Чи обов’язково вам усе життя мучитися, щоб потрапити до Раю?

Купляючи чергову книжку по психології,  записуючись на новий, супер – ефективний тренінг відомого спеціаліста по психології чи коуча, мільйони людей по всьому світу кожного разу, як уперше (хоча насправді вони робили це вже не один раз), сподіваються там нарешті віднайти чи почути про якийсь особливий спосіб стати щасливими та покращити якість свого життя.

Із одного боку, куплена таємниця від професійного психолога має бути надзвичайно дієвою, оскільки її все-таки наважилися продавати за гроші. А гроші, зазвичай, беруть тільки за щось цінне. А з іншого, оскільки вона продається всім охочим, без жодного кастингу чи екзамену, ця таємниця вже напевне не мала б бути не надто складною до практичного виконання. Вона має бути водночас і хитрою, і простою. А це, погодьтесь, вартує вашої уваги та витрачених грошей!

Як би там не було, незалежно від того, яким саме способом (вірним чи помилковим) люди хочуть віднайти омріяну життєву мудрість, їх цілком можна зрозуміти! Ми не просто на рівні здорового глузду, в теорії, здогадуємося, що з нашим життям часто щось буває не те й не так. Ми ці недоліки відчуваємо на практиці, на своєму тілі та душі: ми мучимося, сумуємо, страждаємо, впадаємо у відчай або депресію. Це не може бути безпричинно. Це все прийшло до нас не просто так, а є конкретною реакцією на те, що відбувається з нами, в нас, або ж довкола нас. І з цим треба розбиратися.

Допоки людина жива, здатна відчувати та аналізувати саму себе, вона неминуче буде шукати земного блаженства, й у цьому немає нічого дивного, чи тим більш – вартого осуду. Навпаки! Було б дуже дивно, якби людина не ніколи за життя не ставила перед собою «вічних питань»: Хто я? Куди я йду? Навіщо мені це життя й що з ним робити? Врешті, не менш дивно, бачити спроби пошуку відповіді на ці питання поза рамками релігії, бо лише з позиції віруючої людини можна пояснити постійне прагнення людини до пошуку Істини та повноцінного щастя. Саме на думках про людське щастя хотілося б зупинитися зараз трохи більше.

Так, ми знаємо, що Господь приготував для нас Свої Небесні оселі, а на землі ми є лише тимчасовими пілігримами. Але, також знаємо й про те, що земне життя повинне бути, та власне, і є тінню й віддзеркаленням нашої Вічності. Для грішника пекло не лише після смерті, але вже й тут і тепер. Так само для праведника, життя з Богом, бого-бачення та бого-спілкування розпочинається не тільки після тілесної смерті, але вже тут і зараз. Ба більше. Якщо його не розпочати саме тепер, потім вже буде пізно. Надто пізно, щоб щось змінювати принципово, бо все важливо робити вчасно.

Саме тому, дітей краще всього охрещувати немовлятами, а про важливість цноти розповідати ще непорочним. До спорту краще заохочувати молодих і здорових, а не лише інвалідів на реабілітації. Про безпеку алкоголізму говорити не в наркологічному диспансері, а багато краще та ефективніше вдома прикладом тверезості своїм же дітям. А про важливість дотримання законів і правил говорити не в тюрмах, а дітям у молодшій школі. І звісно, молитися краще за здоров’я, а не за упокій. Такий список можна продовжувати вічно.

Звичайно, цим самим я зовсім не стверджую, що не можна охрещувати літніх, допомагати встати на ноги людям, із проблемами здоров’я. Можна та потрібно повіям розповідати про цінність ціломудрія, а злодіїв, розбійників і всіляких злочинців варто напоумлювати наскільки погано красти та зазіхати на чуже. Можна та потрібно молитися за померлих. Але при цьому, просто необхідно знати, що наш світ не є чорно-білий, а наше життя, окрім тривалості, найперше характеризується своєю якістю. Важливо хворобу не просто вилікувати, а запобігти їй. Важливо максимально усвідомити різницю між здоровим тілом і вже вилікуваним.

Саме з цієї причини Церква не просто займається лікуванням людини, але й усіляко трудиться над профілактикою її духовних, душевних і тілесних захворювань. Вона попереджує нас про небезпечність тих болячок, яких у нас поки ще немає. Через молитву та святі Таїнства кожен член Церкви освячується та обожується, повертається до норми. Через слухання та читання Святого Писання людина більше пізнає Бога, очищає та просвічує розум, робить свій духовний зір більш чітким і здоровим. А завдяки молитвам інших членів Церкви, християнин усе життя та й після нього отримує допомогу, коли сил для боротьби зі спокусами в нього самого вже недостатньо. Немає нічого дивного в тому, що по-справжньому віруюча та щира людина, зрештою досягає максимальної повноти життя!

Христос є для всіх нас Утіхою та Відрадою. Він є наш Мир і Радість. Він є наша Надія та Стабільність. Він є Джерелом усякого блага та Сам є абсолютним Благом. І лише в міру наближення до Христа, ми й будемо наближатися до свого щастя. Але не ілюзорного, видуманого, але правдивого, вічного та справжнього. Ось, заради чого ми живемо. Христос – синонім нашого Щастя. Хто знає Христа – той знає, що таке бути щасливим. Якщо життя з Христом не лише нам не дає полегшення, але й забирає ті проблиски щастя, які в нас є, то виникає питання: навіщо взагалі потрібно було Богу приходитина Землю та ставати Людиною?

Годі вам ототожнювати все своє життя з муками заради Бога, якщо у вас немає на це особливого покликання. Всім очевидно, що далеко не кожен християнин покликаний до священства чи чернецтва, а ще менше мають харизми добрих духівників чи цілителів. І вже напевне, далеко не кожному Господь визначив шлях Спасіння, який би проходив винятково через мучеництво та постійні скорботи.

Так, це правда, що біди, спокуси, випробовування та негаразди після гріхопадіння є невід’ємними супутниками людського життя. Однак, у Бога немає мети перетворювати наше земне життя на постійне пекло, і робити пекло винятковою та єдино можливою метою нашого земного перебування. Йому не потрібне правосуддя. Йому потрібна Милість та Любов.

Дуже нерозумно, вслід за атеїстами-безбожниками, повторювати думку, що Господь отримує задоволення та насолоду від наших мук на землі, і лише їх погоджується обміняти на рай після смерті. Святі Отці ніколи не говорили про таке.

Вони писали про блаженну долю тих людей, які смиренно терплять скорботи та переносять прикрощі роками, загартовуючи власну душу. Однак, треба особливо наголосити, що навіть у такому випадку людина не живе в постійних стражданнях.

Разом із безвинними стражданнями в душі християнина народжується й благодатний стан духовної радості та відчуття Бога, бо очищуючись від гріхів стражданнями, людина змінює власну природу – освячується на обожується. Якщо методи будуть правильними, то й результат не забариться.

Справжні випробовування роблять кожного подвижника ( грецьк.мартірос) не мучеником, а свідком Христовим. Тілесний плач за гріхами перетворюється на духовну та душевну радість. У цьому й полягає особливість  і унікальність Нового Завіту. У ньому принципово помінявся характер відносин людини з Богом. Навіть досить конкретний і жорсткий «Закон» був замінений «Євангелією» – доброю, радісною звісткою про спасіння Христом усіх людей! Буква, яка вбивала земінена на Дух, що животворить! Радість, свобода й творчість – ось ключова ознака християнина. Сум і відчай, суворі рамки закону та присмак пекла – характеристика лише самолюбивого грішника, який не хоче каятися та не помічає стільки добра для нього зробив Христос!

«Блаженні ті, що плачуть тепер, бо вони втішаться» (Див.  Матвія 5:3—12 і Луки 6:20—23). Цими словами Христос напоумляє нас не просто плакати, але каятися щиро, зі слізьми. Отці пояснюючи цей вірш одностайно говорили про те, що блаженство людині дарують зовсім не сльози, самі по собі, але сердечне покаяння, яке їх викликає. А викликати плач може лише особливе щире розкаяння.

Можна плакати з користю, а можна зі шкодою. Як часто страждаюча людина не має часу дивитися на Бога! Вона концентрована на собі, своєму болі та власних переживаннях. У такому стражданні теж немає цінності. Це лише плач і стогін самолюбця, егоїста. О, якби він лише захотів перевести свій погляд із дзеркала на щось інше – на страждаючих людей поруч, на рідних і близьких, зрештою на Самого Христа, Який давно стоїть поруч і готовий йому допомогти – все б давно було зовсім по-іншому!

Можна все життя плакати та тужити, але при цьому не наблизитися до Бога ні на йоту. Можна навіть плакати за гріхами, як за чимось цінним. Можна й навпаки – лиш однією щирою сльозинкою обмити весь бруд своєї почорнілої душі, а тоді сліз більше не буде – буде лиш утіха від Бога.

Християнська радість – це не порожня радість цього світу, яку отримують люди насолоджуючись чимсь скороминучим і тлінним . Насправді – радість Христова –це синтез і гармонічне поєднання всіх найвищих християнських чеснот. Це й Любов – до Бога та ближнього. Це й надія на Господа, в усіх своїх кроках та обставинах. Це і віра в Христа та Його Святу Церкву, а а також, і людей, які її наповнюють. Це усвідомленням величезної власної цінності в очах Божих, а також, готовність взяти на себе відповідальність за цей привілей.

Більшість коучів і різного роду “спеціалістів по якості життя” не хочуть зробити вас щасливими за один сеанс, бо ви більше не прийдете до них та не будете платити. Та й секретів особливих у них немає. Максимум, що вони можуть зробити, так це чесно, але за непогані гроші поділяться власною історію того, як щось у них одного разу спрацювало добре. Зовсім не факт, що це спрацює вдруге, і навіть, спрацювало б удруге в них самих.

Людина створена для щастя. І якщо ми зараз надто часто страждаємо та не відчуваємо смаку до життя, то маємо зрозуміти одну просту річ. У цьому винні лише ми самі, бо Господь із свого боку зробив уже все необхідне. Чим більше ми будемо прагнути та досягати особистої святості, тим більше ми ставатимемо щасливі. І, здається, щойно я цілком безкоштовно відкрив вам найбільшу екзистенційну таємницю вашого життя. Богу не потрібні ваші муки, якщо вони не роблять вас міцнішими, розумнішими та святішими.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!