Церква та самогубство. До питання пастирської опіки людей із суїциальними настроями. ч.2

Самогубство чи суїцид – це деструктивна поведінка людини, направлена на свідоме позбавлення себе життя, або відмова зберегти його у випадку ситуації критичної для життя.

Суїцидальна поведінка –  будь-які зовнішні чи внутрішні форми поведінки, спрямовані для реалізації плану позбавлення себе життя.

Причини самогубств:

Коли не видно вирішення очевидної життєвої проблеми чи конфліктної ситуації.

Коли спроби вирішити проблеми завершувалися невдало.

Коли відчувається особливе загострення негативного переживання та безнадії.

Саїцидальна поведінка може бути:

Правдивою

Демонстративною, шантажем

Афективною (спонтанною, неусвідомленою.)

Внутрішні форми суїцидальної поведінки психологи розділяють на:

Антивітальні уявлення – роздуми про безсенсове життя,  про беззмістовність земного перебування. Це думки чи слова про те, що «жити немає чого», «життя нічого не варте», «не життя, а існування». При цьому, явного бажання смерті не озвучується, лише заперечується цінність самого життя.

Пасивні суїцидні думки. Це думки про власну смерть, але не про позбавлення себе життя. Людина фантазує про факт своєї смерті, не плануючи себе при цьому вбивати. Наприклад, фраза «Добре було б померти в сні: лягти до ліжка, але не прокидатися», тощо.

Суїцидальні задуми. Під цієї формою активної суїцидальної поведінки мається на увазі детальне планування людиною обставин свого самогубства: часу, місця чи способу.

Суїцидальні намірення (суїцидальні наміри). У цій формі людина до власних суїцидальних намірів додає і вольовий компонент, переходячи від планів про самогубство до його звершення.

Пресуїцид – час між задумом до намірення суїциду. Пресуїцид може бути хронічним або гострим.

Зовнішні форми суїцидальної поведінки:

Суїцидальні висловлювання

Суїцидальні спроби, які не закінчилися смертю.

Вдалі спроби самогубства.

Ознаки суїцидальних намірів за Шнейдеманом.

Головне, загальне, спільне в усіх завдання суїциду – зупинка роботи свідомості.

Головним стимулом до звершення самогубства є нестерпна психічна (душевна) біль.

Загальною суїцидальною емоцією є безпорадність і безнадія.

Загальним внутрішнім ставленням до самогубства є амбівалентність (неузгодженість, суперечливість, полярність)

Загальним станом психіки при суїциді є звуження когнітивної (розумової) сфери.

Загальною дією при суїцидальних намірах є втеча.

Загальною комунікативною дією при самогубстві є повідомлення про свій намір.

Загальною закономірністю є відповідність суїцидальних намірів людини її загальному життєвому стилю та поведінці.

Суїцидальна спроба – це свідоме, цілеспрямоване оперування людиною способами позбавлення себе життя, яка не закінчилася смертю.  Вона буває у двох фазах: контрольована (яку можна зупинити)  та необоротна (неконтрольована).

До кожної відомої нам спроби самогубства слід ставитися з максимальною серйозністю та увагою, якою б ця спроба легковажною чи безпечною нам не здавалась.

Найбільш вразливими до самогубств є люди, які раніше робили такі спроби, чи близько контактували з особами,  які намагалися чи здійснили суїцид.

Згідно статистики, 12% людей,  з невдалим  досвідом самогубства спробують його  повторити впродовж двох наступних років і таки досягнуть бажаного результату.

Четверо з п’яти самогубців робили спроби раніше себе вбити, як мінімум – один раз.

Після першої невдалої спроби самогубства, більшість людей із суїцидальними намірами кажуть собі: « Наступного разу я зроблю це краще», і згадують цю обіцянку собі кожного разу переживаючи кризу,  психічний стрес чи особистісний хаос.

Суїцидальна  загроза

Міф про те, що люди, які погрожують самогубством ніколи себе не вб’ють –  є глибоко помилковим і небезпечним.

Більшість людей, які звершують самогубство говорять про свої наміри прямим текстом.

Спочатку суїцидальна загроза виявляється в несвідомому проханні, заклику про допомогу, втручання чи підтримку.

Якщо людина цього не отримує, вона переходить до іншої стадії – суїцидальної загрози, плануванню самогубства.  Дехто в цей час ясно говорить про свої наміри, кажучи: я не можу цього витримати, я не хочу далі так жити, піду й повішуся, тощо.

Часто суїцидні думки мають завуальовану форму:  «Не турбуйтесь про мене. Я знаю що мені робити», « я хочу заснути і не прокинутися»,  «ще трохи, і все це закінчиться»,  «вони будуть жаліти про свої слова»,  і т.д.

Незалежно від того, яку форму мають такі вислови: відкриту чи завуальовану,  вони не повинні ігноруватися в жодному випадку.

Іноді, індикатори суїцидних настроїв можуть бути невербальними.

Підготовка людини до самогубства залежить від особливостей  її психіки, характеру та зовнішніх умов. Нерідко вона полягає в тому, що людина впорядковує всі свої справи до певного рівня: оформлення заповіту, страховки,  з’ясування старих образ із родичами та друзями,  писання довгих листів, вияснення стосунків із сусідами. Підлітки нерідко перед смертю віддають сентиментальні цінні для себе речі.

Форми суїцидальної поведінки (мотиви).

Протестна форма.  Вона виникає як форма вирішення конфлікту, коли один об’єкт налаштований вороже щодо іншого,  а суїцидом намагається негативно на нього повпливати.

«Помста». Конкретна форма протесту, нанесення шкоди ворожому оточенню. У таких людей зауважують наявність вискової самооцінки та самоцінності, активної чи агресивної позиції особистості поєднаної з механізмом трансформації гетероагресії в аутоаграсію.

2.«Заклик». При такій поведінці самогубець намагається активувати допомогу ззовні, при цьому сам залишаючись пасивним.

Уникнення чи втеча.  При таких формах самогубство є реакцією на обистісну чи біологічну загрозу, якій протиставляється висока самоцінність.  Її сенс – уникнення ситуації, яку неможливо перенести, шляхом самоусунення.
4. «Самопокарання» можна окреслити, як протест у внутрішньому плані особистості, при своєрідному розширенні власного «я», приписуючи йому роль судді та підсудного, з подальшим знищенням у собі злочинця та ворога.

5. При суїцидах «відмови» мотивом людини є відмова від існування, а метою – позбавлення себе життя.

Розповсюдженість хвороби та поширення

Щохвилини в світі здійснюється спроба позбавити себе життя.

60-70 разів на день вона буває вдалою.

Частота в країнах світу

0,1 на 100 тис. Кувейт

45,9 на 100 тис. Угорщина

Менше 10 на 100 тис. населення – Мальта, Єгипет, Мексика, Греція,Іспанія, Італія, Ірландія, Нідерланди.

Більше 25 на 100 тис. населення – Австрія, Скандинавія, Фінляндія,  Німеччина, східна Європа,  деякі країни екс-СРСР, зокрема – Україна та Росія.

Росія 41,4 на 100 тис.

Україна 29,9 на 100 тис.

За данними ВООЗ, рівень самогубств більше 20 на 100 тис. є критичним.

Вік самогубств

В дитячому віці (до 5 років) самогубства майже не зустрічаються.

У молодшому шкільному віці, починаючи з 9 років, з’являється перша суїцидальна активність, яка зазвичай має протестні форми, 80% з яких – реакція на внутрішньо сімейні стосунки.

За останні 30 років кількість самогубств дітей від 5 до 14 років зросло у 8 разів.

Найчастіші дитячі спроби самогубств припадають на вік від 15 до 24 роки.

На одне звершене підліткове самогубство припадає 100 суїцидальних спроб.

Другий пік суїцидальної активності припадає на пізній середній (зрілий вік) – близько 40-50 років. Це зумовлено старінням організму, зміною життєвих цінностей, гормональним перелаштуванням організму, що дуже часто супроводжується депресією – частим супутником старості.

Окрім цього, саме в зрілому віці діти покидають батьків, створюючи нові сім’ї, а батьки – хворіють та помирають.

Нерідко, з віком з’являються невідомі раніше проблеми в роботі та в кар’єрі.

У цей час частота самогубств у людей віку 40-50 років збільшується у два рази, в порівнянні з 30-річними.

Чоловіки в цій групі накладають на себе руки значно частіше за жінок.

Третій пік суїцидальних настроїв спостерігається у літніх людей, при чому, за статистикою –  в чотири рази частіше, ніж звичайно.

В останні роки в Україні, як і в деяких інших країнах, суттєво зростає кількість самогубств саме в цій групі.

Після 80 років випадків самогубств майже не зустрічається.

За американською статистикою, на людей старше 65 років припадає чверть (25%) всіх самогубств.

Прикметно, що 76% осіб зверталися до лікаря за місяць до самогубства, 33% за тиждень, а 10% за день до звершення суїциду.

Стать самогубців

По всьому світі кількість самогубців чоловіків у декілька разів вища за жінок. В цифрах таке співвідношення сягає 4:1. В Україні 1996 року таке співвідношення сягало  5,4:1.

Серед літніх людей така цифра пропорційно збільшується, може сягати 6-9:1

Цікаво, що статистика протилежно пропорційна, коли мова йде про суїциальні спроби. Так жінки у віці 14-30 років намагаються вбити себе чотири рази частіше, але, на відміну від чоловіків не доводять свій задум до кінця.

Серед суїцидантів старших вікових категрій також переважають чоловіки.

Професія

Найчастіше самогубства звершують особи з вищою освітою.

Найбільш схильна до самогубств професія – лікар, серед яких в лідерах психіатри, після яких йдуть офтальмологи, анестезіологи, стоматологи.

У групу ризику входять музиканти, юристи, нижчі офіцерські чини та страхові агенти.

Ще в IXX столітті було зауважено, що кількість самогубств лікарів у 21 раз перевищує самогубства представників інших професій.

Тоді серед лікарів молодого віку (25-35 років) самогубством закінчував життя кожен 10-й лікар, а лідерами серед них були психіатри.

Відомий тоді на весь світ київський вчений академік Сікорський (1910) пояснював такий настрій своїх колег особливими умовами їхньої роботи,  моральними перевантаженнями та перешкодами  тодішньої влади, яка не розуміла сенсу роботи психотерапевтів.

Медичні фактори суїцидальних ризиків

Фізичний стан здоров’я

Третина суїцидантів лікувалася у інтернів впродовж останніх шести місяців. 70% з них страждали хронічними чи гострими захворюваннями.

Найчастіше причиною лікування були травми опорно-рухового апарату, які зумовили інвалідність. Також у зоні ризику хворі на онкологічні захворювання, хронічні нестерпні болі, а  також, пацієнти з хворобами нирок та СНІДу.

При церебрально-органічних патологіях суїцид альні ризики зростають в міру хроніфікації органічного захворювання та зросту психопатизації особистості.

Психічне здоровя

За дослідженнями  А.Г. Амбрумової, Г.В.Старшенбаума 1995 року, серед суїцидантів виявлено лише 25% психічнохворих людей.  Інші 75% – це особи з пограничними психічними розладами та психічно здорові люди. При чому, в останні роки збільшується кількість суїцидальних спроб у рамках непатологічних суїцидальниї реакцій.

Все ж, суїцидальні ризики серед хворих, які числяться на обліку психо-неврологічних диспансерів є в 35 разів вищі, ніж серед психічно здорових осіб.

Найбільш схильні до самогубств особи, що мали:

  • Попередні спроби суїциду.
  • Суїцид альні загрози – прями чи зауальовані
  • Самогубства в родині
  • Алкоголізм
  • Хронічне вживання наркотиків чи інших токсичних препаратів
  • Афективні розлади, складні депресії
  • Хронічні чи смертельні хвороби
  • Важкі втрати, наприклад смерть подружнього партнера, особливо впродовж першого року втрати
  • Сімейні проблеми – зрада, розлучення, розрив із сім’єю.
  • Фінансові проблеми, банкрутство, втрата роботи.

Суїцидально-небезпечні групи:

Молодь, із порушеними міжособистісними стосунками, «самітники», особи що зловживають алкоголем чи наркомани, особи що відрізняються девіантною чи кримінальною поведінкою, яка включає фізичне насильство.

Гомосексуалісти

Ув’язнені

Ветерани війни чи учасники локальних конфліктів

Лікарі та представники інших професій, які перебувають у розквіті своєї кар’єри, надто критичні до себе, але зловживають алкоголем, або особи,  які страждають від нещодавно перенесених трагічних втрат або пережитого приниження.

Особи зрілого віку, фрустровані невідповідністю власних очікувань від життя та свого місця в ньому, від існуючих реалій.

Літні люди, які страждають від хвороб або покинуті напризволяще.

 

Що можна зробити, щоб запобігти самогубству?

Підбирайте ключ до розгадки самогубства.

  1. Суїцидальна превенція (попередження, профілактика) полягає не тільки у підтримці своїх родичів і друзів, але й у здатності розпізнавати в людях небезпечні деструктивні ознаки. Знання принципів та бажання отримати необхідну інформацію про самогубства може реально врятувати чиєсь життя. Ділячись правдивою інформацією з іншими  про коріння та основні причини самогубства необхідно та можливо розвінчувати чималу кількість міфів, які заважають вчасно врятувати страждаючих людей від смерті.
  2. Слід помічати найменші ознаки близької небезпеки: суїцидальні погрози, попередні спроби самогубства, депресії, значні зміни поведінки чи особистості людини, а також, підготовка до прощання перед смертю.
  3. Часто, щоб врятувати людину слід уміти вловити найменші прояви безпорадності та безнадії, особливо коли людина самотня та ізольована. Чим більше людей будуть усвідомлювати ці перестороги, тим більше шансів на зникнення самогубств із списку основних причин смерті. 

Прийміть суїциданта як особистість.

  1. Із усією серйозністю поставтеся до думки, що кожна людина в певних обставинах здатна звершити  самогубство.
  2. Відкидайте думку, що людину, яка задумала себе вбити, не можливо від цього відрадити. Саме через неї тисячі людей різного віку, раси та соціального стану гинуть раніше свого часу.
  3. Не дозволяйте себе переконати в несерйозності конкретної суїцидальної ситуації. Якщо ви бачите явну ознаку суїцидальної ситуації, то дійте відповідно до власних переконань, не зважаючи на інші думки. Небезпека помилитися в такому випадку – це ніщо, в порівнянні з тим, що хтось може загинути через вашу бездіяльність.

Намагайтеся встановити довірливі, турболиві стосунки

  1. Не існує вичерпних вказівок, які діяти і що говорити, розмовляючи з потенційним самогубцем. Однак, ви зробите суттєвий крок рятуючи людину, якщо спробуєте максимально прийняти людину такою, якою вона є та стати на її бік, бо в подальшому все залежить від якості ваших стосунків. Важливо виявляти своє розуміння не лише словами, але й невербально: мімікою, жестами. У таких обставинах важливо не так повчання та моралізаторство, як підтримка.

Будьте уважним слухачем.

  1. Суїциденти особливо страждають від відчуття власного відчуження. В силу цього, вони часто є нездатними сприйняти чужі поради. Багато більше вони відчувають потребу самим поділитися своєю біллю та відчуттями того, що в них не залишилося нічого такого «заради чого їм варто було б залишатися жити».
  2. Якщо людина переживає депресію, то для йому потрібно не слухати, а максимально виговоритися.

 Не сперечайтесь

  1. Часто намагаючись відрадити від самогубства, друзі можуть почати свою розмову зі слів, типу: «Подумай, ти живеш багато краще за інших людей і за це ще дякувати треба». Така мова одразу блокує подальше бажання говорити, бо викликають ще більше відчуття пригніченості та того, що тебе не розуміють. У таких ситуаціях люди, які намагаються допомогти, насправді роблять протилежне.
  2. Іноді трапляється інша ситуація. Бажаючи допомогти, люди звертаються до самогубця кажучи: «коли ти себе вб’єш, то накличеш на свою родину велику тугу чи сором посеред усіма». Такі слова говорити також не можна, бо завжди існує велика ймовірність того, що самогубець наважився на такий крок саме задля того, що помститися чи зганьбити свою родину.
  3. У жодному разі не виявляйте агресії щодо суїциданта, якщо ви з ним розмовляєте, а також, не виявляйте жодного подиву від того, що ви почули в цій розмові. Ваша мета не просто перемогти в суперечці, але врятувати людину.

 Ставте прямі та розумні питання

  1. Від формулювання запитання та його інтонації залежить і сама відповідь. «Я сподіваюся, що ти не задумав самогубства?». Якщо людина відповість «ні», то вам, швидше за все, не вдасться допомогти у вирішенні суїцидальної кризи.
  2. Найкращий спосіб допомогти людині – турботливо поставити пряме питання: «Ти думаєш про самогубство?». Таким чином сформульоване питання не зможе підштовхнути людину до самогубства, якщо таких думок у неї не було раніше. І навпаки: якщо людина почує таке питання, є велика ймовірність того, що відчувши, що вона не є байдужа іншим, і є хтось, хто хоче обговорити цю заборонену тему, вона відчує полегшення, їй  вдасться зрозуміти свої відчуття та досягнути катарсису (очищення, полегшення).

 Не пропонуйте невиправданих, безпідставних рішень

  1. Одним із найбільш важливих елементів психологічного захисту є раціоналізація. Часто після того, як люди дізнаються про загрозу чийогось самогубства, вони можуть казати: «Ні, такого бути ніколи не може», «Ти ж не думаєш так насправді». Зазвичай, для таких тверджень немає жодних підстав, окрім особистої тривоги, а подібна поведінка – це спроба власного захисту.

Запропонуйте конструктивний підхід

  1. Замість того, щоб говорити людині: «подумай, яку біль ти принесеш своїм близьким», багато кращою буде спільний пошук альтернативних рішень із ситуації, які раніше не приходили їй у голову.
  2. У профілактиці суїцидів найважливішим є визначення головного джерела психологічного дискомфорту. Це може бути нелегко, оскільки сприятливим середовищем суїцидів є секретність, утаємниченість.
  3. Найбільш правильними питаннями для стимуляції розмови можуть бути питання: «Що з вами сталося особливого в останній час?», «Коли ви гірше себе почали відчувати?», «що почало відбуватися у вашому житті з того часу?», «до кого з оточуючих це мало стосунок»?

Вселяйте надію!

  1. Праця з депресивними людьми, схильними до саморуйнування є надзвичайно важка та відповідальна.
  2. Психотерапевти давно прийшли до переконання, що надзвичайну вагу має зосередження на тому, що говорять і відчувають страждаючі люди. Коли їхні думки та переживання виходять на поверхню, вони перестають бути настільки фатальними та песимістичними. У багатьох випадках їх реально можна вирішити.
  3. Тривожна людина під відкриваючись може прийти до висновку: «Я так і не знаю, як вирішити цю ситуацію. Але тепер, коли мені зрозумілі мої труднощі, цілком ймовірно, що для мене існує ще якась надія».

Оцініть ризики ймовірності самогубства

  1. Намагайтесь якомога точніше визначити ймовірності самогубства.
  2. Бо наміри себе вбити можуть відрізнятися: від тимчасових,  швидкоплинних думок про ймовірність суїциду, до конкретних спланованим актом самогубства, шляхом отруєння, стрибка з висоти, зброї чи асфіксії.
  3. Важливо вчасно виявити та брати до уваги й інші фактори, що цьому сприяють. Скажімо, алкоголізм, наркоманія, степінь емоційний порушень і дезорганізація поведінки, почуття безнадії та безпорадності.
  4. Безперечно, чим більше спланованим був акт самогубства, чим ретельніше велася його підготовка, тим більше шансів на його «вдале» здійснення.

Не залишайте людину в кризі надовго одну.

  1. Залишайитеся з людиною якомога довше, або попросіть когось побути з нею до часу, поки не вирішиться криза чи не прийде професійна допомога.
  2. Ймовірно, треба буде звернутися на пункт швидкої допомоги чи в поліклініку.
  3. Ваше бажання і готовність допомогти накладає на вас певні зобов’язання та відповідальність.

Завжди звертайтесь за допомогою до спеціаліста.

  1. Суїциденти мають звужену, тунельну свідомість. Їх розум у той момент не дає їм можливості побачити повну картину того, що відбувається, а тим більш – як їм слід вирішувати існуючі проблеми. Звичайно, друзі б залюбки допомогли їм у цьому, однак вони, зазвичай, не мають достатнього досвіду та знань, а також, є надто емоційними, що лише шкодить справі.

Психологічна допомога людям, які вцілили після самогубства

  1. Намагатися їх зрозуміти, бути турботливим, не засуджувати.
  2. Дати можливість знову й знову розповісти про все, що сталося.
  3. Бути уважним слухачем, не фіксуючись на помилках
  4. Підкреслювати, що вони повинні відчувати саме те, що вони відчувають.
  5. Нагадати, що існують групи підтримки і спеціалісти, які допоможуть краще розібратися в цій ситуації. Література, Інтернет, форуми.
  6. Запевнити, що ви можете принести їм користь, своєю присутністю.

 Чого не можна робити?

  1. Допускати, що суїцид є наслідком психічної хвороби чи є психічною хворобою.
  2. Давати людині обіцянки, які ви не хочете чи не можете виконати. Це приведе до черговим розчаруванням, які ще більше спонукатимуть людину до відчаю.
  3. Приймати на себе чужі почуття та прохання.
  4. Не можна говорити слів типу: «на все воля Божа», «не варто про це згадувати, тобі й так важко».
  5. Не можна раціоналізувати буття.