10 аргументів священика, чому Бог допускає зло, якщо Він – Любов?

Підняте в заголовку питання є одним із найбільш складних не лише в богослів’ї, але й у світській філософії. Багато сотень, а навіть тисяч років, найбільші розуми людства намагалися збагнути й пояснити проблему існування зла та страждань у світі. Кожна значна філософська система, а тим паче – кожна розвинута релігія, намагалася знайти свій власний погляд на ці речі. І немає сумніву, що саме від того, як людина пояснює для себе феномен зла та страждань, прямо залежатимуть її життєві цінності та орієнтири. А тому, маю своїм обов’язковому із самого початку наголосити, що наша розмова є лише невеликим «вступом до вступу» до величезної, складної та багатогранної теми теодицеї, а я, як її автор, цілком усвідомлюю, що навіть величезна книга, яка б мала роз’яснити тему страждань і зла у світі, є нічим іншим, як людським зухвальством і гординею. Тим не менше, у цій статті я б хотів виставити ключові точки, довкола яких могла б вестися мова про тему, заявлену в заголовку.

1. 1710 року християнський вчений Г.В.Лейбніц написав працю, в якій вперше вжив термін «Теодицея» (теос- бог, дицея – справедливість, буквально – виправдання Бога ). Сенс розглянутої вченим проблеми полягала в тому, що він робив спробу роз’яснити та поєднати наявність світі зла з думкою про те, що світ був створений Всеблагим Богом, Який не перестає ним піклуватися. У «класичній» суперечці люди постають перед такою дилемою: Бог 1) Існує 2) Всеблагий 3) Всемогутній. 4) Зло існує. Вважається, що коли прийняти будь-які три з цих чотирьох тверджень, четверте твердження треба буде відкинути. Християнство, не скочуючись до пустопорожніх балачок і далеких від реальності теорій, дає чимало переконливих пояснень феномену теодицеї. Нижче ми спробуємо про це трохи згадати.

2. Віра в Бога передбачає віру в Його Промисел. Християни не лише вірять у те, що існує Всеблагий і Всемогутній Бог, але й переконані, що Його знання про людину значно перевищують знання людей про самих себе. А тому, незалежно від того, які події з нами трапляються, ми віримо в те, що все зло яке стається з нами, є або нашим власним злом (про що скажемо далі), або посилається нам для користі в майбутньому. Так само, як неслухняне дитя виривається з батьківських рук на небезпечній ділянці дороги, вважаючи батьківські обмеження для себе злом, так люди, які не вірять у Промисел Божий часто не хочуть прийняти страждань або випробовувань у своєму житті. Оскільки грішники живуть теперішнім, а віруючі і минулим, і теперішнім і майбутніми, вони не погоджуються на життя, яке значно перевищує їхній світогляд. А тому, невіруючі – це вже за визначенням обмежені та нещасті особи, незалежно від того, як вони самі трактують власне життя та рівень щастя.

3. Онтологічною (буттєвою, фундаментальною) причиною всякого зла в світі є гріх – порушення Заповідей Божих. Через диявольську спокусу та гріх Адама людство заразилося гріхом. Ми вже не раз говорили, що гріх це духовно-душевно-тілесна хвороба, якою найчастіше людина заражає сама себе добровільно. Разом із цим, гріх це внесення в чудовий Божий світ деструкції, пошкодження. А отже, слід прямо говорити, що зло та несправедливості в світі існують не як воля Божа, а як наслідок зловживання нею. Воля Божа є на добро, а зло Господь допускає, як необхідний, вимушений засіб нашого вдосконалення.

4. Свобода волі – це можливість людині вільно обирати добро. Бог створив людину пропонуючи їй самій право визначати своє життя та майбутнє. А древня загадка про те, чи може Бог створити такий камінь, який Сам не зможе піднести, знайшла свою відповідь саме в природі людини. Це людина є тим каменем, який є сотворений Богом, але Бог «не може» втрутитися в свободу волі людини, й цим «не може» її піднести. Без можливості вибору, без свободи, людина перестала б бути людиною, бо лише свобода визначає її поведінку та дозволяє давати їй духовну чи моральну оцінку вчинкам. Якби люди були позбавлені можливості самостійно обирати добро чи зло, вони б нагадували запрограмованих роботів, які ніколи не несуть ні моральної, ні жодної іншої відповідальності за свої вчинки. Натомість Господь створивши людей запропонував їм вільний вибір – бути живими, бути співтворцями свого життя, самостійно обираючи, як їм існувати: з гріхом чи благодаттю, щастям чи злом. А відтак, люди реально несуть відповідальність за значну частину свого земного життя, яке є підготовкою та самовизначенням у вічності. Звичайно, ми не можемо керувати природними стихіями, але за справу своїх рук, за війни та вбивства, різноманітні злочини, безперечно, несе відповідальність не Бог, а сама людина.

5. Обмеженість людських знань. Переводячи нашу розмову зі сфери теорії до реального життя, нам треба також визнати, що гріх приніс із собою ще й інше зло. Людина перестала бачити речі такими, якими вони є. Якщо колись Адам давав імена тваринам (що на біблійній мові означає – зафіксував свою владу над ними, цілком розуміючи їх), то тепер нам людству слід докладати значних зусиль, щоб збагнути природу багатьох речей у світі. Більше того. Слід також сказати, що існують питання, відповідей на які в цей час люди взагалі не мають, бо вони лежать поза межами понятійного апарату пошкодженого гріхом людського розуму. Наскільки точно можна описати сліпій від народження людині, чим, скажімо, червоний колір відрізняється від зеленого, чи як при письмі ноти відрізняються від цифр чи літер? Ми можемо лише спробувати це зробити, не маючи ніяких гарантій того, що людина хоч трохи зрозуміє те, що ми намагаємося їй сказати. Чи є логічна, аргументована відповідь батьку, на очах якого загинув його єдиний син? А чи можна словами втішити того, в кого на очах помирає улюблена людина? А як на рахунок війни? Що відповісти матері, сиротам чи вдові, чому серед тисяч людей загинув саме їхній годувальник, син, чоловік і батько? Надто часто в людей немає адекватних слів і відповідей на болючі питання. Треба вчитись приймати це та жити з цим.


Ви вже дійшли до середини тексту. Час поставити лайк або зробити репост. 


6. Чи на все воля Божа? Ні, не на все. Воля Божа є на святе на непорочне життя людини, відповідно біблійних, Євангельських цінностей. Для речей та вчинків, які не відповідають волі Божій, але все одно мають місце на землі, існує інший богословський термін – попущення Боже (допуск, допущення). Творець не хоче, щоб люди грішили, але «щоб усi люди спаслися i досяг¬ли пiзнання істини» (1 Тим.2:4). Однак, для того, щоб людина мала можливість проявити себе, свої внутрішні риси, Бог попустив злу тимчасово існувати в світі. При цьому грішник, серце якого лежить до зла, буде в ньому ще більше утверджуватися, а праведник навпаки – буде ще більше утверджуватися в добрі, намагаючись подолати це зло. І зло, і добро є тим лакмусовим папірцем для людини, який здатен показати нам наше справжнє лице. Те, що є в світі хворі, безперечно, – жахливо. Однак, це дає можливість здоровим проявити своє співчуття та милосердя. Те, що існують голодні – дає можливість ситим ділитися своєю їжею. Те, що існують бідні – дає можливість багатим ділитися майном. І так це зло при бажанні можна використати для добра людей. Існування зла в світі вчить нас бути співчутливими та помічати потреби інших. Лише той, кого болів зуб, може зрозуміти в повній мірі що таке зубна біль у іншого. Ось чому нам потрібно вчитися бачити у своїх проблемах не лише кару, але й благословення. Лише страждаючи ми вчимося співстраждати, а співстраждаючи стаємо християнами. А стаючи християнами маємо шанси на спасіння у вічності.

Справжнім безумством є спроби людей визначати чиє горе більше
Справжнім безумством є спроби людей визначати чиє горе більше

7. Страждання самі по собі не є цінністю ні для людей, ні для Бога. Ми пам’ятаємо, як у ніч напередодні ув’язнення Сам Спаситель молився, щоб «якщо можна» оминула його чаша страждань (Мф.26:39). Однак, страждання Христа Спасителя стали необхідною частиною його земного подвигу, а для нас вони часто є тим «очищувальним вогнем», яким людина долає власні гріхи, очищує свою душу. Під час життєвих випробовувань не Бог мучить людину, чинячи для неї прикрощі, чи ставлячи її в особливо непрості умови. Він робить щось зовсім інше. Він дає людині можливість реально оцінити свої сили у боротьбі з наслідками гріха, покоритися Його волі та прийняти її з вірою, любов’ю та смиренням. Страждання та спокуси – це ті уроки, які повинні навчити людину жити в гармонії з Богом, ототожнюючи власну волю з волею Божою. Якщо людина покориться своєму Творцю, то зможе отримати у стражданнях особливий зміст, полегшення та «нагороду». Якщо вона вперто перебуватиме у світі атеїзму, її страждання, й дійсно, позбавлені будь-якого сенсу.

8. Життя християнина – це його щоденна співпраця, взаємодія з Богом. Ми не просто знаємо в теорії, що Бог існує . Ми щодня вчимося все більше взаємодіяти з ним. І саме рівень нашої взаємодії і визначає якість нашого життя. Зазвичай, людина схильна до гріха, схильна до помилок, своє щастя найперше пов’язує з земним благополуччям: здоров’ям, багатством, кар’єрою чи вдалими любовними стосунками. Звичайно, людина це не лише душа, а душа та тіло. І викупний подвиг Спасителя став можливим лише тому, що Він – очоловічився – взяв на себе людську природу. Наше тіло – це храм Святого Духа. І турбота про нього є цілком закономірним явищем, цілком правильним і священним. Однак, вся наша проблема в тому, що земні турботи та піклування затуляють нам пам’ять про вічність та Боже Царство. Немає нічого осудливого в тому, що людина за життя бажає собі щастя. Дивно лише, коли це щастя в неї повинно існувати окремо від Бога – джерела всякого добра та щастя. А Бог знає, що нам корисно зараз, а що шкідливо. Як багато солодких страв шкодять людині, і як багато ліків, які нас рятують від страшних болячок, є гіркими та відверто гидкими на смак. То ж якби ми в житті завжди керувалися лише критерієм «смачно-не смачно», ми б довго не прожили. Точно так само можуть бути помилковими наші уявлення про щастя чи горе. А тому, розпочинати розмови про сенс людських страждань насамперед слід з’ясувавши, які критерії в щастя чи нещастя, чим вони є взагалі. Цілком ймовірно, ми прийдемо до висновку, що чимало речей, які нам видаються добрими зараз у перспективі приносять лише біль і шкоду. І навпаки – чимало речей, які змушують нас страждати є великим благом для нас, бо роблять здатними увійти до Божого Царства. І, звісно, справжнім безумством є спроби людей визначати чиє горе більше, а чиє менше. Грішникам своє горе завжди більше, а чужий хрест легший. Насправді, наші особисті відчуття, емоції та переживання цілком суб’єктивні та неповторні. Ми не знаємо, як людина грішить, кається та страждає. Тому, не наша справа навіть починати думати про це.


Читайте також: 10 речей, які ви маєте дізнатися від священика про гріх


9. Людина має жити повним життям, у гармонії. Як показує досвід, життя людей у безумовному земному благополуччі дуже часто закінчується для них трагічно. Оскільки нині люди мають грішну, спотворену природу, то вони не вміють вірно виставляти життєвих пріоритетів, а свою Богом подаровану свободу надто часто використовують не на добро, а на зло. Це зло може бути не лише стосовно інших, але й стосовно себе. Саме тому найбільші багатії світу не залишають своїм дітям усіх своїх статків, а засновують благодійні фонди та витрачаються на благодійність. Надто багато незаслуженого добра шкодить людині, розбещує її, робить егоїстичною, самозакоханою, яка все більше розвиває свої пристрасті, та все більше забуває про Бога. Навіть незаслужена нагорода чи підвищення по службі здатне глибоко зіпсувати людину. Годі вже говорити про наше щоденне безпроблемне життя. Але ж, без сумніву, «бути як боги» це бісівське, диявольське бажання. Повноцінне життя людини це поєднання радостей та горя, солоного та солодкого, печалі та сміху. Існування контрастів у житті дозволяє відчувати смак від життя. Навіть у Божому Царстві людина буде відчувати вічне блаженство не автоматично, а тому, що готувалася до нього скорботами та хворобами земного життя. Звичайно, ще з часів древніх філософів і до релігійних пошуків Достоєвствого люди шукають ціну сльозинці неповинної дитини. І правда полягає в тому, що лише в парадигмі християнства та євангельського вчення люди можуть знайти авторитетну та остаточну відповідь.

10. Зло має тимчасовий характер. Біблія не заперечує існування зла в світі. Від першої до останньої сторінки вона розповідає, як добро бореться зі злом, а полем битви є людські душі. Але, правда також полягає в тому, що Бог не є творцем зла. Бог-Любов творив лише добро. Природа зла має від’ємний характер. Зло – це відсутність добра, а онтологічно зла взагалі не існує. Так само як хвороба – це відсутність здоров’я, а бідність це відсутність грошей, так зло – відсутність добра. Зло – це паразит на добрі. А тому, його існування тимчасове, обмежене рамками існуванням фізичного світу. Своїми стражданнями та хресною смертю Господь подолав гріх, смерть і владу темряви. Пекло розтрощене. Диявол посоромлений. Біблія говорить, що був час, коли зла не було, і що буде час, коли його не буде. А відтак, ми ще раз переконуємося, що зло має зовсім іншу природу ніж добро, а головне – тимчасовий характер. Завданням людей є стати на бік добра, на бік Христа, щоб у повній мірі бути здатним засвоїти Божі засоби спасіння. Християни вірять, що відповідь на проблему зла лежить не в якійсь, нехай навіть найбільш досконалій теорії, але в цілком реальному викупному подвигу Спасителя. Це не відповідь на загадку, а перемога в боротьбі. У нас немає жодних гарантій, що ми не зустрінемося зі злом і стражданнями, зате в нас є впевненість у тому, що ми можемо перемогти страждання, бо з нами Христос, який Сам перетерпів їх. Приймаючи Христа, ми приймаємо Божу допомогу та полегшення.