Що вам варто знати про свої родові гріхи?

Кілька українських приказок точно прояснюють усі відтінки причин, наслідків і настроїв гріха. Протоієрей, кандидат богословських наук і письменник Євген Заплетнюк з Тернополя розповів, що означає саме родовий гріх.

- Що таке гріх, і яка різниця у нього з родовим гріхом? Які ще типи гріхів бувають?

Давайте розпочнемо нашу розмову з основ, одразу з’ясувавши терміни. Слово «гріх» має декілька значень, серед яких для нас найважливіші два. Вони принципово різні, тому дуже важливо їх не плутати. Так, для одного значення цього слова, гріх – це насамперед юридичний термін, який визначає злочин, провину когось, хто порушив Заповідь Божу. Отже, коли в такій системі координат кажуть, що хтось «согрішив», це означає, що він став злочинцем перед Богом і людьми.

Інше значення цього слова більш притаманне спадщині нашої Східної, Православної Церкви. Для нас «гріх» – це насамперед медичний, богословський термін. Коли православні кажуть, що хтось згрішив, це означає, що він захворів духовно та тілесно, свідомо чи несвідомо, бажаючи цього чи ні. У такому разі, гріх це не стільки злочин, скільки хвороба, а навіть найбільший грішник – це насамперед смертельно хвора людина, а вже потім – злочинець.

Ми розуміємо всякий гріх, як успадковану від наших прабатьків Адама та Єви пошкодженість людської природи. Серед іншого, вона полягає в тому, що людина доброго, яке хоче робити не робить, але злого, якого не хоче робити – робить (Див.Рим.7:19). Усе це наслідок хворобливого стану людства, при якому наслідки гріха Адама (але не сам гріх) не просто передаються з покоління, але й множаться в геометричній прогресії, через сприятливий для цього ґрунт – нашу особисту гріховність – піддатливість до зла.

Для того, щоб чітко відділити різні типи гріха, для більш конкретного окреслення проблеми, святі отці та богослови користуються кількома термінами. Вони, звісно, доволі умовні, але принаймні, допомагають нам розуміти щось таке, що лежить поза нашим особистим досвідом богопізнання.

Є особистий гріх, які робить сама людина. Є першородний гріх – це та пошкодженість природи людини, яка є наслідком гріха Адама. Але є ще й родові гріхи – це той тип гріхів, чи що точніше, гріховної налаштованості людини, яку вона отримує від своїх батьків, або передає своїм дітям.

- Хотілося б більше дізнатися, що ж таке – родовий гріх? Чи має він якийсь зв’язок із модним словом карма?

Поняття карми в індуїзмі чи інших схожих поганських релігіях передбачає віру в реінкарнацію – переселення душі. Люди які вірять у карму, вірять у те, що за кожен свій вчинок людина буде нести відповідальність у своєму новому перероджені. Себто, що за свої вчинки вона відповідатиме сама, незалежно від того, ким вона народиться наступного разу – деревом, собакою, людиною чи коровою. Наше розуміння родового гріха діє іншим чином.

Ми не тільки з теорії, але й з практики знаємо про неймовірний тісний зв’язок батьків і дітей. Відтак, говорячи про родовий гріх ми говоримо зовсім не про родове прокляття, як думає чимало людей, але про певну духовно-душевно-тілесну спадковість, яка з’єднує між собою людські покоління. Ось, дивіться. Напевне з кожним було таке, що зустрівши на вулиці незнайому дитину ми могли без проблем упізнати в ній вашого давнього знайомого. Ви були точно впевнені, чия це дитина, хоча ніколи не бачили її разом із батьками. Діти дуже часто є неймовірним зовнішнім віддзеркаленням своїх матері та батька.

Годі вже говорити, що вони отримали в спадок не лише фізичні, але й певні духовні та душевні задатки. Серед них досвідчені духівники називають як добрі, так і погані успадковані риси. Оцей негативний спадок від батьків і називаємо родовим гріхом. Ще раз підкреслю, мова не йде про успадковану юридичну відповідальність за гріхи батьків. Родовий гріх – це спадковість певних гріхів та пристрастей, які люди отримують не безумовно, а як насінини. Їх можна пророщувати, а можна й погубити. Все залежить від самої людини.

- Чи усі люди мають родові гріхи? Як родовий гріх впливає на наступні покоління?

Так, родовий гріх передається всім, без винятку людям, оскільки складає невід’ємну частину того, що батьки передають своїм дітям, як часточку самих себе. Ми ж не лише власне тіло передаємо своїм дітям. Праведники, окрім «фізичної оболонки», ще передають дітям свою праведність і потенціал до святості, а от грішники – схильність до гріха. Часто можна помітити, як вражаюче тісно пов’язані долі батьків і дітей.

Звісно, тут можна говорити і про соціальні фактори, і навіть про психологію. Однак, за всім цим безперечно стоїть поняття родового гріха. Діти народжуються із тим потенціалом, який у них закладають рідні батьки: вони не можуть дати нічого іншого за те, що мають самі. В народі часто можна почути, що: «Яблуко від яблуні недалеко падає», чи що: «Яка хата, такий тин, який батько, такий син». У алкоголіків діти виростають алкоголіками, у злодіїв – злодіями, а в блудників – блудники. Це зовсім не говорить, що людина приречена страждати на хвороби своїх предків. Радше це вказує на найслабше місце в родині, на те, на що варто звертати особливу увагу та бути обережним.

temptation_and_fall-sistine_chapel_ceiling

- Що робити з родовим гріхом? Чи легко його позбутися?

Насамперед, про родовий гріх потрібно знати. А знаючи, не забувати про всі його можливі наслідки. Якщо батько був алкоголіком, то це означає, що в сина чи доньки є велика ймовірність піти його шляхом. Таким чином діє будь-яка пристрасть. Її не завжди навчають ззовні. Дуже часто готовність до неї вже перебуває з нами від народження та просто чекає потрібного часу, щоб проявити себе в повній мірі.

Хочете приклад? По телебаченню колись йшла програма «Жди меня». Здається, окупанти досі її в себе показують. Її сенс полягає в тому, що люди, після багатьох років розлуки, шукають одні одних по всьому світі. Так ось, вона для мене була найкращим доказом існування такого феномену, як родовий гріх. Дорослий, якого покинули в дитинстві, до найменших деталей відтворює життя своїх батьків, і це при тому, що ніколи не бачив і навіть не знає їх. Хіба цього ту людину хтось учив? Ні, цей стиль поведінки та життєві орієнтири було вибрано нею самостійно, але під впливом успадкованої від батьків духовної реальності.

Тому, краще відкинути зайву самовпевненість, а вести благочестиве, церковне життя, не даючи жодних нагод розвиватися насінинам зла. Окрім цього, не варто також забувати, що родові гріхи ми не лише успадковуємо від своїх предків, але й передаємо своїм дітям. Отже, батьки, які турбуються про своїх діток, повинні не просто забезпечити їм фінансову чи соціальну стабільність. Їм належить думати й про духовний спадок, який вони їм передадуть.

Що з того, що якась родина має все, про що лише можна мріяти в цьому світі, але немає благодаті Божої? Що невіруючі батьки зможуть передати своїм нащадкам окрім грошей? Тільки гріхи та пристрасті! Оце так турбота та любов!

- Не раз можна почути фразу «родове прокляття». Що це таке? Чи насправді це явище існує? Чи є якийсь зв’язок з родовими гріхами?

Наскільки я можу про це судити, під «родовим прокляттям» найчастіше розуміється певна низка нещасть і випробовувань, які випадають конкретній родині. Дуже часто це списують на певний згубний влив злих сил, ворожби чи чарувань.

У парадигмі християнських цінностей немає поняття «родового прокляття». Натомість, все, що ми зустрічаємо на життєвому шляху конкретних людей, родин чи цілих народів – лежить у премудрому плані Господньому. Над усіма нами перебуває омофор Божого промислу, який точно знає в які умови нас поставити, щоб ми змогли отримати з цього найбільшу користь для себе.

Із іншого боку, звичайно, існує пряма залежність між вчинками людини та наслідками таких вчинків. Якщо людина любить палити цигарки, то в неї багато швидше може з’явитися рак легень ніж у тих, хто не є курцем. Якщо ти любиш вживати алкоголь, то маєш із самого початку знати, що тебе чекає цироз печінки. Якщо любиш проводити час у бібліотеці, то маєш шанси стати розумнішим багато швидше за тих, хто там ніколи не буває. Що посіє людина – те вона й пожне.

- Як людині розібратися в собі, в своєму родоводі, щоб зрозуміти чи є якийсь родовий гріх? І як зрозуміти, який саме? Чи все на поверхні?

Часто навіть не потрібно йти до спеціаліста, щоб розпізнати свою проблему. Я іноді жартую, що кожному з нас не обов’язково чекати Апокаліпсису та Страшного Суду, щоб почути правду про своє життя та всі свої гріхи – про все це може вам розповісти навіть ваша сусідка чи краща подруга.

Хотів би наголосити ще й на такому. Коли ми говоримо про гріх, як медичний термін, слід зауважити, що святі отці часто говорили, що гріх це не вказівка на конкретний людський вчинок, але загальна характеристика нашої природи, стану нашого серця. При такому підході зовсім не важливо, яким сортом гріха ти грішиш. Важливо те, що твоє серце пошкоджене гріхом, і його відбиток має кожна справа, жодна думка, кожен намір, який чинить людина.

Зрештою, це правило діє й навпаки. Якщо твоє серце сповнене благодаті Божої, це буде помітно в кожному твоєму вчинку та слові.

- Чи за гріхи батьків, дідів і прадідів, дійсно,відповідають діти? Чи справді до сьомого коліна, як кажуть у народі? Ця відповідальність за гріхи предків має примітивну форму чи виглядає набагато складніше і глибше?

На Суді Божому відповідатиме кожен за себе. Однак, людина це надзвичайно складна істота, яка перебуває у соціумі, має певне походження та багаж минулого, свого чи батьків. І все це безумовно, в тій чи іншій мірі, впливає на її життя. Ми знаємо, що смертні гріхи буквально залишають відбиток на характері людини, формуючи її долю.

Чимало гріхів, навіть після того, як їх нам простив і відпустив Господь під час св.Сповіді, все одно залишають рани та рубці на нашій душі. Тоді дивуються українки, за яке ж зло Бог попустив війну, якщо ми народ мирний і нікого не ображаємо. А який ми мирний народ, якщо кількість абортів в останні часи сягала від мільйона до сотень тисяч за рік! Це ж надзвичайно страшні цифри. Це цілі міста мертвих дітей. Але, хіба аборти це єдине наше зло? А хіба в абортах винні лише жінки?

Все наше безбожництво неминуче має свої наслідки не лише для нас, але й наших дітей. Батьки атеїсти та богоборці руйнували храми, щоб їх діти залишалися без благодатної допомоги Божої, тому не варто дивуватися, що сьогодні ми «маємо те, що маємо». Звичайно, це не дуже проста арифметика. Для того, щоб навчитися бачити певні закономірності, подібні до цих, слід мати не лише гострий розум, але й чисте серце.

- У давнину та ще й дотепер деякі старі люди радять молодим добре приглядатися до родини нареченого чи нареченої. Може неспроста? Чи родові гріхи однієї родини якимось чином можуть впливати на іншу родину, які поєдналися? Чи це вже вплив на майбутні покоління лише?

Одразу скажу, що одружуватися чи виходити заміж слід не основі аналізу гріхів родини гіпотетичного подружнього партнера, а виключно через наявність почуттів і любові. Звичайно, в окремих випадках добре наперед поцікавитися духовно-моральним станом нових родичів. Однак, це не повинно переростати в хворобливу пристрасть, і вже тим більше – не має визначати спілкуватися нам далі з певною людиною чи ні.

Надто часто трапляється так, що в ідеальних родинах народжуються цілковиті покидьки та нікчеми, а в не дуже здорових родинах народжуються дивні, прекрасні та святі дітки. Тому, тут загального правила немає та бути не може. Боїшся, щоб не сталось чогось лихого? Зверни увагу на власний духовний стан і не переймайся іншими.

- Чого вчить родовий гріх?

Насамперед, він вчить відповідальності людини за найменші свої вчинки, слова та плани. Кожен із нас може на собі або перервати прабатьківський ланцюжок гріхів, або зміцнити його та передати своїм дітям і онукам. Ми віримо в те, що благочестивим життям, покаянням і щирою молитвою можна подолати найбільші гріхи.

Ми не знаємо достеменно, як все це працює. Однак, саме життя показує, що це зосім не порожні байки церковників, але об’єктивна духовно-душевно-тілесна реальність нашого з вами життя. Кожне немовля, ще нічого не розуміючи, вже несе на собі відбиток життя – святості чи гріховності свого роду.

Хочу поділитися з вами спостереженням із власної пастирської практики. Коли охрещуєш дитинку, часто трапляється, що немовля, яке спокійно дрімало всю службу, саме під час св.Миропомазання буквально підривається та починає ручками відсувати мій помазок і нестерпно кричати. Воно не може спати, чи хоча б спокійно лежати в найважливіший момент Таїнства. Його в той момент щось мучить, не дає заспокоїтись і прийти в себе. А може бачили випадки, коли діти буквально билися в істериці та не давали себе охрестити?

Хіба дітки бояться води? Ні, вони дуже люблять купатися. Але Хрещення це не просто купання у воді. Це щось багато важливіше. Це дійство, яке торкається не лише нашого тіла, але омиває бруд душі. А, який бруд може бути у немовляти? Бруд, який передався від батьків. Що може передати батько, який на третьому десятку не знає навіть «Отче нашу»? А що передала цій дитинці мама, яка б ніколи не вийшла заміж за свого чоловіка, якби не дізналася, що вже вагітна? Закони природи обманути неможливо, бо це Божі закони!

Добре, якщо наші батьки та предки були благочестиві та моральні люди. Але якщо ж вони наносили настільки глибокі рани своїй душі, що вони не загоїлися через багато років, цей відбиток гріховності буде передаватися потомству ще певний час, поки хтось не очистить це покаянням і аскезою,

У давнину люди розуміли цей зв’язок, але не знали як із цим боротися. Дуже часто, у багатодітних родинах вже з народження батьки планували віддати когось із своїх дітей у монастир, щоб мати власного молитвеника та заступника перед Богом за всю родину.

Звичайно, це не завжди приносило свої добрі плоди, оскільки маючи певність, що за них хтось молиться, самі батьки та родичі легковажили молитвою та благочестивим життям. А це дуже небезпечний жарт із Богом. Ніхто не зможе вилікувати нашу душу ззовні, якщо ми не будемо мати бажання почати власне зцілення зсередини, змінюючись самі.

Наше духовне життя, його якість та результат – це наслідок нашого особистого вольового рішення. Усі свої таланти та гріховні задатки ми з перших днів носимо в собі до того часу, поки або не подолаємо їх, або їм не підкоримося. Як би там не було, лише Церква здатна допомогти людині отримати абсолютне зцілення.

Тому, я заохочую всіх приходити до храму не через традиції, не через будь-які зовнішні спонуки, але тому, що більше всього прагнемо Богоспілкування, Богобачення, прощення гріхів та повернення первозданної цілісності. Нехай у цьому нам допомагає Господь!

Розмовляла Наталія Лазука, видання “Про Те”

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!