24 неділя, про доброго самарянина

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Щойно ми з вами, дорогі браття та сестри, чули притчу Христову про милосердного самарянина. Її розповів Христос законнику, який заговорив не для того, щоб отримати відповідь, а для того, щоб спокусити, випробувати Ісуса. За свого земного життя Господь дуже часто зустрічався з такими людьми, тай напевне донині зустрічається, які приходять не шукаючи Істини, а щоб спокусити, знайти в Нього слабке місце, щоб остаточно переконатися в тому, що Господь помиляється.

Якось підійшов до Спасителя чоловік, який знав усі відповіді на питання про Закон Мойсея. Він переконався, що чимало людей сприймають Христа за пророка, що Його люблять і шанують як великого Вчителя та чудотворця. Отже, цей законник міркував, що в нього теж буде нагода через свої питання з’ясувати, якою ж силою Христос робить такі неймовірні справи: чи Божою чи бісівською. Не дивно, що дуже часто законники: книжки та фарисеї були переконані в тому, що оскільки Ісус Христос має явну надлюдську силу, але не належить до тогочасної офіційної церкви, то значить діє силою бісівською. Саме тому вони не раз намагалися знайти в спілкування зі Спасителем підтвердження такого свого переконання і запитували те, що складало основу віровчення. Наприклад, про найголовніше в Законі – про спасіння людини та її виправдання в Божих очах.

Так і цього разу наш Господь, який бачить серця, відповів саме те, чого законник не хотів чути. Він не сказав йому нічого нового, повторив всі ті заповіді, які були всім давно відомі про те, що потрібно любити Бога та свого ближнього. Не почувши нічого єретичного законник продовжує запитувати далі: хто цей ближній, якого потрібно любити?

І перш ніш ми згадаємо про історію, яку розповів Христос, треба хоч коротко пригадати хто такі самаряни. Взагалі, самаряни були таким народом, який не існувало підстав любити. Це були перші вороги юдеїв, сепаратисти та зрадники. Це були люди, які захопили юдейську землю, правдиву віру та при найменшій нагоді намагалися протиставити себе боговибораному народу, а відповідно і Богу цього народу. У них був свій особливий храм та особливі молитви. І заговорити з самарянином, це було приблизно тим самим, що нині заговорити з Путіним чи з кимось із його прислужників. Для нас тепер це перші вороги, і з ними немає навіть про що говорити.

samarjan

Отже, далі Господь розповідає притчу про чоловіка, на якого напали розбійники, сильно побили та залишили помирати на дорозі. Поруч йшов священик, який побачив цю нещасну людину, але йому було не до того. В нього, очевидно, повинна була бути служба, на нього чекала молитва та парафіяни. Він, напевне, подумав про те, що допоможе такій людині іншим разом, та й швидко оминув лежачого. А далі йшов левит. Левит – це щось схоже до монаха. Він також присвятив своє життя Богу, теж спішив до храму на богослужіння і теж побачив чоловіка, який перегородив йому дорогу, лежачи на ній без обезсиленим та побитим. Він також не звернув на нього уваги, а пройшов повз нього собі далі. Третім йшов цією дорого самарянин. Людина, яка вважалася першим ворогом юдея. А що ж він робить? Він дає йому свій одяг, від обробляє йому рани ліками, він відводить його до гостинного двору де платить за лікування свої гроші кажучи, що коли їх не хватить, то як буде повертатися – ще додасть.

Притча про милосердного самарянина вчить нас безумовної любові до свого ближнього. Тієї любові, яка не залежить від жодних земних умовностей. Господь вчить, що нам потрібно любити не тільки тих людей, яких ми вважаємо за своїх друзів. Відповідаючи на питання: «хто наш ближній?», Церква каже, що нашим ближнім є будь-який житель земної кулі, який потребує нашої допомоги. Ми себе переконуємо, що нашим ближнім є тільки той, хто нам в чомусь справді близький: близький по родинному, по захопленнях, політичних уподобаннях чи навіть вірі та юрисдикції. Але нині чуємо, як Сам Бог каже, що така думка помилкова.Ось лежить перед нами людина, а ми переступаємо через неї і кажемо, що не можемо допомогти, бо спішимо до церкви…

Ця притча сильно не сподобалася книжникам і фарисеям, бо викривала їхню гріховну суть. Звісно, якби тому священику чи левиту сказали, що за ними слідкують і записують на відеокамеру те, як вони проходять повз потребуючого, вони б вели себе зовсім по іншому. Вони думали, що коли їх ніхто не бачить з людей, то їх і не бачить Христос. Але такого не буває. Наш Господь всюди присутній. Він бачить усіх нас незалежно від пори року, чи світло навколо чи темно, чи є біля нас хтось чи ні. Він бачить нас незалежно від наших зовнішніх умов.

Напевне, кожен із нас, роздумуючи про цих священика та левита з притчі, не раз і сам думав про те, що коли б ми були впевнені, що на нас дивляться люди, ми б теж вели себе цілком по іншому. Сьогодні чимало є таких реаліті-шоу, в яких показують людей, що не здогадуються про те, що їх знімає прихована камера. Потім, коли їм показують, як вони виглядають збоку, то ці люди не можуть приховати свого обурення та дивування: «навіщо ви це знімали без моєї згоди?», що насправді означає «якби я знав, що ви мене знімаєте, я би вів себе зовсім по-іншому».

Сьогоднішня Євангелія, серед іншого, нагадує нам те, що наш Господь – всюди присутній, він бачить наш кожен крок навіть тоді, коли ніхто інший його не бачить. Особливо тоді, коли диявол нам внушає думку, що хоча Господь і всюди присутній, то в якийсь конкретний момент Він просто зайнятий іншими справами. Йому не до нас.

А так, до речі, буває лише в одному випадку. У житті грішника буває такий момент, коли від нього відходить навіть ангел-охоронець. Це буває в тому випадку, коли людина грішить впевнено, свідомо та з насолодою, не бажаючи каятися. У такому випадку ангел Божий, поставлений біля людини, не має сили втриматися біля неї, тому відходить від неї плачучи. Він плаче, бо не має більше змоги нам допомагати. А для чого нам свій ангел? Його дає Господь нам для того, щоб той радив нам добрі справи та думки, щоб охороняв нас в особливо складні хвилини життя. Але він не може цього зробити, якщо ми своїм злом і гріхом його відганяємо. Тому, ще раз повторю, нехай нинішній Євангельський фрагмент буде для нас чудовим уроком того, що Бог всюдиприсутній. І навіть якщо ми себе переконали, що нас ніхто не бачить і не помітить того, як ми будемо грішити, це все одно рано чи пізно буде мати для нас певні наслідки.

Сьогодні ми прославляємо доброго самарянина, який не подивився ні на що: ні на будь-які земні умовності, ні на власні упередження, які в нього були, але зробив добро людині тільки тому, що вона потребувала його негайно.

Байдужі до людей священик і левит також повинні стати для нас уроком того, якими бути не можна. Якби він лише знав, що Бог його бачить не тільки в храмі, але й дорогою до храму, то вів би себе по-іншому. Ми з вами також, не тільки коли стоїмо в храмі чи йдемо до нього, але в будь-який момент свого життя повинні пам’ятати, що Христос поруч з нами. Немає такого місця на землі, немає такого місця у всесвіті, немає такого місця в нашій душі, яке можна було приховати від Бога. Для Бога не існує нічого таємного. Біблія навіть попереджує, що немає нічого таємного, щоб у свій час не стало явним для інших людей (Лк. 8:16-17).

Ми повинні знати, що коли буде Страшний суд, то у вчинки кожного виявляться. Якщо людина була злодієм, то їй буде показано що вона крала, коли вона крала, а ще вона буде дивитися в очі тій людині, в якої вона крала. І це відбудеться на очах не двох-трьох людей, а перед усім всесвітом! Перед всіма людьми, які жили до нас, та ще будуть жити опісля.

Покажуть блудників і перелюбників. Поставлять перед ними їх коханок і коханців, і покажуть законних чоловіків та дружин. І на це буде дивитися весь світ! Тоді людина пригадає, що таке справжній сором і збагне, що суд Божий невипадково названо Страшним судом! Це буде час коли всі наші зарозумілі помисли про себе виявлять свою нікчемність.

Час суду стане моментом істини. Це буде час остаточного розчарування в собі. Тоді людина в повній мірі збагне свою неміч, захоче покаятися, але не зможе. Покаяння тоді вже не буде.

Після смерті, як ми знаємо, покаяння немає, бо в людини більше немає сили волі. Святі Отці пишуть, що з життям у людини забирається сила звершувати свої пристрасті чи добрі справи. Вона хоче щось зробити, але не може. Саме тому, ми молимося за своїх померлих, бо в нас – живих поки ще є воля, і ми можемо її реалізувати, а вони вже ні.

Отже, нехай приклад доброго самарянина завжди нагадує нам про те, як ми повинні себе вести. Як для того, щоб отримати дозвіл керувати автомобілем потрібно вивчити правила дорожнього руху, так само й для того, щоб ми жили на землі добре, ми повинні знати та виконувати правила існування в духовному світі. Цих правил нас кожного разу, за кожним богослужінням, навчає Свята Церква. І це не просто частина якогось обряду, не просто традиція. Це дуже важливі та конкретні уроки для кожного з нас. Ми маємо навчитися сприймати прочитане Євангеліє як Слово Боже, промовлене Господом конкретно до нашого серця. Навіть якщо б у храмі нікого не було, а стояли лише ми одні, Ісус Христос все одно хоче звертатися до нас, та звертається.

Головна думка нинішнього читання, тобто, Божого уроку для нас є та, що треба любити ближніх незалежно від будь-яких зовнішніх обставин. От ми навчилися цієї істини, і повинні втілювати її як тільки вийдемо з храму, починаючи з того, як переходимо дорогу, сідаємо в маршрутку, як йдемо дорогою, як зустрічаємося зі своїми знайомими, як ми приходимо додому і що там робимо. Усі ці вчинки повинні керуватися одним – заповідями Євангелія.

Господь вважає це надзвичайно важливою справою, тому Він зволив, щоб у храмі Євангеліє цілком прочитувалось за рік двічі. Навіть якщо ви вдома його не читаєте, але постійно відвідуєте церковні богослужіння, то за рік ви маєте можливість про найважливіші біблійні події пригадати двічі. Але не тільки для того, щоб тримати це в пам’яті, як будь-яку іншу технічну інформацію. Разом із цим це справжня духовна їжа. І якщо її не споживати, то дуже швидко людина помре духовно, а потім і фізично. Але Господь цього не хоче, бо любить нас і не хоче нашої передчасної погибелі, тому через Своє Святе Слово нагадує нам, як ми повинні жити : Любити Бога всім своїм серцем, а ближнього – як самого себе. Амінь!

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.