Що таке анафема, під яку ми підпали?

Вітаю вас із сьогоднішньою святою відправою, яку Господь нам дозволив відбути, помолитися на ній, ще раз довести Богові та самим собі, що для нас Слово Боже, свята Божественна літургія та всі Таїнства Церкви мають значення. Не хочу сьогодні на довго вас затримувати, але хотів би розповісти про одну річ, яка, як мені відомо, багатьох із вас бентежить. Коли ми звернемось до молитви перед святою Сповіддю, то в ній священик просить, щоб Господь Бог простив нам наші анафеми. І, цілком справедливо, стається так, що чимало людей, навіть церковних, не знають, що це за анафеми та про що тут взагалі йде мова: коли ж ми під них підпали, або, коли нас було під них підведено? Ви й самі, напевне, не раз чули та запитували себе, що це таке.

Насправді, слово «анафема» – означає «відлучення». Але таке відлучення буває не лише офіційним, таким,про яке ви в першу чергу подумали. В таких випадках, як відомо, Церква офіційно оголошуючи на когось анафему свідчить, що певна людина більше не є її членом. Але є ще інша анафема, яку визначають не люди, а Бог. Кожного разу, коли людина грішить, вона відходить, відлучається від Бога та Церкви. Кожен наш гріх – це кожного разу наша анафема самим собі.

Відтак, та людина, яка хоче причаститися та сповідатися, потребує молитви, в якій би ми просили Бога повернути нас у ті райські оселі, які ми втратили через гріх. Щоб ми знову, наче той блудний син із притчі, повернулися в обійми люблячого Батька. Отже, під цією анафемою, про яку ми читаємо перед Сповіддю, слід розуміти будь-який наше свідомий переступ заповіді.

Чи свідомо – під свою анафему підпадаємо, коли самі хочемо грішити, або буваємо під анафему підведені, коли нас хтось намовляє до гріха чи спокушає, а ми на ці спокуси піддаємося. А ще гірше, коли ми самі стаємо для когось анафемою коли чиясь чиста, праведна та гідна душа через наші свідомі чи несвідомі вчинки (найчастіше свідомі) ми й інших відлучаємо від Царства Небесного. Замість того, щоб ми любили ближніх, як самого себе, ми на них ще підводимо анафему.

Це слово, яке в молитві залишилося неперекладеним із грецької мови, хоча його цілком спокійно можна було б і перекласти, зробити його більш зрозумілим, щоб люди незалежно від рівня своєї церковної грамотності знали про саме тут йде мова. На жаль, сьогодні ми розуміємо під цим словом лише те, що стосується змісту терміну з церковно-політичних подій сьогодення. Це, як ми вже сказали, не зовсім вірно. Кожна людина, яка грішить – свідомо обирає гріх замість благодаті та добрих справ, вона підпадає під власну анафему – відлучення від Церкви.

У Древній Церкві кожен гріх мав певний термін необхідний для свого покарання чи точніше – лікування. Якщо людина зробила вбивство, то їй давалося одна епітимія. Якщо вкрала – зовсім інша. Цей термін це необхідні ліки, достатні для того,щоб викорінити з себе свій гріх. Їм не дозволяли причащатися та приходити на зібрання вірних. А коли диякон виголошував «Оголошені вийдіть», із храму реально виходили ті люди, яким не дозволено було причащатися. Своїми гріхами вони підпадали під анафему – були відлучені. Тоді, було кілька чинів вірних, зокрема плачучі та припадаючі. Вони стояли перед порогом храму та просили віруючих, які будуть присутніми на Літургії та причащатимуться, щоб ті помолилися за них.

lone_red_tree-wallpaper-1280x960

Коли вони вчинили якийсь гріх (який, до речі, за нашими сучасними мірками виглядає не так уже й страшно та фатально), то молитися «на повні груди» їм не дозволяли сумління та епітимія від священика. Коли хтось із них грішив крадіжкою, осудом, непокорою чи якось іншою справою, то вже вважали свій проступок значним. А ми сьогодні великими гріхами вважаємо лише вбивство чи явне відступництво від Бога. Безумовно, це не так! Кожен гріх, який ми робимо, може бути для нас смертним. І саме тому Православна Церква ніколи не оперувала такими поняттями, як «смертний гріх», або «не смертний гріх». Всі без винятку гріхи, які живуть у нашій природі, є для нас смертними гріхами! Я часто про це кажу, й усе одно ще раз повторю. Для того, щоб отруїтися, нам не обов’язково випити ціле море отрути, а достатньо лише чайної ложечки. Яд кураре вмить паралізує всі органи людини. Чи укус небезпечної змії чи скорпіона може нас убити за кілька хвилин. Іноді на ці отрути людство має протиотруту, але вона діє так швидко, що прийняти її укушений просто не встигає.

Так само й стається з нашими гріхами. Зовсім необов’язково, щоб їх було багато. Навіть найдрібнішими гріхами ми можемо так занапастити свою душу, що хоча й нікого не вбили та нічого надто коштовного не крали, все одно своєю заздрістю та ненавистю до інших можемо сміливо перевершити навіть деяких убивць.

Отже, кожного разу коли будемо чути про те, як священик читає про анафему, то пам’ятай мо, що в цьому сенсі анафема це той момент, коли людина добровільно грішить та сама себе відлучає від Бога та Церкви. Сам Господь наш навчає в різних місцях Святого Писання – «будьте святі», «будьте досконалі», як Отець наш Небесний є святим і досконалим. Натомість ми вперто робимо щось протилежне, уподібнюючись дияволу. Він думав, що все може та є всесильним і самим чудовим у всесвіті. І чим це все закінчилося ми добре тепер знаємо: нині він у геєні вогненній, там де плач і скрегіт зубів, мучиться сам і хоче мучити нас.

Тому, не даваймо себе звести з правильної дороги. Якомога частіше звертаймо увагу не на свої тіла, яким й без того добре служимо десятки років, а на свою безцінну та безсмертну душу. Їй у першу чергу потрібна наша увага та турбота й правильне християнське ставлення. За ті роки, що ми прожили в безбожності, офіційній чи неофіційній, вона наче та пустеля чи висохла суха земля хоче від нас справжньої духовної поживи, хоче молитви та посту, милостині. Наша душа хоче, щоб ми приходили до святих таїнств – регулярно сповідалися та причащалися. Потрібну висохлу землю нашої душі зробити добрим ріллям, на якому проросте Слово Боже та дасть плід благочестя та добрий справ. А ми знаємо, що не кожне зерня може прорости, а коли проростає, то дає добрий плід. Може бути так, що саме наша душа дає проростати «тернинам і осоту», як про це пише Біблія.

Тому я щиро дякую вам за це богослужіння. Дуже радий усіх вас бачити. Нас сьогодні небагато, але ми завжди дружні між собою, та пам’ятаємо про те, що в середу та п’ятницю маємо бути на святій відправі. Нехай Господь поблагословить за це всіх вас і дарує вам сили та добру волю дожити в щасті та Божій милості до наступної нашої служби. Спаси вас Христос!

Проповідь у пятницю, 8 травня 2015 року,
після Божественної літургії.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.