Що ви маєте знати про рай

Та що таке насправді рай? Що про нього відомо з Біблії? Яке уявлення про рай у різних конфесіях? І хто туди, згідно з віровченням, зможе потрапити?

Насамперед слід наголосити, що  навіть члени Церкви, християни, часто оперують різними термінами для опису місця вічного блаженства праведників. Однак, часто ці терміни мають різне богословське та лінгвістичне значення. Рай, Едем, Царство Боже – це три слова, які несуть різне змістове навантаження, хоча в розмові часто можуть вживатися, як синоніми.

Рай, Едем або ж Едемський сад – це місце життя перших людей Адама та Єви до гріхопадіння. Після того, як наші прабатьки порушили заповідь Божу про заборону вживати плоди дерева Добра та Зла, їх було позбавлено можливості жити в попередніх умовах: «І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий. І вигнав Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя» (Бут.3:23-24). З того часу людство живе з мрією повернути собі втрачене блаженство життя з Богом у раю, і власне, не повернутися до попереднього місця проживання, але віднайти втрачене гріхом блаженне життя в єдності з Богом.

За вченням Святих Отців, місце, де був розташований Едемський сад не є земним, однак, не є й небесним. Воно є небесно-земним. Так, багато знавців-біблеїстів прямо кажуть, що не дивлячись на те, що у книзі Буття є згадки про географію цього місця, зокрема там згадується про чотири ріки, які течуть в Едемі, лише Тигр та Євфрат належали землі, але дві інших – Фисон та Гикон – були річками не земними, але небесними – їх немає на карті нашої планети. Таким чином, бажання віднайти втрачений сад Божий тут, на землі, немає під собою жодних біблійних підстав. Рай для нас – не лише фізичне та географічне місце, як насамперед символ, особлива духовна реальність. Принагідно пригадаємо, що більшість Святих Отців, які давали своє тлумачення на книгу Буття, найчастіше говорили саме про алегоричний, духовний зміст написаного, де насамперед має значення не буквальне прочитання, але мова сенсів і символів.

Окрім того, у Святих Отців, зокрема в Іринея Ліонського, зустрічаємо думку про те, що в залежності від свого духовного стану, у майбутньому віці одні будуть жити в повернутому людям Едемі, інші на землі лагідних (Мф.5:5). А ще інші будуть жити в горному Єрусалимі. Деякі з людей навіть будуть жити вище небес, але всі вони будуть споглядати лик Ісуса та бачити Бога Отця. У Господа є різні обителі для кожного, відповідно до духовного та душевного стану.


Цікавою статтею не гріх і поділитися з друзями та поставити вподобайку! 


Ми, грішні люди, міркувати про природу майбутнього Царства Божого можемо лише умовно, добре розуміючи власну обмеженість: у понятійному апараті людини немає нічого такого, щоб нагадувало нам буття у вимірі метафізики. Як пояснити сліпій від народження людині, чим червоний колір відрізняється від синього, а різницю між записаними літерами абетки та нотними знаками?

Приготоване Богом для християн Царство має незбагненну нам природу, про що нагадує Апостол: « Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1 Кор.2:9). Тим не менше, з усією певністю можна говорити про Царство Боже не як про конкретне географічне місце, але як особливий духовний стан. Цє думку підтверджує Євангеліє кажучи, що по воскресінні «люди будуть схожі на ангелів» (Мф.18:10).

Фарисеї, як і апостоли, сподівалися на Месію-визволителя, нового Царя, політичного лідера, який визволить свій народ від римського панування. Отже, чуючи про нове царство, вони думали про видиме, потужне земне правління на чолі з суворим, і навіть жорстоким мужем, який швидко покарає всіх нечестивих. Натомість, показуючи усю марність таких сподівань Христос прямо каже, що Царство Боже є всередині людини (Лк.17:21 ), і прийде не видимим для всіх чином.

...облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне (Мф.19:14)
…облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне (Мф.19:14)

Уявлення про характер потойбічного життя у різних релігіях – різне. Навіть основні християнські конфесії різняться між собою розумінням того, яким буде посмертна участь людини. Протестанти заперечують можливість молитов за померлих, маючи певність у тому, що християни неминуче підуть до раю, а грішники до пекла. Католики окрім пекла та раю мають вчення про т.зв. чистилище – середній стан між ними. Натомість православні говорять не тільки про те, що молитви за померлих це допустима практика, але й те, що така практика необхідна для кожного християнина. Окрім того, православні заперечують існування чистилища, маючи вчення про митарства – проходження душею людини випробовувань, відповідно до існуючих у неї пристрастей і гріхів.

Більш примітивні вірування та культи в своєму вченні про потойбічне життя часто пов’язують рай із своєрідною «компенсацію» праведникам за всі страждання та випробовування, які вони терпіли за життя «заради бога». І хоча така думка віддалено відповідає істині, слід категорично заперечити тим, хто розуміє Боже правосуддя настільки буквально. Посники не будуть мати на тому світі постійній трапези, зі столами різноманітних наїдків і пиття, а дівственники не отримають в нагороду прекрасних молодих дівчат у вічності.

Вчення Святих Отців Східної Церкви про рай однозначно свідчить, що рай та пекло існують лише з точки зору людини, але не з точки зору Бога. Звичайно, рай та пекло це об’єктивно існуючі різні образи буття. Однак, не Бог сотворив цю різницю. У дійсності, Сам Бог є раєм для святих, і пеклом для грішників. Після сотворення гріха людина бачить Бога жорстоким і немилосердним, Він для неї є пеклом. Після доброї справи, огорнутої благодаттю, навпаки – людина з’єднується з Богом через Христа. Справа лише в тому, як себе позиціонує сама людина.

Відтак, рай і пекло існують не як особлива нагорода чи покарання з боку Бога, але, як стан здоров’я чи хвороби, які людина сама собі обирає. Здорові, тобто ті, хто очищується від пристрастей уже тепер, за життя відчувають на собі освячуючу дію Божественної благодаті. А хворі – тобто ті, хто не очистився – будуть вічно відчувати на собі опаляючи дію Божої Справедливості.