Великий піст. День перший

Знаєте, що вам скажу. З одного боку воно й дійсно так: мєдвєпутіни перебили нам повноцінний Великий піст, бо думати про спасіння власної душі, не переглядаючи щоп’ять хвилин стрічки новин та сотні сайтів одночасно – просто неможливо. Кожен раз із острахом дивишся: що там нового? Чи не почалось найгірше? Молитися неймовірно важко, бо думки про рідну землю, про свій народ, врешті про майбутнє Церкви та власної родини постійно змушують відволікатися. Уста та очі моляться літерами з книжки, а розумом, думками постійно там, де все тримається на волосині від точки неповернення.

Коли дізналися про смерть Сергія Нігояна подумалось: ось воно, найгірше… Більше такого не буде – це ж 21 століття, цивілізація, демократія, порядок, повага до людської гідності. Виявилось, що ні! Вже підерасами нині можна бути, збоченцями, олігархами, корупціонерами, суддями-повіями з повноваженнями Папи Римського, та ким завгодно, але не українцями! А потім стало відомо про ще чотирьох героїв. Минуло кілька днів – вбитих та замордованих все більшає. Донині їх символічно називають “Небесною сотею”, хоча скільки їх насправді – ніхто не знає – останній відомий з них помер сьогодні вранці, 3 березня…

Тисячі ранених та покалічених, невідомо ще скільки зникли безвісти. І кожного разу думаєш: очевидно це вже кінець, бо гірше й бути не може. Але ж може! Чорний чобіт кремлівських фашистів все одно не зупиняється ні перед чим, бо немає ні сорому, ні страху Божого, ні честі. Немає ніякої риси, яка б вирізняла таких людей від тварин. Це – собака, яка не зупиниться, поки не помітить своєї території, навіть коли більше ніколи в житті там не буде. Її маніакальна та хвороблива імперська слабість змушує все швидше та з більшою насодою злизувати власну кров з ножа, все більше й більше п’яніючи від її смаку.

supercoolpics_01_24012014120704 (Medium)

Церква вчить, що Господь не дає людям випробовування понад її сил. Оголошена нам війна – це лакмусовий папірець на поряднісь людей та зрілість нашої нації. Ми давно знали, якою є офіційна Кремлівська політика. Але, здається, лише тепер, на майданах всієї України, починаєш розуміти якими насправді є ми самі – українці. Це – нація героїв.

Раніше, співаючи “Ще не вмерла Україна” я, чого гріха таїти, мало що відчував. Принамні, я не завжди ідентифікував слова гімну з нашою реальністю, та безпосереднім відношенням тексту до мене особисто. Але зараз, коли слова цієї пісні направду були оживлені кров’ю наших мучеників та сповідників, навіть мені, цілком дорослому та досить цинічному чоловіку, складно стримати сльози. Але це не сльози відчаю та безнадії. Це – гордість за те, що я українець, що мені пощастило жити в час особливих випробувань, котрі наш народ зустрів з честю та гідністю. Коли героями називають тільки убитих – це несправедливо. Героєм України є кожен, кому болить серце за Правду. Герой кожен – хто вийшов на майдан чи прийшов за посвідекою до українського війська.

Коли початок війни співпав з початком Великого посту, я знаю, що це не вороги заважають нам молитися, а Сам Спаситель наш Ісус Христос подарував нам на час випробовувань особливу духовну втіху – Святу Чотиридесятницю. В Божому світі немає випадковостей. Помагай нам, Христе, Тебе любити та не грішити, залишаючись християнами та людьми в будь-якій ситуації. Зміцни наші кроки на початку приємної та спасительної дороги цього посту. Ти, що перетворив воду на вино, перетвори зле серце наших ворогів на добре, а нам даруй силу та гідність зустріти всі належні та спасительні випробування.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!