звертатися до Того, кого вони все життя висміювали. Головне, щоб не виявилося надто пізно. Тож пам’ятаймо, що найкраща наша наука людям поза церковною огороженю – наша власна святість і постійні молитви за всіх, хто заблудився, але хоче знайти вихід.