Про правила хорошого церковного тону

Як існують правила світського етикету та поведінки в товаристві, так, очевидно, повинні існувати певні правила поведінки біля християнських святинь, у православних храмах та в спілкуванні серед віруючими – духовенством і мирянами. Знаючи та дотримуючись цих правил людина зможе більш свідомо та розсудливо вести себе, як на території православного храму, так і поза ним.

Важливо зрозуміти, що церковний етикет з’явився в наслідок розуміння та засвоєння людьми певних принципів, основ духовного життя. Тим, хто веде правильний, християнський спосіб життя, більшість принципів церковного етикету цілком очевидні. Зрештою, навпаки – так само. Деякі правила православного благочестя людям, далеким від Церкви, збагнути неймовірно складно. Давайте, згадаємо хоча б декілька важливих речей, які можуть стати в нагоді тим, хто робить свої перші кроки в храмі.

Духовенство

У Православній Церкви священство буває трьох ступенів – єпископ, священик та диякон. Єпископ – найвища ступінь священства. Він може звершувати всі богослужіння та Таїнства. До єпископів або архієреїв звертаються: «Владико!». Священик чи ієрей – середня ступінь. Він може звершувати усі Таїнства, окрім рукоположення (висвячення) нових священиків. Священиків кличуть «отцями», хоча самі священики себе так не кличуть, а представляючись, називають своє ім’я та сан – напр. «протоієрей Євген». Диякони самостійно не можуть відправляти жодних богослужінь, але допомагають при службах єпископів та священиків. Звертаються до них: «Отче-дияконе».

Привітання

Найбільш поширеними християнськими вітаннями упродовж року є привітання «Слава Ісусу Христу! – Слава навіки!», під час Великодніх свят вітаємося «Христос Воскрес! – Воїстину Воскрес!», а на Різдво – «Христос народився! – Славімо Його!». На привітання «Христос посеред нас!» відповідаємо «І є, і буде!».

Зустрічаючи священика чи єпископа ми, вітаючись із ним, також «беремо благословення». Для цього складаємо руки разом долонями догори, і підходячи просимо : «Отче, благословіть!». Якщо до єпископа – то кажемо «Благословіть святий Владико!». Священик або єпископ осіняє нас хресним знаменням і ставить свою руку на нашу. Ми цілуємо її на знак поваги до сану та благодаті, яка діє через священнослужителя. Якщо кілька священиків стоять разом, то благословення слід брати лише у найстаршого по сану, а до інших достатньо привітатися поклоном голови.

Поведінка в храмі

Заходячи до храму слід, перш за все, тричі перехреститися та підійти до аналою – високого столика по центрі храму, що стоїть ближче до іконостасу. На ньому, зазвичай, стоїть ікона свята та хрест. Їх слід поцілувати. Перед цілуванням святинь, прийнято завжди дотримуватися такого правила. Двічі перехреститися, поцілувати, та перехреститися ще раз. На іконах та зображенні св.Хреста цілуємо ручки та ніжки зображення, а лице не цілуємо.

Після того, як ми поцілували ікону на аналої – відходимо у бік, щоб помолитися. Це можна зробити як перед особливою святинею храму – мощами, великою іконою чи зображенням Хреста Господнього, так і просто стоячи чи ставши на коліна. Зазвичай, у такому випадку читають «коротке правило» св. Серафима – тричі «Отче наш», потім один раз «Богородице Діво» та «Символ віри». Якщо в цей день є намір приступити до Сповіді та Причастя, то також читаються молитви перед свв.Сповіддю та Причастям із молитвослова.

У храмі чоловіки повинні стояти з правого боку, а жінки – з лівого. Виняток робиться для подружніх пар, які прийшли разом. До храму не прийнято приходити зі своїми свічками, окрім напевне, свічок для освячення на свято Стрітення Господнього. Зазвичай, їх можна взяти в лавці (крамничці при вході), залишивши за це невелику пожертву. У Православному храмі немає різниці де саме запалювати свічки за живих чи померлих – не бійтеся поставити свою свічку не на той підсвічник. Для Бога всі люди живі, навіть ті, яких ми вважаємо померлими.

Покрита голова

Традиційно, чоловіки заходячи до храму, на знак свого благоговіння та пошани до святині, знімають головні убори. Жінки навпаки – на час молитви повинні прокривати свої голови хустками. Це біблійна традиція, записана ще апостолом Павлом (1 Кор.11:3-16). На практиці, звичайно, слід керуватися здоровим глуздом і брати на себе той тягар, який буде по силі перенести. Скажімо, якщо в храмі багато людей, і стояти чоловіку приходиться на вулиці, то немає гріха одягнути шапку в великий мороз. Так само й малим дітям, якщо вони схильні до хвороб, а храм зимою не опалюється, то не буде гріхом уберегти дитину від застуди одягнувши її тепліше звичайного. Раніше, до речі, люди були багато здоровіші, і священикам буквально рекомендувалось хрестити немовлят у холодній воді. Сьогодні ми такого собі дозволити не можемо – надто великий ризик захворіти.

Хоча хустки в першу чергу слід одягати заміжнім жінкам, це не говорить, що старшим незаміжнім паням цього робити не потрібно. Дуже мило та благочестиво виглядає традиція, коли зовсім маленькі дівчатка приходять до храму також одягнувши хусточки, як і їхні матері. Також існує традиція не ходити жінкам до храму в штанях, а тільки в довгих спідницях. Насправді, Богу немає діла до того, як одягається жінка. Важливо, щоб своєю поведінкою вона не спокушала інших, особливо в храмі. Якщо жінка зайде до церкви в штанях, її ніхто не має права звідтіля вигнати. Навіть священик, який вважатиме її вигляд особливо спокусливим чи гріховним.

Безумовно, краще не йти до храму в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Не можна заходити до церкви з тваринами. У шортах, з морозивом, з напів-оголеним торсом чи в майці, розмовляючи по мобільному телефону. У будь-якому випадку слід розуміти, що храм – це священне місце, особливе, а тому до його відвідин слід належно готуватися. Винятки з правил, звичайно, бувають, але не ними не варто зловживати.

etiket

На території храму не прийнято голосно розмовляти, сміятися, палити цигарки. Вести фото- та відео зйомку потрібно лише переконавшись, що нікому цим не заважаєш. Правила доброго тону вимагають отримати на це благословення від настоятеля.

Якщо під час богослужіння ваша дитина почала голосно кричати або плакати – потрібно вийти разом із нею та заспокоїти, і аж після цього повернутися. Сидіти в православному храмі можна лише літнім людям, або хворим. Якщо дитина маленька, але ви бажаєте принести її до св.Причастя, цілком богослужіння можна не відбувати – як виняток можна прийти перед самим Таїнством.

Під час богослужіння не можна перешіптуватися чи розмовляти, ходити по храму чи роботи зауваження іншим людям. Обов’язок навчати в храмі Божому мають лише священнослужителі, а робити зауваження людині, що помиляється – взагалі ніхто права не має, окрім її духівника.

Про церковні записки

Молитва буває приватна та загальна. У приватній молитві ми самі молимося за близьких нам людей, а в загальній просимо про це священика та всю громаду. Для того, щоб замовити богослужіння в своєму наміренні, слід звернутися в лавку чи до священика. Перед цим варто заздалегідь скласти список імена цих людей у знахідному відмінку: наприклад: Івана, Степана, Василя. Не потрібно писати прізвища цих людей, що ви про них думаєте, або чим вони займаються (подорожуючий, за навернення на добру дорогу, щоб вдало склав іспити тощо). У верху записки обов’язково малюємо зображення Святого Хреста та пишемо «За здоров’я» чи «За упокій». При написанні записки слід зберігати поміркованість – не варто писати надто багато імен. Особливо важливо звернути увагу на почерк. Краще всього писати друкованими літерами або, навіть, надрукувати на комп’ютері. Іноді священикам дуже складно прочитати складний почерк у поєднанні з екзотичними чи архаїчними іменами.

Про спілкування зі священиком

Спілкуючись із священиком завжди слід пам’ятати, що він носить Благодать Святого Духа, отриману під час рукоположення. Однак, при розмові з ним слід вести себе цілком природно, без непотрібних «сюсюкань» і намагань вразити його знанням церковної термінології. Здоровий глузд радить не переходити на «панібратство», не торкатися його під час розмови, не називати священика на «ти», не підвищувати голос, тощо. Намагайтесь говорити з духовним отцем коротко та по суті, не заглиблюючись без потреби у власні емоційні та психологічні стани.

Хоча інститут духівництва, за прикладом такого в древній Церкви, сьогодні фактично перестав існувати, все ж, для духовної користі християнину варто мати постійного духівника – священика, який прийматиме сповідь, при цьому добре знаючи його життя, умови та можливості. Сповідатися кожного разу в іншого священика – не корисно.

Для повноцінного християнського життя одного відвідування храму недостатньо. Потрібно також регулярна участь у Таїнствах – Сповіді та Причастя, постійне читання Святої Євангелії, іншої православної літератури, а головне – втілення набутих знань у власному житті. Без цього навіть найбільш ретельне виконання церковних традицій та звичаїв позбавлене жодного сенсу.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!