Про Божественну літургію по радіо та міру нашого посту

Кожного разу добираючись до храму, я мушу послуговуватися двома маршрутками. І на першій із них кожного разу шофер включає радіохвилю, на якій у прямому ефірі транслюють Службу Божу. Люди в автобусі їдуть по своїх справах, але щодня мають можливість слухати трансляцію цього богослужіння. Мені завжди було цікаво, що ж насправді відчувають ці пасажири, коли їм грає Божественна літургія, до якої вони не мають жодного стосунку. Вона собі грає, а вони собі їдуть.

Ми всі повинні розуміти Літургію, як дійство, яке не можна просто послухати та побачити. Літургія це те, в чому потрібно брати участь безпосередньо. Ще пригадую з часів семінарії, чи просто, читаючи Святих Отців, у яких вони дають настанови молодим священнослужителям навчаючи, якими повинні бути священики, що церква  – це не театр, а священнослужителі не актори в ньому.  Бо тільки коли ми визнаємо протилежне, що, мовляв, церква це різновид театру, а священики в ній – своєрідні актори, тоді й дійсно можна визнати, що відправу Божественної літургії можна показувати по телебаченню та крутити по радіо, як своєрідний вид мистецтва.

Насправді, ціль Святої Літургії, мета нашої присутності в храмі – не просто щось послухати, а щось поспівати. Тим більше, метою нашого перебування тут не є отримання прекрасного естетичного задоволення. Ціль нашої участі в  Божественній літургії – участь у святому Причасті та Богоспілкування. Ті люди, які слухаючи службу по радіо переконані в великій користі цього дійства, насправді, сильно помиляються. Цього не достатньо для того, щоб по-справжньому змінитися та стати кращими. Звісно, багато більше користі буде від слухання Літургії від слухання Філіпа Кіркорова. Але, щез повторюсь, ми приходимо до храму не лише задля естетичної насолоди побаченим.

Уявіть собі на мить, що ви потрапили до когось на святкову гостину, на якусь трапезу. Перед нами одразу ж виставляють величезний стіл, наповнений неймовірною кількістю наїдків та вишуканого пиття. А запах від свіжого борщу з часниковими пампушками чути на всю вулицю! Але не встигли ми помріяти про ймовірний чудовий смак усього цього, як нас торкають за плече – з вас досить на сьогодні, можете вже йти додому! Очевидно, ми б були шоковані та засмучені!  Якби ж ми тільки в своєму житті ставилися з такою ревністю до Святого Причастя та Святих Божих Таїн!  Наше духовне життя, зрештою, як і фізичне, було б зовсім іншої якості.  Важливо не просто бути в храмі під час Літургії чи слухати її за допомогою радіо. Важливо фізично прийняти в своє серце Христа. Як без сніданку людина відчуває себе голодною, так і без повноцінного духовного життя людина є голодною та спустошеною. Без святого Причастя наші душевні сили нас будуть покидати. І про це варто пам’ятати завжди, а особливо пригадуючи тепер, коли триває Свята Чотиридесятниця – Великий піст.

Це – надзвичайно важливий момент у нашому житті. Ми, на превеликий жаль, настільки його ігноруємо, що наслідки цього вже помітно навіть неозброєним поглядом. Коли кажу «ми» це означає не тільки нас, тут присутніх, але все людство загалом. Усі проблеми в нашому житті, в світі, лише від того, що люди не вміють постити та не вірять у Бога, чи вірять у Нього неправильно. А коли ми будемо вірити неправильно, не православно, то це означатиме не що інше, як те, що ми помножуватимемо той хаос та безлад, який  і без нас вводить у наш світ сатана та ще більше віддаляємося від Бога.

Тому, пам’ятаймо, що так само, як людина складається з душі та тіла, так і наш піст повинен бути як фізичним, так і духовним. Фізичного посту ми повинні дотримуватися по мірі своїх сил. Церковний устав, який був написаний для нас у V-VI стт. надзвичайно суворий, а ми немічні. Тому, виконати його в повній мірі ми не можемо, як би не старалися. Скажімо, коли він каже про «сухоїдіння» чи «сироїдіння», то забороняє вживання будь-яких страв, приготовлених на вогні, у нашому випадку – на газі. Або, інший приклад. Щойно ми з вами звершили Божественну Літургію Ранішосвячених Дарів. За Уставом її слід звершувати в другій половині дня, близько 15:00 після обіду. А до цього – їжа не вживається. Вперше їжа, доволі скромна сама по собі, повинна вживатися після нашого повергнення додому з такого богослужіння. Очевидно, що для нас такий подвиг не можливий. Так і вказівки про вживання риби для нас звучать неймовірно. Устав вказує вживати рибу лише двічі за Великий піст – на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці та Вхід Господній до Єрусалиму. Для людей сучасного ритму життя категорично наполягати на такій суворості було б дуже необачно.

Кожен із нас має власні життєві умови, тому прекрасно знає чим конкретно він може себе обмежити, щоб це було по його силі. Господь не вимагає від нас надзвичайних речей, хоча дуже добре знає, що таке піст, бо Сам постився сорок днів у пустелі. Зрештою, піст у євреїв, як і в древніх подвижників, полягав у повному обмеженні від їжі. Це ми тепер собі придумали, що ковбасу не можна, щось інше – можна. Раніше такого не було. Колись усі знали, що піст – це коли взагалі нічого не їси. Нині ми занадто слабкі, життя ставить зовсім інші вимоги до нашого організму. Тим не менше, ми повинні знайти собі ту міру, яку ми можемо виконати, щоб при цьому утримуватися хоча б від надміру, щоб піст кожного разу приносив нам користь. Це, що стосується нашого тіла. Але в нас, звичайно, залишається ще й душа.

А постувати душею не менше, а навіть більше важливо, ніж постувати тілом. Існують люди, які обмежують себе впродовж життя в певному виді їжі, наприклад, вегани чи вегетаріанці. Вони відмовляються назавжди не лише від м’яса, але й будь-яких продуктів тваринного походження. І безумовно, в плані обмеження свого шлунку вони нас багато в чому перевищують, бо роблять те, чого ми не робимо та ніколи не робили, і навряд чи зробимо без особливого настрою та натхнення.

Постячи ми передусім повинні заглянути в свою душу та подивитися, чого там нам бракує в той чи інший момент нашого життя. Іноді ми спеціально робимо так, щоб люди, які нас раніше не знали, думали про нас добре. Чимало з нас живе лише для того, щоб мати добру репутацію серед інших людей. Іноді, ззовні ми робимо такі речі, щоб сподобатися іншим, у той час, коли в нашому серці відбуваються зовсім інші, протилежні процеси: у нас немає щодо них не те, що любові, але й банальної доброти чи порядності. Ми ж хочемо, щоб про нас добре думали, нас хвалили, а яким чином ми здобуваємо таке ставлення, нас не сильно цікавить. Ми можемо заздрити, ненавидіти, гордитися кожного разу роблячи начебто цілком добрі справи.

Ми, навіть, можемо ціле життя носити злобу в серці до своїх родичів та друзів. Зазвичай, із найбільшою ненавистю та неприйняттям ми ставимося до своїх колишніх друзів або родичів. Дуже часто, ми маємо щодо них якісь особливі очікування та вимоги, а коли вони нам цього не дають, або роблять не те, що ми хочемо, ми можемо ненавидіти їх ціле життя. І ця практика стала вже настільки «нормальною», що мало не в кожній сім’ї трапляються подібні речі, які треба терміново викорінювати. І ось, саме Великий піст – це той час, коли варто подумати над таким своїм життям, та якомога швидше вилікувати такі гріховні рани, які роками все більше й більше гнояться. Ми рокам тримаємо на своїх близьких жаль, бо колись не поділили з ними якийсь горщик. Бо за що іще ми можемо сваритися? Особливих статків не маємо, а свій дріб’язок цінуємо вище золота. Правда, іноді можуть сваритися за спадок – бабусину хату чи дідовий “Запорожець”, але й це доволі аморфне багатство.

Одна секунда, найменша судинка в голові тріснула і все – ти труп, який похоронять за два дні. Наші люди настільки цинічні, що часто й не чекають необхідних  три дні для погребіння. Особливо влітку. Хочеться якомога швидше позбутися померлого, щоб не бачити його та більше не переживати особливих негативних емоцій із цього приводу. Хоча, безумовно, кожна смерть, передусім рідних або знайомих – надзвичайно важливі та корисні ліки для кожного хто побачив її ззовні.  Тільки дивлячись на домовину ми можемо подумати про свою душу найбільш чесно, поміркувати про всі марноти цього світу. Ось, жила собі людина, їла, пила, спала, сміялася та мала плани на майбутнє, а тут вже мить – і вона в домовині, і нічого їй більше не потрібно з того, за чим вона так бігала і про що страждала. Вже їй не треба ні долара по 8 гривень, ні дешевої гречки, ні запасів олії на сто років наперед, ні дешевого газу. Все це вже минуло.

Тому й робить Господь так, що ми коли не слухаємо здорового глузду та нормальних аргументів, вимушені дивитися на хвороби та смерті близьких людей. Знаєте, є такий медичний засіб – нашатирний спирт. Коли людина втрачає свідомість, то їй дають понюхати щось дуже недобре, але воно дуже швидко приводить людину до тями. Так і в духовному житті, нам із вами дуже часто потрібно пережити ці скорботи. Хоча вони й неприємні, і зовсім нас не веселять, все ж є корисними, бо приводять нас до тями.

Я дякую вам за те, що й нині знайшли можливість бути присутніми на нашій Божественній літургії. Вітаю причасників Тіла та Крові Господніх із величезною духовною радістю. У «Катезизисі» записано, що таїнство Євхаристії – це таке священнодійство, в якому видимо, під виглядом Хліба та Вина, невидимим чином подається віруючим Тіло та Кров Христові. Відтак, я бажаю всім нам усвідомити, що в цьому Таїнстві Сам Господь входить у наше серце. Це просто неймовірно та не передати жодними людськими словами. Бог, Який створив цей світ, створив землю, небеса, людей, тварин та рослини хоче перебувати з нами та в нас! Учені кажуть, що наш всесвіт чим далі – тим більше розширюється. Фізики говорять, що чим більше вивчаєш космос, тим більше переконуєшся, що в нього немає кінця! І ось, той самий Бог, який створив такий світ, що не має кінця, Він нині хоче увійти в наше серце, преобразити та освятити його!

Є такий грецький термін – «синергія». Ним можна описати дію двох осіб, які роблять одну справу. Богословським терміном «синергія» описується характер стосунків між людиною та Богом – вони разом працюють заради спасіння людської душі. Нині Господь свою частину роботи вже зробив. Тепер від нас лише залежить чи ми сприймемо цей Дар, а якщо сприймемо, то як будемо використовувати. Бажаю всім нам використати його на найбільшу користь, на спасіння душі та  тіла. Амінь.

Слово після Ранішосвяченої в п’ятницю другого тижня
6 березня 2015

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.