«Аксiос!», що означає «Достойний!»

Це слово виголошується архiєреєм, який здiйснює рукоположенння нового диякона, священика або єпископа. Коли саме пiд час Богослужiння його виголошують? I з якого часу iснує традицiя пiд час рукоположення вживати такий вигук?

Одне з небагатьох слів у богослужбовому використанні нашої Православної Церкви, яке залишається без перекладу з грецької мови – це слово «Аксіос» – «Достойний». Його виголошують архієреї під час рукоположення (висвячення) нових дияконів, священиків чи єпископів. Також його використовують під час нагородження кліру та мирян церковними нагородами.

Найдревніше з відомих нам писемних свідчень про використання цього виголосу сягає ІІІ-ІV століття. Писемний сирійський твір під заголовком «Заповіт Господа нашого Ісуса Христа» згадує, що тричі «Аксіос» співав народ після рукоположення єпископа. Однак, візантійські Євхологіони старіші IX століття про цей виголос не знають – його зміст, а саме підтвердження гідності ново висвяченого архієрея, у той час замінявся взаємним поцілунком миру. Євхології Константинопольського Патріархату пізніших часів (X-XI) про виголос «аксіос» під час хіротонії єпископа згадують лише перед одяганням йому омофора. Такий самий чин зустрічаємо і в староукраїнському Требнику (XVI), де цей виголос, одначе, виголошувався вже перекладеним на зрозумілу парафіянам мову: «Достойний».

Евхологій XII-XIII cт. Бібліотеки монастиря св.Іоана Богослова на о.Патмос заповідає співати «Аксіос» при цілуванні ново поставленого диякона. А починаючи з XIV ст. грецькі джерела вгазують вживати цей виголос під час рукоположення і священиків, і дияконів. Пресвітерам співався «аксіос» коли єпископ складав його орар удвоє, тобто, зодягав його в єпитрахиль, а також облачаючи його в фелонь. Диякону співали «аксіос» під час возложення на нього ораря та воручення рипіди. Святитель Симеон Солунський (1400) описуючи у своїй книзі «Про храм Божий» чини хіротоній дияконів, пресвітерів і єпископів, а також, поставлення Патріарха, згадує про аналогічну практику. Така ж практика була і в руських Служебниках XVI століття, однак у деяких редакціях це слово подавалося уже перекладеним.

mrkc5

Цікаво, що Євхології олександрійського походження приписували співати «Аксіос» не лише під час хіротоній, але й під час хіротесій – чинів возведення у нижчі церковні степені.

Згаданий уже блаженний Симеон Солунський пише так: «Аксіос тричі голосно співається в середині вівтаря, і поза ним на знак того, що всі вірують у благодать бути образом Христа, стверджують це разом із небесними чинами і дивно радіють їй. Проголошується «аксіос», оскільки ставленник став гідним цього перед Богом, розпізнаний ангелами та людьми, та повинен і надалі вести себе гідно справі священнослужіння. Тому, це виголос належить також приймати за молитву: «нехай він стане достойним». Архієрей виголошує «аксіос», оскільки розіп’ятий Спаситель зробив його достойним, і про це урочисто співається тричі у вівтарі та поза ним, оскільки з ним усі погоджуються, і радіють, і підтверджують дію благодаті».

Варто звернути увагу, що у візантійській традиції виголос «Аксіос» є не запитанням, а ствердженням. Він містить у собі підтвердження факту прийняття священного сану, і є логічним завершенням молитви єпископа про збереження ставлеником гідності свого нового сану. Про це «достоїнство» згадують одразу кілька молитов. Окрім того, на користь цієї думки служить те, що вручається чи орар, чи єпитрахиль, чи омофор уже після того, як головна молитва Таїнства прочитана. Отже, немає ніякого сенсу запитувати людей, як вони ставляться до факту посвячення людини, якщо кілька хвилин тому над нею було прочитано основну молитву (формулу) Таїнства.

Натомість, у Західній (Католицькій) Церкві цей виголос, але уже латинською мовою (лат. Dignus est), виголощшується перед рукоположенням. В такому разі його проспівує не єпископ, а хор, народ, чим засвідчує високу гідність кандидата до руко положення. Як подають історики, цей фрагмент є залишком візантійського церковного обряду рукоположення, в якому приймав участь увесь храм, а виголос «Dignus est» відповідає виголос протодиякона «Повеліте!» (Κελεύσατε) перед початком хіротонії.

Євсевій Кесарійський свідчить, що виголосом народу «Аксіос!» було вибрано папу Римського Фабіана. Сократ Схоластик пише, що так було вибрано єпископами Амвросія Медіоланського та Маркіана новаціанина. Блаж.Авкустин згадує про виголос «Dignum est, justum est» при виборі його приємника – Іраклія.

Також, церковній історії відоме використання протилежного по значенню слова – «Анаксіос!». Так, при поставленні аріанина Димофіла, Патріархом Константинопольським, увесь народ у храмі проспівав багаторазово «Анаксіос – недостойний». Неодноразово цей виголос використовувався при позбавленні сану інших священнослужителів. Так, наприклад, було з іншим Константинопольським Патріархом – Ігнатієм. Чимало «Анаксіосів» можна знайти в уніатських «Чинах позбавлення сану» («Понтификал, тобто Служебник Святительський». Супрасль, 1716р.)

Сучасну практику використання цього виголосу розглянемо на прикладі фрагменту хіротонії диякона на священика.

Вона розпочинається після співу: “Щоб підняти Царя всіх”…

Після того, як два інших диякона проведуть ставленика з середини храму Царськими вратами до Вівтаря, він творить поклон перед єпископом, який сидить з лівого боку Престолу. Ставленик встає з колін і, ведений священиком, обходить навколо престолу. Біля кожного кута престолу він хреститься і цілує його.

Духовенство, а потім хор співає тропар: “Святі мучениці …”. Далі ставленик стає перед архієреєм, робить перед ним земний поклін, і стоячи на колінах, цілує його праве коліно і руку.

Потім ставленик піднімається з колін. Співають тропар “Слава Тобі, Христе Боже …”. Ставленик, разом із старшим священиком, вдруге обходять престол, прикладаючись до його чотирьох кутів. Далі він знову зупиняється перед єпископом, робить земний поклін і, стоячи на колінах, цілує край омофора і руку.

Потім ставленик піднімається з колін, а хор співають ірмос: “Ісає ликуй …”. Ставленик, ведений священиком, втретє обходить престол, прикладаючись до його чотирьох кутах. Далі ставленик разом зі священиком стають перед престолом. Ставленик і священик два рази хрестяться і кланяються поясним поклоном. Потім священик і ставленик втретє хрестяться, і ставленик робить перед престолом земний поклін.

Священик відводить ставленика до правого переднього кута престолу. А далі той стає на обидва коліна, покладає хрестоподібно свої руки на край престолу і прихиляє на ці руки свою голову.

Архієрей піднімається, підходить до ставленика, знімає митру, ставить її на престол, покладає на главу ставленика омофор, благословляє його по чолі тричі та кладе на голову ставленика руки.

І далі читає молитву: «Божественна Благодать …». Духовенство тихо і не поспішаючи співає: “Господи, помилуй” тричі. Після них хор співає: “Киріє елейсон” тричі. Архієрей таємно читає відповідні молитви. 1-й священик тихо читає особливу ектенію, а 2-й священик тихо відповідає на прохання ектенії: «Господи, помилуй». Архієрей закінчує читання молитов, знімає з голови ставленика омофор. Архієрей торкається до руки ставленика, і ставленик піднімається з колін.

А по цьому іподиякони підводять ставленика до архиєрея. Архієрей, переважно стоячи в царських воротах, знімає з плеча ставленика орар. Іподиякон подає єпископу священицьке облачення (єпитрахиль, пояс і фелон), які архієрей послідовно показує народу і виголошує: «Аксіос».

Ставленик хреститься, цілує хрест на одязі та руку архієрея. Архієрей покладає облачення на ставленика. Після облачення в фелонь на ново висвяченого так само одягається ієрейський хрест, а потім, також із проголошенням «Аксіос», вручається служебник.

Після цього архієрей вітається зі ставлеником, кажучи: “Христос посеред нас”, а ставленик цілує праве і ліве плечі Архієрея і його руку зі словами: “і є і буде”. Далі ієрей відходить на правий бік Престолу та стає праворуч першого священика.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!