Про зцілення слуги cотника, на 4-ту Неділю

Проповідь у 4-ту неділю після П’ятидесятниці, Про зцілення слуги римського сотника в Капернаумі, виголошена в Свято-Воскресенському соборі м.Тернополя протоієреєм Євгеном Заплетнюком 28 червня 2015 року.

Во імя Отця, і Сина та Святого Духа! Щиро вітаю вас, дорогі браття та сестри, із нинішньою святою неділею.

Історія, про яку ми з вами сьогодні читали в Євангельському зачалі, напевне, відома всім вам із дитинства. І особливо зупинятися на ній було б трохи нерозумно, з уваги на обмежений час нашого спілкування. Все ж, я би хотів звернути вашу увагу на декілька важливих нюансів, стосовно цієї історії. Ви пам’ятаєте, що був римський сотник, який мав хворого раба. Не наважуючись спочатку звернутися до Спасителя безпосередньо, сотник просить своїх інших слуг, щоб хоча б вони сказали Ісусу добре слово за нього, і Той змилосердився б над ними всіма та зцілив хворого слугу.

Ця історія записана в двої євангелістів – в Матвія та Луки. Нині ми читали той фрагмент, який описав Матвій, і треба сказати, що він трохи відрізняється від цієї ж історії в викладі святого Луки. Різниця в тому, що один пише про те, що сотник сам прийшов до Христа, а другий – що він посилає своїх інших слуг. Тлумачі Євангелія пояснюють таку розбіжність наступним чином. Пишучи свої Євангелія, апостоли Матвій та Лука мали різні цілі та бачили різну мету запису цієї історії. Якщо для одного автора було важливо передати духовний зміст, то для іншого був важливим історичний фон – те, що відбувалося насправді, в деталях. Із духовного боку, насправді, немає ніякого значення, чи сотник прийшов сам, чи попросив своїх слуг. Важливо те, що він виявив бажання звернутися до Ісуса Христа.

Досліджуючи цей фрагмент можна прийти до думки, що все-таки, обидва Євангелисти були праві. Як це сталося? Здається, спочатку сотник послав своїх слуг – як ми про це читали в Євангелії від Луки. Там детально передається розмова друзів із Христом – вони хвалять сотника :

« І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це, 5бо любить народ наш і збудував нам синагогу» (Лк.7:4-5).

Із іншого боку, Євангеліє від Матвія описує, що відбулася безпосередня розмова між сотником та Спасителем. Як це розуміти? Напевне так, що спочатку прийшли до Христа люди, які добре його знали та користувалися в нього певним авторитетом та були з ним однієї віри. А ми знаємо, що сотник – кажучи сучасною мовою це окупант. Римляни захопили єврейські землі, а один із військових начальників, які керували цією областю був оцей сотник. З позиції світської людини ми напевне б не хотіли спілкуватися з ним, і тим більше – робити для нього добро. Розуміючи це, і турбуючись про те, щоб Христос йому не відмовив, він спочатку посилає місцевих старійшин.

А важливо ще згадати, що ця історія відбувається в Капернаумі. Як ми вже з вами кілька разів говорили, що це було рідне місто Спасителя (Мф.9:1), де він прожив більшу частину свого дорослого життя. По чому ми це знаємо? По-перше по тому, що його прямо названо «Його містом». А по-друге, Матфій розповідає за десять розділів по цьому, що коли представники римської влади прийшли збирати податки в жителів цього міста, то вони не минали також і Христа, який був його мешканцем (Мф.17:24–27). Можливо ви пригадуєте цю історію. Спаситель був бідним, а тому не маючи що дати, повелів закинути вудку в море та в роті першої пійманої риби знайдуть статир. Так і зробили – заплативши мито за Христа та апостола Петра. Таким дивним чином Господь показав, що Його влада, могутність та вражаюча сила – не від світу цього : Лисиці мають нори, а пташки гнізда, а Син людський навіть не має де голови приклонити.

Ми з вами дуже часто пов’язуємо Господнє благословення з земним благополуччям. Натомість, Христос сьогодні показує, що земне благополуччя важливе, та й людське здоров’я теж важливе. Але багато важливішим усього цього є духовне здоров’я людини. Те, чого багато з нас не мають.

До речі, «сотник» – це доволі колоритний український переклад латинського слова – центуріон. Той, хто полюбляє дивитися історичні фільми чи зачитується історичними романами не раз чув таку військову посаду. Отже, коли він прийшов до Христа, то здивував Його своїм смиренням:

«Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф.8:10).

Ізраїльтяни мали правдиву віру. Вони вірили в правдивого Бога. Але в них не було однієї риси, яка відрізняла їх від цього центуріона. Багато з них були праведниками, але вони й добре знали, що вони праведники. Вони знали, що можуть розмовляти з Богом. Вони знали те, що Бог їх чує. Натомість, сотник був настільки віруючим, але й водночас настільки смиренний, що говорив: «Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф.8:8).

Хто з вас готуючись до Святого Причастя читає молитви правила перед Причастям, то міг пригадати, що в одній із молитов є саме ці слова. Ми ототожнюємо сьогодні власну віру з вірою того сотника. Ми разом із ним повторюємо: «Господи, я не достойний того, Ти увійшов під покрівлю дому мого» – маючи на увазі своє серце. Наше серце сьогодні брудне від гріхів. Воно далеке від Христової норми. А тому, ми просимо Господа прийти до нас у Святих Таїнствах, передовсім у Таїнстві Євхаристії, очистити та освятити нас. Ми говоримо це словами того сотника, про якого ми читали, який ставиться нам як зразок правдивої віри.

Христос не відкинув його кажучи, що він окупант і язичник, який прийшов для того, щоб поневолити Богом вибраний народ, щоб його обкрадати, вбивати та погубити. Він побачив серце цієї людини, й сказав, що навіть у Ізраїлі він не побачив, щоб хтось так вірив.

А далі Христос продовжує: «Багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному» (Мф.8:11). Цими словами Він підкреслює, що єврейський народ свою місію виконав. І так як євреї пишаються своїми пророками, які безумовно будуть у Царстві Божому, так до цього Царства потрапить і цей безіменний сотник, який перевершив усіх власним смиренням!

Нині Господь і до кожного з нас звертаючись каже, що любить нас і готовий увійти до нашої оселі. Але сотника каже – не потрібно Тобі йти – скажи тільки слово, й одужає слуга мій. Сотник – центуріон був багатою людиною з багатьма рабами. Одному він казав – йди й той йшов. Іншому – прийди й той приходив. Він міг не турбуватися про здоров’я своїх рабів, бо міг собі купити їх скільки забажав. Але цей сотник мав добре серце і розумів, що його раб тяжко мучиться та може померти. А відтак, він вважав, що його обов’язком, як власника, є потурбуватися про цього нещасного.

125525.b (Large)

І дійсно, Господь скоро зцілив його, бо хоче зцілити всіх – як того раба, так і кожного з нас. Але не тільки від фізичних хвороб, але разом із цим, у першу чергу – духовних. Тому, що всі наші духовні хвороби викликають фізичні хвороби. Усі наші гріхи та пристрасті ведуть нас до того, що ми хворіємо тілесно. Не раз буває таке, що для того, щоб людина вилікувалась від якоїсь своєї хвороби, їй потрібно сповідатися та причащатися, каятися в якомусь грісі, який вона приховувала перед священиком раніше. А є чимало таких випадків, коли людина соромиться сказати духівнику про гріх, який вона вчинила, носить у собі цей тягар, і робить кожну свою сповідь недійсною.

Щойно священик читав молитву перед Сповіддю, де є такі слова: а якщо затаїш щось від мене – подвійний гріх матимеш. Бо це сповідь не священику, а Самому Господу. Священик лише свідок вашого покаяння.

Хіба є користь від сповіді в якій ми свідомо приховуємо свої гріхи? Немає, бо ми в такому разі приймаємо це святе Таїнство собі в суд і вічне осудження. Тому, іноді буває краще приходити до Сповіді не так часто, як ми хочемо, але з більшою підготовкою та більшою ревністю. Бо ж від цього залежить не тільки наше земне життя, але й доля в вічності.

Сьогодні ми з вами чули про те, яким чистим і праведним було серце цього сотника. Він просив Бога, молився за інших людей, – не за себе. Ми також повинні взяти собі це за урок. – молитися за інших людей. За всі тих, які навколо нас, за тих кого знаємо чи не знаємо, любимо чи не любимо. Особливо тих, кого ми за щось недолюблюємо. Якщо хтось нас образив, або ми когось образили. Часто ми намагаємося відганяти від себе думки про цю людину. Але, насправді, ми їх не відганяємо, ми їх ще краще засвоюємо та, кажучи мовою психології, переносимо зі свідомості в підсвідомість. Наші погані думки нікуди не діваються, а залишаються з нами – ми можемо носити в собі це зло багато років.

Дуже добре, коли людина знаходить у собі сили та волю, кається та виправляє в собі цей гріх. Але буває й так, що гріх, як і кожну тілесну хворобу, яку не лікувати, ще більше прогресує та розростається. І ми вже може й не пам’ятаємо чому саме ми посварилися з тою чи іншою людиною, але те,що вона погана добре засвоїли та розповідаємо іншим. Якщо щось добре чуємо про свого ворога не можемо стриматися: Що ти мені говориш таке! Я добре його знаю! Він зовсім не такий, як ти кажеш! Нам не цікаво, чому людина вчинила погано стосовно нас, – може це був лише її єдиний поганий вчинок у її житті? Можливо це була слабість або випадковість? Зазвичай нас це мало цікавить, коли хтось задів наше самолюбство, наші гординю та улюблені пристрасті. Це зовсім не жарти й не дрібниці. Насправді, від цього залежить наше вічне життя. Не тільки земне.

Ще сьогодні я б хотів коротко пригадати, яким чином буде найкраще молитися за інших людей і як правильно подавати записки в храм. Безумовно, один із найкращих способів нашої молитви за ближніх – це загально-церковна молитва, коли ми пишемо записки та подаємо до вівтаря за тих людей, які нам важливі та дорогі, або з тими, з якими ми б хотіли покращити свої стосунки, або за тих, яких уже немає серед нас.

Насамперед, варто нагадати, що основна частина роботи, яка відбувається з нашими записками, вона відбувається перед Літургією. Тому, якщо ви хочете подавати свої записки, то робити це потрібно перед початком служби, а не під час, чи тим більше – після неї. Коли священик починає службу виголосом «Благословенне Царство…», це означає, що першу частину відправи – Проскомидію він уже звершив. Звичайно, ми робимо вам певні послаблення, йдемо вам на зустріч, тому поминаємо написані вами імена трохи пізніше. Але так бути не повинно. Підготовка до богослужіння відбувається ще задовго до того, коли віруючі в храмі чують перший виголос священика. Відтак, намагайтеся це розуміти, й приходити до церкви за кілька хвилин перед початком богослужіння.

Важливо написати на карточці – «за здоров’я» вона чи «за упокій».

Зовсім не обов’язково писати, що ми думаємо про власників згаданих імен – ким вона нам є, який в неї соціальний стан чи рівень духовної деградації згідно нашого уявлення. Достатньо просто написати ім’я в родовому відмінку і все: За здоровя: Марії, Галини, Петра, тощо. Додаткові відомості про цих людей писати не обов’язково, якщо вони не мають сану. Якщо мають, то пишемо поруч із іменем – сан священнослужителя чи монаха.

Важливо зауважити, що в Православній Церкві не прийнято писати в записках прізвища. Дуже багато людей пишуть все одно, скільки б ми не просили цього не робити. Будь-ласка, не пишіть прізвища, бо Господь Бог знає нас на ім’я.

Інше. Здоровий глузд каже писати не надто багато імен у одній записці. Десять імен буде цілком достатньо для молитви. Звичайно, ми добре розуміємо, що ваша любов до людства настільки велика, що ви не можете про когось не згадати. Все ж, буде багато краще розділити цей список імен на кілька богослужінь. Якщо особливої потреби немає.

Коли пишемо карточки для поминання, їх слід писати максимально чітким і зрозумілим почерком. Бажано – друкованими літерами. Через цю проблему навіть ті священики, які вміють добре читати та писати, дуже часто запинаються та потрапляють в незручне становищі через своїх парафіян, бо не можуть прочитати те чи інше слово. Тому, я вже про це казав, коли пишете записки, робіть це не так, як для священика, а як для свого трирічного внука, який тільки вчиться грамоті. Пам’ятайте, що іноді вас може бути важко прочитати.

Це дуже коротко те, про хотілося б нагадати в зв’язку з цією темою. Сподіваюся, ми не скоро до неї повернемося знову.

Я щиро дякую всім вам за нинішнє богослужіння. Сподіваюся, що ми всі разом, навчаючись від Святої Євангелії – а цей фрагмент надзвичайно сильний, і справляє на багатьох значний психічний і духовний ефект, намагаймося зрозуміти, що Господь хоче ним сказати до конкретно до нашого серця. Ми знаємо, що був сотник, який спас свою душу. Був його раб, якого Господь зцілив від смертельної хвороби. Був Христос, який врятував одного та зцілив іншого лише одним своїм словом. Запитаймо кожен себе: А де тут я в цій історії? Чого я можу та повинен із неї навчитися? Дуже часто нам бракує розуму та сили волі збагнути те, що Господь каже. Він каже, а ми Його зовсім не чуємо…

Без смирення, без розуміння того, що ми не достойні того, щоб Господь до нас прийшов, спастися ми не зможемо. Як розбійник, який висів на хресті поруч із Спасиьтелем на Голгофі – спасся через своє смирення та покору, так нині Господь, бачачи смирення сотника, помилував не його одного, але й його раба!

Якщо ми будемо молитися байдуже, формально, без смирення та благоговіння, Господь нас не почує. Але не через те, що Він жорстокий і байдужий до нас, а через те, що наше серце несприятливе до цього. Ми не відповідаємо тим вимогам, які потрібно відповідати людині для того, щоб її Господь вислухав і задовольнив її прохання. Бог всюди присутній, Він знає наші думки. Він знав про наші думки ще до того, як ми народили на цей світ чи коли були в утробі матері. Тому, немає жодної проблеми в тому, що Господь не знає, що нам потрібно. Він все чудово знає й без наших молитов і особливих прохань. А чому не виконує те, що ми просимо? Бо ми не варті цього! А ми дійсно не гідні того, бо багато грішимо.Отже, коли хочемо, щоб Господь наш скоро вислухав і помилував, так нам скоро потрібно і виконувати Його Заповіді.

Нехай у цьому нам допоможе Христос, молитвами блаженного Августина, єпископа Іппонійського, якого пам’ять ми нині вшановуємо та всіх святих. Амінь!

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!