Що вам варто знати про справи милосердя для тіла та душі?

Сім справ милосердя для душі віруючого і сім справ милосердя для тіла. Що це за справи? І як їх розуміти? Наприклад, одна із таких справ: грішника навернути або невігласа навчити. Як це реалізувати на практиці?

Із великим задоволенням я, православний священик, відгукнувся на пропозицію редакції розповісти про справи милосердя, які знайдемо в католицькому Катехизмі. Не дивлячись на те, що сьогодні між Католицькою та Православною Церква існує суттєва догматична та обрядова різниця, слава Богу, досі існують речі, які нас об’єднують. Правда, православна Церква не має настільки деталізованого та розписаного по пунктах списку бажаних добрих справ, однак немає нічого дивного, що ми цілком розділяємо правильні та логічні погляди на це питання католицьких богословів. Одразу хотілося б зауважити, що в самому числі «сім» міститься особлива біблійна символічність, яка підкреслює собою певну повноту та довершеність, однак все одно залишається певним символом. Із одного боку – це повнота, а з іншого – умовність. Очевидно, що існує ціла низка добрих справ, які ми можемо виявляти своїм ближнім, навіть не знаходячи згадки про них у цих переліках. Тому, варто зауважити, що згадані вчинки ґрунтуються на вченні Христа Мф. 25:31-46, однак не обмежуються ними.

Сім діл милосердя щодо тіла

1. Голодного нагодувати. Святе Писання з величезною увагою розповідає, як Господь в особливі часи прямо годував свій народ фізичною їжею. Бог не просто виголошував людям Свої науки та моральні повчання, але й давав їм хліб насущний, рятуючи від голодної смерті. Ще з часів манни Небесної в Старому Завіті до чудес Христових помноження хліба та риби. І навіть, перетворення води на вино. Якщо навіть сам Бог допомагає людям,часто рятуючи їх від голоду, то годі вже говорити про нас із вами. Маємо постійно наслідувати цю рису Божу – любов, милосердя та співчуття, пропонуючи те, що маємо людям, у яких цього немає. А Церква нагадує: хочеш бути справжнім християнином – маєш ділитися своєю їжею, долаючи власну скнарість і ненажерство.

2. Спраглого напоїти. Іноді, ми можемо врятувати людину від смерті лише запропонувавши їй склянку холодної води. А для того, щоб у цьому переконатися, зовсім не обов’язково бути жителем якоїсь спекотливої країни Близького Сходу. Це базова потреба усіх живих істот на землі. Тому, Церква нагадуючи про ці речі, насамперед, нагадує про важливість нашої небайдужості. Дуже часто вода – найдешевша річ, яку можна запропонувати своєму ближньому, але, як часто нам і її для нього шкода.

3. Нагого зодягнути. Звичайно, говорячи про одяг, у цьому контексті ми говоримо насамперед не про вишуканість чи його особливу якість. Ми говоримо про той одяг, який може врятувати людину від холоду зимою чи втрати гідності літом. Не раз обставини приводять людину до того, що її одяг не відповідає тим обставинам, у які вона потрапила. Безліч безхатченків виявляються цілком не готовими до того, щоб зустріти зиму. Багато багатодітних родин не мають у що зодягнути своїх діточок. Християни теж несуть за це відповідальність. Особливо ті, в яких шафи дощенту наповнені одягом, яким не користуються вже багато часу. Спробуймо розвантажити свій гардероб, і наповнити своє серце добрими вчинками.


Богослов і психологія: що означає «бути собою»? (Надто складна стаття для вас. Гортайте далі…)


4. Подорожного в дім прийняти. Люди нашого часу давно забули про настільки безумовну гостинність. Це колись, в книжках із історії, читаємо, що люди загально жили переконанням : «гість у дім – Христос у дім». Нині ж ми настільки сьогодні захоплені самі собою та своїм комфортом, що про нелюбов до гостей чимало з нас можуть говорити відкрито, не вважаючи це чимсь огидним або неправильним. Зауважте, що мова тут йде не просто про доброго гостя чи знайомого, але про невідомого подорожнього – втомленого подорожуючого, якому потрібно хоч трохи перепочити перед новою дорогою. Як важливо кожному з нас вчитися рисі гостинності. У Біблії читаємо цікавий епізод, коли Христос прийшов на вечерю до митаря на його прохання. А ще, Господь порівнює Себе з подорожуючим, який стоїть і стукає в двері нашого серця. Як часто духовний зміст пов’язано з буквальним, бо за кожним прийнятим подорожнім стоїть сам Христос.

5. Недужому послужити. Служіння хворим – це надзвичайно важливе служіння, до якого слід мати особливий вроджений хист. Треба відверто говорити, що далеко не всі люди, навіть професійні лікарі, мають бажання бути слугами людей, які важко хворіють. Однак, правда полягає також у тому, що певні здібності до цього можна в собі зрощувати, розвивати. Саме про це йдеться в цій заповіді. Пригадується відомий афоризм про те, що для того, щоб допомагати бідним – не обов’язково бути багатим, бо для цього достатньо бути добрим. Церква заохочує нас служити ближньому, незалежно від його раси, віри, походження та інших переконань. Кожному хто бажає стати християнином потрібно бути готовим до смирення та практики безумовної любові. Часто маємо любити та служити ближньому не тому, що він це заслужив, а тому, що така є воля Божа. У кожному хворому живе Христос. І вже напевне слід послужити хворому через те, що прийде час, і ми самі будемо потребувати чужої допомоги.

Щоб допомагати не обов’язково бути багатим, достатньо бути добрим.
Щоб допомагати не обов’язково бути багатим, достатньо бути добрим.

6. Ув’язненого відвідати. Звичайно, це правило виконувати в наш час зовсім не просто. Без особливих дозволів ніхто вас не допустить до в’язниці. Однак, це не означає, що ми взагалі не повинні турбуватися про людей, які в силу обставин потрапили за грати. Особливо в час, коли чимало людей потрапили туди невинно: за наклепом, через злобу, підступність та користь інших людей. Сучасні в’язниці не перевиховують людей, а тільки калічать. Не роблять людей кращими, але ще більше озлоблюють та переконують їх, що вони злочинці. Звичайно, лише добре слово та любов зможуть відігріти закам’яніле серце злочинця, чи підтримати у час відчаю людину, яка потрапила за грати невинно.

7. Померлого похоронити. Тема смерті в наш час табуйована. Сучасні люди на підсвідомому рівні намагаються уникати думок чи розмов про смерть. Годі вже говорити, що з кожним роком кількість людей, які ходять проводжати в останню дорогу своїх друзів і знайомих лише зменшується. Люди не хочуть зустрічатися зі смертю так близько. Однак, правильний погляд на смерть – погляд реаліста. Від того, що по-страусячому запхати голову в пісок проблема не зникне. Смерті не треба боятися. До неї слід готуватися. І дуже важливо – проводжати людей в останню дорогу. Або, ще краще взяти на себе фінансові чи організаційні турботи, якщо в когось є така потреба, а в нас є така змога.


В принципі, тут вже можна поставити лайк або зробити репост. Або одночасно. 


Сім діл милосердя щодо душі

1. Грішника направити. Православна традиція навчає, що найбільший грішник, якого людина може зустріти на своєму шляху – це вона сама. А тому, перш ніж намагатися когось виправити, краще всього спочатку добре придивитися до себе та до стану власної душі. Можливо, саме той гріх, який ми так ненавидимо в іншої людини, насправді докучає нам самим? Більше того. Ніхто не може дати іншому те, чого сам не має. Тому, замість того, щоб викривати та осуджувати інших, давайте разом будемо виправлятися та шукати святості. Не варто осуджувати іншого за те, що він грішить іншим способом, аніж ми. Направляти грішника найперше люди, які для цього особливим чином поставлені – священики.

2. Невігласа навчити. Дуже важливо розуміти, що наша турбота про ближнього повинна бути витримана в дусі християнської любові та співчуття. Навчити невігласа – це не передати йому певну кількість інтелектуальних знань про Бога, мораль чи правила етикету. Якщо вже зустрічаємося з людиною, яку потрібно чогось навчити, це повинно бути не словами, але вчинками, власним прикладом. «Навчені» не повинні хизуватися своєю освіченістю, бо справжня наука полягає в смиренні. Вчити словами – обов’язок священнослужителів і вчителів. І вже, як виняток із цього правила, наука словами можлива тільки тоді, коли вас про це людина сама попросить.

3. Дати добру раду тому, хто в сумнівах. Дуже часто людина стоїть на роздоріжжі, обираючи між злом і добром. Але, особлива важкість такого вибору нерідко зумовлена тим, що обираючи добро, людина може втратити певні вигоди, загубити земне благополуччя. Як і навпаки. Робити зло та підлість може бути вигідно з точки зору матеріаліста. Це приносить нам гроші, чини та нагороди. Ось, тут і потрібно нам говорити слова підбадьорення. Важливо не тимчасове, а вічне. Не земне, а Небесне. Іноді людині, щоб зробити правильне рішення, потрібно лише добре слово заохочення чи підбадьорення. Не сумніваймося, роблячи добро, а при нагоді – підтримуймо в цьому словами та вчинками своїх ближніх.

4. Сумного потішити. Чимало людей, маючи упереджене ставлення до Церкви та Християнства, реально переконані, що наша віра – це віра постійно депресивних, кволих, сумних і заплаканих людей. Звичайно, це не так. Християни – це сильні люди, які плачуть лише через власні гріхи, а не через побутові дрібниці. Чим більш досвідчений християнин, тим більше він може допомогти своїм ближнім, підтримати словом і ділом у час скрути. І тут, важливо наголосити, що потішити іншого може тільки той, хто сам перебуває в доброму дусі та здоровому гуморі.


Що вам варто знати про “Море китів” і дитячі самогубства? (Якщо не читали, то вже час)


5. Кривду терпеливо зносити. Життя християнина в світі, сповненому гріха та неправди, завжди сповнене особливих випробовувань. Ми – перша мішень для ворога людського роду – диявола. Дуже часто він діє через інших людей, які обмовляють, кривдять, б’ють і навіть намагаються вбити нас. Наше завдання – не падати у війдчай, а приймати обставини з розумінням того, що все послане нам – послане для нашої ж користі. Однак, ця користь залежить лише від того, як добре ми сприймемо цей урок. Чи в кожному випадку слід підставляти другу щоку? Ні, не в кожному. Але вже точно, кожного разу отримавши ляпаса, слід розуміти, що він посланий нам не просто так, і десь ми схибили. Христос терпів биття заради нас, а ми нині мучимся через свої пристрасті. Перестанемо грішити – зникнуть причини для мук.

6. Образу з серця прощати. На словах бути людиною віруючою надзвичайно легко, особливо коли за свідчення власної віри приймаємо участь у богослужіннях. Насправді, віруючими нас робить життя в парадигмі євангельських цінностей. Знання напам’ять третього антифону чи вміння співати шостий глас нічого не дасть людині, якщо вона не намагатиметься внутрішньо змінитися. Наша ціль – навчитися прощати кривдникам та всім хто нас ображає. Але прощати не просто поверхнево, «аби було», але від щирого серця, з розумінням того, що вагаючись прощати людині завдану нам кривду ми вирішуємо не лише власні стосунки з нею, а своє майбутнє у вічності. Образа – це вада усіх людей, і все точно – гріх для християн.

7. За живих і померлих молитися. Немає світлішого та кращого діла на землі, як обіймати своїх дорогих людей – родичів, друзів, знайомих, і навіть ворогів, – щирими словами своїх молитов перед Богом. Лише в молитві людина стає повноцінною людиною, бо згадує, що вона не тільки плоть і кров, але й безсмертний дух. Будемо підносити свої щирі слова прохань, слави чи подяки Богу пам’ятаючи, що тільки у розмові зі своїм люблячим Небесним Батьком ми зможемо знайти відповіді на свої найважливіші питання. Тільки в молитві ми зможемо знайти себе та зрозуміти цей світ. Тільки в молитві зможемо повноцінно проявити свою любов до ближніх, як живих, так і тих, кого вже немає серед нас. Християнин який не молиться – не християнин.

Наше життя – це не рівна дорога, яку можна чітко окреслити, систематизувати та записати в по пунктах у блокнотик. Не можна скласти обов’язкового та універсального списку справ, які треба зробити за життя кожному християнину. Тим не менше, знання простих євангельських істин і бажання досягнути досконалості, завжди допоможе кожній людині знайти найкраще рішення, в будь-якій ситуації. Нехай допоможе нам у цьому Господь.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.