Слово про святих Антонія та Меркурія

Дорогі браття і сестри! Коли ми подивимося на ясне безхмарне небо, що світиться безліччю зірок, то нам може здаватися, що це світяться самі зорі, а ще більше світиться сам місяць. Але ж насправді ми знаємо, що місяць, і багато зірок самі по собі світла не дають, лише відбивають те світло, яке дає їм сонце. Планети повертаються до нас таким чином, що це світло відбивається на місяці та зірках, але самого сонця не видно.

Так само в Церкві світиться та відбивається від Господа слава безлічі святих угодників Божих, яких ми щодня поминаємо в молитвах. Сьогодні ми згадуємо основоположника українського чернецтва, взагалі, всього чернецтва на Русі – Антонія Києво-Печерського. Разом із цим ми ще згадуємо в молитві святого Меркурія Чернігівського, який учора вже покинув наше місто, а нині на небесах залишається нашим молитвеником перед Божим престолом, не перестаючи опікуватися нами.

І ось, сьогодні хотілося б сказати кілька слів про наше шанування святих. Святі, дійсно, є нашими посередниками перед Божим престолом. Але це посередництво не таке, яке є в світському житті. Зазвичай у нашому світі від посередника залежить усе, а від нас нічого не залежить. Тут не так. Святі є нашими друзями та друзями Божими. Сам Христос так їх називає.

Коли ми йдемо по стежці спасіння, цей шлях не раз нам може видаватися складним. Ми можемо відчути потребу опертися на чиєсь плече. І такими нашими помічниками для нас можуть бути святі Христової Церкви. Вони хочуть допомагати нам і моляться за нас перед Престолом Божим. Інша справа, що ми самі не завжди хочемо знайти в собі сили чи розуму, щоб звернутися до них і попросити про допомогу. Їх завдання опікуватися нами, а наше – пам’ятати про них і частіше звертатися у молитві.

Так нині ми згадуємо двох великих подвижників благочестя, які не можуть не дивувати нас своєю святістю, особливо коли її порівнювати з нашою власною святістю. Також зауважмо, що бути чесною та порядною людиною можна було завжди. В які обставини ти б не потрапляв, у якому столітті ти б не жив, ти завжди можеш показати себе порядним, чесним, справедливим. Якби складно це не було, як би не було нам складно боротися з собою та іншими, святі угодники своїм прикладом показали, що це можливо. І навіть можливо багато чого досягнути в власній досконалості, захищаючи правду.

dsc_7108 (Medium)

Святий Меркурій, про котрого ми згадали, це святий нашого часу. Він народився 1870 року та був ченцем Києво-Печерської лаври. Тож, святий Антоній та святий Меркурій – ченці одного монастиря, насельники однієї святої обителі – Києво-Печерської лаври. Але перший був одним із засновників українського чернецтва та батько православного душ пастирства, а другий жив у наш час. І незалежно від того, перший це чи останній нас святий, вони обидва боролися за правду Христову, обидва жили по совісті та по Заповідях Божих. І ми знаємо, що за це Господь поблагословив своїми дарами, як одного, так і другого. Він дав здатність звершувати дивні та незрозумілі нашому розуму чудеса та знамення. І не тільки за життя, але й по смерті.

Ви самі були біля мощів святого і переконалися, що ці мощі – нетлінні. У нашому з вами житті немає нічого, щоб можна було привести в приклад того, що може стояти довго і не піддаватися тлінню. Спробуйте не прибрати на кухні кілька годин, і ви вже побачите, як швидко псується та розкладається їжа. А тут минуло вже багато років, а Господь зберіг мощі цього святого неушкодженими.

Ще ж все не просто для того, щоб нас здивувати. Ну, подумаєш, подивилися, здивувалися та й пішли собі! Чудеса до Бога не приводять. Із цим набагато краще справляються хвороби, терпіння та проблеми. Зате мощі показують нам те, що життєвий шлях цього святого був правильним. А як жив святий Меркурій?

Коли почалася революція, безбожники все більше нахабніли. Всіх ченців Києво-Печерської лаври звідтіля повиганяли, а саму лавру закрили. Деякі монахи відійшли від Церкви, стали працювати на світських роботах. А майбутній святий Меркурій отримав призначення на маленьку та непримітну сільську парафію. Храм був майже розвалений, та стояв пусткою. День за днем простий ієромонах намагався відновити церкву та налагодити духовне життя парафії. Скромно та тихо служив свою службу Богу. Дуже часто такі служби відбувалися при дуже малій кількості народу, але святий не зневірявся розуміючи, що ми приходимо до храму не для інших людей, а для Бога та спасіння власної душі. Це, до речі, дуже добрий приклад усім нам.

Господь і в наш час, а він помер 1957 року, явив на своєму вірному рабові Свою славу. Він дав йому багато дарувань. Так, за його молитвами люди зціляли душі та тіла та отримували допомогу в різних складних життєвих випадках. Це вчить нас того, що навіть у наш час можна стати святим, якщо жити простим, тихим та непримітним ченцем, священиком або мирянином, то Господь і нам пошле свою благодать.

В церковній практиці священики можуть отримувати різні нагороди. А в житії святого Меркурія написано, може випадково, а може й ні, що святий все життя прожив не маючи жодних нагород. Сьогодні ми величаємо його ігуменом, але сан ігумена він отримав усього за декілька років перед смертю. Все своє життя він був простим ієромонахом. Він не пишався своєю праведністю та не вважав себе святим. Всі чутки про нього він намагався згладжувати, а свої заслуги перед Богом применшував. І не тільки тому, що боявся радянської влади. Більше влади він боявся того, що людська слава народить у його душі гординю.

Одного разу з ним стався такий випадок. Комуністи захотіли його вбити, і вже вивели в поле і звели курок. Ігумен приготувався до смерті, подякував Богу за всі благодіяння, сказавши «Боже прийми дух мій» – як це кажуть всі християни перед смертю. Але пролунав постріл – а святий стоїть неушкодженим. Це зброя катів дала осічку. Друга спроба – те саме. Сільський голова, що першим хотів звести його зі світу, начебто змилосердився та відпустив ігумена додому. Він сподівався, що коли той повернеться спиною, то можна буде ще раз в нього встрелити. Але й третя спроба виявилася марною. Та рушниця, яка ніколи не помилялася втретє дала осічку, чудесним чином зберігши життя Святого.

Так Господь врятував йому життя для того, що святий чернець ще трохи помолився за тих людей, які жили в його час. Разом з цим ми віримо в те, що святі угодники Божі не покидають своїми молитвами і нас, що живемо після них. Ми віримо, що святі люди, як і Бог, живуть поза часом. Для Бога часу не існує. Він існує лише для людей. У нас є годинники, календарі, у нас є поділ року на місяці, дні та тижні. А для небожителів таких умовностей немає. Коли ми нині молимося до святого Меркурія, (як і до всіх інших святих) то можемо бути певні в тому, що він це бачить і опікується за нас. Бо хоч він і тілом помер, і ми бачили його святі мощі, духом він живий більше усіх нас разом взятих.

Цей тиждень Господь відвідав нас великою ласкою. Мощі цього подвижника кілька днів перебували в нашому місті, в сусідньому нам храмі, і всі ми відчували ту благодать, яка від нього сходила. Ми певні в тому, що цей святий і надалі не буде покидати своєю благодаттю наше місто. Це дуже радісний і почесний момент. Але також і відповідальний. Тому, надалі я прошу вас у своїх домашніх молитвах вранці та вечері молитися до Чернігівського, Українського угодника, преподобного отця нашого Меркурія, бо він відтепер особливим чином пов’язаний із нашим краєм. Він вже для багатьох богомольців зробив свої чуда, хоча ще хтось із нас поки не здатен їх належно оцінити чи помітити.

І наша біда, що ми навіть не знаємо, що можна в нього просити. Просимо лиш те, що стосується нашого фізичного світу: достатку, здоров’я, хтось хоче здати іспити, хтось обміняти квартиру, хтось щось купити, а хтось щось продати. Святі ж хочуть, щоб їх просили тільки одне – спасіння душі. Та й Господь прагне, щоб ми приходили до Нього не за тим, щоб упорядкувати теперішнє життя, зробили його зручнішим та комфортнішими. Живемо ми тут лише для того, щоб підготуватися до вічності. Святий Меркурій свій довгий вік освятив. А ми робимо щось протилежне: роки йдуть, а ми нічого доброго так і не встигли зробити.

Нехай нинішнє богослужіння буде нагадуванням про те, що навіть за часів безбожного атеїзму, навіть коли тобі стріляють у спину, можна залишатися християнином – чесною та совістливою людиною .

Дякую вам за молитву. Нехай Господь поблагословить усіх нас та дасть можливість дочекатися наступного богослужіння у доброму здорові. Щоб ми в доброму духовному стані завтра знову прийшли в цей святий храм. Ангела вам Охоронця. Слава Ісусу Христу!

23 липня 2014 року,
день св.Антонія Печерського

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!