“Боже, будь милостивий до мене, грішного…”

Це – молитва збирача податків, який покаявся у своїх гріхах і отримав прощення Коли саме її моляться? Чи обов”язково бити себе у груди під час цієї молитви? І коли саме ця молитва була доповнена? Який її сучасний вигляд? Як правильно її розуміти?

Вводячи вірних у таємницю Великого посту, свята Церква встановила особливий підготовчий цикл із чотирьох неділь. Їхня основна мета – згладити різкий контраст між нашим нестримним, часто розгнузданим світським життям та тихим часом Святої Чотиридесятниці. Кожна з цих неділь має свою особливу тему та звертає увагу людей на якийсь один особливий духовний аспект, конче необхідний для правильного постування. Так перша з цих неділь – неділя про Закхея. Вона вчить потребі категоричної зміни людьми грішного способу життя на праведне. Друга неділя – про Митаря та Фарисея. Вона розкриває нам ідеал правильної молитви та правильного, себто, праведного християнського мислення. Відтак, наша розмова нині буде про Митаря з притчі Христової та про його милитву.

Цю притчу Спасителя описує євангелист Лука в 89 зачалі ( Лк.18:9-14). Двоє чоловіків прийшло до храму помолитися. Христос не називає їхніх імен, лише окреслює їхній спосіб життя. Один був митарем, а інший – фарисєм. Фарисей – це ревний виконувач заповідей Мойсеєвих, нашою мовою священик або чернець. Увійшовши до храму від одразу почав молитися, себто розмовляти з Богом, перераховуючи свої чесноти кажучи так: “Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю” (18:11-12).

Інший був митарем – представником найбільш ганебної серед ізраїльского народу професії. Він був зрадником свого роду, бо служив рмським окупантам. Він багатів за рахунок того, що грабував бідних та знедолених, часто вимагаючи від них багато більше грошей, ніж це було потрібно згідно закону імператора. Саме тому, “митар” стало загальною назвою, синонімо грішної, несправедливої, егоїстичної та користливої людини. Саме це пояснює, чому молячись фарисей засудив у своєму серці митаря, якого, швидше за все взагалі бачив перший раз. А що ж Митар на це? Не наважуючись підійти до святилища “стоячи віддалік” (13 ст.) - “не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!”. Ця причта закінчується висновком Спасителя, що Митар “пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться” (14 ст.).

TELONIS

Знання цієї притчі та правильне тлумачення її змісту – ключова підстава розуміння й сенсу “митаревої молитви”. Насправді, для всякого християнина важливо не лише знати історії появи цього короткого тексту, але й чітке усвідомлення її правильного, православного духу. Чимало людей невірно розуміють цю притчу, і як наслідок – молитву, оскільки невірно розуміють висновок Спасителя по її закінченні. Справа у тому, що в перекладі з оригінального тексту в нашому, українському, та й узагалі – більшості словянських перекладів,  трохи змістилися акценти, які й дали підстави для невірних висновків.

Вислів “виправданий більше ніж той” у висновку притчі дає підстави деяким людям говорити, що Фарисей вийшов все-таки виправданий, але “менше ніж Митар”. У дійсності, робити такі висновки немає жодних богословських підстав. Святі Отці неодноразово повторюють, що якби різниця в поведінці згаданих осіб була не настільки прициповою (праведні обидва, тільки один більше, а інший – менше), то потреби в проголошенні такої притчі взагалі не було б. Натомість, перед нами два принципово різні духовні світи.

Перший світ – світ Фарисея – суто зовнішній, формальний. Він хоча й дійсно може похвалитися виконанням усіх вказівок Мойсеєвого закону, свою праведність обмежує лише цілком зовснішніми речами. Фарисей виконує все те, що потрібно робити зразковому віруючому: Він очищує свій одяг та речі, щоб ті не виявилися нечистими, в той час, залишаючи брудним власне серце. Він взяв на себе роль судді та засудив іншу людину.

Світ Митаря – цілком інший. Він справжній, не видуманий. Митар точно знає, що багато провинився перед Богом і людьми, а тому, не знаходить для себе ні слів виправдань, ні сили подивитися угору, в очі Господу. Він являє зразок для наслідування кожному грішнику. Не відчай, не байдужість, а живе каяття.

Ось, як пише про це Авва Дорофей : “Фарисей не був засуджений за те, що дякував Богові, обчислюючи свої чесноти, і не за те він був засуджений, що сказав: “я не такий, як інші люди”, але коли він звертаючи погляд до митаря сказав: “або як цей митар”! Ось, коли він піддався осуду [Божому]! Тоді він засудив саме особу людини, сам стан її душі, коротше кажучи – все її життя”. (Із повчання 6-го. “Про те, щоб не осуджувати ближніх”).

Святий Аммонас (бл.300), єпископ міста Оксиринкса (Єгипет, поруч із Каїром), , наступник Антонія Великого, у одному зі своїх творів, які дійшли до нашого часу теж згадує про цю притчу Христову. Даючи пораду одному ченцю, який звернувся до нього за настановою в духовному житті, радить йому мати такі ж самі думки, які має злочинець пеоред судом. Думай, пише він, як постанеш перед Суддею та чим будеш виправдовувати себе. А далі Аммонас йому говорить, що потрібно тримати в серці слова євангельського митаря: “Боже, будь милостивий до мене, грішника”. Саме у здобутті смиреномудрості і полягає в першу чергу сенс духовного вдосконалення, яке увінчується “ісихією” – внутрішнім безмолством та правдивим Богобаченням “гносісом”.

telonisfarisaios4Преподобний Андрій Критський у своєму “Великому каноні” навчаючи нас правдивому покаянню, неодноразово приводить у приклад Митаря та Фарисея з притчі, наголошуючи на їхній принципову протилежності. Святий Андрій переконаний:  Митар спасається, а Фарисей – гине:

“Велемовний нині я і черствий серцем без причини й даремно; не осуди мене з фарисеєм, але подай мені смирення митареве і до нього мене причисли, єдиний Милосердний і Правосудний” (Пісня 4, вірш 24).
“Христос став людиною, закликавши до каяття розбійників і блудниць; покайся, душе: вже відчинено двері Царства і поперед тебе його досягають фарисеї, митарі та перелюбники, що каються” (Пісня 5, вірш 9).
“Митар спасся і блудниця очистилась, а фарисей, нахваляючись, був осуджений; перший бо — «будь милостивим до мене», друга — «помилуй мене», а цей, вихваляючи себе, виголошував: «Боже, дякую Тобі» та інші слова нерозумні” (Пісня 9, вірш 16).

Церковно-слов’янський переклад Євангелія Кирила та Мефодія передає рідкісне грецьке дієслово “очищувати” сполученням “будь милостивий”, за зразком латинського перекладу “Вульгати”. Святитель Ігнатій (Брянчанинов) пояснює, що фраза “будь милостивий” означає “усвідомлення людиною своєї смертності, гріховності. Того жалю до себе, яке заповідав нам відчувати стосовно себе Господь, і яке відчувається дуже небагатьма. Це- відкидання власної гордині, це прохання милості Божої, без якої немає надії на спасіння загиблому”. (Повчання 2-ге на Неділю митаря і фарисея. Про молитву та покаяння)

Ще з апостольських часів, слова невідомого збирача податей з притчі Христової стали зразком правильної, спасаючою молитви. Цекрва знає, що кожен, хто молиться таким чином і з таким душевним настроєм, є вгодним Богу. Не дивно, що молитва митаря стала зразком покаянної молитви, і впевнено живе в церковному благочесті вже більше двох тисяч років.

Ця коротка молитва – розпочинає та супроводжує весь день благочестивого православного християнина. Ще з самого ранку, вставши від сну, перш будь-якого діла, належить смиренно стати перед святою іконою й, уявляючи себе перед Всевишнім Богом, покласти на себе тричі знак хреста, промовляючи: В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. А далі, спинившись, заспокоївши свої почуття, щоб думки лишили все земне, звершити три поклони, промовляючи: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”, а після чого продовжуючи читати наступні молитви без поспіху і з увагою. : Боже, прости мені всі провини мої перед Тобою. Без числа згрішив я, Господи, прости мені! Ці молитви та короткі молитовні зітхання можна повторювати впродовж усього дня, відчуваючи потребу в покаянні та спілкуванні з Богом. За існуючою традицією, священик молится такою молитвою під час Божественної літургії кілька разів поспіль. Зокрема, розпочинаючи звершення Проскомідії, перед Херувимською піснею, перед читанням “Епіклези” – тропаря третього часу перед освяченням св.Дарів, перед Причастям, тощо.

Старець Антоній, ігумен Оптинський, коли його запитували про молитовне правило, то говорив, що багато їх було в нього, за все чернече життя залишилося лише одне – молитва митарева, себто смиренна молитва, принесена Богу від усвідомлення своїх немочей і гріховності.

Митарева молитва передає собою покаянний дух християнина, його щирий жаль за гріхи, бажання очиститися від них, примиритися з Богом і більше їх ніколи не повторювати. Існує думка, яку в одному зі своїх листів до мирян висловлював святий ігумен Нікон Воробйов: “Після пришестя Спасителя, Його страждань молитва митарева Святими Отцями була замінена на молитву Ісусову”. У них, дійсно, однаковий зміст, але в останній акцент робиться на зверненні не до Бога-Отця, а до Спасителя – Ісуса, який на Хресті здійснив таємницю нашого спасіння.

Західна традиція супроводжує триразове виконання цієї молитви триразовим символічним биттям себе в груди. Східна Церква такого звичаю не дотримується, засвоївши іншу практику – осінення себе хресним знаменням одночасно з читанням слів молитви. У світлі згаданого вище, така практика більш логічна, бо краще відповідає духу Нового Завіту – з того часу ми вже не раби, а діти Божі.

Ця коротка молитва має велику силу! Хоча вона розповідає про символічних персонажів, у реальному житті вона врятувала від загибелі та гріха не одну людину. Будемо молитися нею, щоб Господь бачучи наше щире смирення та покаяння і нас, разом із Митарем, оправдав і очистив своїми Любов’ю та Благодаттю.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!