Про першу Сповідь і Причастя

Напередодні Великодня багато дiток йдуть до першої Сповiдi i Причастя. Що має знати дитина, аби її висповiдали i причастили? У якому вiцi варто вперше сповідатися? Чи варто пишно одягати дiтей до храму з цiєї нагоди?

Безумовно, особисті стосунки з Богом для людини є, чи принаймні, мають бути, головною життєвою цінністю. Релігійне життя не є додатком до її «основного життя», в котрому левову частку складає робота, навчання, дім, відпочинок, друзі чи розваги. Релігійне життя, власне, й складає основне та повноцінне життя людини. А все інше, і є оцим «додатком». У цьому, до речі, й полягає секрет повноцінного людського щастя. Воно не можливе без добрих стосунків з Богом, який Сам є джерелом щастя та всякого блага. Чим швидше це зрозуміє людина, тим більше в неї буде можливостей стати щасливою, в буквальному сенсі цього слова. Вона тоді встигне зробити більше добра, а менше зла, яке мовою церкви називається гріхом.

Саме тому, ще з перших днів народження дитини, Церква хоче обвити, обійняти її своєю рятівною благодаттю. Багато людей вважають, що дітей потрібно хрестити тільки для того, щоб вони, не дай Боже, не померли, або не захворіли. Звісно це не так. Маленьку людину ми привчаємо до храму для того, щоб вона вже з перших годин свого життя отримала досвід благодатного життя з Богом. Це – найбільше, що можуть зробити люблячі батьки для своїх дітей: привести їх до Христа, та якомога раніше познайомити з Ним. Нехай вас не бентежать думки, що діти нічого не розуміють. Справа в тому, що якраз дітям у храмі все ясно. Це вже для дорослих, у міру їхнього духовного падіння, з’являється все більше й більше духовних перепон.

Благодатну дію Святих Таїнств Церкви можна порівняти з дією цілющих ліків на наш організм. Для того, щоб ліки подіяли та зняли біль, ми не обов’язково маємо розуміти їх хімічний склад. Власне, сьогодні майже ніхто з дорослих людей, крім професійних лікарів та фармацевтів, цього так і не знає. Тим не менше, це не заважає людям їх приймати. Небезпечно вважати, що краще буде дати дитині самостійно вибрати собі віру та спосіб життя, який захоче. Це помилкова думка, схожа хіба з модним правом дітей кількох країн обирати собі стать та ім’я. Неймовірно цинічна та жорстока практика. Справа в тому, що людина без досвіду життя з Богом, щодня отримує досвід життя з бісами та злим світом.

original (Medium)

Отже, ще з перших хвилин появи на світ дитинки, віруюча матір намагається якомога швидше принести її під покров Божий. Щоб там не було, які життєві обставини, яка доля не чекала б на них у майбутньому, мати-християнка знає те, що основне для своєї кровинки вона вже зробила: привела до храму, до Бога. Власне, духовне життя християнина розпочинається ще в утробі матері, коли вона сподіваючись дитини, читає щодня особливі молитви для вагітних, старанно відвідує храм, приступає до частої Сповіді та приймає Святе Причастя. Безперечно, освячуючись таким чином мати освячує і дитя у своєму лоні. Ось цей момент і можна вже назвати першим святим Причастям людини. Далі, після Хрещення, духівники радять приносити діточок до причастя якомога частіше – щотижня.

До семи років діти причащаються без сповіді. Вважається, що сім років – це вік, відколи діти можуть вже розуміти все, що вони роблять, та відрізняти добро від зла. У цьому віці вони вже є достатньо дорослими, щоб самостійно вести духовне життя: молитися, постити, робити добрі справи для інших. А оскільки цей вік часто співпадає з часом, коли дітки йдуть чи готуються йти до першого класу, то в деяких регіонах з’явилася традиція урочистої першої Сповіді та Причастя першокласників.

Інші обставини, що привели до такої традиції – це святкування 7 червня, за юліанським та григоріанським календарями, свята «Божого Тіла», або «Урочистістю Найсвятішого Тіла і Крові Ісуса Христа». В Італії, як і в багатьох країнах світу, серед яких також і Україна, це святкування, зазвичай, переноситься на найближчу неділю, але у Ватикані він завжди відзначається у сам день свята. Звідтіля до нас прийшла ця, суто римсько-католицька традиція, цього дня урочистою ходою обносити  з Дарохранительницею (Монстранцією) міста та села, а також, в особливо урочистій атмосфері, вілбувалось причастя всіх парафіян, серед яких діточок вшановують особливою увагою. Звісно, православна аскетика сприймає такі свята з величезним скептицизмом та недовірою. Якщо це радість, то як її можна пов’язати з Таїнством Покаяння, яке за своєю природою сумне та повне скорботи. Якщо це радість від Причастя, то чому саме тепер цю радість виявляють, якщо дитина причащалася від самого народження, майже довгих десяти років?

Що потрібно знати дитині перед Сповіддю? Звичайно, всі ці вимоги надзвичайно індивідуальні, та залежать, в першу чергу, від психічного та інтелектуального стану дитини. Окрім того, якщо вона виховується у віруючій, церковній сім”ї, відвідує Недільну школу, то до такої дитини будуть зовсім інші побажання, аніж до дитини, яка залишилася без повноцінного християнського виховання. Тим не менше, незалежно від того, скільки вона знає і скільки може, Сповідь та розмова зі священиком – майже завжди справляють величезне духовне та емоційне враження на дитину, надають їй поштовх, наснагу на подальшу працю над собою. Власне, тут і знайдемо відповідь на питання, з якого віку потрібно регулярно сповідатися дитині. Це можна сказати лише досвідчений духівник, та й то, після особистої розмови з дитиною.

Треба лише наголосити, що в наш час рівень розумового розвитку суттєво змінився, став більше кострубатим, а тому, вік – зовсім не основна характеристика дитини. Комусь в 7 уже запізно, а комусь і в 10 часто сповідатися – рано, та немає поки значного сенсу. Звичайно, мова не йде про систематичну сповідь кожного багатоденного посту, в день іменин та на Страсний тиждень. Ми говоримо про повноцінне духовне життя віруючої людини, для якої залишитись без Причастя – найважливішої справи в житті – найбільше покарання з усіх можливих.

До Причастя, Сповіді та будь-яких інших церковних подій, слід одягатися скромно, але святково, з належним смаком. Православній традиції не є близькі обряди, в яких на голови дівчаток одягаються віночки, а плаття копіюють крій шлюбного одягу наречених. Натомість, у на нас є інша чудова традиція – одягати дівчаткам на голови хусточки. Це одна з найкращих передумов того, що коли вони підростуть, то самі будуть вести себе відповідно до того одягу, до якого вони звикли. Будьте певні, що саме те, що закладається у дитинстві, залишиться з ними назавжди. Тому, найкраще вкладення батьків у своїх дітей – це не нові автомобілі та дорогі будинки, а власне чисте та чесне життя. Бо тільки батьківський приклад має значення для дитини.

На жаль, об’єм нашої статті досить обмежений для того, щоб ми змогли зупинитись на питаннях православної педагогіки детально. Але, основне ми повинні пам’ятати – краще привести дитину до храму та зробити «щось не так», ніж боячись помилок, сидіти вдома.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!