Міфи та правда про церковне розлучення ч.2

Продовження. Початок див.: Міфи та правда про церковне розлучення ч.1

Люди створені Всеблаженним Богом для того, щоб вони самі могли відчути за свого життя хоч тінь повноцінного, «онтологічного» щастя. А скільки нещасливих жінок і чоловіків лише імітують його впродовж багатьох років!

Багато людей захочуть справедливо мені зауважити, що такими міркуваннями (про допустимість в окремих випадках розлучень для віруючих) я закликаю до ще більшого помноження кількості розлучень та нещасних родин. І це в той час, коли статистика невдалих сімей в нашій державі й без того просто вражаюча. Відповідаючи на це я скажу лише одне. Тільки коли ми почнемо називати проблеми проблемами ми наблизимося до їх вирішення. Тільки коли ми визнаємо, що ми не ідеальні, ми зможемо рухатися вперед та лікувати всі свої хворі місця.

Страх перед непевним майбутнім змушує людей терпіти існуючу ситуацію, замість того, щоб почати діяти, рухатися на зустріч змінам і кращому життю. Це правда, що ми маємо «носити тягарі один одних», і що «невіруючий чоловік спасається віруючою дружиною». Однак, відсутність повноцінної сімейної культури, традиційно притаманної християнському люду, вже давно призвело до того, що сам шлюб перетворився у просту формальність. Люди не щасливі, навіть коли знаходяться у шлюбі. То ж якщо в одних випадках я категорично рекомендую всіляку працю над стосунками та над самим собою, то в інших – змушений констатувати потребу більш кардинального вирішення питання.

Мушу бути чесним з вами та відверто сказати, що не всі хвороби піддаються лікуванню. Якщо чоловік не лише виносить останні речі з дому, пропиває все що залишилося, але ще й лупцює дружину та дітей, і одного дня може їх повбивати чи зробити каліками, то очевидно, по-християнськи буде просто відпустити цю людину на всі чотири сторони.

Не знаю чому хтось вирішив, що Богу вгодні наші страждання. Церква не хоче, щоб всі родини на землі спасалися тільки в скорботах і бідах. Повинні бути десь і щасливі родини, які спасають свої душі не побоями від коханого чи терплячи зраду дружини, але цілком позитивним духовним досвідом.

Коли ж у сімейній парі працювати над стосунками хоче лише один партнер, а іншому це взагалі не потрібно, то немає жодного сенсу когось постійно переконувати в тому, що він помиляється. Той, хто хоче працювати – вартий щастя. Той, хто не хоче – не вартий. Все просто. Уявіть собі лише, яка благодать настає в тій родині, де за щастя хочуть боротися обидва партнери, а не тільки один, який працює за себе, і за свого «коханого», що зручно вмостився перед монітором комп’ютера чи на ліжку перед телевізором знаючи, що незалежно від того, як він себе веде, на плиті його завжди чекає свіжий борщ, а в шафі – чиста майка та акуратно посортовані шкарпетки. Звісно, що нічого змінювати така людина ніколи не захоче: в неї й так усе є вже й зараз. Якщо людині від шлюбу нічого не потрібно, окрім зручного способу отримати для себе узаконеного раба, то він не достойний цього. Шлюб – це привілей. Щасливий шлюб – це нагорода людині за всі її старання.

6) На жаль, ми люди багатогрішні та пристрасні. І навіть якщо сьогодні комусь і помітна чужа святість, то вона швидше всього виглядає такою на фоні невіруючих сусідів і друзів, а не святих подвижників благочестя, яких нам ставить у приклад Свята Церква. А тому, формуючи правильне відчуття шлюбу, слід найперше враховувати людську недосконалість. Найчастіше шлюб, навіть із поміткою «християнський шлюб», є союзом двох егоїстів. Звичайно ж, правила мають винятки, однак у більшості вони ще більше підтверджують самі правила. Шлюб нерозривний у ідеальних, у нашому контексті – святих людей. Грішні ж люди повинні мати можливість ( обов’язково після щирого покаяння та єпитимії) виправити свої помилки.

Я просто впевнений, що кожна людина має мати право керувати своєю долею. І якщо в певний момент її подружній партнер змінив своє ставлення до інституту шлюбу, то й у неї тепер є повне право змінити своє ставлення до цього партнера. Шлюб це не гра в одні ворота, де «один любить, а інший дозволяє себе любити». Шлюб це місце, де двоє людей вчаться разом любити один одного, свідомо прагнуть цього та роблять усе можливе, щоб ділитися один із одним своїм щастям.

Людство у своїх пошуках не стоїть на місці. Постійно відбуваються безліч процесів, які змінюють людей. В т.ч. і змінюють ставлення людей до самих себе, до своїх партнерів та розуміння ідеалу свого подружнього стану. Час «Домостроя» давно минув, як би цього не хотілося багатьом консерваторам або садистам. Сьогодні, як ніколи раніше, в людей з’явилися можливості вибрати саме «свою людину», шлюбний союз із якою принесе найбільше благо для них обох у всіх аспектах: духовному, соціальному, інтелектуальному та всіх інших. Саме це повинно поставити інститут шлюбу на принципово новий рівень.

Відтак, розуміючи це, зацікавлені в щасливих стосунках люди мають із самого початку вимагати від свого шлюбу значно більше, ніж цього вимагає нині від нас звична «побутова проституція»: він її годує за те, що вона з ним спить, або пере шкарпетки. Любов для віруючої людини це відбиток стосунків Христа та Церкви, і аж ніяк не менше (Див.Еф.3:32). І якщо ви приймаєте цінності Євангелія, то остерігайтесь підробок, які лише видають себе за повноцінний шлюб, не будучи таким насправді.

Divorce,fight,problems - Young couple angry at each other sitting back to back

7) Зовсім трохи побувши в ролі апологета розлучень, тепер хочу особливо наголосити, що так само, як є проблемні ситуації , які можна вилікувати, чи ті, які лікуванню не піддаються, існує чимало випадків, при яких навпаки – розлучення є недопустимим, неморальним чи прямо бісівським вчинком. Одна справа, коли жінка хоче покинути домашнього тирана, який робить нестерпним життя її самої, їхніх дітей та сусідів, а інша – коли вона просто «награлася» людиною, використала її як тільки можна, й переконавшись, що більше нічого з нього більше взяти не може, терміново подає на розлучення. Одна справа, коли людина дізнається, що її подружній партнер заражений смертельною хворобою, яка передається статевим шляхом, і подальше співжиття було б рівноцінне свідомому самогубству, а інша справа – пошук чоловіком чи дружиною іншого сексуального партнера заради більшої плотської насолоди.

Для таких випадків нагадаю церковну норму: якщо до розлучення призвів гріх одного з подружньої пари, то після церковного розлучення благословення на повторний шлюб повинна отримати лише обманута чи ображена сторона, а інша – церковну заборону на багато років. Це правило не завжди виконується, але ми маємо знати, що церковні канони по-батьківськи жорсткі до нерозкаяних грішників.

8) Не лише для Церкви, але й для здорового глузду розлучення – це завжди крайня міра допомоги людині. Це не лікування, а ампутація. Це вихід лише для тих, у кого іншого виходу немає взагалі. Якщо ви були лінивим, байдужим і недалекоглядним у першому шлюбі, то зміна партнера для вас абсолютно нічого не поміняє. Ви знову зустрінетеся з аналогічними проблемами в новому шлюбі, і знову будете реагувати на них так само, як ви реагували на них завжди. Для того, щоб отримати інший результат, потрібно робити щось інше.

Якщо в першому шлюбі ви не цікавилися цінностями, інтересами свого першого чоловіка, і не плануєте цікавитися вподобаннями вже другого, майте на увазі, це не сподобається навіть третьому. Саме з цієї причини я категорично не раджу шукати розлучення тим особам, які не знайшли ще самі себе. Зрештою, тим людям, які не знайшли ще себе й не знають хто вони та що їм потрібно від життя я не тільки не раджу розлучатися, я б узагалі не радив би їм вступати в шлюб.

Мені зараз пригадався епізод, що мав місце під час моєї праці в церковному суді єпархіального управління, де я допомагав сімейними парам оформляти належні документи, необхідні для отримання ними церковного розлучення.  Якось до нас прийшов молодий чоловік, який хотів отримати розлучення, мотивуючи його необхідність поганим ставленням до нього дружини, завищеними вимогами та її відвертою корисливістю. Я дав йому заповнити стандартний бланк, і час від часу за ним дивився. Раптом бачу, він трохи заціпенів. Я питаю: – Друже, що сталося? Він каже: – Не можу пригадати дату народження дружини. Зараз їх зателефоную та запитаю. Цей шокуючий на перший погляд трафунок, насправді,доволі типовий. У переконливій більшості випадків наші проблеми – справа виключно наших з вами рук. Особисто я вже точно б не зміг жити з людиною, яка не пам’ятає про день мого народження. У той час, для чоловіка, який сидів навпроти мене, нормальні бажання дружини уже чомусь виглядали «завищеними вимогами».

9) Святе Письмо повідомляє нам про те, що єдиною переконливою підставою для розлучення, з точки зору Бога, є подружня невірність, зрада. Звичайно, це зовсім не говорить, що ви тепер обов’язково маєте вигнати свого блудливого чоловіка чи дружину на вулицю (Див. Мф.5:32). Це більше свідчить про те, що з часу зради зраджена сторона сама має приймати рішення: чи зберігати шлюб далі, намагаючись вилікувати його, чи покінчити з цим і забути, як страшний сон. На це в неї є мандат від Господа.

Свого часу, Помісний Собор Російської Православної Церкви 1917-1918 рр. прийняв документ «Визначення про підстави до розірвання шлюбного союзу, освяченого Церквою», який сьогодні приймаєть Українською Церквою, як цілком правочинний. Згідно з постановою цього Собору, законними причинами для клопотання одного з подружжя про розірвання  свого  церковного шлюбу Собор визнав:

  • Відступлення від Православ’я,
  • перелюб і протиприродні пороки однієї зі сторін,
  • нездатність до шлюбного співжиття, що настала до шлюбу або з’явилася в наслідок навмисного самокалічення,
  • захворювання на проказу або сифіліс (нині це СНІД і схожі хвороби),
  • коли один із подружніх партнерів зник безвісті на роки,
  • засудження чоловіка або дружини до покарання, сполученого з позбавленням прав,
  • посягання на життя або здоров’я дружини, чоловіка або дітей,
  • т.зв. «снохачество», звідництво – отримання користі з гріховності партнера,
  • вступ однієї зі сторін в новий шлюб,
  • невиліковна важка душевна хвороба чи
  • зловмисне залишення одного партнера іншим.

Звичайно, сьогодні головною підставою для церковного розлучення є наявність у пари світського розлучення. Тим не менше, ми, християни, маємо добре розуміти різницю між добрими членами суспільства та добрими членами Церкви, між духовністю та моральністю.

10) У будь-якому випадку, я завжди раджу людям не поспішати. Не поспішати зі шлюбом, а коли вже побралися – не поспішати з розлученням. Не поспішати спати разом, не поспішати взагалі жити: тихіше їдеш – далі будеш. Мета шлюбу – зовсім не регулярний секс, не діти, й навіть, не майбутня хіротонія. Мета шлюбу – це щастя та нові умови для спасіння власної душі. За щастя потрібно боротися. І найперше – з самим собою.

 

п.с. Будь ласка не передруковуйте цей текст цілком на свої сайти. Беріть тільки те, що вам особливо сподобалося і ставте посилання. Дякую.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.