Біда – дурному родичка

Зміст:

Привіт. Перш ніж я викладу найбільш емоційну частину цього посту, почну з передісторії.
Іноді світська психологія та православне богослів’я ( себто аскетика, православна психологія) між собою суперечать. Іноді ці суперечки можуть бути досить принципові. Але немає нічого дивного, коли світська наука (себто безбожна- не сатантинська, а та, в чиїй системі координат немає місце Творцю) і християнське віровчення все-таки погоджуються в своїх висновках стосовно певних питань, не суперечачи, а навпаки – доповнюючи одна одну. Бо й справді: якщо мова йде про цілком очевидну та просту річ, то й висновки про неї будуть очевидні та прості. Саме про одне з таких питань я хочу поговорити. І зауважте: те, що якесь питання може видаватися елементарним, а відповідь на нього – простою, це зовсім не говорить, що це питання в дійсності є малозначимим. Навпаки! Бог зробив все важливе простим, а все складне – неважливим.


Отже. Головна думка цього тексту така: психічно зріла, емоційно та інтелектуально доросла людина, і тим більше – християнин, вважає недопустимим для себе перекладати відповідальність за свої невдачі на інших людей. Все, що стається зі мною, я допустив або своїми вчинками, або бездіяльністю. Амінь.


Кожен із нас є творцем своєї долі. Прибічники Еріка Берна можуть говорити про життєві сценарії, які людина реалізовує впродовж свого життя. Християни бачать своє життя в співпраці з Богом, на шляху до власного спасіння. Ми не віримо в долю, але віримо, кожна людина певною низкою вчинків сьогодні формує своє особисте завтра. Апостол Павло, так це був саме він, писав: «що людина посіє, те й пожне» (Гал.6:7-8).

Саме визнання своїх вчинків, себто взяття відповідальності за них, є передумовою нашого покаяння та прощення гріхів. Людина, яке не визнає своїх злих вчинків гріхами, не бере за них відповідальність, ніколи не зможе їх виправити. Бо для того, щоб виправити, треба бути переконаним, що це саме твої вчинки призвели до гріховних наслідків. У католиків меса починається читанням молитви, де є слова, відомі вам із пісні гурту Енігма: mea culpa, mea maxima culpa…. Насправді – це формула покаяння: «моя провина, моя велика провина…». Без розуміння гріха, як власної великої провини не можливе вилікування душі.

У православ’ї, власне, грішник від праведника відрізняється не тим, що один грішить, а інший ні. Це доволі все суб’єктивно – перед Богом ми всі грішники, варті пекла. У дійсності, грішник від праведника відрізняється тим, що грішник не бачить себе грішником, а праведник бачить. Грішник не бачить своїх гріхів, при цьому вважає свій стан нормою. Праведник бачить свої гріхи, і не вважаючи це за свій природній стан, намагається його якомога швидше виправити – злі вчинки загладити. Ось, що робить грішника праведником. Грішать усі. «Немає людини, яка буде жити і не согрішить». Але одні при цьому ігнорують чи опускають руки, а інші – «йдуть війною» проти власного злого, гріховного зачала в своєму серці. Якщо людина буде постійно виправдовуватися, шукати та знаходити винних у своїх гріхах – вона ніколи не спасеться, подібно хворому, який замість того, щоб приймати ліки від смертельної хвороби намагається годувати ними членів своєї родини. Годує інших, а сподівається вилікуватися сам. Дивно? Авжеж!

У світській психології розуміння цих речей навіть є одним із способів визначення відповідності норми. Я часто про це розповідаю, і навіть коли ви вже чули від мене цей приклад, то послухайте ще раз. Для того, щоб дізнатися, чи можна віддавати дитину до школи, їй можуть дати певні завдання, за допомогою яких перевірять її інтелектуальну та психологічну зрілість. Звичайно, кожен психолог може робити це по-своєму, маючи власні «улюблені» тести. Серед іншого, може трапитися і завдання з дівчинкою, яка плаче. Дитині, яка перевіряється, розповідають чи показують на малюнках історію про дівчинку, яка йшла по лісі, зашпорталася за пеньок, упала та й плаче. І ось, далі дорослі запитують: а скажи нам, чи тобі шкода дівчинки, яка плаче, і хто винен, у тому, що вона впала? Здорова дитина буде співчувати дівчинці. Це перше.

А друге – головне. Недорозвинуті діти завжди називають причиною сліз пеньок, за який зашпорталася дівчинка. Здорові діти навпаки розуміють, що пеньок не міг обійти дівчинки, але дівчинка могла обійти пеньок, а тому, винна саме дівчинка, яка не була уважною. Зрілі особи беруть відповідальність за проблему, незрілі – шукають всюди винних, ворогів, опонентів, неприятелів, провокації, шпигунів. І хоча ця історія придумана для перевірки дітей, все говорить, що це чудовий спосіб протестувати на нормальність навіть дорослих. Серед нас безліч недорозвинутих, інфантильних дорослих, які постійно будуть шукати винних у своїх невдачах.


Не моє просо, не мої горобці… Старій бабці добре і в шапці…♫ – попередні записи в блозі.


Здорова особистість не живе ілюзорним, видуманим у власній голові світом. Вона чудово помічає всі плюси та мінуси життя в цьому гріховному світі, який хоч і гріховний, але не позбавлений благодаті Божої. Так, у нашому житті є чимало проблем і негараздів, і немає людини, життя б якої було суцільної білою смугою. Однак, у цьому світі так само немає й людей, життя яких навпаки – було лише суцільно чорним і страшним. Смерть змінюється життям, хвороба – здоров’я, ніч змінюється днем, мороз – теплом, дощик – літньою спекою. Якщо людина живе тільки нав’язливими думками про смерть, хвороби, ніч, мороз, дощ, не помічаючи закономірних позитивних моментів зміни цих станів – ця людина хвора психічно та духовно. Їй потрібна кваліфікована допомога, а не цілодобовий доступ до Інтернету для того, щоб виливати свій негатив на інших. У неї пошкоджені чи недорозвинуті певні ділянки мозку, які відповідають за раціональне мислення. Зрештою, гріх – це не тільки назва конкретного злочину. Один із визначень гріха це той, що гріх – це взагалі стан, стан нашого пристрасного серця. Грішник, як і психічнохвора людина, втрачає зв’язок із реальністю. Чим більше нерозкаяних гріхів, чим більше запущена хвороба, тим менше людина розуміє, що відбувається з нею та навколо неї.

Ми живемо в епоху, коли таких осіб стає чимдалі більше. Пригадайте часи комуністичного тоталітаризму. Репресованих патріотів чи інтелігенцію не завжди вбивали. Їх просто кидали до психіатричної лікарні. І серед цілком справжніх ідіотів і шизофреників найбільші інтелектуали країни за кілька років ставали такими самими бідними та нещасними істотами, без будь яких людських рис. Приблизно те саме тепер відбувається не без допомоги Інтернету. Якщо в певній групі з десяти чоловік дев’ять будуть постійно писати, що Порошенко – людина, яка почала війну на Донбасі та винна в усьому, за якийсь час у це повірить, і про це почне писати й той десятий, який раніше так зовсім не думав. Хоч він раніше знав, що війна почалася ще до того, як Петра Олексійовича обрали Президентом, тепер, після промивання мізків, активною участю в «політичних баталіях» у соціальних мережах він вже не впевнений не лише у власних вподобаннях, але й не впевнений у самому собі. І чим більше він сумнівається, тим голосніше про себе заявляє. Це потрібно не для вас, а для нього самого. (Туди ж ідуть історії про гомофобів – здоровим людям цікаві не голубі, а власне життя та його якість).

Ось таку кількість літер я написав для того, щоб роз’яснити хоч трохи всі ці історії про «зради», про вічність незадоволення Порошенками, Гройсманами, Яценюками ітд. Колись люди всі свої біди записували на Януковича, Кучму, Ященка, Яценюка чи інших.персонажів, яких вважали уособленням антинадорних чи антигуманних сил. За уявленням величезної маси людей, все зло в Україні – від українських політиків, які, між іншим, були обрані на свої посади саме цією, вічно незадоволеною всім масою. Так ось. Невроз – невротичний стан психіки – вимагає від хворого розміщення свого негативу в комусь або чомусь. Невротик не заспокоїться, поки не знайде собі зручну жертву. І навіть якщо певні люди (якщо це були, наприклад, загадані політики) уже давно зникли з політичного олімпу, то свою ненависть ці невротики «переносять» з особи, на її посаду. Наші люди завжди не любили багатиї і успішних, а особливо начальство, панів, господарів, президентів чи прем’єрів. Немає Яценюка, тепер всі ненавидять Гройсмана.

Чи були похибки в Яценюка? Безперечно. Чи були помилки в Гройсмана? Були та будуть. Чи будуть помилки в людини, яка стане наступником діючого прем’єра чи президента? Безумовно, помилятимуться всі. Але, чи можуть бути і чи були в згаданих людей значні здобутки на користь України та народу? Невротик і параноїк вам відповість – категоричне “Ні”!. Чим більше прогресує його хвороба, тим більше помсти вимагатиме він за своє нещастя: розстріляти, підірвати, кинути бомбу. Чого тільки не прочитаєш і не почуєш від цих нещасних.

Невротик не заспокоїться, поки не знайде собі зручну жертву
Невротик не заспокоїться, поки не знайде собі зручну жертву

Я написав цей пост, бо вчора перед сном мав необережність завітати в одну групу в Фейбуці, де люди цілком просочені негативною свідомістю та інфантилізмом в черговий раз промивали мізки один одному, може й не усвідомлюючи цього. Так сталося, що в силу обставин, чимало людей не змогли реалізувати себе в Україні, і тому, змушені були шукати заробітку за кордоном. Тут вони були безробітними, або займалися низько оплаченою роботою в силу власної низької кваліфікації, або через інші особисті причини. Якби вони до Порошенка  були дипломатами, юристами, визначними вченими, письменниками чи музикантами світового рівня – я б ще погодився. Але вони й до Порошенка нічим надзвичайним не відрізнялися! Чимало жінок узагалі поїхали на заробітки після виходу на пенсію.

Нещодавно цими негативними думками мене просто дістав шофер у таксі. Я не люблю розмовляти з таксистами, й залишаю чайові тільки коли вони мовчать. А цей усю дорогу слухав голосно радіо й постійно все коментував, думаючи що мені сильно важлива його думка у сфері політології. Я перебив його і прямо запитав: – Скажіть, а ким ви працювали до Порошенка? Банкіром? Фанасовим аналітиком? Інвестором? Ні, а ким? Таксистом теж? То чого зараз списувати на когось власні проблеми. Треба було вчитися на лікаря, а не задовлятися таксуванням і постійно нити на своє життя. Ніколи не слухаю повчань таксистів, щоб самому не стати такситом.

Звичайно, не можу не погодитися, що економічний стан нашої держави та українців дуже далекий від ідеалу. Але я точно знаю, що люди з високою кваліфікацією та бажанням працювати, можуть заробляти в Україні не менше грошей, ніж заробітчани своєю важкою та невдячною працею на чужоземних господарів. Я не чув, щоб грамотний програміст, юрист, зубний лікар, вчений чи будь-хто, сильно рвався на заробітки, щоб мити брудні дупи старим італійцям чи бути рабом на «трускавках» у поляків, які нас навіть за людей не вважають.

Після ПТУ людина багато не заробить. Та навіть після університету чи інституту мають значення не дипломи і «обкладинки», а реальні знання. Не маєш знань, не є фахівцем? Хоч принеси до роботодавця диплом доктора наук – ти не будеш нікому потрібен. Оцінки в дипломі повинні бути не куплені, а зароблені важкою працею і безсонними ночами студій, зубріння та сидіння в бібліотеках.


Якщо ви розділяєте мою точку зору – допоможіть в її поширенні лайком чи репостом. 


Чи винен Порошенко, що ці люди їдуть на заробітки? Ні. Ці люди плануючи своє майбутнє колись самі обрали свою професію, обрали свій освітній рівень, разом із тим планували свій ймовірний заробіток. І це не провина Порошенка, що часи змінилися, а радянська чи українська освіта виявилася недостатньою для повноцінного європейського, нормального життя. Колись люди ходили до колгоспу працювати за пів копійки за трудодень, і це було їм нормально, люди мирилися і мовчки робили свою важку і брудну роботу. Зараз це нам не підходить. Треба змінюватися та перевчатися.

Сьогодні в Україні є безлічі вакансій, за які платять непогані гроші. Не вірите мені – відкрийте сайти, які пропонують роботу. Доволі високі зарплати по всій Україні, але за європейські зарплати від працівників вимагається висока, “європейська” кваліфікація. Все просто. Інша справа, що люди часто не хочуть працювати, не вважаючи якусь роботу гідну себе та своїх неймовірних талантів. Робота є завжди. Люди просто не хочуть робити – чоловіки сидять удома, чекаючи на роботу своєї мрії, яка сама до них прийде на блюдечку з золотими краями. А хто винен? Невістка! (Ну, добре, Порошенко).

Я знаю, що черга до мого дантиста, якого я справедливо вважаю кращим у Тернополі, може бути до двох місяців. І я точно знаю, що він не звинувачує Порошенка в поганому житті. Він просто добре робить свою роботу, багато заробляє, але зароблені гроші вкладає не тільки в розваги, але й в нову техніку та постійну освіту. Він уже найкращий у своєму регіоні, але саме тому він таким став, що не вважає можливим для себе дозволити зупинятися на досягнутому. І мені дуже дивно, чому люди, які пишуть в згаданих раніше групах у ФБ із помилками, й часто навіть не можуть логічно сформулюватися думку, вважають, що в їхніх невдачах винен сам пан президент. Такі страшні муки за кордоном? Повертайтеся додому, тут непогано! Звісно, хто ж не хоче такої роботи, де гроші платять тільки за те, що ти спиш!

Ще два факти, на кінець. Більшість з тих, хто проклинає Порошенка, у війні звинувачує саме українського президента, а не російських окупантів. Особисто для мене, якщо хтось і винен у погіршенні мого власного життя, так це Путін. Дивно, що не для всіх українців це очевидно. Ось що робить пропаганда з невротиками. І ще одне. Щасливі й здорові люди взагалі політикою не переймаються. Вони не замінюють думки про себе думками про політичний стан держави, хоча й не байдужі до її майбутнього. Вони думають про це, але не “паряться”. Нагадаю, що в багатьох українських селах ще навіть за часів Союзу люди мали «Київський час», «Московський час» і свій власний! Вони не переводили годинник на зиму чи літо не тому, що були бунтарями стосовно влади, а тому, що любили своїх домашніх тварин більше – трубувалися про їх самопочуття. Це здорова альтернатива «зрадофілам». Почни з себе – каже психологія. Спасися сам – і біля тебе спасуться тисячі – каже святий Серафим. Давайте змінюватися, щоб не сталося анекдотичного, коли Порошенко не тільки вам життя зіпсував, але й наклав вам у штани. Шануймося.)

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.