Що вам варто знати про єпитрахиль?

Єпитрахиль – з грецької буквально нашийник – частина богослужбового одягу православного духовенства – священиків і єпископів. Без нього не може бути звершене без жодне богослужіння Православної Церкви. Священик перед молитвою одягає його поверх ряси (удома), або поверх підризника (у храмі). На тих богослужіннях, устав яких передбачає читання Святої Євангелії, священик обов’язково по єпитрахилі одягає фелон. У архієреїв єпитрахиль сховано під саккосом та мантією.

Уперше це слово зустрічається в VIІІ cт., у візантійському тлумачені літургії під назвою «Церковна історія», що приписується Василію Великому. Вважається, що десь з XV століття, єпископ висвячуючи диякона на священика, складав його орар навколо шиї так, що обидва кінці його сходилися нижче грудей. Так з’явилась єпитрахиль. (Грецькою мовою це слово має чоловічий рід, а українською жіночий).

Символічно вона символізує подвійну благодать, що з дня хіротонії почиває на ієреєві. Він не тратячи дару, який був у нього за дияконського служіння, отримує нову особливу харизму. Але це не лише дарунок, але й відповідальність. Святитель Симеон Солунський порівнює єпитрахиль з ярмом, у котре священик впрягається служачи Богу та людям. Таким чином, єпитрахиль поєднує в собі два символи – Божественної благодаті, що щедро посилається служителям Вівтаря, і духовного іга, котре несе священик, наслідуючи Самого Спасителя Ісуса Христа в Його шляху на Голгофу.

У древності деякі тлумачі приписували єпитрахилі символізм духовних уз або пут. Зокрема, про це писав святий Герман, патріарх Константинопольський (VIІІ). У деяких літургійних пам’ятках XVI століття, при зодяганні єпитрахилі вказано читати такі слова молячись « І узяли Ісуса, схопили, та й зв’язали та привели до Понтійського Пилата, начальника ».

Однак, основне значення єпитрахилі – знамення Благодаті Господньої. Саме тому, служителі, одягаючи її перед богослужінням, промовляють так «Благословен Бог наш, що зливає Благодать Свою на священиків своїх, що як миро на голові, що на бороду спливає, на бороду Аарона, що спливає на краї одежі його». (Пс.132:2)

Згадка про Ааронове священство тут невипадкове. Воно має глибоке богословське значення, і показує єдність та нероздільність у Христі Старого й Нового Завітів. За часів Аарона Господня благодать показувалась людям у вигляді святого Мира, котрим омивались обрані люди, а тепер її отримують від Христа священики Церкви.

Поручі, митра та епитрахиль святого Іоана (Сергієва)

Поручі, митра та епитрахиль святого Іоана (Сергієва)

У пізніші часи, приблизно з XVI-XVII cтоліття, епитрахилі перестали робити з дияконських орарів. Для більшої зручності, їм надали іншу форму. Там де вона торкається шиї єпитрахиль роблять вужчою та фігурною. Так вона краще лягає на рясу чи підрясник. У свою чергу, єпископ під час хіротонії більше не складає орар, а одразу одягає нову, цілу єпитрахиль. Тим не менше, вона все одно не втрачає свого значення, як складений удвічі орар. Саме з цієї причини нові єпитрахилі шиються не цілісними, а все-таки, мають вигляд з’єднаних між собою двох смуг, і лише в окремих місцях з’єднаних ґудзиками.

Дияконський орар, як відомо, має, чи принаймні, повинен в ідеалі мати на собі сім вишитих хрестів. Вони символізують сім Таїнств Церковних, за якими той може служити. На священицькій єпитрахилі хрестів має бути так само сім: з переду дві пари по три хрести, і один на шиї. Шість хрестів символізують Таїнства, котрій ієрей може звершувати, а сьомий хрест – на шиї означає, що священик отримав Таїнство, Дар Священства від єпископа, та в усьому підлеглий йому. Також, це означає ярмо служіння Христові, що своїм хресним подвигом викупив людство від влади гріха та смерті.

Можна сказати й так. Те, що з певного часу церковної історії орар замінив епитрахиль, теж має духовне значення. Священицький сан це не просто певне розширення прав диякона, але особливе служіння, в якому чоловік перестає бути служителем, а стає вже завершувачем Святих Таїнств Божих.

У грецькій практиці єпитрахиль не освячується спеціальними молитвами, натомість українська практика вже з часів Святителя Петра Могили знає особливий богослужбовий чин освячення священицького облачення. З України його запозичено і до Московії.

Різновид єпитрахилі в католицькій Церкві має назву ст`ола. Папа Римський одночасно з єпитрахиллю (столою) носить меццетту і рочетту. Меццета – червона або чорна накидка по лікті, краї якої часто обшиті хутром. Роччета – коротенький білий стихар з кружевами.

  • svi4ka

    мені здається, церква занадто багато уваги приділяє абсолютно несуттєвим речам. як-от це вбрання.

    • http://bogoslov.org fryevhen

      Правда полягає в тому, що для Церкви немає несуттєвих речей.

    • Хома

      Ви абсолютно праві. Щодо одягу, то вимога апостольського вчення до одягу елементарні- він повинен бути скромним, не спокусливим, охайним.
      Тобто, він не повинен притягувати увагу до його носія, бо це своєрідне прославлення людини.
      “Да будет украшением вашим не внешнее плетение волос, не золотые уборы или нарядность в одежде,
      4 но сокровенный сердца человек в нетленной [красоте] кроткого и молчаливого духа, что драгоценно пред Богом.
      5 Так некогда и святые жены, уповавшие на Бога, украшали себя, повинуясь своим мужьям.”
      (1Пет.3:3-5)
      42 А кто соблазнит одного из малых сих, верующих в Меня, тому лучше было бы, если бы повесили ему жерновный камень на шею и бросили его в море.
      43 И если соблазняет тебя рука твоя, отсеки ее: лучше тебе увечному войти в жизнь, нежели с двумя руками идти в геенну, в огонь неугасимый,
      (Мар.9:42,43)
      І Церква, насправді, таким речам приділяє увагу, але лише в контексті вищесказаного і приведених текстів.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!