Відповідаючи на ваші питання ч.2

Сьогодні я підготував для вас чергову добірку відповідей на ваші запитання. Йтиметься про Московську Патріархію та чиюсь неканонічність, про життя в неправославних країнах, про нелюбов до дітей, про те, чому я став священиком, про ставлення до інших релігій, про ненависть до людини після смерті та кар’єризм, про вплив злих сил на людину й про те, коли слід хрестити дитину, про кращий вік для священика, і про прірву між католиками та православними. Маєте репліки чи нові питання? Залишайте їх у коментах. Дякую всім. Ви чудові друзі та читачі!

Natali Pian: З приводу УПЦ КП і УПЦ МП, остання визнає попередню як ,расскольническую. Як ви роз‘ясните цю ситуацію згідно церковних правил/уставу/канонів? На що взагалі впливає ця ,,нерукоположенність?

Московська Патріархія в її сучасному вигляді була заснована Йосифом Сталіним, і до Церкви Христової та правил (канонів) Церкви має дуже опосередковане відношення. Боячись конкуренції з Київським Патріархатом, як і з будь-якими іншими церковними та світськими організаціями, вони використали доволі зручний міф про свою ексклюзивність, у час чужої “неканонічністі”. І це, зауважте, саме тоді,  коли Російська Церква всю свою історію лиш тим і займалась, що порушувала здоровий глузд, святі канони, а зрештою – й самі Заповіді Божі. ВИ ж бачите, що вона робить тепер. Відтак, немає жодних підстав надмірно турбуватися про московські дразнилки. Як би вони нас не обзивали: чи то бандерами, чи то хунтою, чи розкольниками. Зрозуміло, що з точки зору психології потреба когось принижувати є лише в дуже закомплексованої та ображеної істоти, з заниженою самооцінкою. Ні канонічність, ні благодатність не залежать від людей, тим більше – від московського патріарха. Тому, можете сміливо відвідувати храми Київського Патріархату не переймаючись цим надмірно.

Юля Білоус:  до чого я оте все веду – це ж не гріх відвідувати всі три церкви, це ж все християнство?

Як православний священик, я нікому не можу рекомендувати відвідувати інославні чи іновірні спільноти. Тим більше, я не можу радити приймати чужі таїнства чи якісь обряди (якщо навіть і припустити, що ці дійства можна назвати Таїнствами чи обрядами). Якщо вже немає куди ходити, а ви таки хочете реалізувати власні релігійні потреби, то йдіть туди, як у цілком світську, культурно-освітню установу, присвячену Богу та певним релігійним цілям. Моліться там зі свого православного молитовника чи своїми словами. Але просіть при цьому в Христа Спасителя створити вам такі умови, щоби хоча б кілька разів у рік сповідатися та причащатися саме в православного священика. Думаю це реально.

Oksana Horban: Чому є заповідь шанувати батьків, але немає заповіді любити дітей? Адже з того все починається і від того багато що залежить.

Тому, що для нормальної та повноцінної людини, яка психологічно та фізично дозріла до дітонародження, любов до своїх дітей – справа цілком природна та безумовна. Можливо, не завжди інтелектуальний чи моральний рівень батьків дозволяють правильно любити чи правильно виявляти свою любов. Тим не менше, та категорія людей, яка здатна зрозуміти сенс заповідей Господніх, вже на інтуїтивному рівні розуміє таке банальне правило, яке вросло в нас на рівні інстинкту. Тим, хто цього не сприймає внутрішньо, не допоможуть жодні зовнішні заповіді. Навіть від Бога.

Ingeborgh Montreal: дозвольте спитати, якщо Ви ще не писали про це, чому і як Ви вирішили стати священником. і як розпізнали покликання. дякую.

У мене, дійсно вже є традиційна відповідь на такі питання. Справа у тому, що я настільки ціную власні живі стосунки з Богом, що не уявляю, як можна цілковито присвятити своє життя чомусь іншому. Ще з дитинства я запитував себе, як дорослим людям вдається все життя, щодня, багато років, ходити на роботу лише заради грошей чи підвищення по службі? Тож, як кожен егоїст, я з самого малечку обрав для себе найкраще – став священиком. Сподіваюся, це було не лише моїм бажанням, але й волею Божою. А як розпізнати це? Найпростіше це запитати себе: чи готовий я без зарплати, без жодних засобів до існування, все життя служити Богу та людям, будучи зневажений своїми братами, не маючи права голосу та підкорятися волі архієрея, від одного підпису якого залежатиме ваше життя. Якщо готовий йти на власну Голгофу – це саме твоє!

Sasha Vishnevs’ka: Погляд Православної Християнської Церкви до людей, які з одного погляду сповідують християнські цінності…, а з іншого – захоплюються буддизмом, йогою… P.S. з повагою ставлюсь до інших релігій!

Християнські цінності полягають насамперед у тому, щоб визнавати Ісуса Христа Богом і виконувати все те, що Він та заснована Ним Церква навчає. Бути християнином – це не лише вміти підставляти іншу щоку, постійно смирятися та бити поклони, але й безкомпромісно жити в системі християнських цінностей. Такі цінності, як відомо, не лише не пересікаються, але й прямо суперечать вченню буддистів, індуїстів та інших духовних заблуджень. Відповідно, члени Церкви Христовою ставляться до всіх не-християн із великим співчуттям та бажанням допомогти знайти Христа-Бога, якому немає нікого подібного ні на Небі, ні на землі.

triumph-of-orthodoxy

Liza Sok: Для мене було б цiкаво дiзнатись чи можна ненавидiти людину пiсля ii смертi?I

Зазвичай, думку про себе людина формує не тим, що вона помре, але тим, як вона ставилася до себе, до Бога та оточуючих за життя. З цього погляду, безумовно, кожен із нас отримає саме те, що заслужив. Наприклад, якщо ти був поганим начальником, то на твій похорон навряд чи прийде багато підлеглих. Тому, немає нічого дивного, що люди часто отримують не те, на що сподівалися. Із іншого боку, ненавидіти чи мертвих, чи живих, чи ненароджених – не варто лише тому, що ненависть річ, яка шкодить у першу чергу не об’єкту ненависті, в тому, хто це практикує.

ще одне: кар’еризм це грiх?

Я б, непевне, тут радив розрізняти патологічний і здоровий кар’єризм. Кожна робота повинна, вдосконалюючи людину, переводити її на принципово новий щабель. Немає нічого надзвичайного в тому, щоб люди розуміли цей принцип і всіляко прагнули завжди ототожнювати свій хист із місцем, яке вони посідають на кар’єрній драбині. Дитина, яка не росте – нас дуже лякає. Цей принцип існує не лише в МакДональдсі, але й у Церкві. За ревне служіння священик може отримати замість білого хреста золотий, а замість золотого – з оздобами. Це допомагає віддавати належну шану тим, хто працює краще інших, і головне – стимулює до праці тих, хто поки нічого не досягнув. Все, що живе повинне вдосконалюватися та ставати кращим. Біда в тому, що часто люди задовольняються своїм становищем, і все своє життя хочуть залишатися офіс-менеджерами чи займатися гелевим нарощенням нігтів. Людина повинна рости все своє життя – професійно, духовно, інтелектуально. Однак, при цьому важливо пам’ятати, що наша турбота про кар’єру не повинна бути важливішою за саму роботу, а засоби, які ми обираємо для підвищення по службі не можуть бути побудовані на шкоді іншим людям. “Йдучи по головах” своїх співробітників далеко не дійдеш. Відповідати все одно прийдеться.

Алла ОлексюкНехамес: Прошу отця розповісти свою думку про діяння темних сил на душу і прояви …. а також які повинна дії вчиняти вірний якщо трапиться така біда.

Від першого подиху, ще в пологовому будинку, і до останнього подиху на ложі смерті, людей супроводжує реальність існування, метафізичного духовного світу. В залежності від того, наскільки сама людина дозволяє цим силам мати вплив на свою поведінку, в такій мірі вони й хазяйнують в її душі, певним чином формуючи її думки та вчинки. В ідеалі, людина повинна “співпрацювати” лише з добрими силами, ангелами, в першу чергу – зі своїм Ангелом-охоронцем, до якого завжди молитися та чию волю виконувати. Однак, найчастіше, своїми вчинками люди роблять щось зовсім протилежне – добрі сили від себе відганяють, а злим служать. У залежності від міри служіння цим силам, ми можемо спостерігати і різні наслідки цього в житті конкретних людей. Для одних демонізм отримує форму теоретичних заблуджень, помилок у свідогляді, неприйнятті очевидних істин Божих. Для інших дія бісівських сил має більш зовнішній характер. Біси, діючи на людину, внушають їй, або вже змушують чинити плотські гріхи – така людина об’їдається, вживає алкоголь чи інші психотропні засоби, блудить чи краде. Індустрія кіно та епоха середньовіччя збудувала для нас певний стереотип того, як нам уявляти собі злі сили. Хочеться пригадати, що для нас образ бісів – це не лише страшні картини рогатих і хвостатих істот. Біси – це відчай, зневіра, сум, апатія, маловірство, песимізм, чорно-білий світ, втрата сенсу життя, лінь до молитви та відвідування храму Божого. А ще, небажання читати Святе Писання та слухати проповідь священика. Для того, щоб такого не сталося – потрібно боротися зі злим началом, яке живе в нас та робити протилежні чесноти.

Лариса Щербина: Наразі в очікуванні найважливішої події в своєму житті, мене цікавить в якому віці бажано та потрібно охрестити малюка. Та взагалі хотілось би почути про обряд Хрещення. Дякую, Отче.

Оскільки святе Таїнство Хрещення має не лише зовнішню обрядову, але й містичну – невидиму дію на людину, то чекати часу, поки дитина зрозуміє своїм розумом те, що відбувається на нею – марно. Люди ніколи не зрозуміють те, яким чином невидима Благодать Божа торкається людини, зароджуючи в її душі зернятко віри. Тому, особисто я прибічник того погляду, що дітей краще всього охрещувати одразу після народження. Так само, як ми хворій дитинці даємо потрібні пігулки не очікуючи часу, поки вона виросте та зможе сама проаналізувати хімічний склад та обрати серед безлічі інших альтернатив потрібні ліки, ми рятуємо її душу вже й тепер, не даючи їй можливості оримати безблагодатне життя в грісі. Принаймні, ми можемо та повинні спробувати зробити це. Охрещена дитинка вже того ж дня може приступати до Таїнства Причастя та бути згаданою на Літургії. Це неабияка допомога їй для повноцінного духовного, душевного та фізичного зростання.

Igor Kniginicki: Благословіть Отче ! Чи приймають в священство в зрілому віці?

Логіка канонічних правил з цього питання доволі проста: кандидат повинен бути достатньо зрілим, щоб максимально корисно послужити Церкві. Тому, канони вказують лише мінімальний допустимий вік диякона, якого може бути рукопокладено на пресвітера. Вік цей – 30 років, і як бачите, він давно не дотримується бувально. Саме життя переконує нас, що в надто зрілому віці це служіння буде тягарем, як для самого священика, так і для пастви. Все має мати свої здорові рамки. Бог не проти старості. Він лише не схвалює, коли людина бере на себе тягар, який не зможе понести. Старший священик чисто фізично не зможе вивчити все потрібне йому для служіння. Особисто я почав до священства готуватися ще з дитинства, але й досі багато чого ще не вивчив і залишаюся невігласом.

Оля Косів: Щодо греко-католицької церкви дозвольти з Вами не погодитися , це не блуд на донька митрополії Київської і прірви нема хіба що нам простим грішним вигідно робити таку прірву

Не маю нічого особистого проти щирих католиків, однак совість та християнське сумління не дає мені схвалювати існуючі католицькі богословські заблудження. Якщо я знаю, що чистилища, принаймні, в тому вигляді, яким його малюють католицькі богослови, не існує в принципі, то відповідно, я не можу й стверджувати, що в нас одна віра. Від таких дрібниць і народжуються єресі та відступлення від Бога. Католики не погані самі по собі, як і православні не стають прекрасними автоматично. Все ж, католики багато помиляються у власній системі богослів’я. А це дуже важлива річ. Основна для нашого спасіння в вічності. Ну, й історію треба вчити. Сучасною мовою, перших греко-католиків можна було б назвати сепаратистами. Cоррі.

  • Юлька-булька

    дякую за відповідь)

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!