Лекція для Львівських братських студій

Лекція протоієрея Євгена Заплетнюка в рамках Львівських братських студій при Покровському кафедральному соборі м. Львова


На початку третього відродження Церкви, не тільки УАПЦ, новітня історія вже творилася(це приблизно 90 роки ) , священники рвалися на радіо, на телебачення, а їх завжди питали : «Ну що ви будете з ними говорити?». І зараз, на превеликий жаль, ми дійшли до того, що священники мають доступ до інтернету, до радіо, але не мають ,про що говорити. От і ми з вами думали, про що ж ми з будемо говорити? Ніби- то нема про що. Але ж я думаю, чому ж немає про що, якщо ми говоритимемо про найголовніше
Заради чого люди приходять до Церкви? Інколи для того, щоб посвятити яблука ; чекають найбільше свято із всіх свят, цілий рік чекають , щоб посвятити ковбасу і яйця (на превеликий жаль…)

Все-таки, я думаю, люди приходять до церкви по своїх якихось потребах. Бо там є те, чого немає в іншому місці. Я маю на увазі, що Церква- це духовна наша лікарня, де ми маємо зцілювати свої душі. Я читав недавно в одній психологічній книжці, що близько 80% неврозів сучасних людей можна вилікувати в Церкві. А я б від себе додав, що не просто вилікувати, а й запобігти цим неврозам. Людина ,що живе церковним життям, не має психологічних проблем, які має зазвичай світська людина, яка живе постійно на роботі й в неї обмаль часу на чоловіка /дружину/ виховання дітей. В такої людини є лише одна ціль : заробити гроші. Життя сучасних людей схоже на дії на велотренажері: вона крутиться, втомлюється, але залишається завжди на одному місці. Як білка в колесі. І от дуже часто люди розуміють, що вони начебто і мають все те, що б хотіли ( добре одягатися, добре спати, мати гарну хату( щоб було все по фен-шую))… Але маючи все це, вони не відчувають себе щасливими. Тому, що вони не мають головного. А це головне є лише в церкві. Наше завдання, як священнослужителів,-допомагати людям знайти своє щастя. А щастя завжди в саме в церкві , воно таке онтологічне, буттєве. Не просто те, що виглядає за щастя: добрі емоції, веселий настрій, а власне щастя.

Насправді щастя-це добрі стосунки з Богом, чиста совість, чисте сумління. Особливо, якщо ти християнин і ти маєш можливість спілкуватися з Богом.

Православна церква говорить, що ти не можеш говорити з Богом , як того вчать протестанти або католики. Вони кажуть, що Ісус Христос-твій друг, найкращий друг. А для нас Ісус Христос- це Бог, «творець неба і землі, всього видимого і невидимого». Він не може для нас бути другом, це не та субординація. Великий гріх, якщо ти сам уявляєш, що Ісус Христос-твій друг. Він –Бог. Бог вищий, ніж друг. Друзів може бути багато, а Бог-один. Тому треба бажати не того, щоб Ісус Христос був твоїм другом, а щоб Він вважав тебе своїм дитям. Це те, що нам дає Новий Заповіт. Те, що відкриває новий рівень стосунків Бога і людини. На превеликий жаль, багато людей цього не розуміє. На кожній вулиці є церква. В кожному під’їзді –по 2 греко-католицькі священника живуть, а люди не мають потреби приходити до церкви як до духовної лікарні. Ми просто даємо карточку за здоров’я і думаємо, що в цьому полягає наше зцілення душі.

А насправді цілення душі полягає в тому, що ми повинні вести аскетичний спосіб життя, не як монахи, звісно, але розуміти, що людина має трьохскладову природу.
Я бачив сторінку ваших Студій і там були вчення про страсті. Від того, які в нас страсті, тобто внутрішній стан душі, і залежить наше фізичне і психологічне самоусвідомлення.
Тому сьогодні я б хотів, користуючись унікальною нагодою, подякувати вам за те, що запросили і за те, що чекали. Це один з найкращих днів у моєму житті: я бачу вас без інтернету, а просто живими, здоровими. Це дуже прекрасно.

Я б хотів поговорити про ті помилки, з якими ми зустрічаємося в своєму житті, але не вважаємо, що їх треба виправляти. Для того, щоб вести по-справжньому церковне життя, потрібно бути більш уважним до того, що ти робиш.Сьогодні віруючі люди відрізняються від не віруючих тим, що перші, начебто, читають якісь молитви, а не віруючі сидять вдома і нічого не роблять. А православна церква завжди казала , що важливо не те , що ти молися, а те, як ти це робив.Чи ти вмієш молитися ,чи ні; чи твоя молитва є здоровою, чи ти не робиш нею собі шкоду. Святі отці неодноразово писали про те, що молитва може бути не лише не корисною, а й навіть шкідливою. І замість того, щоб наблизитися до Бога, ти своїми словами начебто насміхаєшся з Нього.Існує таке поняття, як вичитка, коли молитви не моляться, а вичитуються. Начебто Богу потрібно, щоб ми промовили якомога більше слів зиа найменшу одиницю часу.

Літургію вислухати чи вистояти?
Я завжди казав, що в Тернополі є радіо ефіри ,де о 7.00 вмикають католицьку службу. Ти їдеш в маршрутці і слухаєш ту Літургію. Начебто побував. Я їду на службу і таке враження, що одну службу я вже відбув( то ж причащатися вже не можна))Коли я захворів і цілий місяць пробув у лікарні, я не мав по-справжньому церковної молитви. Мені була величезна радість, коли по телевізору йшло богослужіння з Володимирівського собору Владики Агапіта (Великоднє богослужіння). Потім я його зустрів і кажу: «Ми з Вами на Пасху молились»
«Коли? Я Вас не пам’ятаю…»«А я Вас в лікарні пам’ятаю : в нас показував весь час один канал»Я не знаю, чи я співав разом з ними, але мені настільки радісно було! Це ,звісно, не замінило повністю участі в богослужінні, але дуже допомогло!

от ваш отець Сергій Отець передбачив мою хворобу. Ми спілкувалися по комп’ютеру і я казав :-В мене голова болить.-Це небезпечно і може привести до інсульту.…Я думав, що це трапляється у всіх, а не нормально лише те, що інсульт буває в молодих ( себе, звісно, я вважав саме молодим). Насправді інсульт буває навіть у немовлят ( і по відношенню до них я все ж таки старуватий)Перша наша помилка, яка найчастіше трапляється у православних християн, це те, що ми, молячись, буваємо неуважними, відволікаємося. Начебто і молимося, а тут то згадали щось, то телефон задзвонив, то муха пролетіла…
Біси спокушають. А ти думаєш, що так має бути. А це не правильно.Треба з покаянням та увагою величезною молитися, щоб ти розумів кожне слово. В нас є величезні сьогодні привілеї : ми з вами є члени української церкви, де богослужіння та молитви всі відбуваються на українській мові. Це один з обов’язкових факторів для сили молитви. Тому, що Бог хоче, щоб ми з Ним нормально розмовляли, щоб ми розуміли, що ми в нього просимо. А то люди моляться про «мшилоимство « і «сквєрнопребыдчество». Що вони знають про «мшилоїмство» ? Що миші не можна лапати? А насправді це трохи інший гріх.

Важливо пам’ятати, що наша молитва повинна бути з максимальною увагою та благоговіням… Уявіть собі, що перед вам стоїть…Зеленський, президент України. І ви боїтеся щось сказати дурне, не доречне. Тому, що це-сам президент. А тут ти стоїш і говориш з самим Богом і в тебе немає благоговіння і ти стоїш і думаєш, якби там скорше все пройшло….
Можливо, ви теж бачили в ютюбі той ролик, коли в костелі чувак сидить з телефоном. Звук вимкнений, але він дивиться футбол. Не молиться, а дивиться футбол. І от ніби, з одного боку, і розумієш його-сам інколи в церкві зазираєш, коли приходить смс, а з іншого-це не є правильно.Пам’ятаєте, були такі смарт браслети, які , коли на твій телефон приходило повідомлення, трясли руку. А від кого це смс- не було видно. І ти стоїш цілу службу і думаєш: «Хто ж тобі ту смс надіслав?» …..Тому не кожна молитва може бути названа молитвою. Можливо, ви слухали професора Осіпова , він на кожній другій своїй лекції розказує історію, як до одного старця приходить учень і каже: « Отче, в мене «умна» молитва є»
А «умна» молитва -то не розумна молитва, тобто коли «молишся розумом», а молитва сердечна. Така, що , навіть коли ти спиш, твій дух молиться, твоє серце молиться..
А старець відповідає : «Нема в тебе ніякої молитви. Ти просто звик до слів молитви, як інші звикають до матюків».



От коли ти вдариш себе молотком по пальцях, то одразу почуєш, що в тебе є. Що в серці, що «під верхом».А потрібно ,щоб в нас «під верхом» була молитва. А переважно люди, коли дадуть собі по пальцях, матюкаються, а не кажуть : «Господи, допоможи!»А наша перша реакція- те, що є «зверху»- показує, які ми з вами.Друге, що потрібно сказати : якщо ми відчуваємо, що в нас є якийсь гріх або пристрасть- це означає, що ми знаємо, що в нас є хвороба, але не хочемо її лікувати. І багато людей кажуть : «Я виконую заповіді Божі».Питаю: «А які ти знаєш заповіді ? Мовчить. А як ти можеш виконувати те, чого не знаєш?» І видно, що ця людина обманює…На превеликий жаль , люди інколи приходять до священника з проблемами, які повинен вирішувати психолог або психотерапевт. А на сповіді ми повинні говорити про гріхи людини, а не стосунки з мамою, дітьми тощо. Який гріх ми хочемо позбутися, а священник повинен допомогти подолати наші пристрасті.

Гріх в православ’ї- це не є юридичний злочин перед Богом. Це хвороба, це рана, яку людина наносить сама собі і д того ж добровільно. В більшості випадків ми знаємо, що ми робимо погано і що це приносить нам шкоду. А потім людина мусить розплачуватися за свої гріхи .І дуже часто наші муки є наслідком нашого гріха. Навіть індуси зі своєю недорозвиненою релігією вірять в закон карми. «Що людина посіє, то вона і пожне»,- казав апостол Павло. Церква часто нагадує нам, що рано чи пізно ми будемо пожинати плоди наших вчинків. Якщо ти зробив добро, добро повернеться, якщо зло-повернеться зло.

«Отче, ви казали, що до мене зло повернеться бумерангом… Але я нічого не відчуваю..»
«Він ще летить…»

У нас, православних християн, однією з умов духовного зцілення є наявність свого власного духівника. Колись вони, духівники, вирішували за людей все . «Отче, чи можна квартиру, машину продати, куди йти вчитися…» І Господь побачив, що люди не використовують правильно духівників (на весь Радянський Союз було 2 чи 3 духоносні старці.)
Зараз є екзальтовані такі жіночки, специфічні, вони ходять від одного священника до іншого, до того, хто їм буде лестити.
Колись я служив в Києві в храмі Іона Богослова Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря з владикою Димитрієм. По приїзду до Тернополя служив у трьох різних храмах. І де б я не був, усюди бачив ту саму жіночку.

А потім підійшла одного разу до мене і каже: «Отче, до мене ікона розмовляє». «О,думаю, так їй треба до психіатра. А сам кажу: «Це поганий знак» У католиків, навпаки, піт, чи кров, чи сльози, які стікають з ікони-це свято, радість велика. А в православній релігії це стан духовного переоблещення ( прелєсть). Так от, та жіночка перестала ходити до мене, казала, що я її не розумію. А згодом вона знайшла слова підтримки в іншого священника. Люди часто обирають собі того душпастиря , слова якого співпадають з їхніми думками, від якого вони чують те, що хочуть почути.

Зараз люди можуть обирати собі священника навіть за кольором очей, забуваючи , що священник-це духовний батько. А батьків не обирають.Є багато священників, які приводять людину не до Христа, а до себе і це їм подобається. Є таке визначення в психології «маніпуляція знизу»: коли людиа вважає себе якоюсь особливою.В грецькій Церкві право сповідати має лише священник, який склав певний іспит. Приймати сповідь мали прави лише духовні старці : вони не були священниками, а мали Божий промисел. Саме ця «посада» була не ієрархічна, а харизматична. Зараз людину щойно висвятять на священника, як вона вже приймає сповідь… А це велика відповідальність і спокуса своїм саном.…Коли Ісус в’їжджав у Єрусалим на ослику і перед ним стелили одяг, пальмове гілля, той ослик думав, що все це для нього. А насправді все було для Христа. Так і ті священники… потрібно цілувати руку, яка може дарувати благодать, а не поручі…У професора Осіпова є думка, що сьогодні святих немає, а сучасні люди спасаються по книжках. Просто читаючи багато книжок. Читати -це дійсно корисно, однак книги-це мертві думки, окрім, звісно, «500 порад консервативного священника»). Насправді книжки-це листи до незнайомих людей. А для того, щоб поради підійшли конкретно тобі, потрібно , щоб ця людина тебе знала і давала ту чи іншу пораду саме тобі. І по книжках, на жаль, спастися ми не можемо.Благодать Божа діє через священнослужителів.

Я став священником майже в 20 років. День народження в мене 3 серпня, а хіротонія була на Успіння. Моя перша парафія була в с. Вербка Мурована на Хмельниччині. Автобус їхав туди у вівторок, а повертався у четвер. Церкви ,як такої ,не було, була т.зв. «шевченкова хата» з однією лампочкою. Люди ходили до мене з жалості, щоб підтримати, а не заради спасіння душі..

…Молитва повинна бути постійна, систематична. Рано та вечері. Вечірню молитву можна починати читати вже о 18.00, коли ти ще з світлою головою. А декілька молитов залишити, щоб їх прочитати перед самим сном. За життя Іоана Златоустого вважали , що ті молитви, які промовляються вночі, вдвічі сильніші. Кожна молитва праведника відрізняється від молитви грішника. Бог швидше слухає тих людей, які йому віддані не лише на словах. Молитва чоловікам дається важче, ніж жінкам, бо чоловіки мислять більш раціонально і просто так ходити на Всенішнє бдіння вони не будуть, бо не бачать логічної потреби. З точки зору релігії ми не можемо розділяти чоловіків та жінок, хоча, звичайно , є певні особливості.
Майже всі святі, які спасалися в лоні Церкви, мали своїх духівників. Існує лише один виняток -Силуан Афонський. Але кожного священника, якого він зустрічав, він сприймав як свого духівника-посланця від самого Бога.

Кожен священник, який сьогодні отримав священниче рукоположення- це той душпастир, якому церква доручила спасати душі людей.
Є книжка «Приношение современному монашеству» (Игнатий Бренчанинов)- настольна книга монаха. Так званий дар сучасним монахам. Крім того, я висловив в одному з стрімів свою думку про те, чому не можна читати «Ліствицю» Іоана Синайського не монахам.
Для будь-якої людини самоосвіта-необхідна складова життя.

Розкажу вам історію про свою книжку. Першою людиною, яка її побачила, був, звичайно, митрополит Єпіфаній , бо саме він писав передмову до неї. А перед тим цю книжку бачив владика Димитрій. А ще у мене є своєрідна енциклопедія на 1000 сторінок, яку я хотів видати і звернувся до владики, з яким ми давно товаришуємо…в свій час я був його прес секретарем… Владика Димитрій запропонував показати рукописи Святійшому Патріарху… Той запитав стосовно книжки: «А на кого він посилається?» (В релігійному світі прийнято не самостійно висувати твердження, а посилатися на святих отців.) А я так не роблю… Я намагаюся писати якомога легше, щоб цю книгу могли прочитати навіть семінаристи. Я володів пророчим духом), тому передмову мені писав митрополит Єпіфаній.

-Чому люди впадають в крайнощі
Святі отці називали вміння робити правильні висновки «царським або золотим шляхом». Це свідчення розумного, розсудливого християнина.
Якщо людина не живе церковним життя, а приходить в храм, щоб лише посвятити ковбасу, це свідчить про відсутність духовного життя загалом.
Духовне життя само собою не з’явиться, над цим потрібно працювати.

-Що людину штовхає на лицемірство?
Дуже часто лицемірство-це намагання обманути інших людей. А насправді така людина обманює сама себе насамперед. Але ми знаємо, що якщо в тебе є любов, ти не зможеш її приховати, і навпаки, якщо її немає, то ні звідки ти її не візьмеш. Так само і з нашою поведінкою. Якщо ми не маємо здорової душі, ми не зможемо правильно поводити себе ні з собою, ні з іншими людьми. І люди починають « чєловєкоугоднічати» : одних хвалять, інших осуджують.

-Хвалити потрібно всіх .Ви всі прекрасні) ) ) Найгарніші, найпрекрасніші. І це я кажу правду.
Зараз точаться суперечки на кшталт « Ти за Філарета чи за Єпіфанія?» А як можна сказати : ти за маму чи за тата? За руку чи за ногу? Адже це питання поставлено неправильно. Якби ви знали скільки облесливих слів за свої 90 років чув Філарет! Ми ніколи такого не чули і не почуємо. І тому з’явився такий собі конфлікт інтересів. Ми не можемо сказати, хто тут винен. Але повірте, ми у найкращий період свого розквіту не будемо мати таких задатків, здібностей, які має Святійший Патріарх. Він вільно володіє і російською , і українською мовою. Крім того чудово розмовляє українською, що не зовсім характерно для вихідця з Донецької області.
-Що таке образа?

Один отець писав : «Старайся ставитися до всіх так, наче ти гірший всіх. А ти і є гірший всіх. Ти ніколи не помилишся, коли прийматимеш певні докори інших до себе» Людина, яка показує на наші вади, дуже часто є нашим благодійником, тому , що показує те, що ми не бачимо або хочемо заглушити. А ображаємося ми тоді, зверніть увагу!, коли ми , насправді , знаємо усе, що нам говорять, але хочемо причаїти це. Не хочемо про себе це чути. Пригадайте пророка Мойсея, як він вбив єгиптянина, а потім, через багато років йому пригадали цей гріх. Мойсей налякався, мусів утікати…

Коли людина нам зробила боляче, вона показала наше слабке місце. І це означає, що ми повинні йти до священника каятися. Є один дуже важливий принцип у боротьбі з гріхами : у своїй проповіді Іоанн Златоуст каже, що одного разу Господь розкаже тобі усі твої гріхи і які 5 кроків потрібно зробити, щоб позбутися гріха. На жаль, коли ми приходимо до сповіді, ми розказуємо про всіх на світі. А 2 правило сповіді- потрібно розказувати лише про себе. Ми кажемо, що любимо Бога. А Бог каже, що сам Христос у твоєму ближньому. Тому, якщо у вас немає кому розповісти свої переживання, йдіть до духівника. Коли ми боремося зі своїми пристрастями, ми повинні розуміти, що ведемо духовну боротьбу. І так, як і воїн , який хоче перемогти і б’ється по черзі з одним суперником, так і ми повинні долати наші пристрасті по одній. Взяти той один гріх і довбати його, поки не переможемо. І КОЛИ МИ ПЕРЕМОЖЕМО ОДИН ГРІХ, ОДРАЗУ відступлять інші.

Зараз чомусь вважається, що найбільший гріх у сучасному світі- це гомосексуалізм. Одні заохочують паради геїв, а інші, навпаки, хочуть забрати в них певні права… А святі отці кажуть, що найперший гріх- це гріх обжорства або чревоугодництва. А людина, яка добре попоїсть, хоче випити , а «не упивайтесь вином, бо вино-є блуд». От люди, які не розуміють, чому вони стали блудниками, повинні зрозуміти, що спочатку вони перестали дотримуватися постів. Тому потрібно навчити себе стримувати у багатьох речах.

-Вічна тема: стосунки між чоловіком та жінкою. Що краще: коли чоловік говорить «Я тебе люблю» і не робить жодних вчинків, чи, навпаки, рідко промовляє ці три слова, однак дії говорять самі за себе?
– Мені здається, що 99% всіх проблем можна вирішити, якщо люди просто сядуть за стіл і поспілкуються один з одним. Зараз існує прекрасна книжка Гері Чепмена «5 мов любові», яка розповідає, що в кожної людини свої особливості як приймати любов, і як її дарувати. Тому необхідно донести до свого партнера, що саме вам необхідно. Наприклад , жінка каже : «Мені потрібно, щоб я чула слова кохання від тебе» (бо ж жінки люблять вухами, а чоловіки- борщем та смаженою картоплею)) Мені здається, що стосунки дорослих людей повинні бути на дорослому рівні…Я завжди говорю молодим людям перед Таїнством шлюбу : «Якщо ви вже 50 разів спали разом і жодного разу не помолилися разом, гріш ціна таким стосункам…»

Взагалі до Х століття не існувало як такого Таїнства шлюбу. Було лише спільне причастя…Щасливе життя не падає з неба. Над цим потрібно щодня працювати: шукати компроміси, йти назустріч один одному. Інколи чоловікам важко говорити красиві слова, бо вони просто не знають їх, адже виросли в таких сім’ях, де говорити лише : «дебіл», «ідіот». І ті чоловіки не здогадуються, що є інші слова : «я тебе люблю», «ти найкраща в світі» тощо. Коли ти одружився, у тебе ,крім прав, з’являються ще й обов’язки. Потрібно пам’ятати про це. Тому і при виникненні певних труднощів, до психолога /психотерапевта приходять двоє, т.зв. сімейна терапія. На жаль, сучасні молоді люди не розуміють, що твій партнер\кохана людина може мати зовсім інший погляд на ту чи іншу ситуацію. Особливо велика проблема виникає, коли у сімейне життя молоді втручаються їхні батьки.. Тому сьогодні я рекомендую перед одруженням обговорити усі головні питання, на яких базуватиметься ваше подальше подружнє життя : говорити про дітей, роботу, гроші тощо. Є дуже багато речей, які необхідно з’ясувати ще перед одруженням. Психологи, та й священнослужителі, рекомендують зустрічатися цілий рік, усі пори року бути разом ,побачити наречену\нареченого у всіх ситуаціях..

-Чи зможе людина змінитися після шлюбу?
-Так, якщо вона сама цього захоче. (і зайця можна навчити курити)

Ми- християни і віримо, що найважливіша річ у нашому житті- можливість покаятися, тобто змінити себе.

-Для того, щоб відбулися зміни в людині, обов’язково потрібно , щоб сталося щось погане?
-Мені здається, що розумні люди повинні доходити до того без трагедій. Розумні люди, коли усвідомлюють, що саме з цією людиною я б хотів\хотіла пожити все життя і померти в один день (т.б. для іншого ця людина стає особливою), можуть докласти зусиль і змінити себе. На жаль, інколи пристрасть до шкідливих звичок набагато важливіша, ніж дружина, мама чи діти. Найважливіша риса у стосунках між чоловіком та жінкою-це повага, це здатність спробувати зрозуміти свого партнера.

-Отче, як навчитися тієї поваги?
-Повага , я і любов, починається з самого себе. Любов-це не просто почуття, емоції, це риса благочестя. І для того, щоб я когось полюбив, мені, насамперед, потрібно полюбити себе. Адже , якщо я чогось не маю, як я можу те віддати іншому? Досвідчені духівники кажуть, що перед шлюбом необхідно обдумати, на чому будуються ваші стосунки : лише на одному фізичному бажанні чи на ще на якихось моральних засадах : повазі, любові тощо. Пам’ятаєте, у греків є «ерос», агапе», «сторге», «філія»,…… Це різні назви одного і того ж почуття-любові.

На кожній Всенішній ви чуєте історію, яку не розуміють 99,9% прихожан : коли Ісус питає Петра : «Чи любиш ти мене більше, ніж всі?» Як це зрозуміти?
Насправді в цій історії в значенні «любиш» греки вживають термін «жертовна любов».
«Любиш ти мене жертовною любов’ю?»
«Я тебе люблю як друга».- відповідає Петро.

І так Ісус запитує тричі. І врешті-решт втрачає надію, що апостол Петро зрозуміє, що від нього хочуть. Так і Господь хоче, щоб ми з вами не просто розуміли любов як невидимий дружній зв’язок, а і як сукупність усіх форм любові, адже любов до бабусі відрізняється від любові до коханої людини.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.