Павел із Лаври: Помилуй Господи й без діл…

Якщо ви зайдете на офіційний сайт Києво-Печерської лаври (на цьому місті мій Ворд цілком справедливо виправив слово «лавРа» на «лавКа»), то в правому сайдбарі внизу екрану побачите відео під назвою «Вот вера моя из дел моих». Це півгодинний фільм, що розповість вам про намісника монастиря – митрополита Павла, який нещодавно відзначив 20-ть років свого намісничества в цій святій обителі. Фільм було знято саме до цього ювілею.

Сюжетну лінію стрічки побудовано в дусі кращих зразків рекламної продукції – цілих пів години друзі, гості та знайомі цього ченця співають йому дифірамби. Головна думка балакаючих голів доволі очевидна: як би ви не думали та не говорили погано про владику Павла, за двадцять років він зробив із монастиря неймовірну красу, бо забрав у держави все, що можна було забрати, побудував там усе, що можна було лише побудувати, зробив бізнес на всьому, що тільки можна зробити. І головне – все це було зроблено на користь святої канонічєскої Церкви. А раз так – то, немає чого наговорювати на святого Владику. Вот його вєра, із його дєл! А що ти, зробив за останні двадцять років, дурачок? Нічого? Так, сядь і мовчи!

Я хоч для нього й розкольник, але ж усе одно для Бога –  православний. Тому, дуже переживаю про те, щоб символом Києво-Печерської лаври в очах віруючих людей не став владика Павло. Боже збав! Мені чогось здається, що за цитуванням у ЗМІ він уже точно вже переплюнув святих Антонія та Феодосія та всіх інших тамтешніх святих подвижників. Принаймні, за останні кілька років, а особливо за останні місяці. І почалося це все десь із тих часів, відколи Павєл захотів заживо похоронити митрополита Володимира. Так, у мене дуже добра пам’ять на такі штуки. Можливо, це те єдине, що я йому навряд чи швидко пробачу. Як ченцю та єпископу.

А те, що він аферист, грошолюб, не любить журналістів, обожнює Стаса Міхайлова та супердорогі автівки, і навіть, не вірить у Бога – це його особисті проблеми й особисті стосунки з Господом. Мене вони аж ніяк не хитають. Повірте, не тільки я залюбки б проміняв миття загального коридору по суботах у своєму гуртожитку на шикарне авто бізнес-класу.

А взагалі, по чому ви знаєте, що в його умовах ви б не хотіли пожити так само добре? От я скільки живу на світі, мало ще зустрічав людей, які б не хотіли мати добру роботу, шикарні апартаменти чи шикарну тачку. Всі хочуть отримувати максимум від життя. І, якщо хочете знати, кожен нормальний пацан просто мріє мати кличку «Мерседес». Це статус та визнання між своїми! Більше того! У випадку з Владикою Павлом, йому повезло двічі. Зауважте, що коли братва називає його Пашою-Мерседесом, вона визнає його авторитет серед людей із статусом, але при цьому не заперечує його чернецтва! Все-таки в миру митрополит Павло називається просто Петром Дмитровичем. А тут, і заслуги уважають, і ангельський образ визнають. А що для щастя більше треба?

У феномена популярності владики Павла серед журналістів є дуже просте пояснення. Із усіх публічних церковників його найпростіше  т р о л  и т и.

По-перше, він із Московського Патріархату. Спробуйте покритикувати когось із українців – вони вам вашу редакцію рознесуть, або жити не дадуть спокійно. Перевірено на практиці.  Бачите, як Львівський мер католиків боїться навіть коли сам католик!

По-друге, цей митрополит справді має багато грошей, не всі з яких отримав законним методом. По-простому – вкрав.  Про це тепер ведуться чимало журналістських розслідувань. Але, поки цим не займається прокуратура, всі ці балачки є просто великими колами, написані на воді жидомасонами зі студії «1+1».

Як християни, ми повинні в першу чергу слідкувати за своєю душею. Особисте життя митрополитів, патріархів, протоієреїв і дияконів, як і те, звідки вони беруть гроші та куди витрачають особисто мене жодним чином не стосується. І вас теж. Якщо ви не давали їм ці гроші особисто, просто в руки з конкретною метою.

А ще, він дійсно не вміє себе вести у нормальній розмові – ні з журналістами, ні з поліцейськими, ні з ВІЛ-позитивними. Коротше кажучи – ні з ким. Ні з ким із простих людей. Лише персонажів типу Януковича він міг сміливо прирівнювати з Христом, чий шлях на Ростов цілком серйозно порівняв із хресною дорогою Спасителя на Голгофу. Пригадуєте?

Або, ось зовсім недавно, розпочинаючи своє благочестиве звернення, в якому відкритим текстом порівнює себе з Іоаном Предтечею, вже до його середини Владика Павло все одно зводить свій спіч до проклять та глибокої сердечної радості від усвідомлення факту, що Господь явив своє чергове чудо (!!!), заступився за нього грішного, а нетактовну журналістку покарав бездітністю та двома викиднями. При цих словах Владика не соромлячись відчував задоволення фактом справедливого правосуддя. Він не тільки вважав, що про це можна подумати ченцю та християнину, але й був свято впевнений у тому, що про це треба сказати вголос!

640x854

Допоки Владика Павло залишається синтезом і символом усього того, чого наш народ на інтуїтивному рівні недолюблює та чим гидує, він завжди буде ідеальним кандидатом на сюжет будь-якого ЗМІ.

Кожен без винятку візит до Лаври, будь якого журналіста, з самого його початку приречений на глядацький та читацький успіх. Це скарбниця всього, що потрібно як початкуючій, так і вже досвідченій акулі пера. Тут вам одразу буде й актуальний матеріал, і посил до духовності, і посил на три букви. Коротше кажучи, все те, що треба вам і вашому ЗМІ для того, що прославитися, здобути аудиторію на певний час. А коли хвиля вашого спіху спаде, то можете заїхати туди ще раз. Якщо, звісно, не боїтеся викиднів.

Чому я про це написав сьогодні? Тому, що мене дуже дивує неадекватна реакція наших людей на Владику Павла. Так, він дійсно цілий клубок дивакуватості та суперечостей. І в ньому, як і в кожній людині, можна знайти щось таке, що можна буде висміяти. Тим не менше, я б хотів насамперед звернути увагу моєї шановної аудиторії на те, що кожен сюжет про цього високого церковного достойника має дві складових.

Перша складова – це непомірний темперамент самого Владики, а друга – підступність та лукавство самих журналістів. Вони знають його слабості та провокують його їх постійно виявляти.

Безперечно, журналісти мають контакти певних людей, до яких їм можна звертатися з певного приводу. Вони знають, що до Петренка слід їхати за коментарем про політику, Сидоренка про економіку, Іваненка – медицину. Так само вони знають, що для церковних провокацій потрібно їхати до тільки митрополита Павла. Тільки в такому разі шоу їм забезпечене. Можна ще поїхати до Владики Клімента, нинішнього речника УПЦ. Все ж, це поки не той рівень і не той темперамент. У нього ще надто мало в крові Стаса Міхайлова.

Коли молився Макарій Великий, то першими словами його молитви були: «Боже, очисти мя грешнаго, яко николиже сотворих благое пред Тобою» (Боже, очисти мене грішного, бо ніколи не сотворив добра перед Тобою). Владика Павло визнав справедливим публічно похизуватися тим, що його справи свідчать про його віру. Що ж… Будемо сподіватися, що Його Вискокопреосвященство дійсно знає про себе щось таке, по що ми навіть не здогадуємося. І саме в цьому, насправді, лежить головне завдання тих журналістів, які надалі наважуватимуться писати щось про цього неймовірного персонажа.

Ну, а я дякую вам за увагу, й до зустрічі в Лаврі!

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!