Проблеми біоетики: Що Бог думає про дітей з пробірки

Прокоментувати, як Православна Церква ставиться до деяких здобутків науки та вирішує важливі питання біоетики ми попросили протоієрея Євгена Заплетнюка, ключара кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени, м.Тернополя, відомого публіциста й релігійного діяча.

Без сумніву, одним із найбільш проблемних пластів богослів’я нашого часу є необхідність опрацювання питань біоетики. Через свою моральну двозначність, а також, через те, що кількість випадків втілення таких речей на практиці невпинно зростає, і очевидно, надалі ще більше зростатиме, досягнення сучасної науки у багатьох випадках потребують авторитетного релігійного, богословського осмислення. У чому тут постає найбільша проблема? У тому, що відповіді на ці питання лежать у парадигмі людського світогляду. А він, очевидно, буває як християнським, так і не християнським. Ось де наша найбільша проблема, а також і її очевидне рішення.

Для невіруючого медика чи науковця головною цінністю своєї діяльності (у кращому разі) є сама людина, її загальний стан, здоров’я та добробут тут і зараз. У гіршому – можливість через власні досліди здобути гроші, славу чи всесвітнє визнання. Для невіруючих лікаря чи вченого важливим є результат, часто без уваги на етичний аспект діяльності. Для віруючого все зовсім по-іншому. Справа у тому, що церковність людини це не просто її активне членство в храмі та участь у богослужіннях. Це її світогляд, який впливає на ставлення не лише Бога, але й до інших людей, усього світу навколо неї, зрештою, навіть до самої себе. Саме наш світогляд, наш внутрішній стан визначає чи є вбивством аборт, чи є прийнятним гомосексуалізм і торгівля в недільні дні. Парадокс у тому, що правильні відповіді на ці, а також на безліч інших питань, не залежить не від наших когнітивних функцій. Ти можеш бути найрозумнішим професором і доктором наук, але при цьому вести себе як повний негідник. А можеш навпаки – бути представником найменш престижної та найменш інтелектуальної роботи, типу сторожа чи прибиральниці, але про цьому – мислити та жити з точки зору духовності та моралі – бездоганно. І якщо цей гіпотетичний професор не лише схвалює аборти, але за своє життя власноруч убив кілька сотень маленьких людей, а гіпотетичний сторож навіть через свою бідність та складні умови все одно не дозволив дружині убити «непотрібну» дитину – він у багатьох аспектах кращий, і я б навіть сказав святіший за вченого. Бо мудрість, як відомо, це не сума знань, а можливість їх правильно втілити у своєму житті.


Читайте також: Церква, донорство органів і питання біоетики


Церква не дає директив людині, які їй поступати в тому чи іншому випадку. Однак, вона має конкретні Євангельські ідеали, яких закликає дотримуватися. Той, хто може понести свій хрест добровільно – робить чудово, коли не відмовляється від нього. Хто не може, – повинен дивитися на ситуацію, відповідно до наявних у нього сил і внутрішніх ресурсів. Як ми можемо забороняти людині радість батьківства, якщо її щастя та навіть психічне здоров’я надто часто залежать від цього? Але, звісно, бездітність також для когось може стати благословенням, бо така людина може дарувати свою любов тим, кого ніхто не любить.

Екстракорпоральне запліднення (запліднення з пробірки)
2010 року Роберт Джеффрі Едвардс отримав Нобелівську премію за розробку технології штучного запліднення. Здавалося, вирішена найбільша проблема людства – фактично подолано бездітність. Однак, як з’ясувалося, за цим дивом стоїть страшна правда . Для того, щоб мама з батьком змогли взяти нарешті свого дорогого, очікуваного первістка, «лікарі» повинні були провести ретельну селекцію. Із трьох-чотирьох десятків (!) уже запліднених у пробірці ембріонів вони обирають найкращого, а всіх інших 30-40 діточок цинічно змивають в унітаз. Звичайно, я трохи перебільшую. Їх цивілізовано утилізують, як і всі інші непотрібні чи видалені хворі людські органи. Це вже не люди, а біологічне сміття. Для християнина такі вчинки недопустимі. Ми розуміємо аборт гріхом саме тому, що перед нами не просто шматок плоті, а цілком справжня та повноцінна людина, лише маленька, не виношена та не народжена. Так, дійсно, немає сумнівів у тому, що людське щастя не може бути повним без здорової родини, а здорова родина без дітей. Однак, у бажанні отримати цю дитину за всяку ціну, особливо ціною вбиства інших ембріонів (при чому – не чужих, а власних дітей) – це вже явно межує з не лише з моральною, але й психічною патологією. Для невіруючої людини тут проблем немає – головне щоб все було так, як вона захотіла. Для християнина недопустимою думка про власне щастя ціною щастя, чи тим більш – життя інших людей.

Дитина це не іграшка. Це не річ, яка залишається «на пам'ять» від батька
Дитина це не іграшка. Це не річ, яка залишається «на пам’ять» від батька

Заморожування яйцеклітин
У грішної, пристрасної людини, є лише один «бог» – вона сама та власний егоїзм. Вона вважає не тільки найкращими свою роботу, найбільш розумними власні думки, а свою поезію геніальною. Вона навіть не сумнівається в унікальних властивостях власних яйцеклітин чи сперми. А є ще люди, які на повному серйозі захоплюються урино терапією – п’ють свою мочу в лікувальних цілях, хоча, як любив повторювати один професор медицини, порядні люди коли виходять з туалету то миють руки. Що керує людьми, які погоджуються заморожувати власне сім’я? Неприхована гординя та егоїзм. Справа в тому, що кожна народжена дитинка для того, щоб бути щасливою та здоровою людиною в майбутньому, повинна мати здорових батька та матір, які до повноліття будуть опікуватися нею. Дитина це не іграшка. Це не річ, яка залишається «на пам’ять» від батька, якого вже немає з нами. Це унікальна, цілісна особистість, яка не є і не може бути чиїмось придатком, чи способом вирішення певних психологічних проблем своїх батьків. Якщо пара в силу обставин не хоче в даний момент народити дитину, а відкладає цей процес на майбутнє, коли репродуктивні функції припиняться, їм краще взагалі не народжувати, не калічити дитину, яка все життя буде усвідомлювати свою небажаність. Дітям потрібні батьки здорові, щасливі, веселі, а на старість треба бавитися з онуками, а не власними дітьми. Вікова психологія свідчить, що кожен вік має свої особливості, які не можна ігнорувати, без шкоди для самої людини.

Сурогатне материнство
Сурогатне материнство це, найчастіше, фінансова послуга, при якій дитину (сперму чоловіка), або запліднений ембріон із пробірки, вводять у сторонню жінку і вона виношує та народжує немовля. Зазвичай, ця процедура тісно пов’язана з екстракорпоральним заплідненням, і окрім своїх власних особливостей, поєднується із згаданими вище проблемами штучного запліднення.

Для християнина тут очевидними є декілька дилем. По–перше, дитина це не товар, і він не може мати ціни у грошовому еквіваленті. Принаймні наші діти, діти з християнських родин. При чому, навіть дуже неслухняні та капризні діти для нас безцінні, ми їх не купляємо та не продаємо. По-друге,таємниця народження, приходу у світ людини це таємниця трьох – батька, матері та Бога, які люблять один одного. Нікого четвертого в цей союз не потрібно, бо це буде перелюбом. Окрім того, народження дитини іншою жінкою зовсім не робить матір’ю дружину мужчини, який дав для цього процесу власне сім’я. Знову перед нам безліч дилем морального характеру. Ким буде для дитини жінка, яка виносила, якщо вона одночасно є матерію дружини? Бабуся чи мама? Чи буде перед нами конфлікт материнського інстинкту між жінками? Наскільки етично допускати це, знаючи чи передбачаючи таку про проблему з самого початку? А як же сама дитина? Як вона буде себе усвідомлювати коли виросте? Це справжній експеримент над її долею та психічним здоров’ям. Все це заради маніакального бажання отримати дитину за будь-яку ціну.

Що каже християнство? Воно вчить нас сприймати всі наші проблеми та біди, як власний хрест, випробовування, як навчання, я підготовку до життя у вічності. Як можна поступати в моменти кризи? Ти можеш або озлобитися на Бога, й виступити про Нього бунтом. А можна навпаки – довіритися Йому, бо Він знає більше про нас. У дійсності, проблема материнства та батьківська вирішується дуже просто. У наш час безліч обездолених дітей, покинутих рідними батьками, безхатченків і сиріт. Такий вчинок буде благословенний Богом, і покриє людині безліч її гріхів. «Не та мати, яка народила, а та, яка виростила». Як розповідають жінки та чоловіки, які взяли на виховання сироту, вже зовсім скоро вони перестали вважати ту дитину чужою, бо любов поріднила їх так само, як саме любов поєднала незнайомих і чужих колись чоловіка та дружину в одну родину. Допустимість сурогатного материнства, як і утримання від усиновлення, по-суті мають одне коріння – самолюбство, егоїзм, бажання власного комфорту. І хоча ці всі речі бувають і в здорових, нормальних людей, ключова різниця в масштабах нашого егоїзму, та як далеко ми можемо зайти, щоб його задовольнити.

Трансплантологія: пересаджування серця та інших органів
Очевидно, що Церква схвалює те, що нині має назву трансплантологія. Сам, Бог, Ісус Христос, віддав своє життя заради інших. Тому, якщо абстрагуватися від існуючих проблем цього явища (чорна трансплатнологія, вбивство на замовлення), віруючі люди вважають для себе допустимими бути донорами крові чи органів. Однак, цей процес, безумовно, повинен бути викликаний одним мотивом – любов’ю до ближнього. Не заради слави, нагороди чи заробітку.

Клонування тварин і в перспективі – людей
Церква застерігає вчених від надмірних експериментів з євгенікою та нерозважоивизх дослідів з живими організмами. Зокрема з клонуванням – неприроднім методом розмноження високорозвинутих тварин. За своєю природою клонування – це не лише явний чи прихований бунт проти Творця та бажання зайняти його місце. На даний час ми не знаємо достеменно, до яких результатів можуть привести подібні генетичні експерименти. Цілком ймовірно, що навіть у випадку з вдалим клонуванням, деякі мутації почнуть проявлятися не одразу, а через кілька поколінь. Те саме можливе й при клонуванні людей. Станом на сьогодні немає жодного офіційного підтвердженого успішного клонування людини, однак є інформація, що такі досліди продовжуються багатьма науковцями, хоча деякі держави заборонили в себе подібні досліди на законодавчому рівні. Окрім того, відносно вдале клонування свого часу вівці, чи окремих органів на основі стовбурових клітин, дає всі шанси очікувати в недалекому майбутньому й появу клонованих людей. Як зазначають експерти, в цьому не лише богословська, але й юридична та моральна проблема. Так, що перш ніж стати богами, багатьом із нас варто було б спочатку стати людьми. Окрім фізичних характеристик клонованих людей, справжньою таємницею для нас є психічний і духовних світ штучно створених істот. Тому, як свідчать багато експертів, клонування це та сфера, помилки в якій можуть мати неймовірні, а то й фатальні наслідники для майбутнього всього людства. Це той тягар, який може розчавити людину, яка з якогось дива уявила себе всесильною.


Ви можете поділитися цим текстом із друзями чи поставити лайк.


М’ясо з пробірки – культивування м’яса курки, вівці, риби, інших харчів.
Принагідно хотів би зауважити, що в Церкви немає мети контролювати кожен крок людини, коментувати будь-яке явище чи подію. Мета Церкви єдина – забезпечити людині живий зв’язок із Богом, підготувати її до життя у Вічності. Все те, що не має прямого стосунку до духовної сфери, цікавить віруючих людей лише опосередковано. Це ж, скажімо, стосується продуктів ГМО, штучно вирощених м’яса, овочів, фруктів і інших культур. Для нас важливо, щоб на світі не було голодних, щоб люди не помирали з голоду. Однак, ми не професіонали в царині євгеніки та селекції. Ми вітаємо всі досягнення сучасної науки, які можуть якісно змінити та покращити життя людини. Відтак, ми закликаємо, як вчених, так і споживачів дотримуватися чесності та обережності в своїх вчинках. Не дивлячись на досягнення сучасної науки, які вже чимало перевищують мрії письменників – фантастів, ми не можемо розглядати науку за «цінність у собі». Вся існуюча наука має тепер та матиме в майбутньому цінність лише в тій мірі, в якій вона служить благу людства. Історія показує, що там де з науки зникає мораль, вона перетворюється на витончене знаряддя вбивства. У будь-якому складному процесі, зокрема в процесі виробництва ГМО, не останню чергу має значення людський фактор. І тут обов’язок Церкви з одного боку нагадувати вченим про важливість усвідомлення власної ролі в цьому процесі та особисту відповідальність за теперішнє та майбутнє людства та природи. Із іншого боку, слід також сказати, що в методи ГМО значно безпечніші за існуючі до цього методи селекції, А тому, нічим не обґрунтована війна проти вчених і виробників таких продуктів у дійсності шкодить не лише потужним корпораціям, які займаються виробництвом промислової продукції, але й кінцевому споживачеві.

Противники та надто фанатичні опоненти ГМО повинні розуміти, що ці технології – палка з двома кінцями. І якщо в одних випадках вони просто необхідні, в інших без них цілком можна обійтися. Нагадаю, що лише завдяки новітнім технологіям ми можемо отримати не лише стійкі до морозів чи надмірної спеки рослин, але й унікальні лікарські препарати. Зокрема, як я розумію, лише на рівні генетики нині можна подолати рак чи СНІД. І тільки таким чином можна створити якісне дитяче харчування, яке не буде поступатися материнському молоку, тощо. Церква закликає науку до праці для добра конкретної людини,а науковців – до максимальної чесності та праці на перспективу, а не заради власного збагачення та утвердження в гордині та всемогутності.


І ще одна ситуація: Чоловік та жінка планували народити дитину через штучне запліднення. Зробили всі потрібні процедури, але за 5 днів до того, як ембріони мали розморозити – пара загинула в автокатастрофі. Тоді їхні батьки найняли жінку, яку запліднили цими ембріонами, вона народила і передала їм дитину.

1. Як ваша релігія ставиться до такого вчинку?
Наша Церква ставиться до подібних експериментів негативно, попереджуючи про велику ймовірність різноманітних духовних, етичних та юридичних небезпек, пов’язаних із ними. А тому, закликає людей до поміркованості та розважливості. І подібна історія – ще один доказ того, що люди не до кінця розуміють, на що вони йдуть, та не прораховують наперед певні ризики. Хоча, звісно, автокатастрофу передбачити неможливо.

2. Наскільки етичним є запускати процес вирощення ембріона в якого, коли він вона народиться – не буде батьків, а лише дідусі та бабусі.
Я не є суддя людям, які наважуються на такий вчинок. Я лише священик, який повинен говорити правду. Якщо людина погодилася на таке, вона повинна була розуміти на що вона йде. Уявіть собі, що дідусеві та бабусі нині в кращому разі 50-60 років. Виховувати та доглядати за дітьми треба неймовірних сил. Або грошей, тоді за них це будуть робити інші люди. І дай Бог, щоб ці бабуся та дідусь прожили довше, ніж триває середній рівень смертності. Середня очікувана тривалість життя в Україні у 2008–2009 рр. становила 69.3 роки. Як не прикро, швидше за все, ці діти ще до свого повноліття вдруге стануть сиротами.

3. Це з одного боку. І з іншого: чи було б вбивством вимкнути холодильник з замороженими ембріонами?
Якщо зачаття вже відбулося,то безперечно, вимкнути цей холодильник було б справжнім убивством. Це вже людина, як повинна «народитися».


Цей текст – авторський матеріал великого тексту, який вийшов на порталі Депо.Уа в двох частинах. Ви можете знайти їх за цими посиланнями: