Великий піст. День третій

Православна традиція навчає нас не вірити власним переживанням. У певному сенсі, метою Церкви є розбудити, привести до тями, зняти з нас рожеві окуляри та переселити зі світу фантазій в реальний, справжній світ. На час Великого посту вміння тримати себе в руках, котролювати власні думки та емоції – це надзвичайно важлива християнська риса. Власне, тут перед нами постає свого роду “зачароване” коло: для того, щоб постити по-справжньому, потрібно спочатку навчитись контролювати власні емоції, але й для того, щоб навчитися контролювати себе, потрібно спочатку навчитися постити. Все залежить лише від конкретної людини, та конкретного рівня її оцерковлення. У будь якому випадку, сміливо можна привести тотожність: піст – це самоконтроль.

Зараз скажу найголовніше. Людина, яка живе в фізичному світі, одночасно живе й у світі духовному, а її фізичне буття дуже тісно пов’язано з метафізичним. Після того, як у наше життя увійшов гріх, ми (люди) перестали правильно функціонувати. Наші тіла стали смертними, пристрасними та тлінними. Наша свідомість помутнилася, і замість того, щоб дух керував душею, а душа – тілом, наше тіло керує душею та духом. Тих людей, які все-таки зуміли зберегти в собі правильну ієрахію людської природи, а точніше – зуміли перемогти в собі гріх, Церква називає святими. Наша ціль сьогодні – хоча б частково наслідувати таких подвижників. Звичайно, найпершим та найкращим нашим ідеалом повинен бути Сам Спаситель Ісус Христос. Але цей ідеал настільки від нас уже  далекий, що лише від одного усвідомлення своєї несхожості зі Спасителем чимало людей могли б впасти у відчай. Тому, не бажаючи цього, Церква ставить у приклад осіб, які будучи грішними, погодились на співпрацю з Богом, та змогли досягнути Царства Небесного. І от піст,власне, це наша згода на максимально тісну та тривалу співпрацю з Христом, а також, активна дія стосовно цієї домовленості.

Відійду ще в бік від основної теми, й згадаю ще про одне. Піст – це природній стан справжнього, нормального християнина. Він не є банальним обмеження в кількості та якості їжі. Піст в першу чергу – це особлива духовна практика, під час якої ми навчаємось переходити від аномального, приземленого життя, і, як кажуть філософи – переходимо з горизонтальної площини буття, до вищої, вертикальної. Тож безумовно, піст не є духовною заслугою людини, після якої Господь стає їй боржником. Та людина яка постить – не робить жодного героїчного вчинку. Вона просто починає жити правильно та праведно, саме так, як вона повинна жити постійно від народження до смерті. Якщо й можна говорити про певне “духовне геройство”, то виключно в сенсі перемоги людини над собою та власними пристрастями. Нам не потрібно ставати кращими від свого сусіда. Нам потрібно стати кращими за самих себе.

IMG_7911 (1)

Також скажу, що Церква не позбавляє людину від насолод, які можна отримати усіма органами чуттів. Навпаки. Лише через вміння правильно їх використовувати людина може відчути максимальну насолоду – і тілесну, і психологічну, і духовну. Наприклад, відомо, що багаторічний курець притуплює собі рецептори смаку. І відповідно, коли сідає до столу, то мусить використовувати більшу кількість солі, чи інших приправ, оскільки чимало клітин, які відповідають за смак, просто не функціонують, як раніше. Отже, коли людина в такому випадку вживає більше солі, ніж інші – це зовсім не говорить, що вона отримує більше насолоди від їжі. Це може свідчити про абсолютно протилежне, а саме, що наш гіпотетичний курець настільки пошкодив собі організм, що нормальної кількості йому вже недостатньо. Таку аналогію можна проводити з чим завгодо, починаючи від питань кількості їжі, спиртного, гріхів язика, волі, та закінчуючи статевими збоченнями. Розум грішника помутняється з кожним новим гріхом.

Оскільки людина через гріх все більше відходить від Бога, то очевидно, з певного часу вона втрачає здатність адекватно оцінювати своє життя, оточуюче її товариство, свої умови, врешті саму себе: свої вчинки, думки, слова. Доходить до того, що грішна людина, яка не знає і не розуміє навіть власної фізичної реальності, з якогось дива пробує розгадати те, що переходить далеко за межі очевидного: вона шукає значення власного сну, певних співпадінь чи життєвих випадків. А ще, християни також знають, що диявол в нашому світі діє на нас саме в духовному та психологічному плані. Він заплутує нам думки, внушає злі наміри, намагається зробити все, щоб відволікти від Бога. І головне – змушує нас вірити, що це ми самі дійшли до тих чи інших гріховних, а частіше – частково гріховних висновків.

Ще один приклад. Уявіть собі око, яке дивиться на певну річ. Сигнал з ока йде в мозок. І вже в мозку обробляється памяттю та іншими мозковими вузлами. Диявол робить так, щоб ми бачили річ, але прагне втрутитись в цю систему, долучаючись саме в тому місці, де інформація аналізується. Тому, враження від побаченного різнимим людьми не завжди залежать тільки від їх культурного, соціального чи освітнього рівня. Ключовим чинником того, що бачить і як сприймає цю інформацію людини є її духовний стан. Христос навчав саме про це, говорячи, що: “Око є світильником тіла”.

Навіщо я про це кажу? Україна переживає непрості часи. Неправедна влада була скинута. І серед вимог народу були люстрація та покарання злочинного уряду, починаючи з колишнього Президента Януковича. Сьогодні, напевне, вже немає здоровомислячих людей, які б сумнівалися в тому, що Янукович – справжній убивця, злодій та злочинець. І очевидно, не лише в політичних опонентів, але й у самих звичайних “моральних” людей виникають недобрі думки щодо нього. Навіть я сам, зазвичай доволі байдужий до політики, вчора дозволив собі надто емоційний та злий пост проти тієї мафії. Правда, згодом я пожалкував, що написав його та й витер. Але це дало мені поштовх до думки про справедливість і моє особисте ставлення до зла та злочинців.

Як християнин, в першу чергу я віддаю увесь суд Богу. Суд – це Його привілей та те, чим Бог буде займатися, коли прийде час. Також, як цілком законослухняний громадянин, я апелюю до справедливості земного суду, українського чи міжнародного – не має значення. Якщо провина буде доведеною – кожен  повинен відповісти.

Але,  як людина грішна, я не можу не співчувати кожному грішнику, бо я й сам такий. Слава Богу, я нікого фізично не вбивав. Але очевидно, добрих сто людей за своє життя я точно розчарував. Не хочу й вас образити, але  здається, серед тих, хто буде читати ці рядки, не надто багато святих подвижників. Треба погодитись, що кожен з нас є негідником, просто, у своїй власній сфері. Тому, те, що відбувається навколо Януковича, як на мене, це в першу чергу аналіз на святість та порядність кожного, а не тільки його самого.

Емоції та враження нас часто підводять. Диявол постійно внушає людям безглуздя про те, що зло можна перемогти більшим злом. Церква каже протилежне – лише добром можна подолати зло остаточно. Треба визнати, що поки ми грішники, то не раз сатана тлумачить нам, як і що навколо нас відбувається. Давайте будемо молитися за тих, хто нас не любить, а також за тих, хто нас дратує та бажає нам зла. Першою ознакою християнської любові є терпіння. Ми не мусимо робити щось надзвичайне людині. Але просто потерпіти – в цьому так багато мудрості та правди. Якщо ти бажаєш Януковичу зла – значить ти такий самий, як і він. Головна ціль християнина – знищити не того Януковича, що жив у Межигірї, а того, що живе в нас самих. І, здається, це зробити набагато складніше…

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.