Чому «католицьке Різдво» проти «православного»?

Кожного разу, з наближенням Різдвяних свят і днів святкування Нового року, українці знову постають перед календарною дилемою. Питання, яке цілий рік ще можна було якось замовчувати, напередодні Різдва з’являється з особливою силою: чому ми святкуємо Різдво не 25 грудня, а 7 січня, а головне – чим саме українці з росіянами настільки особливі, що не можуть робити це разом із цілим світом?

Перш за все слід сказати, що ці дві дати, розділені між собою майже двома тижнями – це насправді один і той самий день – день Різдва Христового 25 грудня, але за різними календарями – Юліанським і Григоріанським. 1582 року папа Григорій VІІІ зменшив рік на десять днів, запропонувавши західному світу власну версію календаря. І якщо раніше всі календарні питання стосувалися лише його змісту (тобто, які свята, як і коли вшановувати ), то з XVII століття почалися ще й інтелектуальні пошуки форми ідеального календаря.

Труднощі таких пошуків зумовлені тим, що ідеальних календарів не існує. Майже не існує. Кожен із них недосконалий, але й кожен із них має власні переваги перед іншим. Зокрема, головним фактором, що сприяв прийняттю Юліанського літочислення Церквою ще з IV століття була не тільки його математична простота, але й універсальність – поширення в межах кордонів усієї Римської імперії та навіть далі. Церкві було зручно користуватися тим самим обрахунком, який використовували всі та повсюди. Жодних догматичних чи навіть канонічних правил щодо того, яким повинен бути ідеальний церковний календар – немає.

Правда, є одна відома заувага: Одна з постанов Першого Вселенського Собору визначала день святкування Пасхи. Згідно з нею, християнський Великдень не можна святкувати раніше, або разом із Пасхою юдеїв. Цікаво, що при таких обчисленнях Петрівський піст час від часу взагалі зникає з православної практики. Таким чином один із канонів введенням григоріанського календаря було дійсно проігноровано. Ось чому Собор Східних Патріархів ще 1683 року осудив цю календарну реформу. Правда, як далі ми побачимо – згодом він змушений був відмовився від такого, доволі передчасного рішення.

Головним ідеологом, ініціатором переходу Православної Церкви на новий, григоріанський календар на початку XX століття став Вселенський патріарх Мелетій IV (Метаксакіс). Цікаво, що цей рух він почав ще коли був архієпископом Афін. Тоді віруючі та духовенство такі його кроки не підтримали, та навіть засудило, а самого Мелетія було усунуто від справ. Через багато років – у лютому 1923 року – коли цього ієрарха обрали на Константинопольську патріаршу кафедру, він знову повернувся до цього питання, вважаючи його основною справою свого життя.

Звернення до Елладської Церкви мало особливо добрий ґрунт, оскільки саме на той час новим предстоятелем цієї Церкви було обрано архієпископа Хризостома (Пападопулуса), ієрарха, що був відомий своїми доволі прогресивними поглядами. Вже у квітні 1923 року грецький Синод схвалив додавання до календаря 13 днів із умовою, що ні в пасхалію, ні в місяцеслов жодних інших змін не буде. Так, після Грецької Церкви, 1924 року григоріанський календар було офіційно прийнято в Константинопольській і Румунській Церквах. Через рік – в Олександрійському патріархаті. По цьому – Антіохійському. Через деякий час новий календар було прийнято і в Болгарії і далі.

Цікаво, що новий стиль на певний час було запроваджено навіть у Російській Церкви за часів патріарха Тихона (Белавіна). Він дізнався, що більшість Помісних Церков світу вже перейшли, або збираються на нього переходити. Тому, святий патріарх Тихон надав свій указ у якому наказував, що й Російська Церква має зробити так само. Однак, виходячи з жалюгідного становища Церкви, при якому патріархія не мала зв’язків із єпархіями, а також – через нерозуміння даного кроку з боку пастви, дуже швидко від такої ідеї треба було відмовитися. Тож нині лише Російська, Сербська, Єрусалимська та Грузинська Церкви дотримуються старого календаря. Тим не менше, слід згадати і про те, що і в Болгарії, і в Греції, і в Румунії церкви зустрілися з власними рухами і навіть розколами, що прагнуть повернутися до старого стилю.

Потрібно чи не потрібно? Ми згадали, що прийняття юліанського календаря Церквою було зумовлене його всезагальним розповсюдженням. Отже нині перехід на новий стиль – прагматична необхідність із кількох причин.

Найпершою причиною є та, що Християнство нині, як ніколи раніше, стоїть перед безліччю викликів, а тому єдність – це саме те, що нам потрібно зараз. Не тільки католики та православні, але й православні поміж собою мають об’єднатися навколо спільних цінностей, спільних свят.

Другим фактом є те, що «канонізована» уже дата Нового року – з 31грудня на 1 січня випадає саме на час Різдвяного посту. У той час, коли католики та «новостильники» уже своє Різдво відсвяткували, православні переживають апогей постування. Окрім того, загальний ритм новорічних святкувань відкидає православних українців, росіян чи грузин із цієї атмосфери, сприймає їх чужинцями в цьому світі. Дивно було б вимагати від мирських людей такого подвижництва фактично насильницьки.

А взагалі, проблема переходу на новий календар – це проблема глибинних стосунків між сучасним суспільством і Церквою. Ми вже загадали, що канони нічого не говорять про дату Різдва, оскільки ця дата – символічна. Вона не пов’язана з жодним календарем. Правила визначення дня Різдва Христового пов’язані з сонцем – із днем закінчення зимового сонцестояння. Тим більше, що головним святом для Православної Церкви є не Різдво, а Пасха – Воскресіння Господнє. А для визначення більш точного дня Пасхи григоріанський календар кращий, бо більш точніший (юліанський більший за астрономічний рік на 11,25 хв., а григоріанський усього 1,5 хв).

Окрім того згадаємо, що альтернативою григоріанському календарю став так званий ново-григоріанський календар, який складено спеціально для православних віруючих. Його автор – професор математики Білградського університету Мілутін Міланковіч (1879-1956 гг.) Його обрахунки містять багато менше похибок, враховують православну пасхалію та однаково з григоріанським кандендарем обганяють юліанський на тринадцять днів, а до 2800 року будуть цілком співпадати.

Тому, зміна старого стилю на новий – був би доволі правильним вчинком Української Церкви, особливо з уваги на останні політичні події та рух нашої Церкви до Помісності. Якщо ми хочемо бути рівними в родині інших Православних Церков світу, то очевидно, нам слід поступово, але впевнено позбуватися московських впливів.

Правда, не все наше суспільство готове до таких змін. Однак, обов’язок священика вести просвітницьку роботу, розкривати невідомі аспекти історії та її взаємостосунків із богослів’ям. Запровадження нового календаря, звісно, не зможе стати панацеєю від усіх церковних хвороб. Воно навіть не зможе відірвати нас від «Русского міра».

Зате я точно знаю, що це могло б стати неймовірно потужним кроком для утвердження Помісної Церкви – живої Церкви в центрі живої Європи. Більше того. Ситуація, при якій Церква-Дочка Українська Церква має інший календар, аніж Церква-Матір – Царгородська Патріархія є явищем аномальним і будемо вірити – тимчасовим.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!