10 аргументів священика тим, хто не любить Церкву

Коли в святого Іоана Ліствичника запитали, як переконатися, чи наближається людина до Бога, чи віддаляється від Нього, він відповів: «Вірна ознака відступлення людини від Бога – це ухиляння від церковних служб».

Більшість неприємних речей, які чують на свою адресу віруючі люди, – це давно неактуальні штампи та упередження, породжені не здоровим глуздом, а старою більшовицько-атеїстичною ідеологією. Правду кажучи, переконлива більшість критиків Церкви та нас, священно- та церковнослужителів, не мають й поняття, про що вони говорять, бо казати на весь світ: «я проти Церкви й того, чим вона займається» з чистим сумлінням може тільки та людина, яка прожила у цій Церкві свідомо з десяток років, або хоча б прочитала кілька десятків (!) релігійних, церковних книжок різних авторів, ретельно пізнавши вчення та традиції Церкви зсередини, а не з уст голослівних критиканів, таких як сама.

Без цього суперечки на теми в яких вони нічого не розуміють виглядають так само дивно та нерозумно, як виглядала б критика вищої математики чи фізики твердого тіла учнями ясельної групи. Перш ніж упевнено стверджувати щось у будь-якій суперечці, спочатку потрібно знайти не лише власні аргументи, але й хоча б трохи бути знайомим із аргументацією своїх опонентів. А так, всі ці голосні виступи проти Церкви людей, які жодного разу не були на Всенічній та не читали Біблію -просто голослівна істерика ні про що. При чому, істерика викликана не об’єктивними причинами, але перш за все внутрішніми проблемами та власними невдалими пошуками сенсу життя. Такі люди, зазвичай, борються не з Церквою та священиками, а самі з собою, зі своїми комплексами, фобіями, відчуття провини та сорому та ще з купою власних психологічних і духовних проблем. Принаймні мені особисто вже давно не щастило чути якісь особливо оригінальні чи свіжі аргументи від безбожників. Вершиною атеїстичних насмішок були цитати Лео Таксіля, Омеляна Ярославського, а максимум – Вольтера, трохи стилізовані для нашого часу. А тому, сучасний атеїст – це не свідомий  і освічений бунтар проти Бога та системи, як це було в часи вільнодумства, але бідна та нещасна людина, готова триматися хоч би вже й за трухляву та смердючу комуністичну ідеологію, тільки б не визнати себе грішником, а своє життя повним лайном. Вибачте за слово “грішник” 🙂

За одним влучним афоризмом, атеїзм – це така ж сама віра, як всі інші віри на землі, лише з одним нюансом. У той час, коли християнин вірить у те, що Бог є, атеїсти вірять, що Його немає. Однак, як перші, так і другі – не просто тихо вірять для себе, але намагаються всіляко проповідувати власні погляди. При чому, християни для цього проповідують Євангеліє, а безбожники проповідують диявольську ненависть і відразу до Християнства. Вони не мають що проповідувати, тому проповідують «нуль» та ненависть. Переконатися в цьому просто, лише згадавши кілька найбільш типових аргументів, які роками, та не просто десятиліттями, але цілими віками поспіль, мусоляться так, наче це дійсно цінні та переконливі аргументи. Отже, давайте згадаємо хоча б із десяток цих популярних цитат.

1. Людям не потрібні посередники з Богом. Безперечно, це правда. Згідно вчення Святого Писання людям дійсно не потрібно жодних «перекладачів» та «зв’язкових», які б були обов’язковою умовою для налагодження живого зв’язку між Творцем і Його Творінням. Онтологічно та догматично єдиним посередником між людьми та Богом є Богочоловік Ісус Христос (1 Тим.2:5). Однак, правда духовного життя також полягає в тому, що на шляху до правдивого богоспілкування людина не може досягнути значних результатів без допомоги, підтримки та поради людей, які поставлені саме для того, щоб бути нашими провідниками в цій справі. Священиків не придумали люди, а їх поставив на служіння людям сам Бог. Чи може людина без досвідченого провідника в незнайомому місці швидко вирішити всі свої справи, якщо їх заплановано декілька, та ще й у різних локаціях? Може, але не без проблем. І звісно, без жодних гарантій. А чи може людина сама зробити собі операцію на серце? Швидше за все – теж ні. Зрештою, кожній адекватній людині потрібен перукар або вчитель у школі! Кожному з нас постійно впродовж життя потрібна допомога людей, які є професіоналами в своїй справі. Тож дивно чути, коли люди у всіх аспектах свого життя шукають таких спеціалістів, а тільки заходячи до храму сподіваються на власні сили, знання та інтелект. Інститут християнського священства – це запорука нашої справжньої церковності та апостольського приємництва нашої віри. Годі собі уявити, якби кожна людина в Церкві сама була для себе авторитетом, замість того, щоб дотримуватися вчення, переданого нам Богом через апостолів. Священик не кращий за інших, він є носієм особливого служіння та обов’язків. Він не є напівбогом, але особливим чином делегованою Церквою та громадою особа для звершення священнодійств. Він не діє автономно, а є лише уповноваженим представником громади, про що красномовно свідчить практика позбавлення сану в Православної Церкві. Священство можуть доручити людині, але й можуть забрати, якщо це буде відповідати інтересам Церкви.

2. Священики безбожні та гірші за мирян. Церква  – це боголюдський інститут, природу якого складають віруючі християни, об’єднанні навколо Святих Таїнств. Саме тому, що в людський рід увійшов гріх, людям і потрібна Церква. Якби не було гріха та грішників, людям Церква була б непотрібна. І коли праведники потребували б допомоги у спасінні, то це виглядало б так само дивно, якби здоровий потребував лікаря (Мф. 9:12). Правда ж полягає в тому, що в Церкві, яка складається з грішників, усі хворі. Немає нікого здорового (Рим.3:10).

У руслі нашої розмови найважливішим підкреслити різницю між грішниками в храмі та поза ним. Поза храмом грішники вважають свій гріх нормою, а віруючі люди свої гріхи нормою визнати не можуть, і тому приходять до Бога зі своїм покаянням і плачем. Чи здивувалися ви побачивши хворого у лікарні? Ні, це норма. Так само, як умовна норма побачити грішника в храмі. Однак, поки ми не лікарі, ми не можемо визначати рівень хвороби чи гріховності інших людей. Це взагалі не наша справа.

Якщо вам знайомий грішний священик, ви маєте знати, що у нього є начальники, які мають обов’язком цим перейматися. Ви тут ні до чого. У звичайного священика є настоятель, у настоятеля благочинний, у благочинного – єпископ, а у єпископа патріарх. Всі ці люди слідкують за станом ввіреного йому духовенства та мирян. Тому, ви також маєте розуміти, що початок спасіння людини – бачення своїх власних гріхів, а не осудження ближнього. Святі отці постійно це підкреслювали: не спіши засуджувати людину, бо ти бачиш лише його гріхи, але не бачиш, як і коли він кається. Інший святий писав, що єдина крапля сльози священика здатна освятити його душу та простити всі гріхи. Тому, кожен, хто хоче критикувати Ццеркву та її служителів за їх не ідеальність,  нехай спочатку похвалиться власною святістю. Церква, безперечно, складається з типових представників свого часу, історичної епохи, її морального та культурного рівня. Священики це не посланці з небес для служіння звичайним людям, але ці ж самі звичайні люди, які прагнуть до неба. Чи існують погані священики? Безумовно, серед нас існують і святі, і грішні. Чи маю я на меті захищати поганих священиків? Ні, я не наважусь захищати жодного служителя вівтаря, який робить свою справу з недбальством. Однак, розуміючи кожен гріх не лише як злочин. але як хворобу, я не можу не захищати його як людину, бо сам грішний і недбалий. А Христос вчить мене ненавидячи гріх, любити грішників. І, особливо наголошу, що вчить Він цього не лише мене, але й і вас.

3. Священики це грошолюбці, яким нічого не потрібно окрім грошей. Цілком ймовірно, ви також належите до людей, у яких є проблеми з фінансами. У такому випадку ви неймовірно болісно будете реагувати на чуже благополуччя. Особливо, коли побачите, або коли будете багато думати про гроші осіб, яких ви вважаєте в чомусь гіршими від вас (і таких людей буде переважна більшість, якщо не всі). Цією людиною, наприклад, може бути «безталанний» сусід, який зумів легко розбагатіти, чи навіть ваш однокласник-трійочник, який живе значно краще вас у матеріальному плані. Об’єктом ваших заздрощів може бути навіть незнайомий священик, який нічого фізично не виробляє, можна сказати, що «трутень», але збираючи пожертви в храмі, монополізує та акумулює в себе всі кошти віруючих людей села, містечка чи району якогось міста. І знаєте, що?

Як показує мій особистий досвід спілкування та багаторічної дружби з багатьма священиками, заможних серед нас насправді є дуже мало. Буквально одиниці на всю область, незалежно від того, про яку саме область будемо вести мову. Переважна більшість надзвичайно успішних священиків сьогодні живуть на рівні добробуту дрібних офісних клерків. І якщо дрібні офісні клерки аж ніяк не задоволені своїм становищем, а постійно мріють бути хоча б «менеджерам середньої ланки», то священики вважають такий стан неймовірним благословенням від Бога. Чому?

Тому, що існує щось ще гірше, зовсім інший світ, у якому священик для того, щоб мати можливість підтримувати парафіяльне життя та звершувати богослужіння мусить ще додатково займатися світськими справами, які будуть давати хоч якісь прибутки. Серед нас сьогодні неймовірна кількість отців, які змушені працювати фізично, щоб прогодувати себе та свої родини. У будь-якому разі, ще раз підкреслю. Багатих священиків нині переконлива меншість, а тому всі активні правдолюбці та викривачі священицьких статків, перш ніж рахувати чужі гроші, мали б говорити про бідних священиків так само часто, як вони говорять про багатих. Як християнин я прошу Господа не того, щоб усі були бідні, але щоб усі були багаті, і віруючі і невіруючі, і священики і парафіяни. Тільки головне, щоб своє багатство використовували на добро собі та ближнім. Якщо в когось є щось краще від того, що є в мене, це нагода порадіти за свого брата чи сестру, чи не так? А якщо це мене мучить, то проблема не в комусь, а стані моєї брудної, пристрасної, заздрісної та грошолюбної душі.

4. Краще замість церкви в місті, побудувати лікарню для маленьких дітей, хворих на рак. Чудове бажання людини, яка любить рахувати чужі гроші. Не подумайте, будь ласка, що мені не шкода маленьких дітей, хворих на рак. Справа тут зовсім у іншому. Якби ж ви тільки знали, скільки в жадібних людей є планів на чужу власність! Іноді в них наскільки сильне бажання ці плани здійснити, що вони навіть готові красти. Особливо, якщо перед цим придумали для себе якийсь благочестивий мотив. Подібну історію я прочитав ще в Євангелії. Там зрадник Спасителя Юда Іскаріот дорікав жінці, яка витратила дорогоцінне миро для Ісуса кажучи, що це миро можна було б продати, а гроші роздати бідним. І знаєте, формально Юда був цілком правим. Миро було надзвичайно дорогим і продавши його можна було отримати чималеньку суму. Однак Христос не погодився з таким рішенням. Чому? Відповідає нам сам Євангелист. Він пише, що Юда сказав так не тому, що був милосердним до убогих, а тому, що був злодій (Ін.12:6).

Боже збав, я не хочу звинувачувати вас у надмірній любові до грошей, і тим більше, навіть не думав викривати вас у злодійстві. Однак, вам треба чесно визнати, що настільки надмірна турбота про те, як інші люди витрачають свої кошти говорить про певну ненормальність вашого мислення. Церкви будуються за пожертви віруючих людей. Дивіться. Люди зібралися разом і вирішили побудувати храм. І тут приходить людина й каже, якби ви були богобоязливі, то замість церкви, відкрили б лікарню. Стоп. Це наші гроші, й як їх витрачати, дозвольте нам вирішувати самостійно. Ми можемо на них купити тенісних м’ячиків, можемо купити томатного соку, а можемо й храм побудувати. Ніхто не має морального права вказувати, як для нас буде краще. Як для нас краще вирішуємо ми самі. І далі.

Питання соціального захисту населення, будівництво лікарень, шкіл, фінансова та гуманітарна допомога лежить у сфері опіки держави. Наша завдання – старанно платити податки, правильно голосувати та бути законослухняними громадянами. Ну, й ще одне. Уявіть собі, що ви цілком голі, але вам пропонують лише щось одне: рукавиці чи шкарпетки? Що ви виберете. Яка маячня, скажете ви, й будете цілком праві. Порівнювати храмі лікарню просто немає сенсу. Людям потрібно й одне, й інше. Їм потрібно і холодильник і газова плита. І ванна і працюючий туалет. Ну, як можна обирати щось одне, ціною іншого? Чомусь рідко можна почути про обурення правдолюбців від факту відкриття чергового супермаркету, бару, кафе чи ресторану. Можливо, дійсно, краще замість нового розважального закладу відкрити лікарню? Але, знаєте, що? Я постійно чую, що в нашому місці багато церков, але ніколи не чув, що комусь не подобається велика кількість нічних клубів. Так може, справа все-таки не в церквах і не в поганих священиках, але в особистих симпатіях критиків?

Сучасна ікона "Сотворення світу"
Сучасна ікона “Сотворення світу”

5. Кожна церква – це вкрадена територія для дитячого майданчика. Різниця цього аргументу з попереднім у тому, що в першому випадку невіруючі люди рахують віруючим їхні гроші, а в другому – майно та території. Ви маєте знати, що вирішувати питання доцільності будівництва храму в конкретному районі міста чи вулиці лежить у компетенції місцевих органів влади. Майже завжди земля для будівництва храму виділяється не там, де хоче священик і громада, а там де є вільне місце. А тому, прямо звинувачувати віруючих у захопленні вашої території не завжди чесно. Окрім того, завжди існує таке поняття, як генеральний план міста. Для покрашення благоустрою того чи іншого населеного пункту представники різних владних структур і певних служб довго й нудно вивчають доцільність побудови храму чи дитячого майданчика. У багатьох випадках буває доцільно побудувати храм і поруч облаштувати для потреб парафії дитячий майданчик, чого часто вимагають потреби великих парафій. Але буває й таке, що ніякого майданчика взагалі не потрібно ні на місці храму, ні на тій вулиці. Однак, треба визнати, що це дуже зручна позиція – виступати проти церкви прикриваючись інтересами дітей, інвалідів, ветеранів війни і інтересами родини і дітей лейтенанта Шмідта.

Церква будується саме в інтересах дітей,  для того, щоб вони мали можливість знайти себе, знайти справжніх друзів та наповнити своє життя справжнім сенсом. І не лише в дитинстві, а від першого до останнього року свого життя. Звичайно, багато краще гратися в пісочку замість того, щоб сидіти в задушливій квартирі. Однак, маючи можливість вибору між ліпленням бабки з піску та навчання дитини першої молитви завжди обирайте останнє. Так буде краще не лише для неї, але й для вас. Хоча б тому, що при нестачі храмів і людей, які живуть за принципами християнської моралі, ви не лише не зможете відпускати своїх дітей гратися на двір із міркувань безпеки, але й самі будете боятися виходити туди не тільки ввечері, але й удень. Навіщо дорога, якщо вона не веде до храму? Навіщо вам дитячий майданчик, якщо ваші діти все одно будуть вас ненавидіти?


Ви дійшли вже до половини. далі буде ще цікавіше. Час ставити лайк і робити репост.


6. Я не вірю в церкву, а вірю в Бога. «Я не вірю в сторінки, а вірю в книжку». «Я не вірю в начинку, а вірю в пиріжок». «Я не вірю в комп’ютер, а вірю в монітор». Таких і схожих нісенітниць можна приводити безліч. Церква та Бог це єдине. За вченням Святих Отців, Усюдиприсутній Бог є всюди, але максимально повно перебуває у своїх храмах, серед народу Божого, а під час звершення святих Таїнств невидимо, так повно перебуває біля людини, в людині та з людиною, наскільки вона взагалі може Його вмістити. Атеїстична пропаганда стверджує, що це люди придумала Бога та Церкву, як інструмент збагачення та влади одних над іншими. Однак, Святе Писання, здоровий глузд і власний досвід переконують нас у тому, що це не кзовсім так. Точніше – зовсім не так.

Невидимий, Нетварний Бог залишив сьогодні людям видиму Церкву, як видиму ознаку свого Промислу над людством (Мф.16:18). І сьогодні лише причетні до збудованої Ним Церкви мають добру надію на спасіння життя та власне обожнення. Той хто любить Бога, той виконує Його заповіді. А однією з Його заповідей був заклик – зберігати вірність Церкві. Той, хто не живе Церквою та Святими Таїнствами, не перебуває у спілкуванні зі своїми братами та сестрами – не має Життя Вічного. Так сказав Бог у Святому Писанні. Подобається вам це чи не подобається. Наш Бог – не аморфний, видуманий образ, який живе в вашій голові. Наш Бог – це Бог Церкви та Євангелія. І якщо ви називаєте себе «віруючими в Бога», ви маєте знати, що віра не лише знання про те, що Бог існує, але й наша особиста реакція на це знання. Якщо я вірю в Бога, я виконую його волю та живу церковним життям, і саме Церква є єдиною можливою дорогою до Бога. Звичайно, ви можете думати, що спасаєте свою душу у власній квартирі, десь на кухні чи перед телевізором. Однак, змушений вас розчарувати – ніякого «бога в душі» не існує. Цілком конкретний, Живий і Правдивий Бог є лише в християнських храмах.

Ніякого «бога в душі» не існує
Ніякого «бога в душі» не існує

7. Священик це бізнесмен, а церква це бізнес. Одразу скажу головне. Існування фізичного, матеріального храму вимагає не духовних, але цілком реальних грошових знаків, як мінімум тих, які знаходяться під контролем Національного банку України. Церква мусить оплачувати власні рахунки, не дивлячись на свою небесну природу. Це свічки, олива, вода, електроенергія, мука, вино, оренда приміщення, іноді – податки. А ще – фінансова підтримка служителів – священиків та інших церковнослужителів – паламарів, хористів, регента чи навіть прибиральниць. Хоча всі люди, які приходять до храму найперше керуються духовними внутрішніми спонуками, здоровий глузд каже про те, що кожна праця повинна бути оплачена. Це не лише стимул людині до кращої роботи, але й запорука того, що вона захоче робити цю роботу не йдучи всупереч інтересам власної родини, яка теж харчується цілком земною їжею, переважно з ринків і супермаркетів, де, як вам відомо, нічого нікому безкоштовно не дають. Навіть служителям храму.

Так чи інакше, гроші в храмі – це вимушений елемент, який зумовлений не скнарістю служителів, але об’єктивною реальністю життя в фізичному світі. Однак, ви повинні знати найголовніше. Не дивлячись на те, що в храмах є «церковні лавки» – місця де можна замовити за певну пожертву приватне богослужіння, мова про продаж Таїнств чи обрядів взагалі не ведеться. Це наша посильна пожертва на храм, як вияв нашої особистої віри в Бога та бажання внести власну копійку на справу утвердження, будівництва чи відновлення певного храму. У такому разі не треба забувати, що жертва на храм це не фінансова операція, але аскетична праця людини над собою, та підтримка справи поширення Євангелія. Десятина в Старому Завіті була обов’язковою умовою членства в храмі (Лев. 27:30-32). У Новому Завіті десятина не скасована, але змінила свою форму. Богу потрібні не лише ваші гроші, але й стан серця. Тому, пам’ятаймо, що ваша віра повинна бути хоч якось матеріалізована (Як. 2:14). Але сподіватися на те, що своїми грошима та статками ви зможете купити собі Царство Небесне – не варто. Церква видається бізнесом лише для тих, хто думає задобрити Господа своїми милостинями. Хоч церкву збудуй, хоч собор, хоч цілий лаврський комплекс і стотридцять скитів навколо. Якщо ти грішник – ти підеш до пекла. Але, не турбуйтесь. Коли ви потрапите в пекло, ми повернемо вам усі ваші гроші.

8. Християни лицеміри, які не роблять того, що кажуть. А ще, ви спалили Джордано Бруно і організовували хрестові походи. Не хочу перед вами виправдовуватися. Особисто я нікого не спалював і навіть у звичайні походи я не ходив уже дуже давно. Я тільки зауважу, що хрестові походи організовували католики, а я православний. Хоча, здається, вони за все давно вибачилися. А наші православні, між іншим, теж постраждали від час цих вакацій, а на суді Божому можуть і повинні розглядатися не як третя сторона, а як потерпіла. Попрошу високий суд внести це в протокол! А ще, я навіть не буду намагатися пояснити вам сенс усіх життєвих проблем приснопам’ятного раба Божого Джордано. Будь ласка, запишіться у бібліотеку, або напишіть мені, і я вам пораджу корисну літературу з цього питання.

Краще я ще раз, вкотре, нагадаю вам, що людей в Церкву кличе не праведність, а визнання власних гріхів, бажання їх швидше подолати та максимально повно виправити їх наслідки. А тому, запам’ятайте назавжди два важливих правила, корисних для пригадування в таких випадках. 1) Чужими гріхами сам святим не станеш. Як би голосно ви не виправдовували свою лінь і байдужість тим, що десь існує танцюючий архієпископ Мстислав, це не робить вас хоч на йоту кращими. Ви як були негідниками, так і залишаєтесь. Між іншим, із погляду психології, потребу когось постійно принижувати на насолоджуватися чужими гріхопадіннями мають лише закомплексовані та невпевнені в собі люди, переважно зі значними ментальними проблемами. Для потенційних пацієнтів психотерапевта життєво необхідно мати хоч когось, хто буде ще гіршим від них. І саме тому я з усією відповідальністю стверджую, що проблема безлічі «викривальних» публікацій на теми моралі та правдолюбства, це проблема не тих, кого осуджують, а проблема психологічного та духовного стану тих, кого «обурює» чуже неправильне життя. Особисто для себе я твердо вирішив, що поки не стану святим, і не побачу власного німбу в дзеркалі, нікого осуджувати за гріхи не буду. Але вже коли стану, то таку статтю накатаю, що сто тисяч лайків збере – мінімум. А ще одне. 2. Гріхи християн – це не гріхи Церкви, але гріхи проти Церкви. І це варто пам’ятати не лише нам – грішникам християнам, але й усім нашим критикам.

9. Церква проти науки, а атеїзм – це розумна віра. Про всю «розумність» атеїстичного світогляду ми та наші батьки мали можливість переконатися на практиці, живучи довге століття в полоні Радянського Союзу. Без Бога та Євангелії людина звіріє та оскотиніється. Вона, звісно, буде придумувати собі нових ідолів, бо природа людини постійно прагне до Бога. І чим далі вона від відходитиме від Христа та Церкви, тим дивнішим ідолам вона буде вклонятися. Для когось ідолом став гуманізм – обожнення самої людини, для когось комуністична ідеологія, з пантеоном власних богів і святинь, а хтось у в пошуках нового божества пішов ще далі. Таким божеством для багатьох щирих і чесних людей стала підкреслено антицерковна наука та поклоніння матеріалізму. І хоча Гагарін у космос літав, а Бога не бачив, він легко міг прийти до думки, що ця прекрасна блакитна куля, яку йому було добре видно з ілюмінатора, цей неймовірний космос, вкритий мільярдами зірок, не з’явився випадково, сам собою, а мав Творця. Міг, але не прийшов. У міркуванні першого космонавта трапилася одна прикра помилка. Бога побачити можуть не всі, а лише люди з чистим серцем. А отже, він не побачив Бога не тому, що ніякого Бога не було, а тому, що сам він був закритий до богобачення, був духовно сліпим. Гагарін Бога не побачив, але Бог бачив його не тільки в космосі, але й на землі.

Гагарін Бога не побачив, але Бог бачив його не тільки в космосі, але й на землі.
Гагарін Бога не побачив, але Бог бачив його.

Але, давайте про це іншим разом. Зараз для нас головне зауважити дві принципово важливі речі. 1.Церква та світська наука займаються принципово різними речами. Світська наука вивчає фізику, а богослів’я досліджує фізику та метафізику. У переконливій більшості питань ці грані взагалі не пересікаються, а тому – суперечити не можуть, за винятком окремих питань біоетики. Показова науковість атеїзму – це брехня та провокація. 2. Досвід Церкви систематизований та вивчений впродовж багатьох віків, являє світу чітку наукову систему вдосконалення життя людини. Науково все те, що можна перевірити. Ви можете на власному досвіді перевірити істини, які проповідуються у Церкві та переконатися в їх дієвості. Говорити, що все, що відбувається в церкві – це безумство, при цьому не спробувавши це на практиці, без досліджень і дослідів, це однака людини обмеженої та сліпої людини. Часто говорять про «сліпу віру». Насправді, віра завжди зряча, бо віруючий бачить більше за атеїста. Зате, атеїзм сліпий, бо не бачить і не хоче бачити навіть очевидних речей. Більшість вчених, які зробили фундаментальні відкриття в науці не лише були віруючими та церковними людьми, але тверезо оцінюючи власні досягнення, мудро та скромно приписували свої досягнення Богу.

10. Бог Біблії жорстокий тиран – а ця книжка не для нормальних людей. А ще, ваша церква краде в людей задоволення. Безперечно, деякі відверті сцени Святого Письма Старого Завіту варто було б вилучити, щоб не шокувати непідготовленого читача. Однак, оскільки Біблія це Слово Боже, а не людське, ми, віруючі люди, дуже відповідально ставимося до кожного слова в ній. Тому, можете не переживати, що до вас дійшов спотворений чи неточний переклад Біблії. Деякі люди особливо цим переймаються. Для віруючих священні тексти це не лише історичний артефакт чи пам’ятник древньої писемності. Це записане слово Самого Бога. А тому, нічого витирати звідтіля ми не будемо, натомість разом із Святими Отцями будемо ретельно досліджувати Книгу Книг, через букви шукаючи її правдиві смисли. Біблія описує стосунки Бога та людини впродовж людської історії, але робить це мовою самих людей. Якщо люди були злі та жорстокі, Писання про це свідчило прямо, без натяків. Якщо Бог карав грішників – про це писалося прямо. Як тільки людина почала змінюватися та стала здатна отримувати нові заповіді, не про «око за око», а «не вбий». А ще трохи – не гніватися на ближнього, а потім і любити ворогів. Все залежало не від волі Бога, а від духовного та морально стану людства в конкретний етап історії.


Чому Християнство таке несучасне та не гнучке? – класна розмова, на теми схожі до цих


А щодо насолод, то тут узагалі все просто. Неймовірна кількість речей, які ми собі дозволяємо, приносять нам шкоду, псують нас зсередини духовно, душевно та фізично. При чому, це може відбуватися саме в той час, коли про таку шкоду ми можемо навіть не здогадуватися, або з запалом і піною на губах сперечатимемося, що це все не так. Церква не краде в людини задоволення, а навпаки – дарує його, вірно розставляючи для нас пріоритети. Як багато людей сприймало встановлені Богом рамки нашої поведінки за стіни власної в’язниці. Але, як тільки вони відмовилися від Бога й усіляких рамок пристойності й благочестя з’ясувалося, що ці стіни не тримали людину в неволі, але захищали її від зовнішніх ворогів. Подумаймо про це.

*********

Безумовно, наша розмова не зможе розвіяти всі ваші сумніви, але я з самого початку на це й не сподівався. Моє завдання було значно скромнішим – почати говорити про речі, які справді турбують багатьох людей, вважаючись їм неймовірно складними та проблемними. Але, як бачимо, нічого надто складного тут немає. Той, хто хоче знайти Бога – може зробити це навіть всупереч поганим, товстим і грошолюбним батюшкам. А той, хто не хоче, навіть після життя поруч із Христом Спасителем, легко стане Його зрадником. Все в наших руках. Тож нехай Господь дарує кожному з нас чисте серце, щоб Його бачити та смирення, щоб виконувати Його святі заповіді.