Помолись за померлих

Християнська віра – це релігія любові. ЇЇ головна заповідь про любов до ближнього поширюється не лише на друзів, але й на ворогів. Не лише на живих, але й померлих. Одним з найкращих виявів цієї любові є молитовне заступництво перед Богом за дорогих нам людей. Ще від самого народження людина живе та духовно живиться любов’ю своїх рідних та хресних батьків, котрі ще немовлятком приносять її до храму. Діти, звичайно, до певного віку власної свідомої віри мати не можуть, але в духовному житті їх оберігає любов та молитва дорослих. І так людина, вступаючи на шлях дорослого життя, зрілості, літнього віку та глибокої старості живуть та духовно живитися молитвами своїх ближніх: батьків, родичів, друзів, доброзичливців та всіх інших членів Церкви.

Не позбавлена людина духовної опіки навіть після смерті. Ми віримо, що після гробу людина продовжує жити в іншому, невидимому нам світі. А те, як і чим вона жила визначає її подальшу долю у вічності. Якщо людина в житті любила Бога та ближнього, виконувала заповіді та творила добро, її зустрінуть обійми Небесного Батька. Якщо ж вона навпаки – служила лише власним пристрастям, земній марноті, не заважала на Бога та людей, то цим вона визначила своє майбутнє в пеклі. Бог, звісно, і так людину любить. Але оскільки і добро і зло – це особистий вибір людини, то і пекло і Царство Небесне – це той самий її вибір, тільки зроблений був самим життям. Бог поважає нашу свободу, тому не перечить нашому вибору ні тепер, ні за гробом.

Читайте такожна старому сайті: Димитрівська субота: Чому моляться за померлих?

На превеликий жаль, серед нас дуже мало бездоганних людей. Чимало з нас помиляються вчинками, думками, помислами. І найгіршим в таких випадках є те, що хоча й трапляються серед таких вчинків несвідомі, шкоду яких ми ще не збагнули, все ж більшість наших проступків – цілком свідомі та вчинені спеціально. В цьому весь жах нашого гріха. Дуже часто виробивши звичку до гріха, людина сама собі допомогти вже не може. Ось, чому загальна молитва, молитва усієї церкви за живих та померлих, має таку велику силу.

Із віровчення Православної Церкви ми знаємо, що померлі очікують часу Страшного суду, і до того часу самі собі допомогти не можуть. Але виявляючи свою пам’ять та любов до них, ми, поки ще самі є живими тілесно, можемо звертатись до Бога та робити в їхню пам’ять добрі справи, щоб Він помилував як Чоловіколюбець наших близьких померлих, та полегшив їх долю у вічності.

2VSN_2240-1200 (Small)

З формуванням церковного календаря та особливостей православних богослужінь Великого посту, з часом було також сформовано певну традицію все церковного поминання померлих. Зокрема, виробилась традиція певні дні в році присвячувати молитовній пам’яті всіх тих, хто відійшов від нас у інший світ, але не перестав потребувати наших з вами молитов. Так виникли так звані «Батьківські суботи» – дні, в котрі Церква навчає християн творити молитовну пам’ять «всіх відвіку спочилих отців і братів по вірі, що сподобилися християнської кончини, рівно й тих, що були захоплені раптовою смертю не були проведені в загробне життя молитвами святої Церкви».

Субота, як день спокою, найкраще підходить для поминання людей, що відійшли у вічність. А назву «батьківські» вони отримала тому, що люди, молячись за померлих, в першу чергу мають своїм обов’язком згадати власних батьків та родичів, котрі колись турбувались про них, і в свій час так само возносили за них молитви до Бога. З іншого боку, «батьками» часто називали не лише родичів, але й інших людей, що жили та померли задовго перед нами, але не були нашими прямими родичами по плоті. Особливо важливі за своїм значенням суботи поминання покійних називаються «Вселенськими батьківськими суботами», а самі панахиди того дня часто називають «вселенськими панахидами». Особливий акцент в час «Вселенських субот» Церква робить на тих померлих, за котрих ніхто не молиться. У той час як у «батьківські суботи» поминаються покійні родичі та близькі.

Вселенських батьківських субот у році є дві:

1) М’ясопусна субота – напередодні Неділі про Страшний суд. Оскільки за наступним богослужінням, у неділю, Церква нагадує живим про грядущий Суд Божий, то в суботу вона згадує про тих, хто уже відійшов у вічність і ще ближче до нього, ніж ми.

2) Троїцька субота – напередодні Свята Трійці (Зелених Свят) Церква згадує про грядуще Царство Небесне, котре після П’ятидесятниці стало реальним для усіх християн – і живих, і померлих.

Друга, третя, та четверта суботи Великого посту також часто в народі називаються «Вселенськими», але вони насправді ними не є. Їх встановлено для того, щоб не позбавляти померлих звичного молитовного поминання, яке на час посту не звершуються у тій мірі, в якій це було раніше, оскільки повної літургії не відправляється. Цього року такі суботи будуть 15 та 29 березня. 22 березня поминання померлих не звершується, оскільки припадає свято 40 мучч. Севастійських.

В деяких регіонах України практикуються ще й інші дні поминання померлих, серед яких найбільш відомих є три:

1. Проводи або Радониця – Вівторок Фоминої неділі. З цього дня церковний устав дозволяє звершувати заупокійні богослужіння. Живі разом із померлими радіють звістці про Воскресіння Господнє.

2. Поминання воїнів православних 11 вересня – в день Усікновення чесної Глави святого пророка та предтечі Господнього Іоана. Цей день вшановується з 1769, в на згадку про воїнів, що загинули в боях з турками та поляками.

3. Димитрівська поминальна субота. Субота напередодні дня пам’яті Святителя Димитрія Солунського Мироточивого 7 листопада. З’явилась спочатку в пам’ять полеглих воїнів у битві 1380 року, але згодом стала загальним днем поминання померлих. Цього року Димитрівська субота випадає на суботу 21 тижня після П’ятидесятниці, 1 листопада.

У ці дні, а особливо на 9, 40 дні та річницю, а також, у День Ангела померлого, замовляють у церкві службу. Вона, зазвичай, складається з двох частин – Божественної літургії, під час якої священик особливим чином згадує імена померлих на проскомідії, у проханнях заупокійної ектенії та в спеціальних молитвах, а також окремого заупокійного богослужіння, що називається «панахидою». На панахидний столик прийнято приносити хліб, вино та олію як милостиню за душу спочилого. В дні пам’яті померлих також прийнято влаштовувати поминальні трапези. Звісно, жодного алкоголю на них бути не може окрім невеликої кількості вина, оскільки це продовження релігійного обряду. У часи постів, безумовно, трапези належить влаштовувати скромні та пісні.

В інші дні, упродовж усього року, заходячи в храм прийнято, молячись за живих та померлих, ставити дві чи три свічки. Одну за себе, другу за усіх живих, а третю – за померлих. Окрім молитви велику силу допомогти душам померлих мають наш піст, милостиня та добрі справи, вчинені в їхню честь та пам’ять.

«Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним». (1 Сол.4:13-14)

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!