Целiбат: у пошуках здорового глузду

Що таке целібат? Одним із відступлень Римо-католицької Церкви в погляді на Таїнство Священства, є її вчення про целібат, видуманий та впроваджений Папою Григорієм VІІ, як непохитний закон Церкви. Целібат – це примусовий стан безшлюбності католицького священства.

1074 року своїм указом Папа заборонив, нарівні зі священиками-блудниками, одружених священнослужителів, а згодом ним же було визнано протизаконним шлюб усіх без винятку кліриків. Тих священиків, котрі вже мали сім’ї, названо єретиками «Николаїтами». З іншого боку, всіх мирян було суворо попереджено, під загрозою відлучення від Церкви, що надалі їм не дозволяється спілкуватись та приймати Таїнства від тих священиків-єретиків, котрі мають дружин, начебто шлюб є канонічною перешкодою для священнослужіння.

Однак відомо, що ні Євангеліє, ні інші писання перших віків, нічого не говорять про потребу целібату. Навпаки. Згідно вчення Церкви, законний шлюб – це теж Таїнство благословенне Богом. Окрім цього, історія свідчить, що навіть дехто з Апостолів мали дружин. Перші Церкви керувались одруженими кліриками – єпископами, священиками та дияконами (1Тим 3:2-13; Тит 1:6-9). Дружину мав також апостол Петро, котрий рахується католиками першим Папою Римським (Мф.8:14).

Встановлення та подальша догматизація цього заблудження призвела до того, що вже до часів середньовіччя католицьке духовенство погрузло в гріхах плоті, і серед основних причин цього стало саме примусове запровадження целібату. Про цей факт неодноразово наголошували під час Реформації лютерани, гусити та інші протестанти. В папській буллі 1054 року, що офіційно довершила поділ Єдиної Церкви на Західну та Східну, супротивників папської забаганки знову названо єретиками «николаїтами».

Історія зберегла для нас чудову фразу Папи Римського про мотиви впровадження целібату: “Non liberari potest Ecclesia a servitute laicorum, nisi liberentur clerici ab uxoribus” – «Церква не може звільнитись від підпорядкуванню мирян, поки клірики не звільняться від своїх дружин».

Те, що католикам офіційно закрили рот на це питання ще кількасот років тому, зовсім не говорить про те, сьогодні це питання для всіх залишається остаточно вирішеним. Нові сексуальні скандали, які регулярно потрясають Католицьку Церкву, систематично змушують продовжити дискусію з цього приводу. І хоча далі слів такі дискусії не йдуть, все ж, слід згадати про те, що целібат нещодавно таки було скасовано для дияконів. В усьому світі сьогодні налічується близько 38 тис. постійних дияконів. Переважна їх більшість – одружені чоловіки. ( *джерело)

За своєю природою целібат є середнім станом між одруженням та чернецтвом. Тобто, священик-целібат це той чоловік, котрий отримав ієрейські свячення, але не одружився і не став ченцем. Як показує досвід, таке становище молодої людини надзвичайно небезпечне, оскільки воно неминуче пов’язано зі «спокусами», котрі цілком відповідають природі людини. Бути чоловіком та правильно, законно реалізовувати свою сексуальність – в цьому гріха немає та бути не може. Отже, в цьому лежить перший аргумент проти целібату. Його прийнято називати антропологічним. Незрозуміло, чому для сучасних католиків гомосексуалізм гріх, а целібат ні, якщо в обидвох випадках перед нами типове знущання над людською сексуальністю. З іншого боку, вважати шлюб нечистим, негідними християнина – це теж єресь.

Слід зауважити, що духовною противагою целібату є чернецтво, суть якого полягає в тому, що людині котра прийняла постриг належить боротися зі своїми пристрастями не на самоті, а за допомогою духовного наставника – духівника або старця. В целібаті ж людина, з її пристрастями та нереалізованим бажанням мати пару, представлена сама собі. Зазвичай, вона не може адекватно оцінити ситуацію та допомогти cобі, оскільки мислить надзвичайно упереджено та субєктивно

Звідси,  рано чи пізно, чи не кожен священнослужитель, котрого зробили целібатом насильно, стає потенційним маніяком. До речі, в цьому чи не основна особливість різниці в погляді на безшлюбність між католиками та православними. Для православних безшлюбність особистий добровільний вибір. В католиків юнаки, які бажають присвятити себе служінню Богу, такого вибору, на жаль, не мають: або сутана, або дружина.

Власне, від цього народжується інша проблема пастирства – практична. Не дивлячись на те, що сучасні апологети целібату заперечують прямий зв’язок між целібатом та прогресуючим браком священицьких покликань, представники протилежного табору з середовища католиків давно говорять про це відкрито. Найкращим доказом цього є те, що нині чимало священиків та єпископів покидають Церкву заради сімейного життя, або роблять спроби стати священиками візантійського, східного обряду, де целібат не практикується.

Третій суттєвий аргумент проти целібату – пастирський. За своєю природою обмежена людина не може збагнути багатьох речей, котрі вона не переживе на практиці. Не може людина, котра ніколи не сідала за кермо, навчити інших вести автомобіль. Не може людина котра сама не народила дітей вчити інших про те, як народжувати та виховувати. Так само, незаймана людина, котра не мала досвіду подружнього життя, не може, та й напевне, не має права вчити інших людей, як їм слід жити та впорядковувати власне сімейне життя. Надійним провідником в світі проблем та труднощів може бути лише той, хто сам пройшов цим шляхом, при чому – пройшов не абияк, а більш-менш вдало.

Біблія знає лише два шляхи для людини – шлюб та чернецтво, хоча перевага тут, безумовно, надається чистості та безшлюбності (Мф 22:30; Лк 20:36). Целібат це привнесена в Церкву людьми річ, яка коли й не явно шкідлива, то небезпечна. Хоча з точки зору антропології, як ми вже згадували, целібат – це ні що інше, як насильництво над особистістю, котрим Папа Римський змушує всіх без винятку кліриків та перетворювати сексуальну енергію на служіння Римському престолу. Якщо ж Фройд помилявся, і сексуальну енергію людини не можна сублімувати для реалізації вищих стремлінь, то целібат змушує людину вести подвійне життя. Священики целібати все життя змушені грати роль людей, якими вони не є насправді.

La Renaissance en Italie 1460-1470 Anonyme Ecole de Milan leTriomphe de l'amour (Small)

Той ідеал абсолютного, безумовного служіння Церкві та громаді про котрий говорить Святе Писання, це порада для вибраних, лише тих, «хто може це вмістити». В перші віки християнства, коли тривав період гонінь, стати священиком і не наражати на ризики свою родину – це цілком адекватний і правильний вчинок. Так само безженство виправдане для осіб, котрі займаються місіонерською працею, постійно подорожують заради проповіді Євангелія. Однак в наш час, коли немає ані гонінь, ані інших негативних зовнішніх чинників, целібат можна розглядати лише як спосіб людини не беручи на себе жодних зобов’язань, жити тількт для власного задоволення: тобі і ручку цілують, і нічого особливого робити не потрібно.

Саме тому Православна Церква ставиться до целібату дуже обережно, як до винятку з правил, а не як до самого правила. Власне, до часу рукоположення професора Олександра Васильовича Горського, 1860 року, відомостей про целібатних священиків у нас немає. В статусі мирянина він не міг отримати посади ректора Духовної Академії.  Лише згодом, під тиском зовнішніх обставин, знову ж таки, через канонічні вимоги до священослужителів, ще певний час така практика мала місце. Однак в останні роки вимоги до неодружених осіб, що бажають прийняти священицький сан, значно посилились. Молодим людям потрібні досить вагомі аргументи для того, щоб вибрати для саме такий життєвий шлях і отримати на це благословення від священноначалія.

І на закінчення хотілося б зауважити, що скасування целібату зможе стати ще одним вагомим аргументом у справі руху до об’єднання Католицької та Православної Церков. Звісно, це не найголовніший предмет богословських суперечок. Тим не менше, саме з таких дрібниць побудована та стіна, що нині розділяє колись Єдину Церкву між Заходом та Сходом.

*****

Деякі новини про целібат:

Одружені диякони не мають обов’язку зберігати досконалу й довічну сексуальну стриманість, доки триває їхнє подружжя. Таку відповідь дістав із Ватикану голова єпископату США кардинал Тімоті Долан, який звертався до Апостольської Столиці з таким питанням.

Сумніви були пов’язані з інтерпретацією кан. 277, § 1, Кодексу канонічного права. Цей канон говорить про те, що духовенство зобов’язане до досконалої та довічної стриманості з огляду на Царство Боже, хоча диякони, згідно з кан. 1042 п.1, не зобов’язані до целібату. Дискусія на тему цієї юридичної ситуації охопила наукові часописи, а також блогосферу. У зв’язку з численними запитаннями єпископат США звернувся за поясненням до Папської ради з питань інтерпретації юридичних текстів.

Нещодавно Апостольський нунцій у Німеччині зауважив, що обговорення священицького целібату є цілком можливим. На його думку, потрібно вивчити переваги та недоліки целібату в усьому світі, оскільки безженство не є догматом, воно становить традицію Католицької Церкви. Архиєпископ Періссе при цьому зазначив, що целібат не становить собою причини зменшення числа священиків. «Їх замало, оскільки молодь мислить надто матеріалістично» (http://info.wiara.pl/doc/1513633.Zakaz-kaplanstwa-kobiet-to-dogmat)

Нинішній папа Франциск в одному зі своїх інтерв’ю зауважує: «Я – за збереження целібату, з усіма його плюсами та мінусами, тому що ми маємо десять століть швидше хорошого досвіду, ніж невдач, – сказав він, – Традиція має вагу і надійність.»
Що є абсолютно неприйнятним для Папи Франциска, то це коли священик не дотримується своєї обітниці целібату. «Якщо священик падає, – сказав він, – я допомагаю йому знову повернутись на його дорогу. Він має покаятися і повернутися до целібату.» «Подвійне життя недобре для нас, – сказав він, – Мені це не подобається, тому що це означає будувати на брехні.»

Крім того, якщо від священика завагітніє жінка, він повинен залишити служіння і повинен дбати про цю дитину, навіть якщо він вирішує не одружуватися на цій жінці. Бо якщо ця дитина має право на матір, то вона має право і на батька». ( http://ncronline.org/blogs/ncr-today/pope-francis-open-optional-celibacy )

У рамках «Chrysostom seminars» 13 листопада у Римі відбулась конференція, присвячена одруженому священству у східних католицьких Церквах («Одружене священство: аналіз необов’язкового целібату в Східних католицьких Церквах. Минуле і сучасність»). Організаторами конференції виступив Католицький Університет Австралії та Інститут Східно-християнськихї студій ім. Андрея Шептицького в Оттаві.

Отець Базиліо Петра, експерт у галузі східного християнства, професор богослов’я із Флоренції, сказав: «Бог не дав людині два «конкуруючих» покликання». Якщо Церква навчає, що шлюб є більш ніж природною установою, спрямованою на продовження роду, а це «знак і продовження любові Бога в світі», то покликання до шлюбу і священства «перебувають у внутрішній гармонії».

Отець Петра, який є неодруженим священиком, наголосив, що в останні 30 чи 40 років деякі богослови і вчені зробили великий прогрес «у розробленні тієї ідеї, що безшлюбність є єдиним способом повністю присвятити себе служінню Христу», але така позиція заперечує традицію одружених священиків, які присвячували себе на таке служіння у Церкві з часів апостолів.

З іншого боку отець Томас Дж. Лоя, греко-католицький священик і член Інституту Tabor Life у Чикаго, вважає, що буде несправедливо підтримувати інститут одруженого священства виключно задля заповнення прогалини священничих покликань чи просто захищати одружене священство без паралельного підсилення східної монашої традиції, що традиційно є джерелом неодруженого клиру на Сході. На його думку такі дії будуть зрадою східної традиції та духовності. (http://risu.org.ua/ua/index/all_news/catholics/vatikan/50245/)

Позиція Бенедикта XVI щодо неможливості і безглуздості скасування целібату для духовенства в Католицькій Церкві повністю відповідає заявам II Ватиканського Собору і навчанню його попередників на Престолі св. Петра. Це питання не стоїть на порядку денному і не буде стояти в майбутньому. Про це заявив о. Герман Гайслер, керівник Відділу з питань віровчення Конгрегації віровчення в інтерв’ю австрійській «Salzburger Nachrichten».

Целібат в латинській Церкві мав завжди «велике значення», і не буде скасований, заявив уродженець Тіролю о.Гайслер, посилаючись на життя Ісуса. «Священики покликані віддавати себе повністю, до кінця служити Церкві. Не останню роль в цьому відіграє целібат, як більмо на оці світського суспільства. Не забувайте про свого Бога, не забувайте, що існує інший світ, достойний того, щоб на карту поставити все життя», – сказав співробітник ватиканської дикастерії. (http://catholicnews.org.ua/tselibat-ne-bude-skasovano#point)

Ні целібат, ні гомосексуалізм не стали причиною сексуальних зловживань серед духовенства, на це вплинула сексуальна революція, що відбулася у 60 роках, а також недбальство у формації майбутніх священиків. Про це стверджується у доповіді «Причини та контекст сексуальних зловживань стосовно неповнолітніх з боку католицьких священиків у Сполучених Штатах у 1950-2010 роках» (The Causes and Context of Sexual Abuse of Minors by Catholic Priests in the United States, 1950-2010). В основу доповіді лягло п’ятирічне дослідження проблеми.

Після оприлюднення доповіді під будинком єпископату відбулася демонстрація, влаштована організаціями з допомоги жертвам педофілії. Її учасники назвали університетські дослідження неправдивими, а доповідь – такою, що необ’єктивно представляє кризу сексуальних зловживань. http://pl.radiovaticana.va/index.asp

Целібат – це не «рудимент передсоборового часу чи церковне право», а «питання євангельського радикалізму», – вважає префект Конгрегації у справах духовенства, кардинал Мауро П’яченца. Про це він пише на сторінках «L’Osservatore Romano». Кардинал зосереджує увагу на важливому значенні «целібату, як дару від Господа, який священик має добровільно прийняти і переживати його у всій повноті».

За словами італійського кардинала, на целібат не можна дивитися як на пережиток, а «дискусія на цю тему не сприятиме тому, щоб майбутні покоління правильно зрозуміли цей основний факт священичого життя».

«Целібат – це питання євангельського радикалізму. Вбогість, чистота і послух не є перевагою виключно монахів… Ми не можемо зрадити святий Народ Божий, який чекає святих пастирів… Ми повинні бути радикальними в наслідуванні Христа, не лякаючись зниження кількості духовенства. Справді, ця кількість зменшується, коли зменшується температури віри, бо покликання – це «справа» Бога, а не людини. Вони постають з Божої логіки, яка є безумством в очах людини».

Наприкінці кардинал П’яченца визнає, що «в секуляризованому світі стає щораз важче зрозуміти причини безшлюбності». «Як Церква, ми повинні мати мужність, щоб запитати себе, чи живемо ми в цій ситуації, приймаючи неминучість прогресивної секуляризації суспільства і культури, чи ми готові взяти участь у глибокій і справжній новій євангелізації на службі Євангелія, а тим самим – істини про людину». Целібат може бути одним з найбільш ефективних шляхів подолання секуляризму, – вважає кардинал, – оскільки свідчить, що Бог існує і є присутній. http://catholicnews.org.ua/

Понад 14 тисяч підписів на захист целібату представили вчора, 16 березня, Конференції католицьких єпископів Німеччини організатори ініціативи «Petition Pro Ecclesia».Ця організація виступає за збереження безшлюбності священиків, захист традиційних устоїв католицизму і християнського погляду на шлюб та сім’ю. Ініціатива «Petition Pro Ecclesia» була створена в країні у відповідь на вимоги понад 300 професорів богослов’я реформувати Церкву, включаючи скасування обов’язкового безшлюбності. http://www.kath.net/detail.php?action=VP&id=30615&kid=69664

У Кельні кардинал Йоаким Майснер уділив Таїнства священства батькові родини. Кандидат у священство, 61-річний професор історії Гарм Клютінг, у 2004 році, будучи євангельським пастором, перейшов у католицизм і від того часу готувався до прийняття католицького Таїнства священства. Рукоположення відбулося в тісному колі найближчих.

До часу свячень Гарм Клютінг перебував на реколекціях в одному з реколекційних будинків Кельнської дієцезії. З огляду на значущість події у своєму житті він не хотів висловлюватися у справі нещодавнього меморандуму групи теологів, в якому ті між іншим домагалися допустити до священства перевірених, зрілих чоловіків (viri probati). Однак, ще раніше, як нагадує німецьке інформаційне агентство KNA, він зазначав, що справа відкриття дороги до священства для одружених католиків та приймання духовних інших віросповідань – це дві зовсім різні справи. Цей колишній євангельський пастор водночас застеріг, що тієї можливості, яку у 1951 році створив Пій XII, не гоже використовувати у ролі «троянського коня» з метою ліквідації католицького обов’язку целібату.

Гарм Клютінг, котрий у 2000 році став пастором Євангелічної Церкви, працює викладачем новітньої історії та історії Церкви в Кельнському Університеті та на факультеті Католицької Теології в Університеті у Швейцарському Фрібургу. Його дружина медієвістка (спеціаліст з історії середньовіччя) та історик монаших згромаджень Едельтрауд Клютінг, вона належить до світської гілки згромадження кармелітанок. Подружжя має двоє дорослих дітей.
http://wiara.pl/

У циклі, присвяченому аналізу вчення останніх Пап про целібат на шпальтах «L’Osservatore Romano», префект Конгрегації духовенства кард. Мауро П’яченца пише про Йоана Павла ІІ.Автор звертає увагу на те, що ще 9 листопада 1978 року, а отже, на самому порозі свого понтифікату, цей Папа звертався до священиків зі словами «про життєво важливий зв’язок целібату і євхаристійної таємниці». Найбільше місця цій справі було присвячено у апостольській адхортації «Pastores dabo vobis» з 25 березня 1992 року, «де целібат було показано на тлі зв’язку між Ісусом та священиком і вперше пригадується про психологічне значення цього зв’язку».

Крім цього, кардинал П’яченца звертає увагу на те, що «навчання Йоана Павла ІІ, таке вразливе на вартість як родини, так і ролі жінки у Церкві та суспільстві, анітрохи не боїться повторювати про постійну важливість святого целібату. Є вже чимало наукових розвідок на цю цікаву і таку багату наслідками тему тілесності та «теології тіла» у навчанні Папи Войтили. Саме Папа, котрий напевно більше ніж хто інший за останній час випрацював та пережив велику теологію тіла, приносить нам радикальну прив’язаність до целібату і рішуче зупиняє будь-які спроби його функціональної редукції, через пояснення онтологічно-сакраментальних та теологічно-духовних вимірів целібату».

На закінчення своїх зауваг префект Конгрегації духовенства зазначає, що не випадково у виданому за понтифікату Йоана Павла ІІ Катехизмі Католицької Церкви також говориться про целібат. «Той факт, що дійсність целібату була включена у Катехизм свідчить про те, як сильно целібат пов’язаний з серцем християнської віри та становить доказ її полум’яного проголошення», – додає кардинал П’яченца.
За матеріалами: wiara.pl

Єпископат Німеччини звернувся до провідних політиків країни з проханням припинити дискусію на тему можливості рукоположень у священики одружених чоловіків (т.зв. «viri probati»). На думку єпископів, ця справа «не була передбаченою у підготовчих розмовах до папського візиту Бенедикта XVI до Німеччини у вересні цього року».
Звертання єпископів стало відповіддю на лист кількох католицьких політиків з керуючої партії, які очікують від Церкви допуску до священства «одружених і випробуваних чоловіків». Щоб ліквідувати таким чином «складну проблему парафій без священиків». Під листом підписалися між іншим християнські демократи, які є членами Центрального Комітету німецьких католиків. Поруч з підписом голови Бундестагу Норберта Ламмерта видніє підпис міністра освіти Анетти Шаван. Лист був написаний і переказаний Постійній Раді німецького Єпископату, яка кілька днів тому розпочала приготування до вересневого візиту Бенедикта XVI у Німеччину. У відповідь єпископи відписали, що «тема «viri probati» стосується виміру Вселенської Церкви і вимагає відповідної підготовки громадської думки та прийняття рішення, яке буде дуже вагомим для цілої Церкви».
У той же час лист восьми політиків християнської демократії піддали нищівній критиці в самому Християнсько-демократичному союзі. Мартін Ломан, речник «Робочої Групи Активних Католиків» всередині цієї партії, сказав, що «ініціатива деяких старших членів Християнсько-демократичного союзу у питанні відміни целібату в Церкві водночас зворушлива та трагічна. Адже членам Християнсько-демократичного союзу не слід повчати Папу». В такому ж дусі висловився в ефірі радіо «Deutschlandfunk» єзуїт Клаус Мертес, який зазначив, що деяких проблем Церкви не слід постійно зводити до справ целібату.
За матеріалами: Radio Watykańskie

Єпископат Італії не погоджується на те, щоб на території країни працювали одружені священики Румунської Греко-Католицької Церкви, повідомляє католицька агенція ADISTA.
Причиною відмови названо позицію Апостольської Столиці, яка продиктована побоюванням, що присутність одружених священиків може згіршити вірних.
Голова Єпископату Італії кардинал Анджело Баньяско сказав, що «після ретельного розгляду цього питання у світлі даних про кількість етнічних громад з країн Східної Європи і ситуації духовенства італійських дієцезій, єпископи вважають, що немає слушних і розумних підстав для того, аби вділити диспенсу».
На думку кардинала, важливо запобігти згіршенню, яким для вірних може стати присутність одружених священиків, проте ієрарх додав, що ця причина не може бути важливішою за потребу гарантувати католикам східного обряду священиків, які розмовлятимуть їх мовою та походитимуть з їхньої країни.
Отже, підсумовує ADISTA, одружені румунські священики залишаться у двох італійських дієцезіях на Сицилії та у Калабрії.
За матеріалами: wiara.pl

Два бельгійських єпископи виступили за скасування целібату. Йозеф де Кесель та Патрик Хугмартенс вважають, що Церква повинна переосмислити питання обов’язкової безшлюбності для священиків.
Дискусію на тему скасування целібату єпископи розпочали у контексті проблеми розбещення духовенством неповнолітніх. Попередник єпископа Йозефа де Кеселя Рогер Вангельюве – один з негативних героїв сексуального скандалу у Бельгії – у квітні пішов у відставку.
Варто зазначити, що газета New York Times, яка найбільше говорила про зв’язок між целібатом та педофілією, сьогодні відмовляється від своєї теорії, тому що вона науково не підтверджена.
Голова Конференції Єпископів у Бельгії Андре-Джозеф Леонард прокоментував заяву ієрархів так: «Якщо бажати перемогти кризу, пов’язану з педофілією, за допомогою скасування целібату, тоді треба також ліквідувати подружжя, адже більшість зловживань трапляються в родинах».
За матеріалами: Radio Watykańskie

Німецькі єпископи вважають за необхідне зберігати целібат духовенства. Декілька єпископів німецьких дієцезій у своїх проповідях під час здійснення Таїнства рукоположення назвали целібат спільним надбанням Церкви та знаком спротиву для сучасного світу. Висловлювання єпископів звучать у контексті дискусії на тему целібату, яка нині розгортається у Католицькій Церкві в Німеччині.
Архиєпископ Мюнхена і Фрайзінгу Райнхард Маркс зазначив, що «безшлюбність священиків – це виклик зі знаком «плюс». Відмінною рисою священика повинні стати смиренність і повнота надії на Бога ». Зі свого боку, єпископ Регенсбурга Герхард Людвіг Мюллер відкинув лібералізацію вимог до кандидатів у священство. «Священики – це не працівники з надання релігійних послуг чи бездушні функціонери.» Ієрарх додав, що потрібно перестати себе жаліти та думати, що священики теж повинні отримати своє у споживацькому суспільстві.
Архієпископ Бамберга Людвіг Шик назвав целібат «жалом в плоть» сучасного людства. Саме завдяки целібату світ «має шанс згадати про Бога замість того, щоб обертатися навколо себе самого». Архиєпископ Шик закликав священиків щоденно вибирати целібат заново. Ці слова ієрарха виклмкали подив. Адже саме архиєпископ Шик місяць тому ініціював дискусію про целібат на сторінках тижневика «Шпігель», заявивши, що дану проблему слід осмислити наново. Тоді він виступив за те, щоб целібат залишався обов’язковим лише для єпископів, ченців і каноніків. Ті ж погляди поділяє і нинішній кандидат у президенти Німеччини від Християнсько-демократичної партії католик Християн Вульф. Послідовна критика целібату дозволила йому придбати багатьох прихильників у ліберальних колах німецького суспільства.
За матеріалами: Radio Watykańskie

Папа Римський Бенедикт XVI надав ватиканській Конгрегації у справах Духовенства додаткові повноваження для позбавлення священицького сану та зняття целібату.
Мова йде про священиків, що порушили целібат, залишили своє служіння (терміном понад 5 років) або чию поведінку можна назвати «скандальною».
Як пояснює префект Конгрегації зі справ Духовенства кардинал Клаудіо Хуммес, нові процедури знадобились через «численні ситуації, у яких канонічне право не могло адекватно відреагувати на нові проблеми».
Зокрема, Кодекс канонічного права від 1983 року не дає можливості єпископу ініціювати процес позбавлення сану священика, який покинув служіння – священик мусів сам просити Ватикан позбавити його статусу і зняти обітницю безшлюбності. Однак в сучасному світі часто стається так, що священик залишає парафію, вступає у світський шлюб і народжує дітей, а єпископ не має права нічого зробити у цій ситуації, – пояснив кардинал Хуммес.
Префект Конгрегації зі справ Духовенства підкреслив, що діти мають право на те, аби їх батько мав впорядковані стосунки в очах Бога, а також, щоб жив у злагоді з власним сумлінням. «Єдиною причиною видання нових норм є допомога цим людям. У такому випадку ініціатива належить єпископу», – ствердив кард. Хуммес.
Нові норми були затверджені Бенедиктом XVI наприкінці січня. Раніше єпископ, що хотів позбавити сану священика своєї дієцезії, був змушений просити про скликання спеціального суду, а тепер, після проведення розслідування у єпархії, він зможе направляти запит в Конгрегацію зі справ Духовенства. «Отримавши запит, конгрегація буде розглядати кожну справу індивідуально, а інтереси людини будуть захищені», – пообіцяв кардинал Хуммес.
http://ekai.pl/wydarzenia/x20608/watykan-uproszczenie-procedur-przeniesienia-duchownych-do-stanu-swieckiego/

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.