Слово після Літургії 11 липня 2014

Дорогі браття та сестри! Хотів би зараз дуже коротко нагадати про те, що ми слухали зі святого Євангелія, а також сказати кілька слів про те, що цей фрагмент може означати особисто для нас. Як пригадуєте, отець-диякон прочитав історію про сіяча. У ній Ісус Христос порівнює наше серце з ріллям, із землею на яку можна посіяти зерно. А ми знаємо, що не все що родить земля – родиться нам на користь. Господь наводячи таку аналогію, хоче, щоб Слово Боже не просто проросло, тобто було почуте, але й дало добрий врожай. А так, чимало рослин ростуть просто для краси та є декоративними. Ми ж із вами повинні стати добрим ґрунтом, щоб усе посаджене в наші душі принесло добрі плоди нам, а через нас і тим, хто поруч.

Ось, у Католицькій Церкві є таке собі вчення про Чистилище. Вони думають, що між раєм та пеклом є якесь посереднє місце. І там, у тому місці, Бог мучить грішників, які не встигли перед смертю покаятися, але мали таке бажання – просто їм не хватило часу. Православна Церква навпаки каже, що третього місця немає, а ніякого Чистилища взагалі не існує. Тому, коли наступного разу будете чути, як вас просять про молитву за душі в Чистилищі, можете їх розчарувати – такого місця немає. Душі є, а Чистилища немає!

Проблема Католицької Церкви не лише в тому, що вона неправильно вчить та відволікає увагу людей від основного. Найгірше те, що вона не каже, як там буде насправді. Ось тут і чимала проблема багатьох людей нашого часу – пригадайте, що католиків нині найбільше з усіх християнських конфесій. Вони вірять в те, що Бог шукаючи власного правосуддя буде мучити людину, «адекватно» відповідаючи на її зло. Особливо, якщо до пекла такій людині рано, але й раю вона ще недостойна. І це дійсно католицька доктрина про те, що Бог мучить людей поки не компенсує, не помститься їм за ті гріхи, які вони зробили.

У той час, Православна Церква вчить, що ніякого «середнього місця» не існує: є або рай та пекло.
Після смерті кожну людину чекають митарства. Митарства – це своєрідні духовні щаблі, а кожен щабель відповідає певному гріху. І от, проходячи ці митарства, ми вимушені будемо дати відповідь за все своє життя, ось так крок за кроком.

100905

Узагалі, про це існують кілька богословських гіпотез. Тим не менше, всі вони зводяться до одного: ті гріхи, які нас мучили ще за життя, мучитимуть нас і після смерті. Серед іншого тому, що ми будемо позбавленні можливості задовольняти їх звичним для себе чином – бажання буде, а можливості реалізувати змоги не буде. Власне, саме тому Церква закликає нас позбуватися своїх гріховних звичок і пристрастей якомога раніше, щоб ніщо земне не мало влади над нами!

Подумаймо, яке страшне горе настане для людини, яка звикла до багатства, якщо тепер її чекатиме вічність без жодної копійки! Які нестерпні страждання відчуватиме той, хто звик палити цигарки, але більше ніколи не буде мати можливості задовольнити свою пристрасть! Що буде з людьми, яким заборонять випивати, добре і багато їсти, дивитися пів життя на увімкнутий телевізор чи сидіти в Інтернеті? Лише на мить подумаймо про вічність, у якій ми будемо сам на сам зі своїми пристрастями! А ці митарства і будуть нас перевіряти.

З одного боку Ангели Божі намагатимуться знайти в нас хоч якесь добро. У той час, як біси будуть пригадувати Ангелами про те, що ми грішники, і будуть показувати всім наші конкретні гріхи – всі ті, що записані в книзі нашого життя. Тому, поки ми ще маємо можливість, і ходимо до храму своїми ногами, а уста ще можуть промовляти слова молитви, будемо просити Бога, щоб зробив з нашого серця добрий грунт. Щоб ми ще за життя встигли освятити себе.

Святі Отці ще з давнини навчали, що ціль земного життя це обожнення – максимальне уподібнення Богу. Але сьогодні про це вже ніхто не говорить. І не тільки тому, що не знає цього терміну. Справа в іншому. Ми з вами вже настільки «оскотинилися», що про обожнення говорити ще дуже й дуже рано. Нам хоча б нормальними людьми стати: не гніватися, не заздрити, щоб не шукати в інших помилок. Узагалі, пошук помилок у інших це наша улюблена справа. Це чи не єдина річ, яку ми робимо добре, з задоволенням та цілком професійно!

Тож нинішнє богослужіння, через апостола та євангеліста Матвія, нам нагадує про те, щоб наше серце стало джерелом добра. І щоб ми не лише слухали Слово Боже, але й виконували його! Щоб ми так само як цей митар покинули все, та й пішли за Христом.

Матвій, або Левій, пам’ять якого ми нині святкуємо, був людиною, яка займалася гендлярством – одним із найменш почесних занять того часу. Він не просто грішив, а купався в гріхові, насолоджувався ним. З одного боку він чинив гріх, а з іншого це було його обов’язком і професією. Він жив заради грошей і земних благ. І ось, коли він зустрів Спасителя його життя різко поділилось на дві принципово різних частини. З одного боку матеріальне багатство, а з іншого – убогість духом та майже жебрак Христос.

Бачите, Сам Христос настільки був бідним, що нині все ще тривають суперечки про те, де ж все-таки жили Спаситель і Його Пречиста Мати – Діва Марія. Їх хатинка була настільки нікчемною та простою, що сподіватися на те, що вона вистоїть хоча б сто років було б справжнім дивом. Ісус навіть сам про себе казав, що «лисиці мають нори, а лисиці гнізда, а Син Людський не має де голови прихилити». Отже, Левій дуже добре бачив, на що він йде.

Точно так само й ми, повинні частіше собі пригадувати постать цього апостола, коли нам буде важко прийняти чесне та справедливе рішення чи відмовитись від дочасного заради вічного. Немає нічого важливішого в нашому житті за стосунки з Богом. Немає та не може бути.

Народ каже, що могила всіх вирівнює. Всі ми помремо, і всі по смерті виглядатимемо однаково. Хіба можливо у когось буде домовина дорожчою. А так – з часом вона теж зогниє та струхлявіє. Тому, в нас залишається лише дві важливі справи. По-перше, просити Бога прощення наших гріхів: від гріхів молодості і до цього часу. Інше, що треба просити – сили, щоб більше не повторювати старих гріхів, і не чинити нових. Бо ж очевидно, що робити дурниці в молодих літах це одне, в старших – зовсім інше. І що прощалося юнакам, не може проститися дорослим.

Також не треба думати, що цей Євангельський фрагмент актуальний лише один раз в році, коли читається в храмі. Цей текст доречний щодня. Коли прокидаємось вранці, коли дякуємо Богу за те, що дозволив і нині нам побачити сонце. Сьогодні, правда, в нас трохи дощик. Але й це чудова нагода подякувати Богу, особливо за те, що сподобив нас бути присутніми на цьому богослужінні, молитися та приступити до Святих Таїнств. Нехай за нашими молитвами Господь посилає те, що всім найбільше потрібно – спасіння душі та всяке добро. Ми переживаємо все ще і фінансову кризу, війну, і ще безліч всіляких проблем. Тому, завжди маємо про що переживати. Але головне, безумовно, це Царство небесне.

Якщо ми будемо про це забувати, то не лише нічого не здобудемо, але й втратимо те, що маємо. Не буває так, щоб ми працювали на одного пана, а за зарплатнею йшли до іншого. Так само й в нашому духовному житті. Якщо хочемо бути з Богом, то потрібно для Нього і трудитися. А так ми працюємо для пекла, а хочемо для себе зарплати від раю. А такого не буде.

Дякую вам за молитву. Ангела всім охоронця. Спаси вас Господи!

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!