Як виглядає “карма” в християн?

Чи є у християнстві щось на зразок карми, коли обов’язково доведеться стикатися із наслідками того, що робиш? Чи слід чекати кари за гріхи вже тут на землі? Чи можуть наступні покоління нести кару за гріхи батьків-дідів? Що таке Провидіння Боже, Божий План?

Давайте, насамперед зауважимо, що говорячи про «карму», люди часто невірно вживають значення цього терміну, свідомо чи несвідомо наділяючи його неправильним змістом. Оскільки він є конкретним богословським поняттям у східних релігіях (індуїзмі, джайнізмі, буддизмі та в сикхів), все-таки варто дослухатися до того, як він вживається у середовищі своєї появи. Отже, поняття «карми» в першу чергу існує в системі вірування у реінкарнацію – перевтілення душі людини після смерті. Там закон «карми» – це певний причинно-наслідковий принцип, який має значення для людей, які вірять у те, що життя людини після смерті не зупиняється, але продовжується в іншій формі.

На відміну від християн, індуїсти вірять у те, що людина після смерті може перестати бути собою, але залежно від того, як вона вела себе за життя, їй буде визначено ким бути в майбутньому житті: свинею, деревом, собакою, прекрасною дівчиною чи міським багатієм. Християни теж вірять у те, що після тілесної смерті їх буття не припиняється. Однак, ми не приймаємо думки про те, що після смерті ми станемо кимсь іншим, ніж були. Власне, в тому й полягає певна мета життя людини, щоб за свого життя підготуватися до життя після смерті. Однак, Святе Писання навчає, що ніяких перевтілень не буває, але людина померла йде на суд Божий. Ось, що про це пише апостол Павло: «I як людям визначено один раз умерти, а потiм суд, так i Христос, один раз принiсши Себе в жертву, щоб взяти грiхи багатьох» (Євр.9:27-28) Вислів «один раз померти» категорично спростовує віру можливість багаторазових перевтілень, а «потім суд» категорично спростовує думку про можливість перевтілення в іншу особистість.

Тим не менше, християни безумовно вірять у те, що їхні вчинки суттєво впливають на їх долю в майбутньому, але не тільки згодом, по смерті, але й вже тепер, за життя. Той самий Апостол у іншому посланні свідчить: «Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посiє людина, те й пожне» (Гал.6:7). Вчинки кожної людини формують її характер, а характер життєву долю. Важливо також розуміти, що добрі вчинки людини закликають до неї Божу благодать, а гріховні навпаки – добрі сили відганяють, а злі приваблюють. Життя в добрі та любові – це співпраця з Богом. Життя у злі, неправді та ненависті – це свідома або несвідома співпраця людини з бісівськими силами.

Що таке Промисел Божий? Це безперестанна турбота Творця про своє творіння, ще з часу створення світу і до цієї хвилини. Створивши людину, Господь не залишив її напризволяще, але багаторазово, багатьма способами веде її найкращим шляхом до спасіння у вічності. Предобрим промислом Господь не відвернувся від людини навіть після того, як вона згрішила, але «не бажаючи смерті грішників» «послав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто повірить у Нього не помер, а мав Життя Вічне».


Саме час поставити цьому тексту лайк і поширити серед друзів, щоб потім не забути.


Що таке Провидіння Боже? У загальному, Боже Провидіння – це знання про те, що праведники після смерті успадкують Царство Боже, а грішники – вічні муки. Все ж, знання Бога про долю кожної людини зовсім ніяк не зазіхає на нашу свободу. Людина спасається або гине не тому, що Бог про це знав чи наперед побажав, а навпаки – Бог про це знає, тому що знає вибір людини. До речі, в цьому полягає різниця між розумінням промислу Божого в Християнстві та Ісламі, й навіть, між православними та деякими протестантськими деномінаціями. У вченні про напередвизначення (предопреділення чи провидіння) Боже Іслам говорить про те, що люди виконують усе, що побажає Аллах, як добро, так і зло, бо на все його воля. А протестанти кажуть,що Бог уже наперед визначив, яка людина спасеться, а яка – загине. Ні першого, ні тим більше другого твердження прийняти не можна, оскільки вони прямо суперечать Святому Писанню та вченню Церкви Христової. Бог подарував людині свободу волі, і з того часу людина сама несе відповідальність за свої вчинки, навіть якщо всезнаючий і всемогутній Творець знав про їхню ймовірність наперед.

Господь подарував кожній людині можливість обожнення – вічного життя з Богом у Його святому Царстві, а тому, невидимою рукою направляє християнина до кращого місця в вічності. Однак така співпраці – грецьк. «синергія», – не може бути здійснена без доброї волі на це самої людини. Кожен із нас повинен використати запропоновані Богом засоби, які об’єктивно здатні принести нам більше духовної користі. Іноді такими засобами для нашого спасіння є скорботи, хвороби, смерті близьких чи інші випробування.

Все повертається до людини: її добро та її зло, виявлені до інших.
Все повертається до людини: її добро та її зло, виявлені до інших.

Для людини, яка не живе в границях Церкви, не живе церковним життям та Її цінностями, часто не зрозуміло, чому страждають праведники, а грішники блаженствують і розкошують. Вчення про Промисел Божий дає одну з можливих відповідей на це питання. Не завжди багатство для людини є благом, а бідність покаранням. Не завжди хвороба це погано, а високе становище в суспільстві – добро. Саме тому, ми не можемо говорити – чим насправді є для людини те чи інше страждання – карою чи благом. Старий Завіт шукаючи відповідей на ці питання все надто спрошував кажучи, що праведники будуть блаженствувати, а грішники страждати. Це правда, коли ми ведемо мову про вічність і своє вічне життя. Однак, поки людина живе на цьому світі – її життя незбагненна таємниця, знати яку може тільки сам Бог. Кожна людина це цілий мікрокосмос, який у повній мірі не можна не виміряти, ні систематизувати.

А чи можуть наступні покоління нести кару за гріхи батьків-дідів? В юридичному розумінні – не можуть. Кожна людина сама буде відповідати за свої вчинки, слова та наміри. Однак, у богословському чи медичному – безперечно, бо гріх це не просто злочин, але хвороба, яка має здатність передаватися генетично. В православному богослів’ї навіть існує таке поняття, як «родовий гріх». Це вроджена схильність людини до тих пороків і гріхів, які не були подолані в їх прямих родичів – батьків чи дідів. Ми не обов’язково будемо грішити тими гріхами, якими грішили наші предки, однак, схильність саме до таких гріхів у нас буде.

Божий план – це намір Бога спасти кожну людину, подарувавши їй вічність. Не дивлячись на всю, начебто, складність і моральну висоту християнського вчення, спастися свою душу може кожна людина, перебуваючи саме в тих умовах, у яких вона народилася. Ще до народження Господь визначив для людини план спасіння, яким вона може йти, долаючи гріх та спокуси, досягаючи святості. Однак, людина може й відмовитися від цього плану, обираючи для себе будь-яку іншу дорогу. Наша справа пам’ятати, що в кожної людини є завжди вибір та дві дороги: Одна легка, але веде до пекла. Інша вузька та терниста, але саме вона дарує нам можливість Вічного життя з Богом: «Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх». (Мф.7:13-14)


Вподобайте мій проект “Добрий ранок із отцем Євгеном”. (безкоштовно, без смс і реєстрації).


Ідеал християнина – це святе і праведне життя, згідно Волі Божої. Але, якби свято чи грішно ми б з вами не жили, ми неодноразово можемо переконуватися в тому, що на нас діє невблаганний фізичний і метафізичний причинно-наслідоковий закон. І, напевне, немає великого значення, як його назвати: «кармою», «законом бумеранга», чи промислом Божим, маємо розуміти, що все це працює! Кожна людина ще за життя в тій чи іншій мірі відчує наслідок своїх вчинків. Святі отці попереджують, що для людини, яка живе в гріхах і не кається, пекло починається вже тут і тепер, так само і для праведника – Царство Боже, яке не має просторових меж, справжньому християнину можна відчути не помираючи тілом, уже тепер. Тому, знаючи високу ціну своїх помилок будьмо пильними, щоб не впасти, думаючи, що міцно стоїмо.