Слово після літургії 27 серпня. Про бісів і порядність

В сьогоднішньому Євангелії, навіть у двох послідовних зачалах, ми прослухали з вами кілька історій про те, як Ісус виганяв бісів. Завтра в нас буде свято (Успіня Пресвятої Богородиці), і той євангельський фрагмент, який мав читатися на будень – у четвер, читався сьогодні, таким чином, ми читали два зачала в один день. І ви помітили, напевне, що, як один так і другий уривки було присвячено одній темі. Це тема зцілення. Вона про те, як Господь виганяв бісів та зцілював людей.

Взагалі, до бісів ми ставимось так досить скептично. У нас до них ставлення, як казав одиний відомий письменник, лише крайнє. Ми або применшуємо їхню роль, або суттєво перебільшуємо. Середньої дороги, яка б навчила нас правильно ставлення до них ми не маємо. Але ж біси дійсно існують! Це злі сили, які намагаються зашкодити нашому спасінню. Коли ми будемо собі думати, що це просто веселі чортики з ріжками з якими можна гратися, то ми дуже ризикуємо. Навіть коли ми їх будемо сприймати по-дитячому, вони ж нас все одно сприймають по-дорослому та всерйоз. В наших жіночок є чимало забобонів, наприклад коли вони щось загублять, то кажуть: «Чортику-чортику, погрався та поверни мені». Такі прикликання бісів, насправді, дуже серйозні тим, що вони залишають на наших душах свій брудний слід. Є дуже багато способі закликати Бога. Але буває навпаки – не Бога, а когось іншого ! Чи знаєте ви, що люди можуть втратити свого ангела-охоронця? Серед нас, очевидно, багато людей християн, точніше тих, які самі себе називають християнами, але при цьому вони не мають свого ангела. Чому це так? Тому, що згідно вчення Церкви, та людина, яка веде правильний, духовний спосіб життя цим прикликає його. Ангел Господній є нашим постійним помічником у наших добрих справах. Коли ж ми грішимо, то цим не даємо ангелу допомагати. Таким чином він спочатку близько нас, потім все далі й далі, не маючи можливості нам допомагати. Серед нас, на превеликий жаль, живуть багато людей, що існують вже без своїх ангелів-охоронців. Вони, правда, все одно вважають себе християнами, кращими людьми ніж інші. Коли їх запитати, чи вони є віруючими, то ви звичайно ж скажуть, що все життя провели в храмі, і навіть їхня бабуся до нього ходила. Бачите, в деяких осіб бабусі дуже часто є авторитетами в духовних питаннях. Особисто я б міг хвалитися своєю бабцею хіба в тому випадку, коли б вона була лауреатом Нобелівської премії, і то – винятково з тих питань, в яких вона дійсно розбиралася краще всіх. А коли це була проста сільська жіночка – не знаю, чим вона краща за інших жіночок свого часу. Тим не менше.

1272276607_1f65da1fa3

Ми повинні з вами розуміти, що кожного разу коли грішимо, цим самим дозволяємо бісам жити в нас. І ось щойно ми чули з Євангелії, як Господь прийшов до храму, де його зустрічають біси. І кричить до нього один біс: « Чого Ти нас мучиш?». Уявляєте? Наш Бог – це Бог Любов. Все, що Він створив у цьому світі створено з однієї причини – тому, що Він нас любить. Зовсім не для того, щоб ми Його ублажали, Йому кадили та Йому молилися. Ні, Йому це зовсім не потрібно – це потрібно нам із вами. У Бога є така риса – Самодостатність чи богословською мовою Всеблаженство. Вона означає, що Богові від нас нічого не потрібно, а все, що ми можемо Йому дати – воно й так Його, і навіть, ми самі – Його. Тому, ті люди, які переконані, що Богу потрібні люди для того, щоб вони його постійно прославляли сильно помиляються. Це не люди потрібні Богу, а Сам Бог потрібен людям. І ось нині, коли ми чуємо, що біси кричать до Христа, «Чого Ти нас мучиш?!», це разом з тим, досить серйозне зауваження й до нашого власного духовного життя. Тому що й ми з вами, коли знаємо що маємо щось робити доброго, мучимось від того, що воно видається нам неймовірно важким та виснажливим. Ми не можемо довго молитися, нас одразу щось відволікає, ми одразу нагадуємо про безліч справ, і навіть коли читаємо правило з молитвослова, наші очі дивляться на літери, а уста повторюють якісь церковні слова, наш розум літає десь далеко від нас. Ми одразу пригадуємо про безліч незавершений справ – це саме біси намагаються відволікти нас від найголовнішої справи в житті. Так само й під час служби ми собі згадуємо все на світі, коли молимося. Наш храм прекрасний, хоч менший ніж інші та в ньому немає так багато ікон, як це є в великих церквах і соборах. Буває таке, що людина прийшла в такий храм, і як тільки почалося богослужіння, вона від першої і до останньої фрески чи ікони почала розглядати та вивчати. І ось коли зупинити її та запитати, про що була служба, про що читалося Євангеліє вона не скаже. Зате вона, за кілька служб, дуже добре розуміється де яка ікона, і в якого святого який вираз святого лика. Це знову ж таки по тій причині, що біси заважають нашому спасінню. Вони заздрять нам. Вони розуміють, що кожен християнин має владу більшу, ніж сам сатана. Господь дав людям – своїм синам та донькам неймовірну духовну владу та силу. І основне, що він дає нам усім – це можливість вічного життя, робить нас причасниками Самого Себе та спадкоємцями та жителями Свого Царства. Біси цього не мають. Вони від цього всього свідомо відмовилися, але не пожаліли за цей вибір. Замість того, щоб покаятися, вони роблять все, щоб і ми туди не потрапили, а розділили з ними їхню участь. Ось чому вони нам заважають. У залежності від того, чи в нас слабка воля чи сильна, ми в міру власних сил можемо з ними боротися. Знаємо, що багато людей, передусім тих, яких ми називаємо святими, в тій чи іншій мірі подолали бісів у своєму земному житті. Є такі гріхи, або ж протилежні їм добрі справи, що кардинально змінюють якість нашого життя та існування. Одні з них можуть остаточно нас відірвати від Бога, інші – повернути втрачену колись благодать. Наприклад, – смирення. Це така християнська риса, якої найбільше боїться диявол. Відомо чимало випадків, коли біси явно з’являлися святим людям. Так до одного відомого подвижника з’явився біс котрий йому каже: – Ти мало їси, а я взагалі не їм. Ти мало спиш, а я взагалі не сплю. Але єдиним ти переміг мене – своїм смиренням, бо в мене його немає. І так багато людей стало святими саме завдяки цій християнській рисі відігнало від себе диявола. Але це зовсім не єдина та не основна причина, чому нам потрібно шукати смирення. Інша причина цьому є та, що так хоче Бог. Смиренням ми стаємо до Нього схожі. Ми стаємо вже з Ним одним цілим. Про це мав на увазі апостол Павло, коли писав, що «Живу вже не я, а в мені живе Христос». В іншому місці Христос каже, що «Я і Отець – одно». В догматичному сенсі це означає, що наш Бог в Тройці єдиний, а в моральному – що в Троїчного Бога є одна Воля. Так і Господь хоче, щоб всі члени Його святої Церкви, всі, хто називає себе віруючими, православними, тобто всі ті, хто причащається від однієї Чаші, мали одну волю та одні бажання во Христі. Коли ми просимо в молитві «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» ми просимо, щоб Господь зробив усіх нас знаряддям цієї волі. Щоб ми, живучи на землі, виконували саме ту волю, та звершували те майбутнє, яке нам Господь запланував для нашого ж спасіння. Знову ж таки повторю, що Бог нас не потребує. Йому немає потреби берегти нас, давати все необхідне, слідкувати за нашим кожним кроком, посилати нам Своїх ангелів. Але попри все це, Він любить нас і вважає нас своїми рідними дітьми. Навіть коли ми непослушні Йому та робимо все навпаки. І не лише в чомусь сильно розумному, але в простих і очевидних речах! Каже Господь не об’їдатися, не пити, не палити цигарок, поважати старших – і ми все одно не чуємо Його. До речі, вчені звернули увагу на одну цікаву закономірність. В деяких країнах, передусім країнах Близького Сходу, люди дуже довго живуть. Чимало людей списують такі речі на добрий клімат і сприятливе середовище – чисте повітря, чиста вода, гори-море. Але в час XXI століття все це помінялося в гіршу сторону! Але ті люди все одно довго живуть. І знаєте чому? Тому, що у тамтешніх народів у їхній ментальності надзвичайно розвинутий культ поваги та пошани до батьків і старших! Вони до цього навчені з самого дитинства. Вони завжди, при будь-яких обставинах віддають їм належну пошану та турботу. Але пригадайте Заповідь Божу: «Шануй батька та матір свою, і будеш довго жити на землі і добре тобі буде…». Тож ми бачимо, що є народи, які цю заповідь виконують, а Господь, у свою чергу, виконує Свою обіцянку. Ті люблять своїх батьків, за що Господь благословляє їх довголіттям. Звичайно, людям нашого часу складно повірити, що Бог може так швидко виконувати свої обітниці. Але саме життя нас переконує, що там, де діти шанують навіть незнайомих літніх людей, у тих суспільствах діють зовсім інші фізичні закони. У нас, на превеликий жаль, такого немає. Наші люди живуть яких 60 років, а хто більше – той уже вважається довгожителем. Чоловіки у нас, наче після війни, вимерли! Половина спилося, а інша половина самі не знають, заради чого живуть. Від армії в тюрмі ховаються! І саме через таких чоловіків Україна стає «жіночою» нацією. Отже, ще з наймолодшого віку маємо виховувати своїх дітей у дусі поваги та любові до старших, маючи це не лише за урок доброї педагогіки, але й за науку Заповідей Божих. Тільки тоді в нас відновиться генофонд, будуть здоровими чоловіки та жінки. Ви ніколи не думали, чому на українок у ролі прислуги такий попит у Європі? А тому, що в деяких країнах три четверті жителів – це старі люди. Там немає кому працювати, а вся молодь починається після сорока років. Деякі нації, якщо туди не влити нову кров, буквально перестануть існувати вже через кілька десятиліть. І от, те, що наші здорові жінки їздять туди на заробітки та не повертаються – величезна наша біда. Вони збагачують собою чужі землі та народи. Звісно, бувають різні життєві обставити. Тим не менше, диявол завжди вважає, що Господь його мучить, хоча Господь в жодному разі не може і не хоче для нас чогось поганого. Кажучи людською мовою, у Нього навіть не може бути думки поганої про нас, чи тим більше наміру зробити нам щось зле. Але ми собі все одно думаємо, що Господь нас мучить упродовж постів. А який страшний нам Великий піст, де впродовж сорока днів ми маємо терпіти всілякі обмеження. Господь мучить нас довгими бо служіннями, під час яких потрібно встояти на одному місці так довго. Нам потрібно так рано вставати, щоб прийти до храму, тай взагалі робити безліч речей, робити які нам дуже не подобається! Треба знати, що ця думка не приходить до нас сама собою – насправді нам її внушає диявол. Правда, ми можемо в нього і не вирити, казати всім, що це байки. Тим не менше ми повинні знати, що раз ми бачимо його дію в своєму житті, значить і сам він існує. Коли ми побачимо в чистому полі будинок без мешканців, ми все одно не подумаємо, що він сам побудувався. Хтось же його мусив спроектувати, у нього повинні були будівничі, був архітектор, був той, хто звозив матеріали та той, хто з цих матеріалів складав стіни. В жодному разі в нас не виникне навіть найменшої думки про те, що цей будинок з’явився сам собою. Так само й в нашому духовному житті. Коли ми бачимо, що робимо дурниці, свідомо грішимо, роблячи не те, що потрібно, це означає, що нам допомагає диявол. І дуже велика помилка, що його малюють таким страшним, потворним, з рогами та хвостом. Зрозуміло, що так роблять для того, щоб показати його спотворений духовний стан. Але ми з вами повинні розуміти, що якби він був такий страшний, ніхто б із нас його не прийняв, тому, що зла в чистому вигляді мало хто здатен прийняти. Слово Боже попереджає, що диявол приходить до нас дуже непомітно, приймаючи вигляд «ангела світла». Тож, різниця між ангелом Світла та ангелом темряви на перший погляд майже не помітна. Я не знаю чи ви про це знаєте, але дуже часто коли проста людина йде до ворожки чи якогось чарівниці, та одразу запитує чи вона хрещена. Якщо так, то вимагає принести якусь свічку з храму, замовити 40 служб чи щось таке. Якщо не хрещена, то вимагає похреститися. Чому вони так кажуть? Та тому, що їм потрібні християнські душі. Якщо ти просто прийдеш до них «з вулиці», то для них перед сатаною не буде жодної заслуги за те, що вони зловлять твою душу, бо вона й так його, в його повній владі. Але коли ти вже приймеш хрещення, то будеш християнином, який впав у гріх. Відчуваєте різницю? Навіть диявол її відчуває, тому хоче щоб ми пішли до храму, помолилися, засвітили свічку. До речі, маємо пам’ятати, що свічка має надзвичайно велике значення. Ми не випадково їх освячуємо. І звичайно, свічка перед іконами – це не просто засіб для освітлення храму чи оселі. Свічка – це символ горіння нашого духу. Коли людська душа дивиться на полум’я свічки вона наче розкривається, підноситься до Небес. Саме тому в сучасних храмах, навіть коли є електроенергія, ми все одно використовуємо свічки, бо це особливий духовний образ. І навіть коли ми самі цього не знаємо, це дуже добре знають оці всі гадалки, ворожки та чародії, які намагаються під виглядом добра, побожності, робити щось зовсім протилежне. Пам’ятаєте, що Ангелом Світла прикидається сам сатана. Тому, розрізняти оці речі дуже складно. Ти можеш знати людину все життя, думати собі, що вона безконечно добра та порядна, але якийсь випадок це все може перекреслити. Але, на щастя, буває й навпаки! Думаєш роками про людину погано, а вона в якийсь особливо важливий, відповідальний момент показує свої найкращі благородні риси. Риси, про які ви ніколи не здогадувалися та навіть подумати не могли! Зрештою, ми й самі себе не знаємо, поки не потрапимо в якісь шокові чи критичні ситуації. Все життя ми думали про себе, що можемо гори переставляти, а коли прийшлося до справи – мишки маленької налякалися. Тільки Бог знає нас такими, якими ми є. Любить нас, але хоче при цьому, щоб ми змінювалися. Коли людина підходить до священика для сповіді, той читає особливу молитву, в якій просить Бога щоб Він примирив та з’єднав того, хто кається, зі святою Церквою. А це означає не що інше, як те, що своїми гріхами ми розварилися з Церквою та роз’єдналися від Неї. Принаймні, до того часу, поки щиро не покаємося. Тому, очевидно, нам треба частіше миритися з нею. Шукати мір у своїй душі, у своєму серці. Щоб наше життя після того, як ми покинемо храм, було зовсім іншим. Мені один священик розповідав, що на одному з древніх храмів бачив надпис: «Ми приходимо до церкви щоб молитися, а виходимо, щоб любити». Це дуже цікаві слова, мені одразу сподобалися, тому я їх запам’ятав. Так і ми нині прийшли сюди щоб помолитися, а коли зараз наша вже молитва закінчилася, нам залишається тільки йти в світ та любити його так, як навчав Христос. Нехай же Він нам допомагає в цьому, подає нам необхідні сили та розум, щоб ми могли любити не тільки тих, хто нас любить, але й тих, хто бажає нам зла. Бо ті, хто нам чинить зло та прикрощі – насправді найбільше потребують нашої ласки, уваги, любові, опіки та молитви. Амінь. Дякую вам за спільну молитву. Слава Ісусу Христу!

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.