Покаяння – життя з чистого листка

Слово після Літургії Ранішосвячених Дарів у середу 5-го тижня Великого посту – 25 березня 2015 року – виголошена в Свято-Воскресенському соборі м.Тернополя протоієреєм Євгеном Заплетнюком.

Покаяння – життя з чистого листка by Bogoslov.Org on Mixcloud

Найперше, щиро вітаю вас, дорогі браття та сестри, з величезним Таїнством Церкви, яке Господь дозволив вам щойно пережити – таїнством Покаяння. У своєму житті ми часто хочемо повернути певні моменти, особливо гріховні та злі, а маючи вибір, воліли б знову їх не повторювати. Людям, зазвичай, таке взагалі не є можливим. Але сьогодні Господь зробив для нас виняток і явив особливу свою милість щодо нас. Нині від дозволив якщо й не з початку почати наше життя, все ж, із певного періоду Він простив нам наші гріхи. Нині він дозволив нам ще особливим способом осмислити власне життя, подумати про те, що в ньому було доброго, а чого – злого. Те, що погане Він запропонував нам змінити та відкинути від себе подалі.

Таїнство Покаяння – не є автоматичним. Від того, що священик над нами помолиться, може змінитися небагато. Насправді, дієвість, користь цього Таїнства залежить від кількох чинників. Перш за все треба знати, що для того, щоб Господь простив нам наші гріхи потрібно виправитися: змінити все те, що можна змінити та виправити. Епітимія, яку нам встановив священик, – це теж добре, бо вона буде свідчити про те, що ви з усією серйозністю та максимальною увагою ставитеся до цього Таїнства. Але ви також повинні пам’ятати, що якщо залишаються люди, яких ми образили свідомо чи несвідомо, ми повинні їх перепросити. Якщо ми свідомо чи випадково взяли в когось щось – нам потрібно це повернути. Бо без цього Господь не прийме нашу сповідь. Він не діє таким чином, як ми часто про Нього думаємо: краще вкрасти, але потім піти до сповіді – так і будеш мати в себе вкрадену річ, і гріха позбудешся. Це стосується не тільки заповіді Божої, яка засуджує крадіжку. Цей самий принцип стосується будь-яких Заповідей, яких ми порушуємо. Зрештою ви пригадуєте, що найбільшими Заповідями є Заповіді про любов до Бога та ближнього. Якщо ми цього не виконуємо, то всі наші Таїнства та богослужіння, всі наші пости та молитви не мають нічого спільного зі справжнім духовним життям, не мають нічого спільного з Богом і не дають нам жодної користі. Для того, щоб благодать Божа подіяла на нас у повній мірі, ми повинні своїм життям – конкретними вчинками проявити своє покаяння та свою віру, чим розпочати своє життя з нової сторінки.

Колись була відомою історія про те, як батьком із сином розмовляли про провини та образи, батько вирішив надати сину один практичний урок. Він сказав сину, щоб той кожного разу, коли ображав інших людей вбивав у дерев’яні двері великий цвях. Але коли мирився з ними – то цей цвях щоб витягав звідтіля. Сталося так, що в якийсь момент уже зібралося на стіні чимало вбитих цвяхів. Він пішов до сповіді, попросив прощення в усіх тих людей, яких він образив. Після цього батько дозволив юнакові витягнути всі ті забиті цвяхи. А далі батько запитує: що ти тепер бачиш, на цих дверях? Син відповідає: Цвяхів більше немає, але на дверях залишилися сліди – дірки від них. От так само стається з нашою душею. Навіть коли Господь хоче нас простити та зцілити, від великої кількості гріхів, передусім смертних, залишаються язви, рани. Величина рани відповідає величині, звісно, доволі умовно, величині нашого поганого вчинку – гріха. Одна справа, якщо ми погано про когось подумали, але стримали себе, щоб нічого злого не втілити.

101885_or

Зовсім інша справа коли ми, не приведи Господи, зробити аборт. Цей гріх – не висповідний. Ми не можемо розповісти про нього священику і просто назавжди забути. Рана на душі після нього залишається назавжди, бо ми вчинили вбивство. Тому, поки людина живе, вона повинна згадувати про цей гріх та вимолювати його. Звичайно, на сповіді про нього не потрібно розповідати щоразу, достатньо першого разу. Але із іншого боку, не правильно та навіть шкідливо ділити гріхи на великі та малі. Деяких гріхів, навіть найменших, за багато років може назбиратися стільки, що подолати їх не вдасться до самої смерті. Про великі та малі гріхи можуть хіба говорити праведники. Нам із вами – великим грішникам – говорити, навіть думати про таке рано! Для того, щоб людина отруїлася, їй достатньо навіть чайної ложечки отрути – не обов’язково пити ціле відро. Так само буває й з гріхами. Для того, щоб загинути, занапастити свою душу людині в багатьох випадках не потрібно робити смертельних гріхів. Вона може постійно, щодня впродовж багатьох років робити щось зле. Наприклад, на всіх і все ображатися, бурчати, висловлювати своє незадоволення, багато говорити невчасно і не те, що потрібно, або мало слухати.

Щойно ми з вами молилися молитвою святого Єфрема Сиріна. Там є прохання Богу, щоб Він позбавив нас празднословия – пустомовства. Скільки разів ми говорили слова, які було не потрібно говорити! Не тільки коли ображали ними інших, але й просто коли говорили, коли нашої думки ніхто не потребував. Коли хочеш показати, що дуже мудрий та все на світі знаєш і розумієш. Коли хочеш показати, що інші – дурніші за тебе. Особливо, коли йде мова про стосунки батьків і дітей. Деякі люди маніакально хочуть вчити своїх дітей, навіть коли дітям вже по сорок років! Це надзвичайно шкідлива звичка – гординя, зарозумілість і шизофренія. Все це гріх, наслідок або причина гріха.

І ось тепер треба сказати, що ми, коли хочемо правильно постити, правильно слідкувати за своєю душею, то не випадково в головній молитві Великого посту – молитві святого Єфрема нічого не сказано про те, що можна їсти, а чого не можна. Там сказано про страшний гріх пустомовства. Якщо хочеш спасти свою душу – маєш менше говорити, а більше молитися. Закрити рот на замок до того часу, поки тебе не запитають, не попросять про це. Це надзвичайно цінний урок для людей нашого часу від святого Єфрема.

Надалі ви, і я разом із вами, намагаймося отриману в Таїнствах благодать Святого Духа зберігати в собі якомога на довший час. Я про це часто повторюю, але це не тому, що забуваю про те, що я говорив минулого разу. Справа в іншому. Ця річ настільки важлива, що саме вона визначає якість нашого теперішнього духовного життя та визначає наше майбутнє. Якщо ми не будемо про це думати, та вийшовши за поріг храму одразу забудемо про те, що милилися, сповідалися та причащатися, то гріш нам ціна, як християнам. Тільки час і гроші на дорогу до храму даремно витратили.

Отже, потрібно бути надзвичайно уважним плануючи, що ми будемо далі сьогодні робити впродовж дня. Чим будемо займатися, з ким зустрічатися, про що говорити, що будемо їсти, а що пити. Якщо прийшовши з храму, ти одразу увімкнув телевізор, і він буде працювати від раннього ранку до пізньої ночі, то звичайно, весь той бруд з екрану одразу осяде на нашій душі. Якщо ми хочемо бути добрими християнами, то повинні його вимкнути – він насправді нам непотрібний. Чимало людей виправдовуються, що, мовляв, їм потрібно дивитися телевізор тому, що їм потрібно знати новини та що робиться в Україні та світі. З одного боку це правда, в подіях все-таки варто орієнтуватися. Але з іншого боку, новини потрібно знати передовсім тим людям, які тим чи іншим способом можуть впливати чи брати в них участь. А коли від нас мало що залежить, і ми нічого не можемо – ні допомогти, ані завадити. Який сенс роки віддавати телеекрану, якщо замість цього, на «зекономлений» час, ми зможемо взяти в руки книжку: молитовник, Святе Писання, Катехизис, Псалтир, Акафістник?

Як тільки в нас з’являється вільний час, ми завжди можемо провести його з користю для душі та тіла. Ті розваги, які ми для себе обираємо – майже завжди шкідливі. В тому числі й телебачення. Ті новини, які нам показують – і це треба розуміти всім, хто цікавиться теленовинами – ми передивляємося вже «відфільтрованими». Вони містять лише десяту чи двадцяту частину правди та улюблені всіма чутки й нісенітниці. Всякі дурниці, які нам зовсім не потрібні бо відволікають від основного. Подивилися пів години, і цілий день ходимо, живемо цим замість того, щоб залишатися зібраними, цілісними та ціломудренними, ми розпорошуємося на телеканали. А далі – ми передаємо все що чули та бачили своїм друзям, знайомим і незнайомим. Це пустомовство, до якого ми привчені телебаченням і ЗМІ, перш за все – відволікає нас від Бога. І тому, якщо ти думаєш досягнути його через обмеження в раціоні, не перестаючи при цьому багато говорити, тоді піст проходить повз тебе і ніяким чином тебе не стосується. Для того, щоб стати святим однієї дієти замало.

Кожного разу ми повинні приходити до таїнств Сповіді та Причастя розуміючи, що можливо це буде останнє наше Таїнство. Нехай Бог відвертає від нас це, але забувати, не думати про це все одно не можна. Незалежно від того, коли ми в дійсності помремо – чи післязавтра чи через 3 хвилини. А тому, повторю, що кожна наша сповідь повинна сприйматися нами як остання. Чимало людей сповідаючись думають, що можна частину гріхів сказати, а ту частину, яка стосується сороміцьких гріхів, буде краще перенести на інший час, «більш сприятливий». Це самообман. Такого часу не буде. Може таке статися, що саме наша лжесповідь і виявиться останньою. Всі ці наші плани та фантазії на майбутнє будуть посоромлені дияволом. Диявол завжди спонукає нас відкладати на інший час і молитву, і милостиню, і піст.

До речі, нагадаю, що існують три крила, які нас возносять до Неба. Це молитва, піст і милостиня. Якщо ми тільки постимо, але не даємо милостині та не молимося – наш піст буде безплідний. Якщо ми будемо просто давати милостиню, як нині багато хто робить, але не будемо ні молитися ні постити, ми також нічого доброго собі не здобудемо. Отже, намагаймося робити так, щоб у нашому житті гармонічно поєднувалися і піст, і молитва, і милостиня – ці три цариці.

Тоді Господь побачить наше серце, і хоча разом із цим Він побачить усі наші слабості, те, що ми безнадійні духовні інваліди, все одно пожаліє нас. Як побачить немочі, так і побачить нашу віру, і зітхання почує. Господь і наміри цілує.

Нехай Господь поблагословить усіх вас, молитвами святого Григорія Двоєслова, якого пам’ять нині святкуємо. Ми не тільки звершили його Божественну літургію, але й вшановуємо день його пам’яті. Я вже й так багато говорю, що не можу розповісти вам про його життя, все ж сподіваюся, що в нас буде колись інша можливість це зробити. Нехай Господь допоможе нам усім і подає кожному те, заради чого ми сюди щодня приходимо. Спаси вас Господи.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!