Про догмат Вознесіння Діви Марії

Довгий час Православну та Католицьку (або, що точніше – Східну та Західну) Церкви відрізняли поміж собою лише деякі зовнішні обряди, при дотриманні, фактично, єдиного для всіх віровчення. Власне, до 1054 року це була єдина Церква Христова, яка згодом, у силу певних обставин, розділилася на дві – чужих та навіть ворожих між собою. Причин цьому було декілька. Окрім суто політичних, до цього призвели ще й значні обрядові, догматичні, етичні та естетичні суперечки. Після великого розколу прірва між католиками та православними не тільки не зменшилась, але й зростала та продовжує зростати до цього дня. Хоча формальні спроби поєднання робляться, як з боку Ватикану, так і з боку офіційного Константинополя – Вселенської Патріархії.

Однією з причин постання та поглиблення прірви між католиками та віруючими Православної Церкви можна назвати т.зв. теорію догматичного росту чи догматичного розвитку, прийняту в Католицькій Церкві. Хоча цей погляд був сформульований доволі пізно, десь в середині IX cт. кардиналом Дж.Нюманом, тоді вона стала лише фактичною кристалізацією та спробою осмислення того, що відбувалося в Католицькій Церкві віддавна. А саме – збільшення числа постулатів віри – святих догматів.

У той час, як Православна Церква навчає, що з дня П’ятидесятниці вона володіє Істиною в усій її повноті, без потреби будь-що добавляти або віднімати, Католицька Церква навпаки – впродовж усієї історії вперто робить спроби збільшити кількість своїх догматів. Оскільки догмат – це загальнообов’язкове для прийняття вірування, від якого прямо залежить спасіння людини, введення нових, нечуваних раніше істин віри, насправді, робить людину відступником і еретиком. Особливо коли ведемо мову про догмати, яких не знали ні Апостоли, ні Святі Отці. Тому варто сказати, що сьогодні саме різниця в прийнятті та тлумаченні тих чи інших догматів складають основну різницю між Православною та Католицькою Церквами. Таким чином, ми притримуємося наступного твердження: різні догмати – різні церкви. Важливо не те, як храми різних конфесій виглядають знадвору чи зсередини. Важливо те, що проповідують з церковних амвонів їх пастирі.

Існує ціла низка нових догматів, які безпідставно були введені в Церковне використання католицькими ієрархами. Серед них догмат про Папське главенство, про чистилище, про Філіокве, та ін. Окрему категорію католицьких догматів складають т.зв. «Маріологічні» догмати. Тобто такі нововведення, які стосуються вчення про Богородицю та її ролі в нашому спасінні. Зокрема, Православна Церква заперечує догмат про непорочне зачаття Діви Марії, тобто католицької науки про те, що Діва Марія народилася позбавленою первородного гріха. Інший «маріологічний» догмат – про тілесне вознесіння Богородиці на Небо після її пречистого Успіння. Саме він стане темою нашої розмови.

Філіппо Ліппі. Коронування Діви Марії. Сполето. Собор.

Філіппо Ліппі. Коронування Діви Марії. Сполето. Собор.

Цей догмат був одноосібно проголошений папою Пієм XII 1 листопада 1950 року документом «Munificentissimus Deus», та підтриманий ІІ Ватиканським Собором конституцією «Lumen Gentium» (1962-1965 рр.). Догмат стверджує, що Діва Марія, Яка померла з природних причин, була похована в Гефсиманії чудесним способом вознеслася на Небеса. Після того, як апостоли відкрили Її гріб, залишків тіла там знайдено не було. І далі, згідно католицької традиції, після Вознесіння відбулося Коронування Богородиці Царицею Небесною.

У той же час, варто підкресли, що ні вчення Успіння, ні про Вознесіння Богородиці для Православної Церкви догматами віри не є. Як свято воно прийшло до нас із Візантії, де його вшановував спочатку імператор Маврикій, від якого папа Сергій І і перейняв святкування.

Жодних авторитетних свідчень про обставини Успіння Божої Матері до IV століття не було. Святий Епфіаній Кипрський пише так: «Нехай дослідять Писання. Там не знайдуть свідчень ні про смерть Марії, ні про те, чи померла Вона, чи про те, що не померла. Ні про те, що похована. Ні про те, що не похована». Надзвичайно скупі свідчення про все це починають з’являтися лише з початком V cтоліття.

Православне вчення про Успіння Пресвятої Богородиці та католицьке про Вознесіння Діви Марії тілом на Небеса маючи багато спільних зовнішніх ознак, принципово відрізняються між собою по своїй суті. Необхідно підкреслити, що в цьому питанні важливою є не тільки лише згадана подія, сама по собі, але також не менш важливі її передумови, та висновки, до яких ми можемо прийти в зв’язку з цим.

Православна Церква навчає, що Божа Матір не мала жодних особистих гріхів, але вона, як і всі ми, була підвладна первородному гріху Адама та Єви, тому й померла так само, як помирають і всі інші люди. Смерть – це головний наслідок гріха наших прародичів не міг оминути жодну людину, яка народилася в світ природнім чином. Однак, Діва Марія після того, як пізнала смерть, не залишилася назавжди у її владі, але була раніше загального воскресіння та преображення, взята на Небеса де нині перебуває у Своїй прославленій плоті.

Натомість, Католицька Церква має іншу думку. Передусім, вона каже, що Богородиця не могла мати первородного гріха, з уваги на ЇЇ майбутні заслуги в справі спасіння всього людства. Із іншого боку, деякі католицькі богослови стверджують, що Бог творить душі безпосередньо. А тому, Він не міг дати Діві Марії недосконалу, гріховну душу. Питання природи смерті Богородиці в католицькому вченні розкрито дуже неповно та розпливчато. А тому, як наслідок, сьогодні існують два протилежних погляди на це питання, однак – обидва неправильні.

Перший погляд випливає з вчення про Непорочне зачаття. Згідно нього, якщо Діва Богородиця не мала жодних гріхів, то померти природною смертю не могла. Звичайно, це вступає в суперечку з ясним вченням багатьох Отців Церкви нерозділеної Церкви, які прямо писали про смерть тіла Богородиці.

Другий погляд намагається загладити гострі кути попереднього твердження, але ще більше спотворює церковну науку. Згідно нього, Богородиця дійсно померла, але потім була воскрешена та вознесена та коронована. У зв’язку з цим виникає запитання: як узгодити, в такому випадку, смерть Богородиці з ученням РКЦ про Непорочне Зачаття? Якщо вона не мала первородного гріха, то не могла й померти. А якщо померла, то її смерть була не звичайно, природньою людською смертю, а добровільною, тобто – іскупительною – викупною. Звідси й джерело нового заблудження католиків, які часто офіційно називають Богородицю Спів-відкупителькою людства.

Згадані два маріологічні догмати Католицької Церкви cпотворюють Церковну науку про єдиного посередника між людьми та Богом – Христа: «Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник мiж Богом i людьми, чоловiк Христос Iсус, Який вiддав Себе для вiдкуплення всiх. Таке було у свiй час свiдчення, для якого я поставлений проповiдником i апостолом, — iстину кажу у Христi, не обманюю, — учителем язичникiв у вiрi та iстинi» (1 Тим.2:5).

Ось із якої причини ми не можемо прийняти католицькі догмати про Непорочне Зачаття та Вознесіння Діви Марії на Небо. Вони обидва вносять у Церкву невідоме нікому, тим більше – святим апостолам вчення. Як пише апостол Павло: «Та коли б навiть ми або ангел з неба став благовiстити вам не те, що ми вам благовiстили, нехай буде анафема. Як ми ранiше казали, так i тепер ще говорю: хто благовiстить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема» (Гал.1:8-9).

Нові католицькі догмати, зокрема догмат про Внебовзяття Діви Марії, розхитують основи церковного віровчення, і перш за все – вчення Церкви Христової про спасіння. Тому, слід з усією категоричністю стверджувати про його помилковість, і навіть – шкідливість для християн. Православна Церква – це найкращий шлях людини до спасіння. Серед безлічі «церков» і релігійних об’єднань, саме Святе Православ’я – пропонує людині найбільш короткий та дієвий шлях до Бога.

«Це є віра апостольська, це є віра отцівська, це є віра православна, ця віра утвердила вселенну!».

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!