15 лютого – Стрiтення Господнє

Цього дня у храмах освячують воду та свiчки.

Стрітення Господнє – велике свято Православної Церкви, яке щороку відзначається в один і той самий день – 15 лютого. Тоді християни урочисто згадують принесення на сороковий день після народження до Єрусалимського храму Немовлятка Ісуса, Його зустріч із святим та праведним старцем Симеоном й пророчицею Анною, а такою, пророцтво святого Симеона про майбутні страждання Діви Марії,якій «прошиє серце страшний меч болю» (Лк.2:35). Ця важлива євангельська подія лягла в основу одного з найбільших дванадцяти свят церковного року. Вперше свято Стрітення було встановлено Церквою в Єрусалимі після Ефеського собору 431 р.

Серед інших особливостей свята можна згадати його українську традицію – освячення води та свічок після Божественної літургії. Зазвичай, після освячення ці свічки використовують запалюючи під час домашньої або церковної молитви, зокрема під час звершення Таїнства шлюбу молодята тримають їх в руках.

Практика освячення свічок відносно нова, і на наших землях не була відома раніше XVІІ ст. Її заведення приписують Київському митрополиту святителю Петру (Могилі). Окремо слід сказати, що чин освячення свічок на Стрітення відрізняється від звичайного чину освячення свічок, котрий може звершуватись у будь який день року.

У своєму відомому «Требнику» для української Церкви 1646 року митрополит помістив кілька чинопослідуваннь, серед яких 37 раніше відомими не були. Святий Петро (Могила) на основі древнього «Римського ритуалу» – «Rituale Romanum» переробив деякі чини та освячення на православний лад, та благословив надалі використовувати у всій Українській Церкви. Серед тих чинів був і «Чин благословення та освячення свічок на Стрітення Господнє». Згодом ця традиція була частково запозичена і на Московію, але там не прижилася.

211

У молитві освячення священик просить Христа Спасителя «освятити свічі світлом благодаті, щоб як світло вогнем видимим запалене проганяє нічну пітьму, так щоб серця наші огнем невидимим, тобто світлістю Святого Духа просвіщені, оминули сліпоту всяких гріхів. Щоб змогли ми очищеним оком душі бачити те, що Богу вгодне і для нашого спасіння благо потрібне. І щоб сподобитися нам перемогти темні небезпеки цього світу і досягнути світла безперестанного…»

Чинопослідування Західної Церкві, котре лягло в основу чину освячення свічок, сягає традиції перших християн Римської Церкви в день свята Стрітення йти по місту з запаленими смолоскипами. Оскільки Римська імперія була язичницькою, а даний період року характеризувався значною кількістю свят, присвячених місцевим божкам та ідолам, Церква вирішила протиставити цьому особливу урочистість, яка припадала на день свята Стрітення – або по іншому – свята Очищення Діви Марії. Для того, щоб відрізнити християнську ходу від тогочасних язичницьких дійств, спочатку смолоскипи, а потім вже й свічки освячувались особливою молитвою. І хоча в Православній Церкві таких ходів сьогодні не влаштовують, і відповідно, жодної об’єктивної причини освячувати свічки в день саме цього свята немає, тим не менше, традиція заведена Петром Могилою на Стрітення – одна з найбільш улюблених традицій православних віруючих у низці зимових свят.

Існує погляд, що освячувати свічі немає потреби, оскільки свічка це пожертва, а вона освячується не молитвою, а самим жертвоприношенням. Тим не менше, Стрітенська свічка з давнини наділялась особливою силою. Вважалось, що вона має силу відганяти бісів, її запалювали в час особливих життєвих клопотів та негараздів, коли хтось хворів або був при смерті. В деяких регіонах лікували головний біль, знаменуючи запаленою свічкою навхрест голову хворого. Гуцули перед бурею та з наближенням градових хмар мали звичай ховати запалену свічку в піч так, щоб її дим вийшов з комина. Так вони були певні, що ні їм самим, ні їх господарству нічого не загрожує. Особливу силу такої свічки наділяли в захисті при блискавці та громі, від чого вона отримала назву «громниці». Такі уявлення про Стрітенську свічку донині широко зберігаються по цілій християнській Європі: від Італії до України. У Польщі свято Стрітення ще має назву свята Громничної Божої Матері. В цей день віруючі стоять на богослужіннях із запаленими свічками, і намагаються донести їх запаленими до самого дому, подібно тому, як ми робимо це на Страсний Тиждень, у Великий Четвер.

Як бачимо, Стрітенські свічки ще здавна використовувались як своєрідний магічний оберіг або амулет, і таке уявлення про них було широко розповсюджене. Однак, таке забобонне ставлення до свічок немає жодного підтвердження у церковному вченні. “Палаюча перед іконою свічка – це знак нашої віри і надії на благодатну допомогу Божу, що завжди щедро посилається всім, хто з вірою й молитвою звертається до Господа та Його святих. Запалена свічка – символ нашої гарячої та вдячної любові до Бога”. Як писав святитель Філарет (Дроздов): “світло свічки означає благоговіння до святої ікони, та надає зручність її бачити в темряві”. Безумовно, з цього можна зробити висновок, що немає більш благодатних чи менш благодатних свічок.

Якщо людина сподівається лише за допомогою певного релігійного ритуалу позбавитись від усіх своїх проблем та турбот, не прикладаючи для цього зусиль і не змінюючись внутрішньо – то вона грішить, і називаючи себе християнином живе за язичницькими віруваннями. Стрітенська свічка важлива не сама по собі, а лише, як християнський символ нашого серця, просвіченого Духом Святим.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!