Дорогі браття та сестри! Ми закінчили читання цього тижня канону святого отця нашого, преподобного Андрія Критського. Цей канон називається «покаянним» тому, що його ціль – не просто змусити нас класти поклони, не просто змусити нас співати. Він має на меті заохотити наше серце відчувати щирий жаль за свої гріхи, гидувати ними. За час його читання ми маємо розуміти те, що всі ці наші гріхи не є частиною нашої природи, а наче паразит живуть на нас, харчуються нашою волею, використовують наш розум, усі наші органи. Диявол хоче мати над нами владу.
Нинішні богослужіння, зрештою, як і всі інші наші богослужіння, мають метою єдине – повернути нас до втраченого раю, в обійми люблячого батька.
Ми сьогодні чули прекрасну частину того канону, де преподобний Андрій згадує кілька прикладів із Нового Завіту. (Старий Завіт ми знаємо гірше тому, на превеликий жаль, дуже багато згаданих щойно імен нам нічого не говорять). Але коли ми вже чуємо історії з земного життя Господа нашого Ісуса Христа, то вже деякі речі пригадуємо. Так, щойно ми прочитали історію про те, як по обидва боки від розіп’ятого Спастителя було ще два хрести, на яких мучилися та помирали розбійники. Ця коротка історія цілком достатня для того, щоб зрозуміти головну суть того, чого хоче від нас Бог. Один сміявся з Ісуса, глузуючи казав: «якщо ти Син Божий зійди з хреста, спаси себе та нас». А інший лише тихо промовив – «Помяни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє». Свята Церква пропонує нам із вами нині глянути своїм духовним взором на Голгофу, де розсудливий розбійник через своє покаяння увійшов у райські оселі.
Ми звикли до думки, що для спасіння нам конче потрібні добрі справи, що важливо приходити до Таїнств та вести активне «оцерковлене» життя». Але подивіться, що Господь дозволив першому до раю ввійти саме цьому розбійнику. Він ніколи не був в церкві, він жодного разу не постив, ніколи не цілував ікони та не ставав перед ними на коліна. Але саме він виявився достойним першим із людей ввійти до раю. Це не був Іоан Предтеча, це не була Пресвята Богородиця, це не був хтось із інших старо- чи новозавітніх праведників. Першим у рай увійшов розбійник, який розкаявся. Він чітко розумів своє справжнє місце. Він дуже добре розумів, що Христос висить і помирає на хресті безпідставно, нізащо. Він також знав, що коли Христос буде в Царстві Божому, то він – розбійник – там точно не буде. Тому, він і каже Ісусу: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє! Коли будеш там, то хоча б згадай, скажи одне слово про мене та моє існування! Тому, що туди, куди Ти сьогодні йдеш, мене не буде ніколи!
Думка про те, що розбійник спасає свою душу щирим покаянням повинна дійти до нашого серця та заволодіти нами цілковито. «У раю будуть усі, кого я знаю, але тільки не я» – ось що значить щире покаяння! Ця думка чудово висловлена в нашій молитві перед Причастям святих Христових Таїн: «Першим із грішників є я». І допоки ці слова, які були проповлені колись іншими людьми, іншими людьми записаними та надрукованими в молитовнику не стають нашими особистими словами та переконаннями – ми не спасемося. Про це треба пам’ятати кожного разу, а передусім коли молимося чи читаємо Святе Писання. Кожного разу ми повинні шукати себе в тому чи іншому біблійному фрагменті. Так і зараз: ким ми є – розбійником розіп’ятим із лівого боку Спасителя, чи з правого?
Юда Іскаріотський перед тим, як зрадити Христа причастився на Тайній Вечері. Святе Причастя саме по собі не спасло його, але навпаки – стало «в суд та вічне осудження». А невідомий нам розбійник за все життя може й нічого доброго не зробив – він був розбійником – вбивцею та грабіжником, але почув від Спасителя: « нині будеш зі Мною в раю». Господь подивився на його серце та побачив, що тепер у цього бідного та нещасного чоловіка є все, для того, щоб увійти до Царства Божого, а саме – щире покаяння. І прочитаний нині канон навчає нас саме цього – порівнювати себе не з гіршими, а з кращими. Ніколи не треба думати, що всі люди довкола нас грішники, а ми святі праведники, бо ходимо до храму. Насправді, як ми щойно переконалися, це нам може нічого не дати. Ще раз нагадаю, що Юда перед зрадою та самогубством причастився. Святитель Іоан Золотоустий дуже добре пише, що: «з цим Причастям у Юду ввійшов сатана». Уявіть собі – ні більше, ні менше!
Якщо ми споживаємо святе Причастя не готуючись до нього, нерозважливо, без розважливості, благоговіння та смирення перед великою Святинею, то й у наше серце з причастям може ввійти в нас сатана. Ми нічим не кращі за Юду.
Але якщо ми будемо казати «Боже, будь милостивим до мене, грішного», «пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє, бо мене там ніколи не буде», то Христос лагідно промовить «нині будеш зі Мною в раю», бо «домі Отця Мого оселей багато».
Я щиро вдячний усім вам за цю молитву. Насправді, Церква – це не лише ієрархія, священнослужителі та клір. У першу чергу Церква – це народ Божий. І, хочу наголосити особливо, що без участі мирян священик сам не може служити службу Божу, бо коли він один, то представляє перед Господом лише сам себе. А для того, щоб Церква жила та діяла, потрібні люди – миряни. Тому, я щиро вдячний вам за те, що ви знайшли час, можливість, сили та бажання прийти в храм і помолитися з нами. Цим ви, безумовно, доклали частинку свого тепла та віри, духовної жертви в нашу спільну жертву для Бога.
Нехай Господь Бог побачить це та швидко прийме наше покаяння. Якщо ми з вами до цього часу нічого доброго не зробили, то нехай Він порахує початком нашого виправлення цю скромну молитву та цю нашу зустріч у храмі. Спаси вас Господи. Амінь.
Після 4 частини канону,
1 тижня Великого посту
26 лютого 2015 року
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.
