Акафіст – гімн, під час якого не сидять

У серпнi випадають великi двунадесятi свята. Зазвичай, цим святам присвячують читання акафiсту (Акафiст Преображенню Господньому, Акафiст Успiнню Пресвятої Богородицi). Сьогодніми поговоримо про те, що таке акафіст, які вони бувають,  хто складав їх тексти і чи обов’язково відвідувати ці богослужіння.

Що таке акафіст?

У буквально перекладі з грецької (акафістос імнос), означає «гімн, при читанні якого не сидять» . Першопочатково, цим словом називали конкретний твір – особливе хвалебне піснопіння «Акафіст до Пресвятої Богородиці», що нині виконується на утрені свята Похвали Пресвятої Бородиці, в суботу 5-го тижня Великого посту. Згодом, ця власна назва стала загальною – так почали називати цілий жанр церковних піснеспівів, що укладалися на прославу Ісуса Христа, Божої Матері, Святих чи значних церковних подій.

Усі акафісти складаються з особливих 25-ти пiсень: 13 кондакiв (коротких молитов) та 12 iкосiв (бiльш розширених) та закінчуються розлогою молитвою. У них розкривається зміст свята чи головні події з Житія Святих, а також, оспівується святе та праведне життя угодників Божих, велич важливих подій, осіб і свят. Ікоси закінчуються співом «радуйся», а кондаки – «Алилуйя».

Читати акафісти можна, як у храмі, так і вдома. Вони можуть бути частиною відправи спеціальних молебнів, а можуть читатися окремо – за благословенням настоятеля храму, або по бажанню віруючих. Іноді їх читають після ранкового або вечірнього молитовного правила. Акафісти на честь святих, переважно, читаються в день їх пам’яті,

Не дивлячись на розвиток богослів’я : літургіки та церковної історії, однозначно встановити походження та авторство першого акафісту не є можливим. В рукописній традиції цей акафіст передавався анонімно. Вчені висувають цілу низку гіпотез, називаючи то Аполлінарія Лаодикійського (IV), то преподоброго Ром анна Сладкопівця (ІV), то Константинопольського патріарха Сергія (VІІ), то диякона Георгія Пісіда (VІІ), то інокиню Кассію (ІX), то патріархів Германа (VІІІ), то Фотія (ІX).

У наш час більшість дослідників схильні датувати цей Акафіст в межах часу від правління імператорів Візантії Юстиніана І (527—565) до Іраклія (610—641) включно. В такому разі, його авторство логічно приписати саме преподобному Роману Сладкоспівцю. Але й у цьому випадку деякі дослідники вважають, що в 20-ті роки VII cт., цей Акафіст було переглянути та доповнено Патріархом Сергієм.

Але інші акафісти, що наслідували цей перший, почали з’являлися не раніше часу занепаду Візантійської імперії. Найдревніший список Акафісту Ісусу Найсолодшому датується XІІІ ст. Ще через століття його було перекладено на церковно-слов’янську мову. Аналіз змісту Акафісту Ісусу Найсолодшому дає підстави шукати його коріння на Афоні, де розвивалася традиція ісихастів. Це підтверджують древні рукописи афонських бібліотек XIII – початку XIV століття, де вже можна знайти перші списки та переклади цього твору.

Якi саме бувають акафiсти?

На даний час, існує неймовірна кількість акафістів, складених різними авторами, в честь Спасителя, Богородиці, святих людей та важливих нагод. Тим не менше, слід пам’ятати, що не всі такі акафісти отримали благословення церковної влади на використання. У такому випадку, вони є більш чи менш вдалими зразками сучасної літературної творчості, в багатьох випадках не шкідливі. Тим не менше, завжди слід радитися з духівником, а перш ніж заводити практику систематичного читання, показати священику його текст. Церква заохочує в першу чергу використовувати тексти, що отримали офіційне церковне благословення та не допускатися свавілля, що є наслідком гордині. Один із найбільш відомих літургістів сучасності, архімандрит Кипріан (Керн) свого часу писав: «Незліченна кількість акафістів, що поширені нині, особливо в Росії, є нічим іншим, як убогим та беззмістовним намаганням перефразувати класичний Акафіст. При цьому,«заміна акафістом кафизм Псалтиря, як це часто робиться, є просто насильством над уставом, літургійною безграмотністю та естетичним безсмаком».

Хто укладав тексти?

Розвиток акафістового жанру тісно пов’язаний з іменами Вселенських Патріархів Ісидора І (Вухіраса) (1341-1349) та Філофея (Коккіна) (1353-1354, 1364-1376). Так, нам відомі ранні переклади семи творів Патріарха Ісидора, серед який і акафіст Успінню Божої Матері, Архистратигу Михаїлу, Іоану Предтечі, Миколаю Чудотворцю, Хресту Господньому, Апостолам Петру та Павлу, 12 Апостолам.

Патріарху Філофею приписують два акафіста: Всім Святим і Живоносному Гробу та Воскресінню Господньому. Окрім того, його авторству належать відомі нині молитви, що читаються після Акафісту Ісусу Найсолодшому «Согрішили беззаконнями» та Пресвятій Богородиці “Нескверна, Чиста, Нетлінна…”.
Останній «класичний» акафіст візантійської епохи належав перу Иоану Євгеніку (І пол. XV століття. Це був Акафіст апостолу Іоану Богослову.

Що стосується акафісту для іншого нашого свята – Преображення Господнього, то він є досить новим. Його 1924 року склав протоієрей Російської Церкви Леонід Краснов, на що отримав благословення від святого патріарха Тихона. 1945 року патріарх Олексій І наклав на акафіст свою резолюцію такого змісту: «Коли з’явиться можливість, можна буде його надрукувати для всезагального використання». Але тільки 1999 року патріарх Олексій ІІ благословив «надрукувати цей акафіст типографським способом».

Історія появи інших акафістів вимагає більш детального вивчення, і через великий об’єм матеріалу, не може бути розглянута в цій розмові. Загальна кількість акафістів на різних мовах сягає цифри, приблизно, 2 тисяч творів. Принаймні, у своєму дослідженні свящ. Максим Плякін вказує на 1650 акафістів.

Чи обов’язково брати участь у відправах акафiсту?

У ставленні до відправ акафістів нині зустрічаються дві протилежні думки. З одного боку, « Як пісня, сповнена духом бадьорості та радості, акафіст притягує всяку молитовно налаштовану душу. У кожному акафісті знайдеться хоч кілька слів, сильних висловів, що виливаються з глибин серця його автора та благодатним променем западуть в глибини серця богомольців, особливо тих, які жадають підбадьорення та втіхи». (Проф.А.Попов «Православные русские акафисты» (Казань, 1903)

Тим не менше, слід зауважити, що популярність акафістів, особливо в останні сто-двісті років, можна пояснити лише тим, що вони написані зрозумілою, сучасною та простою мовою, й не вимагають від людини значних інтелектуальних зусиль для свого сприйняття та засвоєння. Натомість, богослужіння добового кола та грецькі богословські тексти в цьому плані багато складніші, і тому не так популярні.

Отже, народну популярність акафістів та молебнів можна пояснити тільки послабленням інтересу до Літургії та інших уставних богослужінь. Хоч акафістів нині є сотні, Типикон знає лише один, найперший. Реформа богослужбового уставу за рахунок ослаблення його основ – перший крок до кризи Церкви та кризи церковної свідомості. Не варто забувати, що чимало нових акафістів написано на низькому богословсьому та літературному рівні, де богослів’я замінене народним благочестям, а замість думок про Бога – порожні псевдоцерковні звуки.

Отже, читання акафістів може бути лише додатком, але не заміною повноцінного літургійного життя православного християнина. Акафісти не можуть бути прочитані замість відвідування храмових богослужінь, замість участі в Таїнствах чи інших священнодійствах. Максимальну користь вони принесуть нам лише тоді, коли будуть доповнювати собою центр богослужбового кола – принесення Євхаристії, а не підміняти її.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!