Чи реальним є об’єднання всіх християн?

Зараз, якщо й представники різних конфесій (усі називають себе християнами), толерують один одного, то вже добре. Та чи є реальні передумови для об’єднання? Що саме заважає християнам об”єднуватися? Чим саме займаються екуменічні організації?

Безумовно, той стан церковного поділу, який ми сьогодні переживаємо – це найбільш очевидне свідчення апостаcії – віровідступництва, відходу людей від Бога. Сам Господь прийшов на землю, прийнявши вигляд раба, простої людини, щоб спасти нас – освятити та омити нас від гріхів Своєї Найсвятішою Кров’ю. Для цього він кличе нас під рятівний омофор Святої Церкви. Лише той, хто належить до Церкви – стає причасником Вічного Життя та спасіння.

Однак люди, дуже часто вже будучи християнами, ставлять власні бажання та уявлення про спасіння вище за волю Божу, а відтак – відходять від Святої Церкви. Головною причиною будь-яких негараздів, суперечок завжди була гординя. І тим більш, саме бісівська гординя змушує людей не просто відходити від Церкви, але засновувати свої «церкви», писати власні «канони» та настанови в «духовному житті».

Немає сумнівів у тому, що кожна така створена людьми «церква» в дійсності не є церквою, а лише псевдоцерковою чи навіть – антицерковною (оскільки має своєю головною метою замінити Церкву Христову, від якої вони колись відійшли). Відтак, ведучи мову про омріяну християнську єдність, насамперед слід ясно сказати, що єдиним реальним способом об’єднати роз’єднане розкаяння людей, які відділилися від церковної повноти – їхня повна відмова від помилкових, часто єретичних переконань, та повернення до Святої Церкви. Інших способів вилікування такої страшної рани на тілі Церкви не існує.

Звісно, спроби знову об’єднати православних і католиків, а навіть англікан чи протестантів здійснювалися неодноразово. Однак, оскільки вони велися лише на формальному, зовнішньому рівні, очевидних успіхів це не принесло. Тим не менше, екуменізм, як явище, серед багатьох християнських общин вважається доброю справою, вартою всілякого заохочення.

Екуменізм, як рух до об’єднання церков, у його сучасному вигляді став можним після того, як у середовищі англіканства було сформульовано т.зв. «теорію гілок». Згідно з нею, всі християнські деномінації є рівноцінними, бо походять із одного джерела так само, як гілки на дереві походять від одного коріння. Відтак, до екуменічного руху насамперед долучилися ті спільноти, які приймали таку концепцію. Треба погодитися, що в протестантському середовищі «теорія гілок» є цілком вірною. Всі розгалуження протестантів дійсно походять із одного джерела, однак цим джерелом є Католицька церква часів Реформації.

Не дивно, що сама Католицька церква віддавна, а особливо після ІІ Ватиканського собору, всіляко підтримує рух до об’єднання. Розглядаючи представників інших віровизнань і конфесій своїми потенційними парафіянами, у католицькій церкві пішли шляхом максимальних поступок стосовно переконань інших конфесій та релігій. Так, у одному з віронавчальних документів (Декларація «Dominus Iesus») прямо пише, що «поза огорожею Церкви також можна зустріти безліч крихт святості та істин». Католики шукають хоч щось спільне між релігіями та конфесіями для початку діалогу.

241479_b_(1)

Відтак, тут особливо важливо наголосити, що вживаючи термін «екуменізм» віруючі Західної Церкви мають на увазі не гіпотетичну єдність всіх церков, але цілком конкретну єдність християн різних вірувань під духовним і канонічним проводом Римського Понтифіка. Саме тому, особливою опікою та «повагою» католиків користуються не лише протестанти, але й православні. Не лише християни, але й юдеї та мусульмани. Святий Папа Іван Павло II не раз публічно цілував Коран. Для католиків не важливий обряд, головне – приймати верховенство Папи. Відтак, існує думка окремих богословів, що екуменізм і прозелітизм у католицькій Церкві це слова-синоніми.

Натомість, у протестантських общинах «екуменізм» це, насамперед, зближення деномінацій у соціальному служінні, спільних проектах, які не мають безпосереднього стосунку до питань догматики. Саме цим займаються численні екуменічні організації. Мова тут, звісно, не йде про єдність у питаннях віри, спільні віро навчальні чи догматичні кроки назустріч одні одним. Діяльність таких організацій чітко обмежена соціальними та благодійними проектами.

Іноді екуменічний рух ставав інструментом у політичних іграх, зокрема керівництвом Радянського Союзу. Використовуючи Російську Православну Церкву, Кремль намагався спочатку поширити свою присутність у світі через віруючих, а згодом – побажав очолити цілком утопічний проект по утворенню нової всесвітньої, наддержавної релігії.

Підсумовуючи раніше сказане слід чесно визнати. Реальних передумов до об’єднання Церков зараз немає та не передбачається. Під час міжрелігійного діалогу кожна з релігійних організацій намагається відстоювати саме свою власну думку та власні інтереси. І хоча вголос декларується бажання єдності, всі учасники діалогу сподіваються отримати бажане за рахунок інших, не поступаючись нічим своїм. Це тупикова позиція.

Говорити про церковну єдність сьогодні варто лише в конкретному, локальному вимірі. Скажімо, зараз триває процес по становленню єдиної Помісної Православної Церкви. Ми віримо та робимо все можливе, щоб віруючі УПЦ Київського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви, а також, прибічники Московського Патріархату утворили одну, міцну Українську Церкву. Ця єдність не міфічна, а цілком реальна. У певному сенсі ми вже її бачимо, оскільки жодних принципових суперечок між цими церквами не існує і рух до цього об’єднання вже не зупинити . Що ж стосується між релігійного діалогу, то одним із найкращих його зразків є саме діяльність Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Цей офіційний орган на сьогодні оптимально забезпечує стосунки основних конфесій України.

Деякі церкви крайніх поглядів вважають екуменізм – «єрессю єресей». Не приймаючи такого погляду слід сказати, що сучасний екуменізм це не цілковита єресь, але й не панацея від всіх проблем. Церкві не потрібна єдність, при якій треба буде принести в жертву саму істину. Святе Письмо пророкує, що в останні часи буде не єдина Церква, але багато відступлень, лжевчень і лжепророків. Тому, не варто дивуватися тому, що бачимо сьогодні. Наша основне завдання, як християн, не лише об’єднуватися чи когось навертати, але й самому тримати встояти в Істині не дивлячись на жодні спокуси. Якщо екуменізм нам цього не пропонує, його належить відкинути як згубну, диявольську пастку.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!