21.09.2019 Свято-Введенський Православний храм ПЦУ с.Мшана

21 вересня, у день Різдва Пресвятої Богородиці, нашу парафію- 1.09.2019 парафію відвідає гість – митрофорний протоієрей Євген Заплетнюк, кандидат богословських наук, місіонер, автор численних просвітницьких статей а також книги «500 сучасних порад від консервативного священика». Після святкової Літургії у парафіяльному класі відбудеться презентація книги автора, а також бесіда на тему «ПОМИЛКИ У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ». відвідає гість – митрофорний протоієрей Євген Заплетнюк, кандидат богословських наук, місіонер, автор численних просвітницьких статей а також книги «500 сучасних порад від консервативного священика».Після святкової Літургії у парафіяльному класі відбудеться презентація книги автора, а також бесіда на тему «ПОМИЛКИ У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ».


Сьогодні хочу привітати всіх нас з Різдвом Пресвятої Богородиці. Сьогодні це свято
не тільки для всієї Церкви, а й для всіх нас особисто, бо саме сьогодні починається
наше спасіння. Святі отці часто нагадують, що якби потрібно б було Господу
померти хоча б за одного з нас, Він би це зробив, не зважаючи на те, що сьогодні на
планеті близько 7 млрд. чоловік. Адже Господь любить нас так, що спасає кожного
персонально.

,В Старому Заповіті люди спасалися приналежністю до єврейського народу (хоча це
їм насправді не допомогло). В час Нового Заповіту спасає свою душу лише людина,
яка належить до Церкви. Тому сьогодні я хотів би нагадати просту істину: про
потребу духовного життя.
Однак ми повинні розуміти різницю між двома поняттями: що таке духовне життя
та що таке моральність. Що таке моральність? Моральність- це категорія етики, яка
визначає поведінку, з уваги на інших людей. Тобто етика мене вчить, як я маю жити
, робити, зважаючи на оточуючих. Інколи саме те, що ми не одні, що нас бачать
інші, що нас можуть покарати, стримує нас від вчинення гріха. Духовність- це наша
поведінка, наше життя, вчинки, які ми робимо, зважаючи на те, що біля нас є Бог.
Якщо кажемо, що ми «високоморальні», то це означає нашу хорошу поведінку, яку
ми чинимо, беручи до уваги людей, які нас оточують. А якщо ми говоримо про
«високодуховність», то ми повинні розуміти наше життя, яке проживаємо,
зважаючи на те, що поруч Господь, а не лише люди. Які ми , коли на нас ніхто не
дивиться? Чи чинимо ми так само свої діяння, коли ми не самі? Зазвичай люди
носять маски й видають себе за інших, стають такими, якими не є і ніколи не будуть
в житті.
Зараз ідеальним середовищем, в якому можна побудувати ідеальний образ , є
соцмережі. Там досить часто люди гіпертрофують події свого життя, лицемірять та
показують те, чого насправді немає. Коли дівчина виставляє у фб фото з величезним
букетом квітів та підписує, що це мало не щоденний подарунок її чоловіка, це ,
насправді, свідчить про те, що такий букет-надзвичайна рідкість у її житті й тому
вона прагне цим поділитися: ось, мовляв, дивіться: я не така, як усі! Ваші чоловіки
таке вам не дарують, на відміну від мого, а тому я особлива. Заздріть мені)
Так, сьогодні є багато людей, які заздрять іншим. І ця заздрість проявляється через
ненависть.
От ненавидить мій сусід, наприклад, Порошенка, мовляв, той має заводи, а я не
маю чим за газ заплатити. А хто ж тобі, дорогенький, не дозволяв у свій час
побудувати ці заводи? Думаючи так, ми таким чином свої особисті життєві
проблеми списуємо на інших людей.

Ми , насамперед, повинні пам’ятати, що Бог присутній завжди, Він всюди є і все
наповнює. Та в першу чергу, Він присутній в храмах під час Таїнств. Це догмати
православної віри. Однак, знаходячись поза межами церкви, ми не можемо вести
себе так, наче Бога немає поблизу нас, забуваючи про поняття гріха, прощення, суду
Божого…Бо на Страшному суді Господь нам покаже картини життя і де ми
грішили…
Ось, наприклад, нещодавно в Тернополі зловили декількох дівчат, які неодноразово
крали парфуми в магазинах .Вони забули про те, що в кожному магазині зараз
стоять камери спостереження, які цілодобово записують усе, що відбувається там.
По записах цих дівчат і знайшли. А згодом ці підлітки судилися з сайтами , які
опублікували це відео, бо це позор на усе життя. І ці дівчата казали, що , якби вони
знали, що там камери, вони б себе вели по-іншому. А ми повинні пам’ятати, що Бог
з нами постійно, і коли ти хочеш себе вести по-іншому, одразу потрібно згадати, що
Господь наш хоче, щоб ти був порядною людиною, витримував спокуси і залишався
на світлій стороні, там де добро та Божа благодать. А коли в нас немає бажання
ставати кращими, то гріш ціна нам як християнам.
А що нас робить справжніми християнами? Часто ми думаємо, що це лише те, що
ми приходимо до церкви. Дійсно, відвідування храму-необхідна частина духовного
життя. Ми інколи чуємо : «Я помолюся вдома. Бог в мене в душі». Але де ж
візьметься в тебе той Бог, якщо ти в неділю робиш хатні справи, вариш борщ ,
підспівуєш «Караоке на майдані» і лінуєшся піти до церкви?
У багатьох вдома є картина , на якій зображено Ісуса Христа, який стукає в двері.
Це символічний образ , який намальовано на основі цитати книги « Об’явлення»
Іоанна Богослова. Він каже : « Ось я стою біля дверей серця твого і стукаю .Хто
почує і відкриє мені, до того увійду і з тим вечеряти буду.» От і для нас важливо те,
щоб ми запросили Христа до свого серця і з ним «повечеряли». А «вечеря»- це свята
Євхаристія. Святі отці розповідають про цю картину ще дві страшніші річі :
-перша, коли Ісус стукає в двері, він нібито не може сам зайти, бо там
немає…дверної ручки. Насправді Ісус може прийти до кожного з нас, але він хоче,
щоб людина зробила крок йому на зустріч, запросила Христа у своє серце;
-друга: деякі святі отці стверджують, що кімната, зображена на картині- це пекло-
територія в нашому серці, яка без Бога.
Ми не можемо бути трохи праведним або трохи грішним.(Так само к не можна бути
трохи вагітним ) Ми інколи буваємо так званими «святковими християнами»: нам
нібито Бог не заважає, зайвий раз ми не примушуємо ходити себе до церкви.
В мене є знайома, які найголовнішим моментом Великоднього служіння вважає
посвячення ковбаси, паски, яєць. Вона спить до другої години, далі-її тато привіз до
церкви, а в четвертій вона вже знову повернулася додому і знову лягла спати. А

вранці встає і -ніби ж вона була в церкві, все посвятила… Християнин? Звісно,
християнин, бо ж була в церкві. Але нам для того , щоб бути християнином, не
достатньо лишень бути в церкві-бо тоді це лишень моральність. Нам потрібно
усвідомлювати біль, який завдають нам наші гріхи. І щоб боліло, приміром так, як
зуб болить. А коли зуб болить, людина навіть вночі шукає лікаря. І справжній
християнин повинен жити з огляду на те, що його гріхи болять. Бо гріх-це
добровільна наша хвороба, рана, яку ми самі собі наносимо. А якщо твої гріхи тебе
не мучать, не болять, то це означає, що ти-духовно сліпий і не можеш розрізняти
добро і зло, правду неправду, честь і безчестя.
Інколи в місті я зустрічаю таких стареньких жіночок, які збирають по вулицях якесь
сміття, ящики-носять все це на собі, як черепаха і захламлюють цим сміттям свій
дім. Там нічого цінного немає, однак такі бабусі цей непотріб вважають чимось
важливим. Так і ми часто свої гріхи, пристрасті і пороки вважаємо чимось цінним, і
позбутися їх не хочемо або не можемо( наприклад паління, алкоголізм, обжерство).
Саме ці гріхи не є особистими гріхами тієї чи іншої людини, а є гріхом у стосунках з
Богом. Святий Василь Великий у своїй проповіді про шкідливість алкоголю, казав,
що є 10 грон п’янства і людина, яка втрачає свій здоровий глузд, мало чим
відрізняється від тварини. Православна церква не вірить в теорію еволюції ( коли з
мавпи стала людина), ми віримо в теорію інволюції ( була людина, а стала знову
мавпою, коли стала грішити)
Мені здається, що хороша риса християнина-це коли у людини «болять» її гріхи..
От, наприклад, чи помічали ви, як часто миють руки ті, хто навчався в медичних
університетах? Навіть, якщо нічого не роблять певний час. Їм реально не
комфортно, коли у них брудні руки. І ми, як християни, також повинні бути в
певному сенсі «духовним медикам» своєї душі і розуміти, що не потрібно носити в
душі тягар гріха, потрібно йти до сповіді і більше не грішити. Не буває «ієрархії»
гріха: смертні- не смертні. Ми повинні розуміти, що для того , щоб отруїтися не
потрібно з’їсти відро отрути-достатньо й чайної ложечки…
Бог через Святе Письмо каже : «Сопротивляйся злу і чини добро» .Тому , якщо ми
нічого поганого не робимо- це лише перша частинка «заповіді». А потрібно ще й
робити добрі справи. Бо на Страшному суді ми всі будемо відповідати за наші
вчинки. І лише ті гріхи, в яким ми каємося, Господь нам пробачить.
Інколи ми порівнюємо себе з іншими людьми і вважаємо, що не такі й вже ми
погані.. Є значно гірші.. Насправді наша основна проблема-те, що ми порівнюємо
себе не з кращими, а з гіршими людьми. В Біблії написано, що Христос навіть
травинки не міг зламати, він робив добро для людей і навіть помер замість людини.
Щоб ми з вами жили вічно, потрібно щоб за нас помер праведник. Саме тому дуже
важливо, щоб за людину молилися. А для цього молитві потрібно навчити сьогодні
своїх дітей, навчити їх ходити до церкви, дати їм смак церковного життя (деревце
потрібно гнути, поки воно молодесеньке)

Є гарне прислів’я : «Якщо ти не хочеш сьогодні говорити з дитиною про Бога, то
прийде час, коли ти говоритимеш з Богом про свою дитину». Тобто проситимеш
Господа взяти твою дитину під його опіку. Церква вважає, що в 7 років дитина вже
доросла для того, щоб брати певну відповідальність за свої гріхи, ходити до сповіді,
до причастя, розрізняти добро від зла.. А ми часто шкодуємо своїх дітей, вважаємо,
що вони замалі для того ,щоб відстояти на церковній службі, втомилися в школі…
Але не потрібно в цьому сенсі шкодувати, бо прийде час такі батьки прийдуть і
скажуть :
-Отче, мій син наркоман\алкоголік\тощо. Ми погано його виховали
-А скільки років вашому сину?
-28.
-О, так ви запізнилися на 28 рок, а точніше на 27 років і 12 місяців.
За статистикою, найбільша кількість злочинів в Україні відбувалася на території
Донецької, Луганської областей, Донбасу…За тією ж статистикою за минулий рік в
Україні було зроблено 46 тисяч абортів, тільки уявіть собі цю кількість вбитих
ненароджених діток! А потім ми кажемо : «Чому відбувається війна? Ми ж
миролюбна нація! А яка ми миролюбна нація, коли ми вбиваємо ще в утробі!»
І ми повинні розуміти, що усі твої вчинки мають наслідки. Це так званий «закон
бумерангу»: що людина посіє, то вона і пожне. Пам’ятаєте історію, коли до одного
старця прийшов чоловік і каже :
-Отче, ти казав , що в нас діє «закон бумерангу». Що кожне зло, яке робить
людина, обов’язково повертається до неї. От я зробив зло, а мені те зло так і не
повернулося. Так значить твій «закон бумерангу» не діє?
-Діє, відповів старець. –Лишень твій бумеранг ще летить.
Тому своїх дітей ми повинні вчити, що всі вчинки мають наслідки. І якщо сьогодні,
приміром, ти не поступаєшся старшим людям місцем в автобусі, то через деякий
час, коли ти постарієш або станеш хворим, не очікуй добра від інших
Любов-це закон Божий. А Бог присутній всюди, Він чекає нагоди нагородити нас за
добрі справи, а ми не даємо йому можливості це зробити. Чому нам не болять наші
гріхи? Бо ми не пропускаємо їх через своє серце. А якщо людина сама не усвідомить
своєї грішності, нічиї слова не зможуть доторкнутися її серця.
Бог створив світ і дав нам «інструкцію» щодо користування цим світом. І якщо ми
не живемо за цією інструкцією, ми не можемо жити щасливо. Тому я сподіваюся,
що люди, які ходять до Храму Божого, все ж таки значно кращі, ніж ті, хто уникає
Церкви. Ми повинні бути «світлом для світу і сіллю для землі» .Це означає, що ми
повинні бути кращими людьми, однак, водночас, не породжувати в собі гординю.

Святі отці казали дивну фразу про те, що Господь нагороджує людину не за те
добро, що вона робить, а за то смирення, яке народжується в житті людини, коли
вона щось зробила прекрасне . Тому подумаймо, скільки в нас є того смирення-
скромності, розуміння того, що без Божої допомоги, ти б нічого не зробив. Часто
люди осуджують один одного і приходять з тим злом до церкви. І ніби він стоїть і
молиться, але його серце, і душа в зовсім іншому місці. Бо не можна бути трохи
грішником, а трохи праведником. Ти або грішник, або праведник.
До речі, про злих сусідів цікаво каже один святий: «Якщо ти хочеш знати, що ти
почуєш на свою адресу в час Страшного Суду, тобі не потрібно чекати на цей час.
Ти рознервуй сусідку і вона розкаже тобі про усі твої гріхи) ( це, звичайно, не
пряма вказівка) Ми, навпаки повинні любити своїх сусідів, допомагати їм.
Інколи ми звинувачуємо інших у якихось гріхах, не зауважуючи гріховні дії , які
чинимо самі
-О, пам’ятаєте, Порошенко обіцяв завершити війну за 2 тижні! І що?
-А ви знаєте ,що лишень з однієї Тернопільської області в армії налічується 10 тис.
дезертирів?? Людей, які повинні захищати свої сім’ї, свою землю, а вони ховаються
по хатах…
В мене є знайомий, який, знаючи, що йому принесуть повістку, живе на роботі. Він
там спить, до дому не ходить.. Інші знайомі, які були найбільш політично активні,
(поки їх не торкнулася можливість воювати!) виїхали за кордон. І там вони так
люблять Україну!!
Тому наше завдання розуміти, що таке духовність і моральність. Люди інколи не
знають, що в тебе в душі робиться, а Бог знає. І все бачить! Тому потрібно пам’ятати
про бумеранг, і про те, що для того, щоб вбити, не потрібно поцілити в серце або
взяти ножа. За роки свого життя ми так вдосконалюємося в злі, що навіть словом
можемо вбити.
В кожному товаристві, напевно, є така дівчина, яка довго не може вийти заміж. І от
куди б вона не прийшла, її одразу запитують : «Коли вийдеш заміж? Коли вийдеш
заміж?» І от що вона має сказати? «Не беруть мене»?? Або ,наприклад, сім’я, яка
одружилася, але немає дітей. І на кожних гостях їх запитують, мовляв, коли вже ті
діти у вас з’являться… І от кожним таким словом ми завдаємо болючі рани..
От сьогодні ми святкуємо свято, яке проголошує смирення. Коли старенький Іоаким,
який не мав довгий час дітей, приніс жертву до жертовника, йому сказав один єврей:
«Зачекай, спочатку я принесу жертву, а вже потім ти. Бо мене Бог більше любить».
А насправді Бог любить всіх. І якщо ти зараз не маєш того, чого тобі найбільше
хочеться, то це не означає, що Бог відвернувся від тебе. Тому ми повинні
слідкувати, щоб своїм словом не нанести іншій людині рану. Інколи фізична рана
загоюється набагато швидше, ніж та, яку ми завдаємо словом. Особливо рани, які ми

наносимо своїм дітям. Це на все життя. Ми повинні пам’ятати, що навіть коли весь
світ відвернеться від дитини, батьки повинні стати горою на її захист!
Ми мусимо розуміти, що кожен свій вчинок ми складаємо в т.зв. «небесний банк», а
відплати за ці вчинки не потрібно чекати після смерті. Зазвичай, ще за життя ми
несемо відповідальність на наші діяння. Тому Бог завжди на стороні слабких,
немічних, тих, хто не може за себе постояти. Недарма в Біблії написано : «Бійтеся
образити сироту й вдову»(в ті часи це були найменш захищені верстви населення)…
Колись, якщо жінка не мала чоловіка, вона могла вмерти з голоду. Вона мусила
позичати необхідне в багатіїв , а віддавати, звісно, приходилося значно більше, ніж
брала…А Господь завжди через пророків своїх нагадував, що завжди буде на
стороні бідних та скривджених. Ми віримо, що Бог нас помилує, але все ж таки
надміру не повинні на це сподіватися, бо попадемо в пекло за цю надію . Господь,
начебто, і хоче нас спасти , але ми не можемо простягнути йому найдрібнішої
соломинки, за яку нас можна було б витягнути з гріха. Ми не постимо, не
сповідаємося…А часто наші фізичні хвороби є наслідком нашого духовного стану. І
щоб спочатку вилікувати своє тіло, нам потрібно зцілити душу. Господь нас кличе
завжди : через земні обставини, через хвороби, через Святе Письмо..
…Є чудова секта) «Свідки Ієгови», вони не захотіли, що б було пекло і сказали :
«Все , пекла нема» І всі пішли до них, бо ж пекла нема!! ( Як казала моя мама:
диявол-є, а пекла нема)..
Ми знаємо, як часто в своєму житті людина страждає та як їй допомагає її ангел-
охоронець та Господь. Невіруючі кажуть: «Це співпадіння, фортуна посміхнулася».
А хто така «Фортуна»? Це язичницька богиня везіння та удачі. А нам потрібно ,
щоб якась там богиня посміхалася? Коли сам Бог прийшов, щоб спасти нас від гріха
і смерті.
Коли ми бажаємо комусь щастя й здоров’я, то насправді ми бажаємо двічі здоров’я,
бо наше щастя не можливе без цього. Ми повинні розуміти, що наше здоров’я-це
наслідок нашого правильного чи не правильного духовного життя. Якщо ти не
змінюєш причину, то і наслідки не змінюються.

-Отче , що ви думаєте про двовір’я: коли люди, з одного боку, вірять в Бога,
ходять до церкви, а з іншого боку-носять червону нитку на руці, вірять в
забобони? Як себе поводити мирянам, які розуміють хибність двовір’я?
-Якщо людина вважає себе мірилом істинності та праведності, то, звичайно, таку
людину ти нічого не навчиш та ніколи ні в чому не переконаєш. Тому раджу
навертати її на істинний шлях , застосовуючи правильні книги. Як, от, наприклад,
чудову книжку «500 порад консервативного священика», яку написав я)

Тут ви знайдете відповіді на запитання, навіть, якщо не читали богословських
книжок. Адже кожен християнин повинен бути таким собі «маленьким апостолом» :
сам ходити до церкви та інших приводити туди. Бо мало просто похрестити дитину
в храмі, потрібно , щоб ця дитина виросла й її віра мала добрі плоди. Спасти свою
душу, не маючи знань, неможливо. Святкові та недільні дні повинні бути присвячені
Богу, це означає, що ми маємо сходити на службу Божу, щось почитати і навчити
молитися своїх дітей. І ми, поки маємо можливість, повинні духовно розвиватися,
рости духовно. Звертатися до священика, бо він не лише та людина, яка посвятить
вам ковбасу на Великдень, а той душпастир, який допомагає вам пройти земний
шлях від нашої квартири до небесної оселі.
Я часто служив в церквах, де приходило 2-3 людей. Мені було шкода, що я
розповідаю, а ніхто мене не слухає. І згодом я став свої слова записувати,
публікувати на сайтах, в інтернеті…Тому я заохочую придбати цю книжку, адже
там ви знайдете для себе багато повчального та цікавого матеріалу.

-Отче, коли працюєш у колективі, де більша частина не є людьми, які живуть
церковним життям, чи потрібно їх наставляти на шлях істинний?
-Пам’ятаємо, що можна проповідувати не словами, а вчинками. Наприклад, всі
виходять «на перекур». А ти можеш сказати: «Ні, я палити разом з вами не буду. Ми
будемо лише спілкуватися». Або в піст, наприклад, обмежити себе в їжі, однак не
нав’язуючи це іншим: взяти собі гречку або капусту й їсти, не зачіпаючи нікого.
Святі отці кажуть: «Якщо тебе не питають, то сиди і мовчи».

-Отче, підкажіть, як би ви вчинили у такій ситуації. Дивіться, на недільній
Літургії в нашому храмі завжди багато людей, а під час Вечірньої служби чи
коли Акафіст читають лишень 7-8 людей. Які б методи ви пропонували для
того, щоб залучити до церкви більше людей?
-Я б порадив би організувати спільні служіння. Наприклад, цьогоріч у нашому
Соборі, коли інші відкривали шампанське, ми починали служити Літургію і люди
зустрічали Новий рік не за столом, а в церкві.
В селах трошки інша специфіка: тут знають один одного. І для того, щоб зацікавити
прихожан, потрібно, що священик собою щось уявляв.
Колись була така історія: священомученик Іоан Іллічьов ( єдиний служитель, який
був канонізований лише за те, що він був священиком) служив на невеличкій
парафії. І коли в нього померла дружина, він не став монахом (у нього був син), а
дав обітницю кожного дня служити Всенічну і люди знали, що, коли б вони не
прийшли в церкву, там завжди служиться. І так він 8 років служив день в день:

Літургію і Всенічне бдіння. І поступово збільшувалася кількість людей, які
приходили на службу. І під кінець цього подвигу в церкві було стільки людей, що
один священик, який хотів подивитися на службу, не міг зайти у вівтар.
Мені здається, що потрібно продовжувати служби, які проходять у вашому храмі,
здружувати людей (без «веселих канікул з Богом) Бо наш Бог не може бути
веселим, бо на хресті за нас вмирав. Танцювати дитину можуть навчити будь-де, але
молитися, постити, ставати на коліна-лише в церкві .
Дитину не можна навчити словами, дитину потрібно вчити лише власним
прикладом, тому потрібно брати дитину до церкви і молитися разом з нею.

-Отче Євгене, чи кожна людина повинна мати духівника?
-Кожна людина повинна відвідувати церкву і мати там священика, до якого б вона
ходила сповідатися Цей священик і є в тій чи іншій мірі нашим духівником. Головне
не шукати того, хто буде лестити тобі слух. Священиками стають не тому, що так
хоче та чи інша людина, а тому, що саме цього чоловіка обирає Господь.

-Чи варто робити «як усі» сім’ям, які не живуть духовним життям :хрестити
дітей, водити їх до причастя тощо ? Чи краще зачекати, коли дитина виросте і
дати їй право вибору?
-Це на зразок того : дитина маленька захворіла і у вас постає вибір : чи дати їй ліки
зараз, чи почекати, поки вона стане дорослою і сама обере собі лікувальний засіб.
Слід пам’ятати: Святі Таїнства-це перше, що необхідно дитині

-Чи можна користуватися біометричними документами?
-Звичайно, що так. Колись була Грецька Церква, Елладська Церква, і вони казали,
що там у штрих-коді є «число звіра», про яке пише «Апокаліпсис». А насправді віра
в Бога та служіння Богові полягає в тому, що ми свідомо приймаємо. А коли ми не
свідомо приймаємо, то це не може бути гріхом В тебе нема номеру телефону? Там
теж може бут три 6. А в автобусному квиточку?. Всю цю історію колись придумали
олігархи, які не хотіли, щоб з’явилася можливість відстежувати надходження та
витрати їхніх доходів…

-В молитві «Отче наш» ми кажемо : «Нехай святиться ім’я твоє», в Літургії :
«Нехай буде благословенне ім’я твоє від нині і до віку». Тобто ми говоримо про
ім’я, але не називаємо його. А потім «Свідки Ієгови» кажуть: «А ми шануємо те

ім’я, про яке каже Святе Письмо, а ви-ні, бо не називаєте його». Що означають
слова «Нехай святиться ім’я твоє» ? Про що йде мова?
-Знаємо ще з історії древніх язичницьких вірувань,що древня людина
реалізовувалася через своє ім’я. Знати ім’я-означало знати, хто ця людина, який у
неї характер…Пригадуєте, в «Книзі буття» Адам надавав імена всім тваринам. Це
означало, що він мав владу від Бога керувати цими тваринами. Хто знає ім’я-той
знає особистість.
Свідки Ієгови відійшли від вчення Церкви і заперечують божественність Трійці.
Для них є лише один Бог-Бог-отець. Ми знаємо ім’я нашого Господа і щоразу
кажемо : «Слава Ісусу Христу». Ми прославляємо його , а не ховаємося від нього.

-Отче, якщо людина хоче жити з Богом, з чого вона повинна почати?
-Потрібно ходити до Церкви, читати Святе Письмо (або мою книжку).
І молитися щодня, дякуючи Йому за все. Наприклад, за їжу. Дякувати перед
споживання. Це особливо важливо, коли сім’я збирається разом : вони спілкуються,
цікавляться, як пройшов їх день, що нового трапилося… Слід пам’ятати, що
Господу потрібно дякувати в дрібницях

-Отче, як ви ставитеся до снів?
-Сон –це продукт фізіологічної роботи нашого мозку. Під час сну мозок
опрацьовує наші враження за день, витягає їх з «шухлядок» ,підсвідомості. Людська
пам’ять вміщує надзвичайно багато інформації, а опрацьовує її мозок саме під час
сну. Тому вірити у сни –не варто. Для того, щоб ми стали знаряддям в руках Божих
,нам потрібно працювати над собою. А ще-частіше причащатися та сповідатися.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.