Стерно Церкви в капітана, але вітер у вітрилах – від Бога

Поки триває Собор, я не хотів би давати жодних прогнозів. Я не в силах телепатично відчути дух Собору, аби передбачити його результат. Але оскільки мені постійно пишуть і запитують, то напишу пару слів про нинішній день.


Так, сьогодні безсумнівно історичний день. Один із найбільш знакових днів у всьому нашому житті. І ось що треба пам’ятати всім нам. Церкву будують не люди. Її дві тисячі років тому збудував Господь наш Ісус Христос і передав Її нам. А наше завдання сьогодні – вже не Церкву будувати, а себе рятувати! А це можливо робити добре тільки там, де Церква захищатиме не чужі власні, вузькі та меркантильні партійні інтереси, а саме наші – християнські цінності та людей, які живуть на окремій землі. НАм потрібна Церква, яка задовольнятиме духовні запити кожного її члена, а не паразитуватиме на людях. Наголошу. Якщо якась церква не захищає євангельських цінностей, а навпаки – не любить людей, не помічає їх інтересів та болю, позбавляє народ права на вибір – це не церква, а псевдо релігійний гурток. Це все що завгодно, тільки не Христова Церква.

Тому, в день історичного Помісного собору Української Православної Церкви, хочеться сказати основне. Сьогодні вирішується доля не стільки Церкви, скільки самої України. Будемо мати свою Церкву – врятуємо свою душу. Не будемо мати Церкви, знову потрапимо в чужинське рабство – загубимо і душу, і тіло. Тому, вірите ви Бога, чи не вірите. Православні ви, чи не православні. Нинішній день визначатиме вектор нашого розвитку чи навпаки деградації на багато століть вперед.

Чи має значення особа патріарха? І має, і не має. Кожен правитель посилається народу з волі Божої, або попущення. І незалежно від того, хто стоїть біля керма церковного корабля, хвилі його вітрил надуває сам Бог. Ми знаємо, як святий і святійший патріарх Тихон розвалив РПЦ, а прийшов кат Сталін і знову її відродив. Конкретна особа має значення для конкретних людей, але в історичній перспективі «Бог все сприяє до добра». Він, Який знає кожного і порахував кожну нашу волосину, не може не турбуватися про духовне благополуччя багатомільйонного народу. Коли бачить, що людям не треба Істина, а золотий тілець – посилає їм одне майбутнє, коли бачить, що вони готові вмирати і народжувати мучеників за віру – зовсім інше. Ось чому Українська Церква постає та відроджується саме в цей час. Ми, українці, своєю кров’ю та стражданнями нині платимо за любов до Правди та Свободи. Мало хто на таке здатен у час постмодернізму та відсутності чітких орієнтирів.


Ви можете поставити лайк, прокоментувати чи поширити цей текст, якщо погоджуєтеся зі мною. 


Я не знаю, кого оберуть патріархом, але я цілком приймаю будь-який вибір. Як людина твереза, я б хотів, аби патріархом залишився саме наш патріарх – святійший Філарет. Все, що ми маємо і чого досягнули в духовному житті – це завдяки йому. Це він зростив і виховав всіх нас – священиків і єпископів Київського Патріархату. Це наш великий Учитель, Старець і Патріарх. І навіть по-людськи, було б цілком справедливо, якби він, наш український Мойсей, не тільки здалеку побачив би «обіцяну землю», але й увійшов в неї сам і побачив плід своєї праці, після трьох десятків років зневаги та московських прокльонів. Чи він ідеальний? Ні, ніхто не ідеальний в цьому світі. Але, все пізнається в порівнянні, а тому, я би хотів доручити (хоча б на перших порах), кермування людині саме тій, яка вже вміє блискуче кермувати. Цей час надто критичний для нас, аби бути легковажним і вчитися методами спроб і помилок.У нашого народу вже було надто багато і спроб, і помилок. М’яко кажучи, ми вже втомилися від них. А ворог не спить і не думає спати!

Господи, благослови нашу Церкву та нашого нового митрополита Київського і всієї Руси-України! Молимося.

Із іншого боку, треба казати правду. Святійший Патріарх Філарет не знає іншої моделі керівництва для Церкви ніж та, яку бачив у Московському патріархаті та завів тепер у Київському. Тут нічого критичного немає. Наша Церква зростає і міцніє, як ніяка інша. Але, не варто зупинятися на досягнутому і треба йти далі. Все таки, ми живемо в інших умовах – умовах війни, умовах часу, нових викликів суспільства. Саме в цьому аспекті нам потрібен молодий предстоятель, який дивитиметься на нас, свою Церкву, очами молодої людини. Звичайно, і в цьому є великі ризики. Сорок років митрополита Епіфанія, це не дев’яносто років досвіду патріарха Філарета. А з іншого, ці сорок років – це сорок років сили та потенціалу. Зауважу, що митрополит Епіфаній чи не єдиний, хто може розмовляти грецькою мовою, має блискучу освіту та цілком адекватна людина для діалогу. І я знаю, що кажу. А це, в нашій ситуації, великий козир. І взагалі – молодість не вада. Скажу вам по-секрету, вона швидко минає. Молодий старим стане, а старий молодим чомусь ні…


Канонічна та благодатна пора Київського Патріархату – пост на цю ж тему


Якщо оберуть будь-кого іншого з київського патріархату, недоброзичливці будуть говорити, що нова УПЦ  – це всього лиш зміна вивіски Київського Патріархату. Однак, якщо Церква обере когось іншого, це означатиме найперше – реальність, правдивість голосування. Якщо «вибори» може виграти будь-хто з кандидатів, це означатиме, що вони чесні і справедливі.

Владика Симеон, ставленик Порошенка, на мою думку, був би доброю кандидатурою тому, що засвідчив би те, що Помісну Церкву підтримав ієрарх Московського Патріархату, чим відкрив би двері для всіх інших єпископів, які досі сумніваються чи бояться. Про певне спадкоємство «нової церкви» з покійним главою УПЦ митрополитом Володимиром Сабоданом сказав би вибір митрополита Олександра Драбинка. Із іншого боку, не треба забувати. Митрополит Володимир має свого «прямого» спадкоємця – племінника єпископа Віктора Коцабу, нині вірного прислужника (вікарія) митрополита Онуфрія. Тому, самі розумієте, у владики Олександра єдність з УАПЦ найбільше та, що вони відібрали від громади УАПЦ тоді ще митрополита Мефодія Кудрякова собор, у якому нині настоятельствує і говорить патріотичні речі. Вибір арх.Кирила Говоруна був би чудовим вибором для інтелектуального та росту міжнародного авторитету нашої Церкви. Зрештою, будь-який вибір це все-таки вибір людей! Що оберуть – те й будуть мати.

Як людина досить відкрита, я все життя сподівався і не приховував, що оптимальний варіант для українського патріарха для мене, і про що я завжди говорю, це митрополит Димитрій Рудюк. Це досвідчений і мудрий архіпастир, який став духовним батьком сотням священиків і багатьом єпископам. І хоча його кандидатура у ЗМІ, як претендента на патріарший престіл, чомусь не згадується, я би дуже хотів, аби ним став саме він – людина, яка на мій погляд могла б понести цей хрест. І кажу я тому, що знаю його найбільше з інших митрополитів нашої церкви. Можливо,якби я знав добре інших владик -я б передумав. До речі, наш владика Нестор – теж чудовий варіант, але він з самого початку дав зрозуміти, що йому поки рано про це думати. І я, провівши з ними багато часу добре знаю, що ці люди реально б могли б понести цю ношу. Я не маю нічого й проти інших кандидатур, і прийму з покорю та вдячністю будь який вибір Преосвященних Владик і братії.

Стерно Церкви в капітана, але вітер у вітрилах – від Бога. Не забуваймо! Господи, благослови нашу Церкву та нашого нового митрополита Київського і всієї Руси-України! Молимося.

 

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.