Про прощення своїх боржників

У нас сьогодні, як уже котрий день Великого посту, день почався максимально правильно. Ми почали його з відправи Утрені, або Ранішнього богослужіння. Взагалі, треба сказати, що ритм життя християнина цілком відповідає нормальному ритму життя людини. Ми повинні вранці прокинутися та перше всіх інших справ помолитися Богу, закликати Його благословення просячи, щоб Сам Господь допоміг нам правильно провести цей день. Зазвичай, ми про це дуже мало думаємо. І якщо в нас ще є якісь залишки розуму, то ми ще перехрестимо чоло та скажемо якусь молитву. В ритмі сучасного, світського життя нам зазвичай не хватає для повноцінної молитви ні часу, ні здорового глузду робити це регулярно.

Отже, нині ми з вами сподобилися, з ласки Божої, звершити це богослужіння та закликали Господню ласку на себе на цей день. Ми намагалися правильно налаштувати свою душу. Сподіваюся, ви уважно слухали та читали молитви цього чину. Із них можна було прийти до висновку, що єдиним, чого хоче від нас Господь – це те, щоб ми змінилися. А для того, щоб ми змінилися – потрібно себе до цього змушувати та шукати собі правильну мотивацію. А ще краще – мати перед собою живий приклад для наслідування, щоб і самим такими стати.

Є таке чудове слово «передумати». От людина робила якусь справу, потім умить зупинилася та почала робити зовсім іншу. Вона «передумала». Або інший приклад. Вирішили ми піти до магазину. Ось, йдемо, але враз пригадали, що в нас із собою зовсім немає грошей. Тоді ми розвертаємось та йдемо додому, бо сенсу йти за покупками без гаманця немає зовсім. Зміст слова, яке описує зміну думки чи світогляду в людини, в грецькій мові передається словом «метаноя». Це слово на українську мову перекладається словом «покаяння». Господь хоче, щоб ми з вами «передумали» робити погані вчинки, щоби ми змінилися. І якщо ми з вами все життя грішили, то з якогось моменту зупинилися, перестали це робити. І Великий піст, свята Чотиридесятниця – це унікальний час і унікальна нагода для того, щоб нам почати змінюватися по-справжньому.

Спастися людині насамоті неймовірно складно. А от коли це робить уся Церква, то всі її богослужіння та атмосфера, облачення священнослужителів та пануючий покаянний настрій допомагають нам у цьому. Так Церква допомагає нам рятувати свою душу. Про це дуже важливо думати якомога частіше, але ще більше ми повинні згадувати про Бога та Церкву в час Чотиридесятниці, коли Господь особливим чином показує нам свою любов. Невипадково, основною думкою наших покаянних богослужінь є згадка про те, як перші люди були позбавлені райського блаженства: Адам та Єва були вигнані з раю. Але одночасно показано й те, як Спаситель наш Ісус Христос йде на добровільні страждання. Він йде на Голгофу щоби постраждати за нас, щоби знову повернути нас до того втраченого раю. Відтак, з одного боку ми повинні згадувати про той рай, який ми втратили в Адамі. Але це не тільки Адам втратив, але й ми втратили, бо так само грішимо – не сумнівайтеся. Чимало людей, до речі, так і думають. Мовляв, якби перші люди не згрішили, то й нам би було все по-іншому. Ні. Хоч Адам та Єва були цілком реальними історичними персонажами, історія їх гріхопадіння в якісь мірі є певним прототипом чи символом поведінки всього людства. Бо й ми нині так само грішимо, як і вони, навіть може ще й більш витончено та якісно. У них були одні гріхи, а в нас – зовсім інші. А це, безумовно, зовсім не означає, що в нас їх немає.

Отже, ми нині молилися та ще будемо молитися далі, щоб Господь Бог дозволив нам «передумати», змінити свою поведінку, змінити свій розум. Ми з вами не вміємо каятися, і навіть коли робимо над собою певні зусилля, то приймаємо за каяття зовсім інші речі. Наприклад, візьмемо людину, яка любить випити, покурити чи зробити ще якийсь злий вчинок. Якщо людина зрозуміє свій поганий вчинок саме гріхом, вирішить його зупинити та подолати, то вийде, що вона перестала практикувати всього лиш якусь одну пристрасть. Насправді ми з вами знаємо, що людина ще від самого народження є наче своєрідним клубком пристрастей і пороків. Зрештою, людина так само є джерелом і вмістилищем добра та віддзеркаленням особливого благодатного стану вже за своєю природою (як богоподібна істота). Але, найчастіше, ми з вами носимо в собі улюблені гріхи та пристрасті, які старанно культивуємо та зрощуємо. Сказати те, що ми перевищуємо один одного в праведності – чесна людина сказати не може. Хоча в гріхах – ми таки дійсно перевищуємо.

Саме тому свята Церква й закликає нас до молитви, пропонує правильно розпочати цей день, щоб ми вийшли з храму і, освячені цією благодаттю, являли Христа всьому світу – всім тим людям, які нас оточують. Щоб їм стало зрозуміло по наших вчинках, що ми сьогодні вже розмовляли з Самим Богом і просили Його про прощення. Зовсім нещодавно ми з вами мали Прощену неділю та про Страшний суд. У Євангелії того дня Господь нагадує, що так само, як ми ставимося до людей, так само ми ставимося до Бога. Наша доля в наших власних руках. Так як ми прощаємо іншим людям, так і нам буде прощати Небесний Отець. Наспарвді це дуже страшні слова, бо ними ми самі себе заслужуємо. Якщо ти хотів виглядати зразковим християнином, і молився тричі на день, кожного разу молився благаючи «простити своєї гріхи так само, як і ми прощаємо нашим боржникам».

Пітер Брейгель Молодший (1564-1637), "Десятина", дерево, олія

Пітер Брейгель Молодший (1564-1637), “Десятина”, дерево, олія

А хто такі винуватці чи боржники? Це ті, хто нас образив. Якщо ми живемо та роками носимо злобу на них, не прощаємо їх, то ще раз подумайте над тим, що відбувається кожного разу, коли ми читаємо молитву «Отче наш». Ми буквально просимо в Бога, щоб Він чинив із нами так само, як ми чинимо з тими людьми, яких не хочемо простити. Ми просимо Господа нас засудити та покарати. А хіба не може бути на суді Божому, що почуємо до себе таке: Гаразд, рабе невірний! Ти стільки років просив мене про те, щоб я поступив з тобою так, як ти поступаєш із іншими. Прошу дуже: ось твоя особиста геєна вогненна, де чути плач і скрегіт зубів.

Щоб уникнути цього нам треба змінюватися чи, говорячи церковною мовою, – каятися. Саме для цього нам Господь встановив і Церкву, і Великий піст, щоб під час нього ми змінювалися та вчилися прощати. Узагалі, сказати, що все всім прощаєш сказати не так уже й важко. Біда лише в тому, що коли люди так кажуть, то при цьому насправді вони не прощають нікому й ніколи. Це всього лиш спроба заробити собі добру репутацію серед людей. Однак, перед Богом це може виявитися абсолютною неправдою, а наше серце може бути сповнене ненавистю до ближніх.

Тому, намагаймося й надалі цінувати наші спільну молитву, і кожного разу слухаючи чи читаючи молитви самостійно, намагаймося шукати там слова про нас особисто. Насправді, там написано не лише про царя та пророка Давида, чи про інших псалмотворців чи пророків, але й про кожного з нас особисто. Коли ми читаємо про те, що «душа страждає» чи що вона «прагне до Бога», пам’ятаймо, що це пише про нашу страждаючу душу, а не тільки про душу Давида. Душа прагне Бога, а ми їй цього не даємо. Замість молитви ми хочемо дивитися телевізор, шукати собі інших задоволень і розваг – у кожного з нас вони свої. От я люблю сидіти в Інтернеті, ще хтось любить добряче «перемити кісточки» своїм подругам або сусідам. І так скільки людей – стільки й різних пристрастей, які потрібно нам викорінювати.

Я дякую вам за молитву. Сподіваюся, наступного разу ми зустрінемося вже сьогодні ввечері, на відправі повечір’я з читанням останньої частини покаянного канону преподобного Андрія. Радість нашої молитви буде помножена тим, що її очолить наш архіпастир і настоятель нашого храму – високо преосвященний архієпископ Нестор. Намагайтеся спланувати свої справи впродовж дня так, щоб обов’язково прийти на це богослужіння, не запізнитися та не пропустити, а прийти трохи раніше, щоб спокійно налаштуватися на необхідний лад. Слава Ісусу Христу.

Після Утрені в четвер,
першого тижня Великого посту.
26 лютого 2015 року.
Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!