На перенесення мощей Святителя Миколая

Проповідь на свято перенесення мощів Святителя Миколая, виголошена в Свято-Воскресенському соборі м.Тернополя протоієреєм Євгеном Заплетнюком у п’ятницю 22 травня 2015 року.

Сьогодні Православна Церква вшановує день перенесення мощей – чесного тіла святого Миколая Чудотвоця – великого світильника нашої віри. Як відомо, ми згадуємо про нього ще 19 грудня, згадуючи його все праведне життя. А нині ми згадуємо інший момент із історії Церкви, який також повинен нас чогось навчити. Він показує нам людей такими, яиким вони насправді є – віруючими у Христа, але все одно керовані власними пристрастями та недоліками.

Так склалося, що згадувані нами події, а вони відбувалися в XII cсторіччі, багато століть після того, як помер Святитель, розповідають нам про те, як жорстокі турки-мусульмани захоплювали нові землі. Дуже часто вони знищували християнські святині – спеціально, або й не спеціально. Деякі правителі знищуючи християнські святі цим самим намагалися принизити самих християн. Для того, щоб зберегти мощі святителя Миколая від можливої наруги деякі християни з сучасної Італії – міста Барі – спорядили військо, взяли корабель та направилися до малої Азії – до міста Міри Лікійські, де був похований Святель. Мощі святого зберігалися в великому соборі, де ченцями вдень і вночі звершувалися богослужіння. Делегація з Барі спочатку хотіла підкупити ченців, які сторожили святі мощі, а потім, коли переконалися в тому, що це не приносить жодного результату, то забрали їх силою – монахів побили та зв’язали, а труну з останками Миколая Чудотворця швидко занесли на корабель. Городяни поки побачили та дізналися про те, що сталося в храмі святого Миколая було вже занадто пізно – корабель загарбників уже надто далеко відплив від берега, щоб його можна було зупинити. У свою чергу в Барі радісно зустрічали ці мощі наче свою власну велику святиню. А сьогодні ми згадуючи те, як одні християни викрали в інших християн святі мощі, маємо це своїм святом. Отака правда про подію.

Тим не менше, ми з вами повинні розуміти для чого нам це свято. А кожне церковне свято нагадує нам про те, що у всього повинна бути норма. Із життя святого угодника Божого Миколая ми повинні вчитися того, якими ми повинні бути. А з прикладу життя цих негідних людей, які вкрали святі мощі – маємо навчитися того, якими бути потрібно. Нині святі мощі у власності римо-католиків, але вони доволі відкриті та пускають туди православних священиків і архієреїв навіть звершувати богослужіння. Все ж я б хотів ще раз наголосити – той вчинок «перенесення», а точніше крадіжки мощів святого Миколая був доволі цинічним і злочинним.

А святий Миколай, безумовно, дуже хоче, щоб ми жити та діяли завжди чесно та свято. Щоб ми не видавали свою власну злість, жадібність чи користь під виглядом благочестя. Чимало людей, які ходять до церкви, намагаються продемонструвати усім свою святість, у той час як у душі в них робиться незрозуміло що! Цілий клубок пристрастей, які ми видаємо за велику цінність. Часто можна почути: я борюсь не за себе – мені цього не потрібно – я турбуюсь за спільне благо чи за Церкву. І так постійно кажучи, людина сама починає вірити в свої слова. Хоча усім крім неї самої давно зрозуміло, що вона бреше – гине сама та спокушає інших. Так не потрібно робити, а нинішнє свято про це ще раз нам нагадує.

Напевне, ще варто сказати кілька слів про те, чому для нас важлива постать святителя Миколая. Перш за все тому, що, як і кожен святий, він повертає нам поняття норми. Все що оточує нас має свій правильний стан. Телевізор повинен показувати чітку картинку, газета повинна бути свіжою та повідомляти актуальні новини, пічка повинна гріти, а холодильник – морозити. Так само й людина. Вона теж має стан своєї норми. Скажімо, фізично здорова людина не потребує лікаря. В цьому її фізична норма. Коли ж ця сама людина захворіє, то її стан можна назвати ненормальним. Тоді їй потрібно терміново бігти в поліклініку чи лікарню.

Ми з вами повинні розуміти, що наш духовний стан не відповідає нормі. Нам потрібно прикласти певних зусиль для того, щоб у собі певні речі виправити. Кому мало, а кому й чимало. Святі люди, яких ми згадуємо сьогодні, згадували вчора та буде згадувати завтра й завжди – це живий приклад того, як люди виправили свій стан, подолали свою духовну ненормальність.

Раніше вони були недосконалими та духовно спотвореними, але за допомогою доброї волі, добрих справ і безперечно Господньої благодаті, через смирення та покаяння вони всі виправилися. Колись була одною, а стала зовсім іншою. Раніше не відповідала людській, християнській нормі, але згодом почала відповідати. Тож ми нині згадуючи святителя Миколая згадуємо те, що з одного боку він був як і всі інші люди – як кожен із нас. Але з іншого – він багато перевершив нас тим, що більше любив Бога та хотів швидше виправитися. Цього, на превеликий жаль, більшість із нас не хочуть, або хочуть, але не роблять.

Ось чому цей день важливий не тільки для тих, хто носить ім’я Миколи, або має родичів Миколаїв. Добре називатися – це навіть не половина справи та від нас навіть не залежить. Жодної особистої заслуги в цьому людина немає, бо сама себе не називала. Тому, потрібно конкретними вчинками показувати, що маємо певний стосунок до святителя Миколая – до стилю його життя та віри.

mykolajas

А життя Святителя було настільки неймовірним, що нині розрізнити де людські вигадки про нього, а де справді речі, які відповідають об’єктивній істині дуже складно. Тим не менше, це ясно показує нам те, що з давніх-давен, ще відколи жив святий Миколай, люди бачили наскільки це була сильна та неймовірно харизматична особистість, наскільки це був дивний муж Церкви, якого завали Чудотворцем ще за життя!

У нашому, сучасному лексиконі назвати живу людину «чудотворцем» можуть хіба в іронічному значенні, натякаючи цим про те, що перед нами мало здібна людина, дурник. І вже точно нікому не прийде в голову називати когось так на повному серйозі. Для цього людина повинна бути направду особливою. А нині навіть найкращі люди нашого часу мають зовсім інший духовний калібр і величину, і на жаль, християни міліють теж.

Тому ми так часто згадуємо святого Миколая. Як відомо, наш літургійний рік поділений на тижні, а кожен день тижня має свою особливу тему для роздумів і молитов. Так неділю ми завжди згадуємо та переживаємо Воскресіння Господнє, у понеділок – Ангелів, у середу та п’ятницю прославляємо Хрест Христів. Але кожного разу, щоб там не було, в четвер ми поминаємо святителя Миколая Чудотворця. Він – живий приклад для того, яким повинен бути кожен християнин.

А коли ми хочемо самі відповідати тій нормі, якої хоче бачити в нас Спаситель, то повинні то прагнучи досконалості маємо ставити перед собою реальні цілі. Хіба комусь із нас реально стати такими, яким був під час земного життя Спаситель наш Ісус Христос? Звичайно, що ні! Це ідеал на всі часи. Як можна молитися за тих, хто тебе розпинає? Теоретично ми знаємо, що повинні прагнути до такого стану духовної досконалості. Але у власному житті вчити так ми поки не можемо – це нам рано ще. На нашому рівні це неможливо. Все ж, це не причина опускати руки та нічого не робити. Приклади людей з церковного календаря нам можуть стати в пригоді. Наприклад, святого Миколая, якого нині вшановуємо.

Пригадуєте відому історію про те, як він врятував від бідності свого збанкрутілого сусіда та його дочок? Він таємно підкидав їм вузлики з грошима для того, щоб спасти батька від сорому, а доньок від ганьби. Чим він міг допомагати – тим і допомагав. Усі свої гроші він заповів за закликом Ісуса Христа убогим. Його багатство не занапастило його, а навпаки – врятувало душу. Чимало людей переконані, що гроші придумав диявол. Насправді, це не так. Гроші, – це найкращий спосіб допомогти людині в її біді. Принаймні, один із кращих. Іноді замість безлічі добрих слів краще буде людині дати два гривні на булочку. Вони будуть найкращим підкріпленням усіх ваших слів. Про це не можна забувати. Коли бачимо бідних людей, жебраків, то треба давати. Не наша справа надто філософствувати, що вони зроблять з нашими грішми – проп’ють чи прокурять. Наша справа давати, бо ця людина просить. А ще під цим аферистом чи циганом може невидимо до нас прийти Сам Христос Спаситель! А на Суді Божому нам про це згадають. Скаже Він, що був голодний, а ми не нагодували Його, а був спраглий, то ми не дали Йому напитися. І якщо хтось із нас запитає, коли це ми бачили Христа, то сам Господь покаже, як ми відверталися від тих людей, які в нас чогось просили. Так, більшість людей, а точніше – майже всі шарлатани. Але хіба шарлатани не хочуть їсти та пити? Вони такі самі люди, як і ми. І так само, як і ми з вами створені на образ Божий.

Знаєте, ця наша гривня їх не врятує. Але вона точно врятує нас самих. Якщо ми закриємося в собі, маючи недовіру до інших, як роблять черепашки, втягуючи голову в панцер, то сильно ризикуємо своїм майбутнім. Може статися так, що ми звикнемо не помічати потреби інших настільки, що одного дня закриваючись від інших закриємося від самих себе та від Господа. Наше серце атрофується остаточно. А щоб такого не сталося, потрібно робити добро постійно, вдосконалюючись у благочесті.

Святе Церква нагадує нам про три найважливіші справи, без яких спастися неможливо: молитва, піст і милостиня. Той, хто не молиться, не постить та не подає милостині спастися не може. Не може і все. Це закон духовного життя та закон нашої природи. Не може верблюд перелізти через вушко голки. Навіть якби він дуже цього хотів, фізично це зробити неможливо. Тому й нині свята Церква нагадує нам про те, що молитва без посту та милостині мало що варта. Так і піст без милостині та молитви малоцінний. Зрештою, так само й милостиня без посту та молитву немає великої ваги. Якщо людина робить щось одне – то без двох інших крил вона до Неба не піднесеться.

Чимало з нас постять і моляться, але милостині не дають. Якщо ми не змінимося в цьому, то також не підемо до Царства Небесного, бо такий закон природи. Буває, що люди дають щедрі пожертви на храм, але самі не моляться та не постять. Так чинять переважно багатії та величі чиновники. Вони платять гроші за чисту совість, але при цьому не змінюються, а коли й постять, то лише шлунком. Та й то – вони можу дозволити собі їсти дорогу рибу та ікру, чи щось не менш екзотичне, тому піст для них зовсім інший, ніж піст для нас і звами. Такі речі потрібно розуміти.

І справа була не тільки в тому, що мощі перенесли з точки А в точку Б. Слава Святителя Миколая подібна до слави місяця, який відбиває вночі сонячне світло. Не знаю, чи ви думали про раніше, але я сам коли був малим, то твердо був переконаний, що сонце світить удень, а місяць нам світить вночі, коли темно. Тільки через багато років я дізнався, що місяць сам по собі не може світитися. Він тільки відбиває собою сонячні промені. Так само й всі святі та подвижники благочестя, які прослалися своєю праведністю та багатьма чудесами: всі вони дивували нас не власною силою, але Силою Божою, яка діяла в них. Власної сили в них було не більше, ніж у кожного з нас – простих людей. Все ж, вони зробили своє серце сприятливим Богу, таким, що стало можливим віддзеркалювати іншим людям те світло, яке прямує до низ від Самого Бога. І до нині це світло світить людям у Церкві, бо це не людське світло, а Боже.

Ось про що варто нам пам’ятати, якщо хочемо хоч на йоту стати кращими та оздоровити власну душу. Святий Миколай жив давно – в IV столітті, а нині ми згадуємо, як через вісім століть після смерті, його мощі були перенесено з одного міста в інше, все ж невидимо, містичним чином присутній на всякому богослужінні, де лунають молитви до нього. Від молиться разом із нами та чує наші з вами молитви. І тому не випадково, що найперші храми в Україні були побудовані саме на честь цього Угодника Божого, а в кожній благочестивій родині нині серед інших ікон є ікона святого Миколая. Люди за багато століть переконалися, що він чує їх молитви.

А ви нині, коли будете виходити з храму, подумайте про те, як кожен із вас особисто шанує цього святого, яку любов та благоговіння до нього відчуває та як часто до нього звертається про допомогу. А щоб точно дізнатися чи любимо ми його чи ні, достатньо запитати вас про одне а чи знаєте ви де висить у нашому храмі ікона святого Миколая? Тільки не треба зараз шукати її поглядом. Дивіться на мене. Це дуже важливий дослід показує, як ми ставимося до Святителя. І дуже добре, що ви знаєте де ця ікона, а ваше благоговіння перед величчю цього святого відповідає тій християнській нормі, про яку ми вже з вами раніше говорили.

Нехай Господь Бог, молитвами Святителя та Чудотворця Миколая, поблагословить вас та ваші домівки, а молитви цього святого помагають нам на нашому життєвому шляху. Дякую вам за спільну молитву. Слава Ісусу Христу!

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!