50 відповідей отця Євгена про себе

Усім найкращі вітання! Насамперед, хотів би привітатися, як із новими, так і вже  досвідченими читачами цієї сторінки. Якщо ж ви тут новенький, то давайте знайомитися. Мене звати Євген Заплетнюк, і я є православним священиком. Живу та служу в Тернополі. Мені надзвичайно приємно, що ви вподобали мене на Фейсбуці, Твіттері чи Гуглі, і через них ми маємо можливість регулярно спілкуватися. Багатьох читачів я вже знаю особисто, багатьох лише віртуально – через мережу.

Багатьом із вас цікаво дізнатися ще й про автора текстів, які вони читають, тому я непевне, мав би час від часу розповідати більше про себе. Все ж, православна традиція, до якої я належу, не схвалює, коли якась людина звертає особливу увагу на себе без поважної причини. Але, сьогодні в нас така причина з’явилася: 2 серпня 2018 року – останній день у житті отця Євгена, коли йому 39 років. Вже завтра, 3-го серпня, ця цифра буде значно жахливішою. Не знаю, скільки Господь ще дозволить мені прожити, але все-таки, давайте знайомитися, якщо ми досі добре не знайомі!

Вашій увазі незвичайне моє «інтерв’ю». Його автори – не журналісти, а психологи. Усі ці питання – це не просто формальність, але питання, які можуть допомогти людині «звільнити свій розум». Часто для того, щоб людина побачила щось у собі, їй потрібно поставити важливі та правильні питання. Тож, швидше, це буде моїм публічним тестування, а не інтерв’ю. Все ж, я сподіваюся, що прочитати його буде не тільки цікаво, але й корисно. Заодно й познайомимося!  Якщо захочете, то спробуйте перед моїми відповідями спочатку для себе сформулювати свої власні, а вже потім читати ті що є. Правильних і не правильних відповідей тут не існує. Як і не існує неправильного вашого відображення у дзеркалі. Ви – це ви. Що маємо – те маємо. Ну, поїхали!


1.Скільки б ви собі дали років, якби не знали, якого ви віку?

Безумовно, я б дав собі значно менше, ніж насправді. Все ж, мене не стільки лякає цифра мого нового віку, як реальна жахаюча невідповідність між тим, що є й тим, що я відчуваю. Коли бачу своїх однолітків я не тільки думаю класичне: «о боже, які вони вже старі!». Мені значно цікавіше дізнатися чи вони, дивлячись на мене, теж щось таке думають. Років десять у паспорті я б викинув сміливо. А може й трохи більше )

2. Що гірше – помилитися, або навіть не спробувати щось зробити?

Часто цитую Грушевського з цього приводу: «Наші потомки простять нам наші помилки, але ніколи не простять бездіяльності». Життя це рух, це динаміка, це помилки та досягнення, поразки та нагороди. І справжня мудрість полягає в тому, коли ми вчимося цінувати навіть невдачі. Це вони дають нам нові сили, щоб досягати нових вершин. Звичайно, падати завжди боляче. Але тільки після падіння людина починає розуміти: яке це велике щастя твердо стояти на двох ногах та не шукати пригод на зону нижче спини.

3. Якщо життя таке коротке, чому ми робимо стільки всього, що нам не до душі, і любимо стільки всього, чого ніколи не робимо?

Фундаментальну відповідь на це питання дає богослів’я. Людина пристрасна та грішна, і в певний момент вона перестає керувати собою,  котролювати свої бажання.. Гріх особливо панує над тими людьми, які оминають церкву. Багато хто вважає віруючих фанатиками, але повірте, серед курців чи футболістів фанатиків значно більше. Так, ось. Оскільки серед нас фанатично віруючих значно менше ніж «фантастичних», наш світ став злим і абсурдним. Тому, інша відповідь на це питання: всі люди різні. Серед людей чимало покидьків, але й чимало людей, які роблять добрі справи, а не роблять злих тільки тому, що це відповідає їх природній потребі і бажанням, Це їх свідомий вибір, а не випадковість.

4.Відповідайте собі чесно на питання – ви більше говорите чи більше робите?

Не треба особливої чесності. Я говорю значно більше, ніж роблю. Але не тільки тому, що я лінивий, а тому, що у багатьох випадках говорити – це і є моєю роботою. А взагалі, я постійно зайнятий, маю дуже мало вільного часу. Ось днями закинув нову порцію книжок до рідера, але часу на читання майже не маю. Все ж, переконаний, що робота характеризується не тільки тривалістю, але й ефективністю. І тут вже нехай про мою ефективність скажуть інші люди – збоку не тільки краще видно, але й чесніше.

5. Якби ви могли щось змінити в цьому світі, що б ви вибрали?

Очевидно, якби в мене були можливості щось глобально змінити, я б найперше змінив самого себе настільки, наскльки це можливо та потрібно. Кому треба – нехай сам себе змінює. Часто наше бачення добра для інших абсолютно не відповідає баченню цими ж людьми. Тому, в переважній більшості випадків, найбільше добро для людини – просто залишити її в спокої. Якщо ж ви мене спокушаєте питанням, яке ставив перед Адамом і Євою змій, і чи хотів би я бути богом, то я б сказав, що враховуючи попередній негативний досвід людства у цьому плані, я краще з’їм якесь інше яблучко. Надто велика відповідальність для людини, яка сама собі не може рівно підрівняти вуса )

6. Якби щастям можна було розплачуватися, як грошима, яка робота зробила б вас багатим?

Я б, як і 20 років тому, категорично захотів би бути православним священиком. Це те, що дарує мені щастя і по іншому жити мені було б дуже боляче. Я знаю це напевне, бо вже маю з чим порівнювати.

7. Ви робите те, у що вірите чи просто намагаєтеся себе зайняти хоч чимось?

Бути священиком – найбільше щастя на світі, якщо ти до цього покликаний Богом. І навпаки:  немає нічого гіршого та страшнішого, ніж бути священиком, аби себе зайняти хоч чимось. А я знаю таких людей. На жаль, не одного. Спочатку це було їм цікаво, а потім – перегоріли. Як тільки я відчую, що перестав цим жити – я не буду мучити ні себе, ні інших. Богу це сподобається. Йому завжди подобається чесність. Думаю, в мене достатньо сил і навичок, щоб займатися іншими справами та прогодувати себе. Мене ж ніхто не змушує бути священиком. Я вже виріс із цього віку. Це мій особистий вибір, цілком свідомий .

8. Якби середня тривалість людського життя була не більше 40 років, що б ви змінили у своєму житті?

Очевидна відповідь на це питання атеїста – якщо мало живемо, то слід якомога швидше ставати гедоністом. “Їж, пий і веселися, бо завтра помреш!”. Але, як для християнина, в мене зовсім інше бачення. Я вчуся і готуюся вмирати щодня. Не в тому сенсі, що маніакально домовляюся про організацію власного похорону та вже замовляю гробокопателів. Я про інше. Я, як і всі віруючі, особливо на молитві, готуємося віддати себе і своє життя всеціло Богу та Вічності. І мені вже й не так важливо, де жити з Богом – тут чи там. Головне, щоб з ним, з Христом Богом, моїм Спасителем.

9. Наскільки ви в дійсності керуєте курсом, за яким рухається ваше життя?

Не хотів би перебільшити своєї ролі в цьому процесі, але й применшувати, напевне, теж не варто. Останнім часом це питання дуже багато займає моїх думок. Я вчуся бути дорослим. Вчуся брати на себе відповідальність за свої вчинки, виправляти якісь помилки. Моє життя це частина Божого Плану. Я роблю те, що розумію, а там де не розумію покладаюся на Бога. Прошу святих молитов.

10. Що вас більше турбує:  чи робите ви речі правильно чи робите ви правильні речі?

Правильні речі слід робити правильно. Це якась софістика, яку я не дуже розумію. Якщо кіллер йде виконувати чергове замовлення, йому важливо вбити правильно: якісно та без зайвого галасу. Правильна річ – попередити людину, що за нею полюють. Звісно, я за те, щоб кіллери вбивали не інших людей, а свої пристрасті та пороки. Це й буде правильно та вгодно Богу

З богословами США, Польщі та Канади
З богословами США, Польщі та Канади

11. Уявіть, що ви обідаєте з трьома людьми, яких ви поважаєте, і якими ви навіть захоплюєтеся. Раптово вони починають критикувати вашу кращу подругу, не знаючи, що ви з нею знайомі, при цьому їх «критика» не варта і несправедлива. Що ви зробите?

Я часто був в таких ситуаціях. Але ще частіше як за обідом, приймав активну участь у суперечках в Інтернеті. Люди часто не уявляють, не мають найменшого уявлення про те, що вони говорять, навіть на підвищених тонах. У залежності від культурного, освітнього чи духовного рівня людини, в тих головах може відбуватися будь-який хаос. Я, якщо чесно, постійно жалкую, що вступаю, або сам починаю ті суперечки. От людина каже, що ненавидить Православ’я. Я скажу, гаразд. Якщо про це скаже досвідчений архієрей чи старець, який все життя прожив у монастирі. У нього очевидно якісь підстави говорити, щось таке і він знає, про що каже. Навіть, якщо я не згоден з такою позицією. Але коли на церкву хоче помочитися людина, яка в житті не прочитала жодної книжки про віровчення та життя Православної Церкви, то я не забуваю нагадати, що така людина – дурень. Ти нічого не тямиш у темі, про яку кажеш суцільну маячню. Промовчав би – прийняли б за розумного. Я все свідоме життя присвятив служінню Церкві, і смиренно визнаю, що багато чого досі не знаю та не розумію, тому часто звертаюся за порадами чи то до владики, что до старших отців. А тут – закінчив курси «Єшко» і вже професор економіки!. Критикувати хімію чи фізику нині мало хто хоче, бо розуміє свою обмеженість. Лише в питаннях віри та релігії кожна бабка мнить себе доктором богослів’я. Хіба це не смішно? Це смішно і убого. Людина 10 заповідей не знає, а мені щось з піною на устах зоче дозахувати.

12. Якби ви могли дати новонародженій дитині всього одна пораду, знаючи, що вона її запам’ятає, що це буде за порада?

Хоча діти нашого часу хочуть від нас чути лише пін-код до кредитної картки, все ж, я б хотів сказати щось більш цінне та оптимістичне. Скажімо, перший вірш із 26-го псалма: «Господь — Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь — Захисник життя мого, кого устрашуся?». Наша біда не тільки в тому, що ми мало турбуємося по-справжньому важливими речами, але й у тому, що ми переживаємо за речі, які взагалі слід відкинути від себе. З роками вчишся це розуміти, а в молодості на це немає часу.

13. Чи готові ви порушити закон, щоб врятувати кохану людину?

Безперечно, що так. Мій закон – любов, яка вище справедливості. Тому, рятував би, якби міг, навіть не кохану.

14. Чи траплялося вам приймати за безумство то, що на перевірку виявлялося креативністю?

Давно зауважено, що геніальність межує з безумством, а хто перший одягнув халат, той і лікар. Це, звісно жарт. Але в кожному жарті 34% жарту… Звісно, є чимало речей, які мають чи можуть мати подвійне, а то й потрійне тлумачення. От, як автору деяких текстів мені цікаві тексти чи книги, які стають популярними в інших авторів. Дуже дивно буває дізнатися, що якась маячня, яку ти не можеш дочитати до половини сторінки уже «порвала інтернет», чи то стала классикою на всі віки. Мені такі речі дуже складно прийняти. Я розумію, що про смаки не сперечаються. Але коли питання не смаку, а здорового глузду, стає страшно за наше майбутнє. Люди думають, що коли вони читаючи книжки, то обов’язково стають кращими, розумнішими, культурнішими. Ні, звісно це не так. Ти тільки тоді будеш ставати кращим, коли читатимеш кращі з можливих книг.

15. Як ваші знання відрізняють вас від більшості інших людей?

Навряд чи я, не маючи офіційних посад та особливих титулів, міг би похвалитися чимось надзвичайним, як це нині роблять інші мої колеги. Хоча треба визнати: як автор, священик я вже доволі відома “персона”. Одним я відомий, бо вони цілком поділяють мої погляди та допомагають їх поширювати. Іншим я відомий, бо вони мене щиро ненавидять і критикують за все, що я роблю. Все ж, буває й третій тип людей. Вони одночасно мною і захоплюються, і ненавидять. Одним словом це називається – заздрість. Вони мене читають, але не «лайкають», начебто ніяк не реагують. Насправді в них кожен мій вдалий текст народжує нову хвилю обурення та заздрощів. А ще є люди, як мають можливість допомогти в чомусь – а не допомагають. Це все особисті пристрасті людей, і я ставлюся до цього з розумінням. Як буде треба, Бог мені допоможе й без великої кількості посередників. За останні роки я навчився ні на кого не покладатися крім себе, ні від кого нічого не очікувати, і не мріяти, що на грушці виростуть банани. Не можна очікувати від дешевих людей дорогих, шляхетних вчинків. Чи ображаюся я на таких людей? Ні, я вже виріс із того віку.

16. Як ви думаєте, чому те, що робить щасливими вас, не робить щасливими всіх підряд?

Справа не лише в мені і моєму особливо оригінальному розумінню щастя. Всі люди різні, і в кожного своє власне уявлення не тільки про глобальне щастя, але й про певні життєві дрібниці, смаки, вподобання. Хтось слово «благодать» говорить тільки після ситої трапези, задоволено погладжуючи своє пузо. А комусь це слово асоціюється лише з моментом Святого Причастя біля Божого Престолу. Слово то одне. А світи у людей – різні.

17. Що з того, що б вам дуже хотілося зробити, ви до сих пір не зробили? Що вас зупиняє?

Все, що я хочу – я роблю. Можливо, на втілення певних мрій мені треба буде більше часу. Деякі мрії ще в процесі виконання. Головне, не помилитися з вибором цієї мрії. Це теж досить важливо, бо в них є здатність збуватися. Зауважу, що я не завжди був таким ідеальним. Головні світоглядні та особистісні зміни в мене почалися останніми роками. Зараз я розумію, що допускав велику кількість помилок і тішився від цього. А це треба не тішитися, а виправляти. От, маю ще одну велику мрію, яку можна озвучити: виправити максимальну кількість власних «косяків» у минулому. Це не є щось надзвичайно кримінальне. Але це потрібно саме мені. А, забув! Хочу в Париж. Немає поки грошей. Це й зупиняє.

18. Подумайте, чи не утримуєте ви в своєму житті щось таке, що варто було б відпустити?

Подумав. Не утримую. Я навіть людям не люблю зайвий раз нав’язуватися. Нікого не тримаю біля себе силою. Ні людей, ні обставин. І ще раз повторю: раніше я таким не був. так я дуже добре починаю відчувати, що  подорослішав і навчився чомусь важливому, що було мені раніше не доступним.

19. Якби вам довелося переїжджати в іншу область, або навіть країну, куди б ви переїхали, і чому?

Думав про це раніше. Я б обов’язково хотів поїхати в ту країну, де в мене залишилася б можливість бути священиком. На даний момент – це моє все. Я можу займатися будь-якою роботою, яку роблять інші люди. Але для того, щоб отримувати від неї максимальне щастя та радість, мені треба «жити у вівтарі». Моя зона комфорту – це православний храм, суботня всенічна, можливість хрестити маленьких діточок і сповідати найбільш серйозних і відповідальних підлітків. Це не можливо передати словами. Це треба жити, бо саме таке життя і є життя людини у всій його повноті.

20. Викликаючи ліфт, натискаєте ви кнопку виклику більше одного разу? Якщо так, то чи вірите ви, що так ліфт приїде швидше?

Так, я це роблю. А ще коли розповідаю комусь щось по телефону, то я все одно показую рукою «куди треба повертати». А причащаючи людей із ложечки, я сам відкриваю рот. Це все інстинкти. Нічого надзвичайного )

 

21. Ким би ви віддали перевагу бути – проблемним генієм, або радісним простаком?

Здається, я таки проблемний простак! Це дуже сумно. Давайте наступне питання! Давайте не будемо про сумне – попереду ще тридцять питань!)

22. Що робить вас саме вами?

Гм. Мною мене, як і вас, робить цілком оригінальне поєдання власних вад і чеснот. Оця суміш – і є мною. Ось чому всі люди орізні.

23. Чи були ви для оточуючих таким другом, яким би вам хотілося, щоб для вас були вони?

Мені складно судити, яким я є другом для інших. Але те, що я часто відчуваю неадекватне ставлення до себе у відповідь – це факт. Я намагаюся робити щось для людей, які цього потребують. Якби в мене було більше влади чи можливостей, грошей чи вигідних знайомств, біля мене б усі стрибали молоденькими зайчиками, бувально один поперед одного. Коли я був ректором духовної семінарії у Теребовлі, до мене телефонували викладачі, щоб запитати, чи не болить мене голова. Якщо я казав що болить, вони передзвонювали ще через пів години, і питали чи вже легше. Коли ж я покинув цю посаду, ці ж самі люди навіть перестали відповідати мені на смски з Різдвом. Це те ж саме, що я бачу біля архієреїв. Всі «обожнюють» їх у їх славі (без уваги на особу – не маю на увазі когось конкретного), лише в силу їхньої посади. Закінчаться такі часи, (а вони неминуче закінчують у всіх і кожного), тебе викинуть на звалище, і навіть ніхто не запитає, чи ти маєш що їсти. Це особливе випробування єпископа. Він має жити приймаючи щоденне лицемірство людей, які його ненавидять, цілуючи руку. Це одна з тих причин, чому я не вважаю архієрейство легким способом життя. З тобою «дружать», коли ти щось можеш дати тепер чи в перспективі. Не моржеш дати чи зробити – ти ніхто. Який ти друг, коли тебе не можна використати?

24. Що гірше – пережити переїзд хорошого друга в далекі краї, або втратити контакт з одним, який живе зовсім поруч?

Це життя. І це зовсім не трагедія. Ти все одно можеш продовжувати спілкуватися з другом, який живе далеко, через інтернет або навіть систематично навідуючи його в іншій країні. А те, що посварився з другом? Посварився? То помирися. Не захоче, то який він тобі друг? Не бачу особливої проблеми

25. За що ви вдячні долі і людям найбільше?

У долю я не вірю. Вдячний Богу. Вдячний Богу за все. За людей та обставини. За сили, які він посилає під чергової невдачі. За радощі маленьких перемог. За людей, які люблять, підтримують, допомагають, критикують, дарують натхнення. Кожна людина має кому та за що дякувати. Якщо ти думаєш, що всього досягнув сам – ти божевільний. У наших стосунках із Богом – все добре це від Нього. Всі «косяки», помилки та невдачі – суто мої. У нас в церкві хор співає пісню, яка так і називається «За все Тобі я дякую». Вона проста і в чомусь наївна, але там є один, дуже сильний рядок: [Дякую] За те, що Небо дав, мене своїм назвав. Дуже хочу, щоб Бог мене назвав «своїм».

26. Якщо у вас буде вибір: втратити всі ваші старі спогади, або можливість коли-небудь створити нові, що ви виберете?

Із великим задоволенням оберу нові враження. Я тільки за життя та світле майбутнє. Вчорашній день уже минув, його немає. А поки ми ще живі, маємо й далі писати книжку свого життя. Дивно, коли люди обирають перший варіант. І я впевнений, що таких – немало.

27. Чи можна визнати істину істиною, що не піддавши її хоча б найменшого сумніву?

Ніщо справжнє не боїться перевірки. Це фальшиві титули та дипломи не терплять уваги до себе. Але, немає нічого таємного, щоб не стало явним у свій час. Рано чи пізно. Отець Олександр Мень, за книжками якого вчаться академісти, в академії стаціонарно навіть не вчився, і докторську захистити так і не встиг. Протодиякон Кураєв «всього лиш» кандидат наук, але це йому нічого не заважає. І таких «співпадінь» існує безліч. Сенс не в зовнішній обгортці, а в суті речей. Перевіряйте. Пригадуєте історію з апостолом Фомою? Христос дозволив йому торкнутися ран, але Фома зрозумів, що перед ним Бог трохи швидше, й таки не робив цього.

28. Чи втілювався коли-небудь у реальність ваш найбільший страх? Це взагалі можливо?

Страх є страх. І коли боїшся, то не маєш часу аналізувати та порівнювати його – більший він чи менший. Кожен страх у мене – найбільший. Але, нічого. Вчуся з різною силою інтенсивності. Якщо є Христос і надійні друзі поруч, то все не так уже й страшно.

29. Чи пам’ятаєте ви, що вас сильно засмучувало і засмучувало 5 років тому? Якщо так, що здається вам це важливим і значущим зараз?

Зараз мені здається неважливим уже те, що засмучувало мене вчора. За природою я емпатик, дуже все відчуваю навіть у інших, не те, що в себе. А тому, причин для суму в мене не бракує ніколи. Часом дивишся на веселих і щасливих бомжів, і маже починаєш їм заздрити. Вони опустили для себе рамки вимог до життя і світу, і тепер живуть саме так, як хочуть. Подумайте про це. Бомжі живуть так як вони хочуть. А чи живемо ми так як хочемо? Не думаю…

30. Який ваш найщасливіший дитячий спогад? Що робить його таким особливим?

Я дуже любив чекати день св.Миколая, коли він мені привозив до порогу будинку подарунки. Це не обов’язково повинно було бути під подушкою. Це могло бути щось значно більше за розмірами. Я ніколи не заперечував проти зміни традицій. Звісно, були й якісь приємні родинні чи особисті моменти. Але вони всі були буденними. А тут – диво. Сам Святий Миколай купив мені програвач і саме ті платівки, про які я розповів своїй мамі, що хочу їх мати!

Разом із отцем Євгеном

31. Погляньте на ваше найближче минуле. В який його момент ви відчували себе найбільш щасливим і повним життя?

Кожного разу я щасливий і повний життя повертаючись із «вдалого» богослужіння. Багато людей думають, що священик робить механічну роботу, без жодного вияву творчості. Насправді, це кожного разу мистецтво служити Богу та людям. Тобі може щось не вдатися, скажімо проповідь, і ти будеш мучитися весь тиждень. Але не тільки тиждень. Весь час, поки ти не скажеш її не просто добре, а блискуче, щоб покрити недостачу попередньої. Я багато про це писав. Проповідь для священика це його особиста сфера відповідальності. Це не формальність. А його авторський фрагмент під час Божественної літургії. І навіть якщо його ніхто не слухає, він проповідує для себе, стоячи лицем до лиця перед Живим Богом.

32. Якщо не зараз, то коли?

Ну, то вже певно після свят! Або з понеділка! 🙂

33. Якщо ви поки що не добилися нічого значущого, чому б не спробувати? Адже, якщо подумати, що вам втрачати?

«Добиватися чогось значущого» це жити не для себе, а для інших. Точніше, не просто віддати своє життя заради блага інших людей, але просто бути актором все життя, для того, щоб хтось на тебе дивився та може одного разу похвалив. Здорові люди не оцінюють свої вчинки за рівнем більшої чи меншої значущості. Я просто роблю свою роботу, вважаючи кожен її аспект важливим. Якось я збирався на важливу наукову конференцію до Києва. Я мав зустрітися з відомими діячами, отримати нову інформацію, і навіть запропонувати іншим своє бачення і вирішення певної проблеми. Мене запросили організатори, запропонували виступити, оплатити мою дорогу та харчування. Чи можна говорити в такому сенсі про мою значущість? Очевидно що так. Але, коли я готувався до від’їзду, то вирішив відвідати перукарню, щоб трохи привести себе до ладу. Виявилося, що тієї жінки, яка мене постійно добре стриже не було на робочому місці. У той момент вся моя значущість випарувалася. Навіть робота перукарки є значущою. Розумієте, про що я? У доброму ресторані не лише серед акціонерів, але й серед тих, хто миє посуд є своя ієрархія та авторитети.

34. Чи траплялося з вами, що ви, просидівши в компанії іншої людини якийсь час, і не сказавши при цьому жодного слова, йшли з почуттям, що це був найкращий розмова у вашому житті?

Аж настільки сильним мовчання бути не може. Я в це не вірю. Тим не менше, я не раз переконувався в тому, що замість купи дурних слів завжди багато краще буде помовчати. Врешті, навіть найвищий ступінь молитви це – мовчання, містичне споглядання. Звісно, це нам недоступно. Але, про це варто пам’ятати. У багатьох випадках я, як священик, маю втішити людину в її горі. І коли я не можу знайти відповідних слів, я краще мовчу та потримаю за руку, ніж буду казати про те, що «Бог дав – Бог взяв» і «на все воля Божа».

35. Чому релігії, навперебій проповідують свою миролюбність, викликають стільки воєн і насильства?

Тому, що релігійні принципи слід не тільки проповідувати на словах, але й виконувати, втілювати їх у житті. Але не треба чіпатися тільки релігії. Кожну випадкову людину з вулиці можна ув’язнити без жодних слів, а сидячи в камері кожен буде знати за що саме. Ми всі знаємо про себе, що недосконалі. Просто коли списувати на інших, так жити легше. Але проблема від цього не зникне. Її треба вирішувати. Не Біблія погана. І не Конституція. Проблема в тих людях, які не виконують те, що в них пише.

36. Чи можна у всіх випадках безпомилково відрізнити добро від зла?

Тут питання не в тому, можна чи ні, а в тому хто так зможе. От мій прадід був купцем. Він міг «на око» визначити точну вагу м’яса не зважуючи його на вагах. Чи можна так робити в принципі? Ну, раз він робив – значить можна. Але це зовсім не гарантує, що я теж так зможу. Я взагалі не можу нічого такого, чим постійно користуються нечистоплотні продавці. Для того, щоб навчитися відрізняти добро від зла, теж слід мати особливі навики. Христос каже, що побачити Бога (себто, побачити добро та відрізнити його від зла), зможуть лише «чисті серцем». Якщо цього немає, то для тебе не буде ні чорного, ні білого, лише все сіре.

37. Якби ви раптово виграли мільйон доларів, кинули б ви свою нинішню роботу?

Ні, звісно. Я б її удосконалив. Думаю, краще всього інвестувати ці гроші в справу, а не просто проїсти та пропити. Якщо вкладеш мудро то примножиш їх – мав один – оримаєш два. Я часто кажу, що не все продається і не все купляється за гроші. Дивно було б це проповідувати так багато, а самому не вірити, що це правильно.

38. Що б вибрали – менший обсяг роботи, або більший обсяг по-справжньому цікавої для вас роботи?

Постійно живу улюбленою роботою. І це помічають всі, хто мене знає. Менше роботи – менша її питома вартість, ціна. Більше роботи, більше складнощів – більша нагорода, більше морального задоволення. От, розкажу вам простий приклад. Я пишу тексти. Часто я пишу «по роботі» – це потрібно для якоїсь справи. Іноді мені за це ще й гонорари платять. Але в той час, коли мене ніщо не змушує працювати, я все одно щось пишу, бо це мені приносить задоволення та розвиває стиль. Жодною справою не можна займатися добре без практики, самоосвіти, постійної потреби вдосконалювати. Що, по-великому рахунку, я особливе роблю? Я маю комп’ютер двадцятирічної давності. Я маю інтервент. Більшість людей також це мають. Вони мають монітори, як і я, і клавіатуру, щоб набирати тексти. Але щоб набирати тексти, які б збирали тисячі лайків, захоплень і проклять,треба мати щось більше ніж просто справний комп’ютер. Треба вірити в те, що ти робиш і постійно вдосконалюватися в цьому. Тому, я рідко відпочиваю.

39. Чи виникало у вас почуття, що ви проживаєте цей день вже в сотий раз?

Хіба коли хворію. Коли я дуже хворий, а в мене бувають приступи підвищеного тиску, то всі мої дні схожі один на одний. Я реально випадаю з життя на цей день. Потім мені складно ідентифікувати один такий день серед безлічі інших таких днів. Їх просто немає. Класичний «День бабака» це точно не про мене.


Поставте лайк чи репост і будете мати спокій! А мені буде приємно. 


40. Коли в останній раз ви вирішувалися вступити в темряву, озброївшись лише яскравим світлом ідеї, в яку ви по-справжньому вірите?

Знаєте, кожна моя чесна стаття чи проповідь, а вони всі переважно чесні, це завжди крок у глуху темряву з невеликим ліхтариком у руках. Щоб ти не захищав, навіть бездоганні Євангельські істини, завжди знайдуться люди, яким це не сподобається. Люди не люблять, коли їм вказують на норму. І хоча темрява, з якою я борюся маленька, і цілком відповідає моїм силам, мені завжди важливо мати підтримку друзів і однодумців. А ще, звісно, важливо слухати Бога більше за людей. Останній яскравий приклад – історія з Винником. Я сказав кілька речей, з моральної точки зору бездоганних: 1) Воїн заслужив своєю героїчною смертю поваги до себе. 2) Маму похоронити це найважливіша справа людини. 3.) Є речі, які в житті не продаються і не купляються. Чи можна було щось тут заперечити? Звісно, що ні. Але, чи були зауваження? Мене показали на весь інтернет і осміяли за ці слова. Чи змінив я свою думку? Ні, звісно. Чи готовий я повторити це знову? Так, я буду повторювати це до того часу, поки люди будуть мене чути. Мене можуть тролити, сміятися з мене, принижувати, погрожувати. Я не буду підлаштовуватися під безумний натовп.

41. Якщо ви ви знали, що всі, кого ви колись знали, помруть завтра вранці, до кого з них ви б зайшли сьогодні?

Я б влаштував веб конференцію з усіма, хто побажає зі мною провести якусь частину залишку свого життя. 59-те правило отця Євгена : ніколи не ходити в гості без запрошення.:)

42. Погодилися б ви віддати десять років свого життя за те, щоб стати неймовірно привабливим або знаменитим?

У принципі, десять років це вже не так і багато за неймовірні славу і красу. Все таки, у наслідку це зовсім інша якість життя. Чимало хто взгалі віддає цьому все своє життя без залишку. Все ж, зараз я б не погодився віддати за такі міражі дорогоцінні хвилини свого життя. Життя це дуже дороге задоволення. А нині скажу, що дуже скороминуче. Можна бути щасливим без надзвичайно привабливості та слави. Але бути щасливим і мертвим ні. У цьому випадку я однозначно обираю життя,

43. А чи знаєте ви різницю між життям та існуванням?

На жаль, знаю. В мене був час, коли я не мав можливості самостійно служити Літургію. У мене не було свого храму, і служив я лише в якості гостя, час від часу. Це було найгірше, що може відчувати священик – бути священиком лише на папері, де юре. Всі інші земні, господарські проблеми це дрібниці. Все наживне та не варте нервових клітин.

44. Коли для вас настає час закінчити рахувати ризики і вигоду, і просто робити те, що ви повинні зробити те, що правильно?

У більшості випадків я спочатку дивлюся не на ризики і вигоду, а на відповідність тієї з справи з нормою. У нашій розмові я часто згадую що я священик, не тому, що я якийсь видатний священик, а тому, що це мій світогляд майже усе моє життя. Десь так само, як би ви говорили з людиною, яка має інвалідність, ви б мали зважати, що всі її відповіді будуть пов’язані з фактом особливих обмежень. Так і я. Все моє свідоме життя я живу священиком. Це не хвороба, але це теж певні рамки. Добрий чи поганий я – це вже зовсім інше питання. Мене рукоположили дуже рано – у двадцять років. Тоді я ще був майже дитиною. Я й зараз у чомусь ще дитина й не заперечую цього. Але, нині я можу стверджувати, що священство це основна частина мого зрілого життя. Я не пам’ятаю вже життя, коли б я робив вибір, не дивлячись на себе та свій сан.

45. Якщо ми вчимося на своїх помилках, чому ми так боїмося їх здійснювати?

По-перше тому, що в дійсності ми не вчимося ні на своїх, ні на чужих помилках. Історія людства була б зовсім інша, якби люди вчилися хоча б на чужому на досвіді. Пам’ятаєте, що історія розвивається по спіралі? Це перше. А друге ще простіше. Людина, яка не могла уберегтися від помилок, з великими труднощами буде вчитися їх долати. Це значно важче. Лікувати хворобу завжди важче, ніж проводити регулярну профілактику. Все ж, наше життя це не тільки успіхи, але й невдачі та поразки. І в багатьох випадках саме вони дають нам ресурс для подальшої боротьби та перемоги. Досвідчені плавці кажуть, що коли ти впав у воду й ризикуєш загинути, не панікуй, а дозволь собі трохи потонути, бережи сили та плавно спускайся на дно. А там, відчувши під ногами землю, с усіх сил, різко відштовхуйся, аби виплисти на поверхню.

46. Якби ви знали, що вас ніхто не засудить, що б ви почали робити інакше?

Та нічого надзвичайного. Недоліки мого характеру значно перебільшені моїми недругами. А тут, як відомо, справа проста. Не варто плутати мій характер і моє ставлення до когось. Мій характер залежить від лише мене, а моє ставлення – від поведінки самих людей щодо мене та моїх друзів.

47. Коли ви в останній раз помічали звук власного дихання?

Коли йду по схожах, або коли голосно хроплю. Так, я хроплю і знаходу в собі сили це визнати. 🙂 Ну, й ще коли біжу за маршруткою.

48. Що ви любите по-справжньому? Як ваші недавні дії відкрито висловлюють цю любов?

Я люблю писати та читати. Першому я присвячую багато вільного та робочого часу, а другому – багато грошей, які б міг витратити на щось більш практичне. І, як я вже казав, я люблю молитися в нашому храмі. На 1 службу я їду 4 рази в маршрутці. Чим це не доказ моєї любові?

49. Чи пригадаєте ви через 5 років, що ви робили сьогодні? А вчора? А позавчора?

Якщо гляну в записник, то пригадаю. А так, не бачу практичної цінності в запам’ятовуванні такої інформації. У вбивствах і злочинах я участі не приймаю, алібі мені не потрібне )

50. Рішення приймаються щодня. Вони приймаються прямо зараз. Питання в тому, чи приймаєте ви їх самі чи дозволяєте комусь іншому вирішувати за вас?

Треба бути вже цілком безумним, аби говорити про те, що ми можемо віршувати самостійно в своєму житті все. Ми за все несемо відповідальність. Але кожне наше рішення – це не тільки ми, це ще й Божий промисел, інші люди та обставини поруч нас, зважування ризиків усіх «за» та «проти». Хотілося б, аби попри це, я до останнього свого подиху, не шукав винних у своїх невдачах і поразках. Я винен лише тоді, коли я сам хотів цієї поразки. Якщо ж зі мною щось трапилося всупереч моєму бажанню, то чому я повинен себе гризти вічно?


Поки це все. Дякую вам за увагу та терплячість. До зустрічі. З Богом!

пи.си. А, і ще прохання. Фанати Винника і танцюючих монахів опустили мій рейтинг з 5 до 3.9. Якщо вам не важко і не шкода, будьте такі добр – натисніть п’ять зірочок, щоб поправити становище моєї сторінки в очах фейсбуку. Дякую ) Ось сюди йдіть: https://www.facebook.com/pg/fatheryevhen/reviews/

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.