Чим відрізняється Московський патріархат від Київського?

Коротко кажучи, з віронавчального боку різниці між ними немає жодної. Ми приймаємо одні й ті самі істини віри – догмати. Основною причиною того, чому ми сьогодні не разом, є різні погляди на місце України на політичній карті світу та місце Української Церкви в родині інших Помісних Церков.

Московський Патріархат стверджує, що Україна це неслухняна донька «Руського міра», а Київська Церква – одна з багатьох інших, подібних їй, митрополій Російської Православної Церкви (РПЦ). Натомість, віруючі Київського Патріархату стверджують про те, що Україна – це незалежна, самостійна та повноцінна держава, яка варта того, щоб мати свою Церкву, незалежну від жодного закордонного центру, де б він не був. Росіяни вірять, що нас немає.

Навіть елементарні знання з історії України можуть розтрощити вщент лукавий міф про «Русскую Матєрь-Церковь для Церкви Украинской». Вочевидь, це питання зовсім не богословське, а історичне. Тут ми маємо справу виключно з самоідентифікацією – вічною проблемою українців.

1. Єдиною законною (Канонічною) Церквою з часів Хрещення Руси-України 988 року на наших землях була Київська Митрополія Константинопольського (Вселенського) Патріархату. Саме тому, й до нині вирішити будь-які канонічні питання в Україні, не можливо без участі Вселенського Патріархату – Церкви Матері для нашої Церкви.

2. На час, коли відбувалося Хрещення Руси-України у святу Православну віру, територія Московії була мінімум глибоко язичницькою, максимум – покрита непрохідними болотами. Від згадки про хрещення Києва до першої літописної згадки про заснування Москви минуло 160 років.

3. Київський митрополит був фактичним предстоятелем автокефальної Церкви і, згідно з древніми літописами, користувався усіма відповідними привілеями глави незалежної Церкви. У 1147 році в Києві собор духовенства вибрав митрополита Клима Смолятича вже без Царгородського благословення, чим започаткував багатовікове змагання за незалежність Української Православної Церкви.

4. 1169 року Суздальський князь Андрій «Боголюбський» сплюндрував Київ, пограбував та спалив місто, прихопивши з собою «Вишгородську» чудотворну ікону Божої Матері, яку росіяни тепер звуть «Владімірской».

Вишгородська ікона Матері Божої
Вишгородська ікона Матері Божої

5. Після того, як Київська Русь стала сильно страждати від систематичних набігів татар, Київ перестав бути центром держави. Князі, а відтак і Київські митрополити, зі страхом змушені були утікати фактично в іншу країну – Володимиро-Суздальське князівство, щоб там рятувати своє життя. Згодом центром цього князівства стала Москва. Першим відомим нам митрополитом-зрадником був Кирил ІІІ, ставленик князя Данила. Кирил, прибувши до Києва у 1246 році, досить швидко його покинув, переїхавши до Володимира над Клязьмою. Так само робили і його наступники. 1300 року митрополит Максим, родом грек, остаточно переніс митрополичу кафедру до Володимира. Це значно допомогло надалі у формуванні окремої митрополії на півночі Київської Русі, з якої постала Російська Церква.

6. Галицькі князі вже 1303 року, заручившись підтримкою Царгородського (Вселенського) патріарха Афанасія, отримали для своєї єпархії статус митрополії, а першим митрополитом став грек Ніфонт. 1347 року «на прохання» Московського князя Симеона Галицьку митрополію ліквідовано. За щедрі дарунки князів патріарший собор виконував навіть такі дивні забаганки.

7. 15 грудня 1448 року собор духовенства московської Церкви розірвав канонічне спілкування з Вселенською патріархією, самовільно призначивши митрополита Рязанського Іону митрополитом (Київським) Московським. Через десять років Московський собор формалізував цей акт церковного сепаратизму, чим фактично ствердив автокефальність Московської Церкви. Вселенська Патріархія, як і інші Помісні Церкви світу, не визнавали канонічності цього діяння не менш як 150 років.

8. Після проголошення автокефалії Московського митрополії УПЦ, колись єдина Православна Церква Сходу Європи остаточно розділилася на дві частини. Київська митрополія, до якої входили православні церкви України та Білорусі, далі залишалися під духовної опікою Вселенського Патріарха. Впродовж більше двохсот років ці Церкви жили окремим життям, тож доволі безглуздо виглядають постійні спроби росіян привласнити собі історію Української Церкви у той період, включно з золотим періодом української богословської творчості за Святителя Петра Могили.


Давайте будемо ділитися цією публікацією та ставити лайки, щоб більше людей знало правду.


9. Низка причин, серед яких – політичний та економічний упадок Києва, і на противагу цьому – зміцнення Москви, призвели до того, що в грудні 1684 року московіти пробували домовитися з Царгородом про те, щоб надалі Київських митрополитів можна було поставляти не у Царгороді, а у них же – в Москві. Зважаючи на існуючі міжцерковні та політичні стосунки, це було доволі конкретною вимогою Царгороду відмовитись від України. 8 листопада 1685 року в Москві Луцького єпископа Гедона Святополк-Четвертинського поставлено у Київські митрополити.

10. Царгородський патріарх Діонісій, піддавшись тиску Турецького візира та спокусі вигідного заробітку, 1686 року таки відпускає Україну Москві, видавши про це офіційну грамоту. Натомість патріарх отримав за це «три сорока соболів і двісті червоних». Неканонічність згаданого акту було категорично засуджено Церквою вже впродовж першого року. Хоча самого Діонісія покарали, знявши з нього священицький сан, повернути Україну в підпорядкування Константинополя сил уже не було.

11. Багато віків Українська Церква була в московській неволі. За цей час були знищені на занедбані самобутні українські традиції. Людям не дозволяли й досі не дозволяють молитися українською мовою, немає богослужбових книг рідною мовою, а навіть Святе Писання українською досі не видається. Найкращих богословів шантажем змушували служити імперії, а невгодних та волелюбних карали смертю чи в’язницею.

12. Декілька спроб вирватися з духовного полону в XX столітті особливого успіху не принесли, однак вони заклали добрий фундамент для подальшої боротьби. Відродження Української Церкви в 1920-21 році під омофором священномученика Василія Липківського було першою спробою відродити Українську Церкву в нові часи. Однак, впродовж 1930—1937 рр. увесь єпископат, священство та активні вірні УАПЦ були заарештовані, заслані та розстріляні НКВД. Напередодні Другої світової війни були ліквідовані майже всі прояви УАПЦ в підрадянській Україні.

13.Друге відродження Незалежної Церкви відбулося 1942 року, коли єпископи Польської Православної Церкви арх.Полікарпа Сікорського відновили єпископат УАПЦ, на законних підставах. Однак, рятуючи свої життя, та готуючи майбутнє Церкви в нових умовах, єпископат і частина священиків змушені були рятуватися від комуністів у США, Канаді, Австралії та Європі. Там Українська Церква продовжувала діяти до самого повернення на Батьківщину кінця 80-хх, початку 90-х років XX cт.

14. Після проголошення незалежності України, з діаспори повернулося духовенство Української Церкви, а Церква носила історичну назву УАПЦ. Паралельно з цим, в середовищі РПЦ в Україні («Українському Екзархаті») назрівали проукраїнські настрої. Вихід низки єпископів і священиків з РПЦ та їх об’єднання в одну Церкву відбулося в червні 1992 року. Об’єднання Церква отримала назву Українська Православна Церква Київського Патріархату.

15. Юридичний конфуз – коли церква, яка прямо підпорядковується Московському Патріарху, сьогодні носить назву «Українська Православна Церква». Звичайно, це не так. У дійсності, Українська Православна Церква – це Київський Патріархат, а те, що називає себе УПЦ – є парафіями РПЦ в Україні. Це свідомий обман.

Сучасне керівництво УПЦ, як і завжди, дивиться на Москву
Сучасне керівництво УПЦ, як і завжди, дивиться на Москву

Відродження Української Церви та намагання отримати канонічну незалежність є великим лихом для Москви, а тому вони роблять все можливе в політичному плані, щоб обезцінити значення та роль українського духовенства та вірних, кількість яких чисельно переважає не тільки саму РПЦ, але разом взяті кілька древніх Патріархатів.

16. Особливо ускладнилися стосунки між МП і КП після початку війни Росії проти України. Ієрархи УПЦ МП прямо виступають на боці окупанта. У відповідь на це багато парафій і священиків вирішують покинути Московський Патріархат на користь Київського. У свою чергу, РПЦ (УПЦ МП) у своїх повідомленнях для ЗМІ та до міжнародних і правозахисних організацій такий перехід майже завжди переставляють силовим захопленням та агресією з боку націоналістів.


Не допускаймо зневаги християнських символів! 


Сьогодні Київський Патріархат, очолюваний Святійшим Філаретом, Патріархом Київським і всієї Руси-України, послідовно стоїть на захисті інтересів віруючих українців, допомагаючи своїм братам і сестрам у Криму, Донбасі та чисельних країнах діаспори. Переважна більшість служителів Української православної церкви Московського патріархату працюють на спецструктури Росії і активно ведуть антиукраїнську пропаганду.

За кількістю людей, які вважають себе її вірними, Київський Патріархат – найбільша Церква України. За кількістю храмів і зареєстрованих парафій – лідером поки ще є Московський Патріархат. Зумовлено це передовсім багаторічним сприянням промосковської влади в Україні, яка не лише передавала існуючі культові споруди московському патріархату, але й будувала та фінансувала їх. І це в той час, коли Українській Церкві в цьому питанні систематично чинилися всілякі перепони.