Після Літургії 24 жовтня. Про перший сніг

Щиро дякую вам за спільну молитву. Вітаю вас з першим снігом. Господь Бог дозволив нам пригадати про такий чудовий художній образ, як чистота снігу. Святий пророк і цар Давид колись зробив великий гріх. Йому сподобалася чужа дружина. І для того, щоб взяти її собі, він відправив її законного чоловіка на війну. Давид знав, що в багатьох випадках відправити когось на війну є рівноцінно вбивству. Окрім того, що він убив його, він ще й вчинив перелюб. Після цього гріха Господь просвітив йому розум, і він зрозумів наскільки великий гріх він сотворив. Тому Давид і почав каятися. Каючись він склав особливо натхнену молитву. Ми часто її повторюємо вдома за молитвою та в храмі за богослужінням. Священнослужителі читають її коли звершують кадіння. Ця молитва – 50 псалом, який починається словами «Помилуй мене Боже…». Там є слова про сніг: «Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу».(Пс.50:9).

Такий чудовий образ Господь показує порівнюючи нашу душу з чистотою першого, білого снігу. В інших місцях людська душа порівнюється до тієї чистої сорочки, яку одягають на новоохрещенного, під час таїнства Хрещення, співаючи ікос: «Ризу ми подаждь светлу, / одеяйся светом яко ризою, / многомилостиве Христе Боже наш». Знову-ж таки тут підкреслюється, що Господь приймаючи людину в Церкву, дає їй можливості почати життя з чистого листа. І ось про цей чистий листок ми завжди повинні пам’ятати. Кожен наш день – це ще одна нагода проявити себе. Або з кращого боку, або з гіршого. Так щоб нічого не писати на цьому листку – не можна. Ти мусиш написати, або щось добре, або щось погане, поки живеш. Так, як діти в школу приходять, відкривають зошит і пишуть кожного дня, щоб навчитися писати. Так і ми в своєму житті повинні вчитися, працювати над собою, щоб почати приносити плоди добрих діл: добрих думок, добрих намірів, і, звичайно – добрих вчинків.

winter_season_5-wallpaper-1152x864 (Medium)

Цей сніг, який сьогодні випав, нагадує нам і про те, що час – швидкоплинний. Ще зовсім недавно було сонце, було літо, але вже вранці вийшов на поріг і бачиш, як земля покрита білим простирадлом. Сніг навчає нас, що прийшла зима, що минає ще один рік милості Господньої. І знову-ж таки, кожен із нас все ближче до дня, коли повинен буде принести відповідь Богу за своє життя. І хоча ми безумовно вважаємо, що помирати нам рано, що ми ще молоді, більш-менш здорові, не треба забувати, що вмирають не тільки хворі, старі та немічні. Господь Бог прикликає до себе саме того, і саме тоді, коли вважає за потрібне. Тому, ми завжди повинні бути до цього готовими. Дивлячись на годинник, дивлячись на календар, на погодні умови, ми завжди повинні пригадувати собі, що час – невблаганний. Ти не вблагаєш його зачекати та нічим не відкупишся від нього. На нас завжди очікує Суд.

Разом із цим, нам потрібно молитися за наших солдатів, які нині в особливих умовах – подивіться, як холодно на дворі. Вони й так спали в окопах і на сирій землі. А тепер, коли почалася зима, ця війна стає для них особливо страшною, жорстокою та немилосердною. Отже, для того, щоб повернути швидше до себе милість Господню, давайте будемо молитися не тільки в церкві, але й вдома, коли можемо, за наших воїнів. Щоб Господь Бог дозволив їм повернутися додому здоровими, щасливими та обов’язково з перемогою. Щоб надалі ні ми, ні наші діти ніколи не знали, що таке війна. Хто застав ще же живих ветеранів 2-ої Світової війни – родичів, сусідів чи знайомих, то не раз міг почути з їхніх уст про те, що немає нічого страшнішого, ніж війна. Мій дядько, старенький ветеран, дуже часто казав мені: «Женя, запам’ятай: немає нічого страшнішого, ніж війна». Я не знаю, навіщо він мені це постійно казав, я ж тоді ще був дуже малим і мало що розумів, з того, що він казав. Зараз я не сумніваюсь, що він просто не міг у собі це тримати, тому казав це навіть дитині. Той біль і жах, які він пережив, носив у собі до кінця життя. Бувало, що він і вночі зривався, бо йому снилися бомби та бої.

А що вже говорити про наших вояків? Дуже часто це мої однолітки, і навіть багато молодші за мене, зовсім не навчені військової справи, але вони сміливо йдуть і захищають нашу землю. Декілька останніх років поспіль ми згадували на державному рівні бій під Крутами. Для нас це було одне з найбільших національних свят, бо тоді загинуло за Україну триста студентів-патріотів. Сьогодні ж у нас стільки гине тих студентів, що кожен день на вагу золота, і кожен такий день може і повинен стати днем національної пам’яті про тих відомих, і на жаль, часто безіменних героїв. Тому, що вони не тільки за нас там стоять, захищаючи нашу землю. Вони реально стоять замість нас: ці патріоти за там, щоб ми стояли за них тут.

Дуже добре, що сьогодні ви подали записки на проскомидію та ще відслужимо літію за тих воїнів, яких ви знаєте та записали. Вірю в те, що Господь їх  і так прийняв та простив. Мученицька, сповідницька смерть заради Істини, заради свого ближнього омила їм гріхи. Але ми мусимо за них молитися тому, що це потрібно нам самим, для того, щоб відчувати свою причетність до їхнього подвиг та, звісно, вдячність за нього. Наша любов не має меж: ні фізичних – що вони там, а ми тут,  ні часових. Ми завжди повинні про них пам’ятати. Нехай Господь дарує їм Царство Небесне, яке вони заслужили, а нам – надію на те, що цей жах на Донбасі вже дуже швидко закінчиться, а ми обов’язково переможемо, бо з нами Бог. Слава Ісусу Христу!

24 жовтня 2014,
Собор Воскресіння Христового,
м.Тернопіль
Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!