На 22-гу неділю. Про легіон бісів

Щиро вітаю вас, дорогі браття та сестри, з нинішнім святом – святою неділею та днем тезоіменитства нашого архіпастиря та настоятеля нашого храму – Високопреосвященнішого владики Нестора.

Разом із цим хочу пригадати, що прочитане щойно Євангельське зачало має безпосереднє відношення до кожного з нас. Може скластись враження, що те, що ми тільки прослухади нас ніяк не стосується. Але, насправді, наше духовне життя, та ті проблеми, з якими ми зустрічаємось постійно, переконливо стверджують, що воно саме про нас. Ми слухали, як Господь вигнав бісів з якогось хворого чоловіка. Святі Отці кажуть, що навіть коли ми з вами не є біснуватими в абсолютній степені, але кожен із нас у свою міру теж є одержимий нечистими духами. Наші пристрасті та гріхи – красномовне свідчення того, що в нас живуть злі, нечисті сили.

Навіть коли ми себе переконуємо в протилежному, думаємо, що кращі за інших, знаємо сусідку, від якої ми набагато кращі чи знаємо родичів, від яких ми багато розумніші. Звичайно, це говорить нам не те, що в нас чиста душа, а те, що в нас сидить біс гордині. Якщо кожен із нас буде чесними перед собою, то має визнати, що в ньому теж живе якийсь біс, або й декілька. В чоловіка, про якого нині розповідав євангеліст Лука, біс назвав себе легіон – тому, що їх було так багато. І в нас є багато їх, тому кожного дня ще живучи на землі, дивлячись як нам через вікно вранці посміхається сонечко, повинні пригадати, що воно дано нам невипадково.

Цей день ми повинні використати з максимальною користю для себе та ближнього, і в першу чергу – з користю для своєї душі. Кожна господиня знає, коли вона має варити їсти, коли прийшов час прати, а коли сушити випране. Кожен із нас добре розуміє, яким саме чином він повинен облаштовувати свій фізичний, щоденний побут. Для людей це цілком нормально – знати коли треба варити їсти, а коли не потрібно, бо ще залишилося відучора чи з позавчора. Так само ми повинні добре орієнтуватися та розуміти те, що в нас є духовне життя – життя нашої душі чи духу, якими також потрібно опікуватися.

286_900

Тому, Господь зовсім невипадково показує нам це Євангеліє, звертаючи увагу на те, що кожен із нас має своїх бісів. Немає такої людини, в якої б їх не було. Просто біси інших людей можуть відрізнятися від тих бісів, які є в нас. Тому, осуджувати інших, кажучи, що хтось гірший за нього, чесний християнин аж ніяк не може. Хіба це людина, у якої диявол цілковито потьмарив розум, призвівши до духовної сліпоти, яка й каже їй, що вона краща за інших людей. Немає таких людей, які б не грішили.

Звичайно, це ми самі ділимо гріхи на більші та менші, намагаючись хоч якось себе вибілити. Господь так не ділить. Знаємо, що в одному великому грісі можна швидше покаятися, ніж в багатьох начебто «менших». Про це неодноразово писали святі Отці. Але коли ми кожного разу робимо один і той самий гріх, який гріхом не вважаємо, це явний білет до пекла. Наприклад, коли щодня не даємо жити своїм дітям, батькам, родичам і сусідам. Наша злоба гризе нас, а ми гриземо їм, навіть не відчуваючи того, що це гріх, постійно повторюючи стару мантру: «я нікого не вбив, нічого не вкрав..». А те, що ти виточив чи виточила всім мізки своїм хамською поведінкою та безпардонним ставленням, ти не хочеш розуміти. Але ж Бог знає, якою чи яким ти є насправді!

Він як ніхто інших знає, як ти ставишся до своїх родичів, друзів і знайомих. Скільки довкола нас є людей, з якими ми не розмовляємо тільки тому, що вважаємо їх недостойними? Знаєте, що означають ці думки в нас? Це означає ні що ніше, як те, що це за нас думають біси! Це вони внушають нам думку про нашу унікальність, а головне – про чужу нікчемність. Звісно, в інших людей також можуть бути цілком об’єктивними вади та погані, гріховні звички. Можливо, інші люди нам, дійсно, зробили в житті щось погане. Тим не менше, ми з вами завжди повинні жити та ставитись до ближніх повинні так само, як жив і ставився до ближніх Сам Христос!

Його, якщо пам’ятаєте, розіп’яли на хресті, а Він у той час молився за тих, хто його вбивав. Він благав Отця Свого, щоб простив Його кривдникам, не порахував їм це за гріх, бо вони не знають, що роблять. І ми з вами повинні так само ставитися до тих людей, які нас ображають. Ми так само повинні молитися за них до Бога, щоб Він простив їм, бо не знають, що роблять. А ми ж, по гріхах своїх все отримуємо. Що заслужили – те й приймаємо. Коли б ми вели себе по-іншому, то й до нас би люди по-іншому ставилися б. Це ж так очевидно!

Нинішній євангельський фрагмент надзвичайно цікавий, відомий, я впевнений у тому, що ви всі його добре пам’ятаєте. Все ж, там є один унікальний момент, про який я дуже коротко скажу, не забираючи багато вашого часу. Біси, які сиділи в чоловікові, відчували силу Божу. Вони змолилися до Христа з питанням: доки Він їх буде мучити? Чому вони так сказали? А тому, що будь-яка істина Господня спалює сатанинську темряву, спалює і викриває ницість гріховного життя. Тому, відчуваючи свою безпорадність біси просять Христа відпустити їх хоча би в стадо свиней.

Я наголошую, що ці слова, це прохання бісів, ця їхня молитва до Бога, не залишилася без відповіді. Господь почув молитву бісів, і задовольнив прохання їх, бо Він ї їх, в певному сенсі, любить, як своє творіння. Тому й ми, не забуваймо також молитися: вранці, ввечері, посеред дня. Завжди звертаймось до Бога знаючи, що Він не може нас не чути. Христос навіть бісів послухав і зробив те, що вони просили!

А що ж зробили люди? Люди стосовно Бога рідко коли є вдячними! Але не тільки євреї, але ми так само невдячні та не вміємо цінувати те, що справді цінне. Навіть коли вони побачили, що їхній ближній, брат, із яким вони прожили багато років пліч-о-пліч, уже здоровий, сидить у ногах Христа одягнений в пристойну одежах, більше не кричить, не пускає піну, будучи при свідомо глузді. Вони подумали, що раз біси потопили чужих свиней, то можуть нанести і їм таку саму шкоду. Їм стало шкода більше своїх свиней, ніж оцю хвору людину. При чому зауважмо, що свиня й досі вважається нечистою твариною, м’ясо якої не можна їсти юдеям. Вони розводили їх саме для прибутку. Нинішнє Євангеліє – це розповідь про вічне протиставлення між духовними цінностями та земними стихіями. Між людською жадібністю та Божественною любов’ю.

Як ми сприймемо цю історію, як ми зробимо з неї для себе висновки, від того буде залежати наше вічне життя. Чи ми будемо дякувати Богу за зцілення наших душ, чи будемо казати Христу: «відійди від нас, не муч нас», бо нас так обтяжують твої устави. Нам немає чим дихати, ми хочемо кашляти, коли нас священик у храмі кадить! Але кадить священик нас не просто так, а тому, що ми образ Божий! Так само він кадить іконостас, як кадить людей – з тієї ж самої причини! Бо й ікона – являє нам образ Божий, і кожен із присутніх у храмі – є образом і подобою Божою.

Я вітаю вас зі святою неділею, нехай Господь дозволить нам у доброму здорові і благополуччі дожити до наступного богослужіння та зібратися тут у такій же кількості, а може ще й у більшій. Слава Ісусу Христу! Спаси вас Господи!

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!