10 фактів із вчення Церкви, які ви не знали про Боговтілення

Цими днями єпархіальний суд Чистопольського єпархіального управління (Росія) продовжив термін заборони в служінні, яку було накладено на священика Володимира Головіна, серед іншого, за його помилкові (єретичні) погляди на природу Ісуса Христа та публічну проповідь своїх заблуджень. Здавалося б, яке відношення має до нас цей священик? Насправді, не все так просто. Отець Володимир – відомий православний проповідник, проповіді якого розповсюджуються в книгах, відеозаписах, дисках, широко доступні в Інтернеті. Це священик із багаторічним досвідом служіння. То ж якщо вже досвідчений протоієрей може помилятися в своїх судженнях про Христа, годі вже казати про нас, звичайних мирян, осіб не тільки без вищої богословської освіти, але й без систематичної науки в Недільній школі для дітей.


Цикл святкувань Різдва Христового, у який ми вступили, це не тільки нагода для колядок і застіль, але й чудовий час пригадати про мету й сенс Боговтілення, а також пригадати собі вчення Церкви про Другу Іпостась Пресвятої Трійці – Господа й Спасителя нашого Ісуса Христа.

1. Різдво Христове – реальна історична подія, коли дівчина Марія після згоди на зішестя Святого Духа, зачала та народила Сина, який став Спасителем світу, і був правдивим Богом і правдивою людиною одночасно. Дата Різдва Христового сьогодні в Церкві символічна і вказує не на час дивного народження, а підкреслює сам факт реальності Боговтілення. Різдво Христове відбулося у містечку Вифлеємі за часу правління імператора Августа, при Сірійському цареві Публію Сульпіцію Квірінію.


Ким були «мудреці зі Сходу?», і яку Зорю вони бачили?


2. Після Великодня (Свята Воскресіння Господнього) свято Різдва Христового є другим найбільшим святом у літургійному році Православної Церкви та першим для католиків. Того дня ми святкуємо тілесне народження від Діви Марії та Святого Духа – Нового Адама- Ісуса Христа, Бога, який втілився в людську природу заради спасіння та оновлення природи всіх людей. Після гріхопадіння природа людини була пошкодженою настільки, що найбільш моральні та чесні люди після смерті йшли в «шеол» – пекло, місце вічного розпачу та мук. Врятувати людей могло тільки надзвичайне, надприродне, чудесне втручання самого Бога, який народжується від чистої Діви та Святого Духа, не маючи на собі наслідків первородного, прабатьківського гріха. Після цього, своєю причетністю до Церкви – Тіла Христового – кожна людина має можливість причаститися, «стати причасником» дарів Божих, необхідній їй для спасіння душі та тіла у вічності.

3. Ім’я Ісус – означає Спаситель, Христос це не прізвище, а визнання його місії: Він Помазаник, Обранець, Месія. Для християн називати Ісуса – Христом це найкоротше сповідання віри. Ми віримо, що Ісус із Назарету є наш Христос – Бог і Спаситель. Євреї чи мусульмани не вірять у те, що Ісус – Христос, хоча не заперечують факт його історичного існування чи його вплив на людську мораль.

4. Наріжним каменем християнської віри є відповідь на питання ким є для нас Христос. (див. Мф.16:13-15). Від того, яка буде відповідь на це питання, залежатимуть наші стосунки з Ним, а відповідно, наш світогляд і головні життєві пріоритети. Симон, майбутній апостол Петро відповів на це так: “Ти—Христос, Син Бога Живого!”. Ми – християни, віримо, що Ісус Христос це не просто вчитель моральності, не просто філософ, не просто мандрівний проповідник, не просто один із пророків Божих. Христос – Сам Бог.

5. Вчення про Другу Іпостась (Особу) Трійці та Боговтілення міститься у другому члені Нікео-Царгородського символу віри: [Вірую] «І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком».

6. Якщо для юдеїв першого століття вірити в Христа означало приймати Ісуса як духовного лідера, здатного повести за собою народ, визволяючи від римського рабства, подібно до інших національних героїв, типу братів Маккавеїв, то вже з часом розквіту Церкви Христової наступних віків, перед віруючими, особливо грецького способу мислення, філософів і людей вчених, питання боговоплочення стало одним із найбільш важливих осягнути природу Божества, втіленого в людській природі.

7. Найбільш відомими єресями, осудженими на Вселенських Соборах були монофеліти та монофізити. Монофеліти – прибічники богословської думки про те, що у Христі Ісусі була лише одна воля – начебто Він мислив,і вчив, і жив одночасно як Бог, і як людина. Православна Церква навпаки – суворо розрізняє ті випадки, коли Христос чинив як Бог, а коли – як людина. Ми віримо, що дві природи об’єднанні в Ісусі незмінно, незлитно та нерозлучно. Монофеліти стверджували, що наявність двох воль викликала б суперечності між ними, що ніяк припустити не можна. Натомість Православна Церква говорить про те, що воля – це атрибут не іпостасі (особистості), а природи. А відтак, людська природа вільно покоряється Божественній, але не знищується нею. На VI Вселенському Соборі (скликаний імператором Костянтином IV у 680–681 роки у Константинополі.) вчення монофелітів було засуджено як єресь.

У свою чергу, Константинопольський архімандрит Євтихій стверджував, що хоча Христос мав дві волі – Божу та людську, Божа природа поглинула людську, тому Христос завжди був більше Богом, як людиною. Це вчення згодом отримало назву монофізитства. Євтихій та його послідовники навчали, що людська природа Христа, сприйнята Ним від Матері, розчинилася в божественній природі як крапля меду в океані й втратила своє буття. Таким чином, визнання Ісуса Христа тільки Богом і не визнання в ньому людства виявляє монофізитство як одну з форм докетизму. Цю єресь осуджено Константинопольським Собором 448 року. Сам докетизм – рання єресь про те, що Христос прийняв людське тіло лише примарно, ілюзорно, отримала в монофізитстві своє логічне продовження. В той же час, всі отці Церкви одностайно стверджують, що коли Христос не став би правдивою людиною, він би не зміг ототожнити Свою природу з нашою, а відтак – не зміг би нас спасти. За свідченням певних джерел, монофізитів і монофелітів у «чистому вигляді» до нашого часу не дійшло. Вчення Православної Церкви категорично стверджує, що Ісус Христос був правдивим Богом і правдивою людиною Людиною, прийнявши нашу природу в усьому крім гріха. Сучасні Свідки Єгови, послідовники єресі Арія (засудженої на І Вселенському Соборі) стверджують, що Христос не є Бог, а одним із Божого Творіння. Звісно, ця думка безглузда, бо маємо безліч свідчень Святого Писання, що Христос був Богочоловік (Ін.5:18) (Ін.3:18)(Євр.1:5) (Пс.109:3) (Ін.10:30) (Ін.14:9). (Кол.2:9) (Ін.1:1)(Бут.1:1)(Ін.17:5) тощо.


Якщо вам сподобався текст, ви можете підтримати проект гривнею, репостом чи лайком.


8. Як бачимо,у вірних Церкви перших віків ніколи не виникало сумнівів, що Ісус – це Син Божий по природі. Натомість кілька свят християнського календаря особливим чином наголошують, що «во Христі Бог стає людиною, аби людина стала богом». Ось чому Церква так часто наголошує на тому, що Бог прийняв наше тіло –  у справі спасіння людей це принциповий факт. У Різдві Христос – вочоловічився, прийняв обрізання на Стрітення, прийняв Хрещення в Йордані, зрештою – Христос постив, проповідував, чинив справи милосердя, постраждав і був розіп’ятий Тілом, яке воскресив на третій день, возніс на небеса і почив праворуч Бога отця. Все це показує, що Бог не вважав наше тіло темницею для душі чи чимось брудним, а те, що людям належить освятити та обожити.

9. Так само, як метою земного життя Спасителя було визволення людства від гріха та смерті, рухаючись назустріч людству, метою земного життя людини є обожнення (феозіс) – рух у бік Бога. Людина живе на землі, щоб причаститися Божої благодаті та на власному досвіді засвоїти викупну Жертву спасителя. Очевидно, що Бог рятує від вічної смерті не всіх, а лише тих, хто цього захоче та свідомо докладатиме певних зусиль. Бог усиновив нас, християн, даючи бути дітьми Божими, та дозволив по своїй милості і самим стати «богами» за благодаттю, в той час, коли Христос – Бог по природі.

10. Після Свого Вознесіння на Небо та Зіслання святого Духа на П’ятидесятницю, Господь утвердив Новозавітну Церкву, зробивши кожного її члена частиною Свого Тіла. Віруючі люди, які причащаються Святих Христових Таїн і живуть втілюючи ідеали Євангелія названі Тілом Христовим (Еф.1:22-23). Відтак, Тіло Христове настільки справжнє та людське, наскільки справжніми є наші з вами тіла. А наші тіла настільки обожені, наскільки кожен із нас у свою міру виконує Заповіді Христові та живе Життям Церкви.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.