Проповідь на 12 неділю. Про багатого юнака

«Учителю Благий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф.19:16) З такими словами до Христа підійшов один багатий юнак, відчуваючи, що все те, що він раніше робив у своєму житті було недостатнім для спасіння. Кожна людина, яка робить добрі справи не думаючи про Бога, а лише заради самих справ – багато чого втрачає в своєму духовному розвитку. І тому, в цьому євангельському читанні, яке є надзвичайно важливим для нашого духовного вдосконалення, ми повинні навчитися перш за все одного: Навіть добрі справи, які ми чинимо без Бога – не мають жодного сенсу.

Юнак відчував, що навіть коли він із дитячих років виконує Заповіді Божі – цього недостатньо. За це його давно мучило сумління. Тому, як тільки  випала нагода підійти до Христа – він із радістю це зробив.

Відповідаючи Господь йому каже: – Дотримуй заповідей! Тут юнак замислився: про які ж особливі Заповіді говорить Учитель? Можливо, він не знає котрусь із них?

Христос нагадує: не вбивай, не кради, шануй своїх батьків, люби ближнього, як самого себе. Це були ті Заповіді, які були відомими не тільки в Галілеї, але й у всій Юдеї ще з часів Мойсея. Нічого нового та надзвичайного в них не було. Тому, юнакові не залишалось нічого іншого як чесно визнати: «Все це я робив із дитинства свого».

За вченням Церкви, люди спасаються не лише добрими справами, але й тим, що очищають свою душу від гріхів. Але не тільки від гріхів, але й від пристрастей. Святі отці, які вчать нас духовному вдосконаленню, звертають увагу на те, що пристрасті це наче корінці наших гріхів. Це одне із найстрашніших явищ, які є в нашому житті. Пристрасті – це ті духовні хвороби, які розвиваючись далі, приводять до гріха. І тому Господь відповідаючи конкретно цьому юнакові каже: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною». (Мф.19:21)

Безумовно, ця заповідь в першу чергу стосувалася того юнака. Нас вона прямо не стосується, бо була сказана в приватній розмові та в особливих обставинах. Тим не менше, ми з вами повинні розуміти, чому Він так сказав. А сказав її Христос тому, що в юнака була пристрасть грошолюбства. У кожного з нас теж є пристрасті. Кожен із нас також віддає своє серце певній людині, речі чи явищу. Наприклад, грошам, марнославству, заздрості, тощо. В кожного з нас є власна пристрасть, яку ми старанно культивуємо в серці багато років. Тому Господь і каже, що поки цього не позбутися – спастися неможливо.

Навіть коли ти не просто виконував ці Заповіді, але виконував їх із самого дитинства, а оцінюючи тебе ззовні, люди могли тебе тільки похвалити, оскільки ти не мав ніякої явної провини перед людьми та Господом. Але цього було недостатньо, бо в душі юнака жили пристрасті. Святі Отці, які вчать нас спасінню кажуть, що поки ми не подолаємо пристрасті, ми не подолаємо гріха. Що таке пристрасть? Пристрасть це той корінець, з якого виростають наші гріхи. І ось коли ми кажемо, що ми «нікого не вбили, нічого не вкрали, ні з ким не блудили» це всього лиш означає, що ми остаточно не втілили ці бажання. Це зовсім не означає, що в своєму серці ми їх не чинили.

16809

Саме тому в іншому місці Господь каже, що коли ти подивишся похітливим оком на жінку, то вже винен у гріху перелюбу (Мф.5:28). Так це саме тому, що в серці своєму ти цей гріх вже сотворив. Тому, незалежно від того, який саме це буде гріх, яка саме це буде пристрасть, маємо пам’ятати, що всі вони зароджуються в нашій душі як невеличке гріховне бажання, яке ми приймаємо та на яке даємо свою згоду. Святі Отці ніколи не навчали боротися з гріхами, тому, що з гріхами боротися немає сенсу. Гріх – це вже наслідок страстей. Основне, з чим ми маємо боротися, це саме з тими страстями, які живуть в нашій душі, які ми пророщуємо впродовж усього свого життя. Це, в свою чергу, є суттєвою перешкодою в нашому спасінні та до нашої зустрічі з Богом.

Зверніть увагу, що Господь сказав: «продай майно, та йди за мною». Ці слова «йди за мною», можливо хтось пригадує, Він не раз їх говорив, обираючи собі апостолів. Люди покидали свої мережі та човни, кидали свою роботу, яку мали. Вони позбавлялися того, що давало їм заробіток на один день! Апостоли-рибалки були найбільш простими та бідними людьми. Вони працювали для заробітку на один єдиний день. Якщо вони нічого не спіймають сьогодні, завтра вже вони будуть голодувати. І коли Ісус Христос чудесним чином помножив їхній улов, це просто врятувало їм життя від голодної смерті.

Тож коли Господь сказав юнакові «йди за мною» це можна розуміти в певному сенсі особливим покликанням до апостольського служіння. Це було сказано не лише Якову чи Йоану, Петру чи Андрію. Це почув і безіменний юнак. Але наказ продати все майно та роздати убогим вразили його в саме серце. Багатство було його найбільш болючим та слабким місцем. Тому, він і «відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав». (Мф.19:22)

Звичайно, що бути бідним рибалкою та покинути все, це зовсім не те саме, що покинути все, будучи багатим юнаком. Однак, історія Церкви пам’ятає безліч випадків, коли люди дійсно віддавали все, що вони мали бідним, служили убогим власним майном та йшли за Христом. Святий Антоній Великий, наприклад, також був із заможної родини. Але він відмовився від того, і став Великим Антонієм. Ми називаємо сьогодні його «Великим» не тому, що він став монахом, чи був родоначальником православного чернецтва. Але, в першу чергу, він став Великим тим, що обожнив свою душу. Він не тільки почув, але й виконав заклик Христовий роздати все бідним і служити Богу без перешкод.Так само можна згадати Василія Великого. Він не був бідним. Родина Василія Великого була однією з найбагатших, найвідоміших родин свого часу.

Немає нічого дивного в тому, коли бідний хоче стати багатим. Ми це розуміємо, і напевне кожен із нас хоче бути схожим на тих людей, які мають багато грошей та добре живуть. Але уявіть собі, наскільки повинно бути чистим серце людини, яка хоче навпаки – з багатої стати бідною, повністю покоритися волі Божій та йти за Христом. Вона сміливо віддається в Божі руки, не боячись того, що її чекає завтра.

Хоча, звісно, бували й протилежні випадки. Скажімо, Євангеліє описує історію Ананії та Сапфіри. Перші християни мали спільні кошти, віддаючи все своє майно апостолам. Потім апостоли це все розподіляли серед бідних, кожному по потребі. Але знайшлася подружня пара, яка продала все своє майно, але пошкодувала апостолам все, утримуючи в себе частину суми, вважаючи, що так буде надійніше зустрічати «чорний день». Коли вони принесли ці гроші, апостол Петро сказав: «Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю? Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові!». (Діян.5:3-4)

І в той самий момент він був уражений смертю. Ми повинні розуміти, що це не була помста Бога за гріх Ананії. Смерть це очевидний наслідок наших гріхопадінь. Кожна людина, яка грішить вона помре. Саме так було й у цьому випадку. Це сталося не тому, що Бог такий злий. Це сталося тому, що це був їх особистий вибір, при якому смерті фізичній передувала смерть духовна. На свої гроші вони покладалися більше, ніж покладалися на Бога. Тому, й отримали такий результат.

Заклик про слідування за Христом актуальний у всі часи та за всяких умов. І не лише для апостолів. У Православній Церкві є навіть вчення про т.зв. мирянське апостольство. Суть його полягає в тому, що кожен із нас повинен бути апостолом у тому середовищі, де ми перебуваємо на даний час.

Під час архієрейського богослужіння є такий важливий фрагмент, коли єпископ виходячи на амвон та благословляючи вірних каже: «Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославили Отця вашого, що на небесах». (Мф. 5:16).

Тобто, архієрей молитися за те,  щоб інші люди могли лише по зовнішньому вигляду, по поведінці, по тому, як ми спілкуємося з ближніми, чи ведемо себе коли нас ніхто не бачить, переконатись, що дійсно ми є християнами. На жаль, у богослужінні ієрейським чином цього фрагменту немає. А він би ще раз нам нагадав нам про те, що кожен із нас повинен постійно відчувати себе перед Оком Божим.

У багатьох храмах при входів притвор малюють такі іконографічну композицію – велике око в трикутнику. Символічно так зображується невсипуще Око Боже, що бачить кожен наш вчинок. Навіть більше: Господь бачить наші думки та пристрасті. В корпусі православного богослівя навіть є така особлива наука – Аскетика. Ось там, власне, й вчать, як боротися з пристрастями. Серед безлічі цінних порад, Свят Отці навчають, що гріх потрібно долати ще в самому зародку. Так само, як молодесеньке деревце ми зможемо витягнути з землі навіть однією рукою, коли воно лише посаджене в землю. Цього не зробиш із старим деревом. Так само з гріхами треба боротися поки вони міцно ще не вкоренилися в нас. Ми повинні відкидати гріх ще тоді, коли він прийшов до нас лише в вигляді думки. Святі Отці називали це «помислом» .

Коли ж ми оцей помисел не відкидаємо, а приймаємо, а ще гірше – коли насолоджуємося ним – то це вже початок гріха. Тому, справа реалізації конкретного гріха вже й не завжди має значення, тому що в своєму серці ми вже його сотворили: украли, позаздрили, гнівалися, і ще сотні таких прикладів. А в Царство Боже, каже Писання, не увійде ніщо нечисте. А якщо так, то на якій підставі ми з вами сподіваємося туди потрапити? Для нечистих приготовлене зовсім інше місце. Якщо Господь буде спасати всіх без вибору, це означатиме, що Царство Боже дуже швидко перетвориться на пекло, бо ми всі грішники, та ще й не каємося.

Тому, нинішня Євангелія в цьому аспекті надзвичайно цінна – вона нам дає уроки православної аскетики. Воно показує нам, що в кожного з нас є слабкі місця. І кожен із нас знає їх. Гріхи та пристрасті не залежать від наших зовнішніх умов: жадібними бувають не тільки багаті, але й бідні. Блудниками бувають не лише молоді, але й старі. Убивцями можуть бути не лише справжні маніяки-головорізи, але й лікарі, що недбало виконують свою роботу. Так кожна наша пристрасть може проявлятися явно для нас, але не одразу явно для інших. Тому маємо пам’ятати, що коли не будемо за собою слідкувати, то спочатку перестанемо духовно прогресувати, потім зупинимось на певний час, а згодом розпочнеться наша духовна деградація. Все що визначає наше християнське життя, що характеризує наші особисті стосунки з Богом, воно відбувається в нашому серці.

Подумайте тільки, скільки ж це людей за дві тисяч років, за час існування Євангелії, читаючи розповіді про те, як апостолів було покликано на служіння Богу, реально заздрили тим простим рибалкам. Чимало людей вважало, що змогли б на місці кількох цих неграмотних селян зробити багато більше. Якби на їхньому місці були більш здібні люди, то вони обов’язково б залишили не чотири, а не менше 12 Євангелій, повідкривали б багато церков, організовували цілі бібліотеки та ще багато іншого! Чимало людей дійсно переконані, що на місці святих апостолів зробили б багато більше. Звичайно, це помилкова думка. З іншого боку, завжди, в усі часи існували люди, які відмовлялися від такого високого служіння. Бути апостолом, бути християнином – це завжди складно. Господь бачачи серце юнака каже: « йди за мною», але той не пішов. Але бували такі випадки, коли він обирав собі апостолом Юду Іскаріотського, що згодом його й зрадить. Із цілого світу Господ обрав 12 найближчих людей, знаючи їхні можливості. Але можливості це одне, а бажання розвивати свої таланти та примножувати – зовсім інше. Все в наших руках. А Господь не лише пропонує, але дає можливості та сили. Він завжди залишає за нас право вибору: чи захочемо? Чи підемо?

Чимало духовних людей, які мають дар духовної розсудливості, кажуть про те, що згодом цей юнак все таки покаявся в своєму гріхові. Так, він не одразу покаявся. Не одразу продав своє майно та роздав бідним. Не одразу пішов за Спасителем. Але ось про що слід пригадати. Кожна людина, яка хоча б один раз зустрічалася зі Спасителем, говорила з Ним, бачила його віч-на-віч, дивилася в Його очі, безперечно не може далі жити так, наче такої зустрічі ніколи не було. Ймовірно, для цього конкретного юнака потрібен був ще час, щоб все добре обміркувати та наважитися на такий вчинок.

Так і ми з вами сподіваємося, що коли не можемо позбутися своїх маєтків негайно, тобто всього тягарю цього фізичного світу, всіх наших обставин та умовностей, які поки нас ще тримають на землі, ми, все одно прагнемо, щоб воно якомога менше мало над нами влади.

Наприклад, звернемо увагу на християнина, який продовжує палити. І начебто гріх не великий, якщо не будемо говорити про пасивне куріння. Тим не менше – курці це не тільки фізичні самогубці. Справа ще й у іншому. Кожна людина, яка палить ясно показує, що ця цигарка за 10 копійок є сильнішою від людської волі. Це вона має владу над тобою, а не ти над нею!

Позбутися будь-якої залежності буває неймовірно складно. Якщо ми не боремось із ними, то ці пристрасті ще більше в нас розвиваються. І за однин раз ми не перестанемо бути від чогось залежними, як би сильно ми цього не хотіли. Якщо людина день у день грішить та повторює одні й ті самі гріхи, то вони вже формують її характер. Тому, побороти їх остаточно, швидше за все, ми не зможемо до кінця життя. Деякі, правда, можна приспати до якогось часу. Наші гріхи – це наче прогресуюча хвороба, наче онкологічне захворювання. Але коли ми чуємо слово «рак», то жахаємося та падаємо в відчай. Рак вважається чи не найстрашніша хвороба сучасності. Якщо хтось має шанси на лікування, то немає грошей, а коли є гроші, дуже часто люди про свою хворобу дізнаються вже надто пізно, щоб лікування мало хоч якийсь сенс. Люди справедливо бояться раку, бо в нашій країні це не діагноз, а вирок. Але про те, що в цих людей буває рак на душі вони не думають! Але це не якісь гіпотетичні люди. Це всі ми: і ви, і я, і всі, кого ми бачимо навколо себе.

Тому, поки ми ще живі, і самі можемо приходити до храму Божого, а не чекаємо, щоб нас сюди принесли інші, намагаймося частіше зустрічатися з Христом. Робімо все можливе, щоб чогось корисного навчитися з таки, начеб то й дрібниць, які краєм вуха почули з Євангелії. Але в Євангелії дрібниць немає! Хіба так може виглядати для пересічного, неграмотного слухача чи читача, в якого нема достатньо інтелекту збагнути щось велике. Бо ж насправді вся мудрість всесвіту втілена в Євангелії, в Слові Божому.

Господь недаремно робить чисельні спроби спасти нас. І Церква, з точки зору Бога, потрібна людям зовсім не для того, щоб вони мали якісь свої окремі місця для зустрічей та богослужінь. Церва потрібна нам для того, щоб із її допомогою ми спасали власну душу, тим самим наближувалися до Бога, та наслідували Його в Любові настільки, наскільки це можливо, постійно обожувались – ставали ми подібними до Нього в найбільшій степені. Щоб зрештою стати з Ним одним цілим. Звичайно, це для нас поки нереальне завдання, тим не менше, ми повинні про нього знати. Ціль людського життя полягає в тому, щоб ми з вами стали Богами по благодаті.

Коли священнослужителі нас кадять у храмі, то роблять це не тому, що ми стоїмо близько коло амвону. Але тому, що ми є образом Божим та є реальним віддзеркаленням Самого Христа. Хочете побачити в XXI столітті Христа Спасителя? Подивися на свого ворога, якого ти так ненавидиш. Оце твій особистий Христос. Поки ти з ним не помиришся, не подаси йому руки, поки не почнеш за нього молитися, і разом із тим, не будеш молитися Богу за своє прощення, ніякого Христа тобі не побачити. Ти не тільки духовно, але й фізично не зможеш увійти до Царства Небесного. Легше верблюду пролізти в вушко голки. Колись чимало критиків Євангелія писали про те, що ця алегорія дуже умовна. Виявляється, в Єрусалимі були маленькі ворота, через які верблюду можна було пройти, приклавши певні зусилля. Важко, але можна. Але, це не правда. Господь сказав конкретно та чітко, без усілякого там переносного значення. Не можливо увійти до раю людині, що має за собою тягарі нерозкаяних гріхів та пристрастей.

Я дякую вам усім за нашу спільну молитву. Нехай Господь через неї подарує нам щедро благодать Пресвятого Духа, яка змінюватиме нас до наступного богослужіння. І так від однієї служби до іншої ми будемо спасати свої душі. Амінь.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!