А де ви шукаєте власне щастя?

Знаєте, є такі люди, які перетворюють власні оселі на смітники. Вони постійно приносять туди щось «дуже цінне», віднайдене в скарбницях сміттєвих баків. Зовсім нещодавно я бачив одну бабусю, яка сама ледве могла пересуватися. Через свій поважний вік і явно недоречний зимовий одяг на початку осені, чи то ще в кінці літа, кожен крок давався їй із величезними труднощами. Але мало того, що вона сама ледве йшла. У кожній своїй руці вона ще тягла за собою по величезному пакунку невідомих мені речей.

Як справжній джентльмен, я спочатку хотів допомогти їй. Це ж природно! Кожен чоловік із дитинства мріє перевести хоч кілька десятків бабусь через дорогу та сподівається допомогти донести комусь важкий тягар,маючи для цього достатньо фізичної сили. А тут, дві добрих справи можна було б зробити одночасно! Але, я так і не зробив цього. Не тому, що не є джентльменом, і навіть не тому, що не люблю бабусь. Справа в іншому.

Таким бабусям не потрібна наша допомога. Вони давно зробили свій вибір самостійно та остаточно. Саме в той момент, коли ви візьмете в них із рук пакет із цим сміттям, щоб донести його додому, ваша бабуся почне очами шукати нового пакунку, щоб уже його наповнити новим сміттям. Я не буду вам зараз багато розповідати про те, що це психічна хвороба, викликана дитячими травмами. І навіть про те, що найкращий спосіб допомогти таким людям – провести їх не через дорогу, а до психіатра.

Я б хотів сказати про щось, що має до нас більш близький стосунок. Якщо абстрагуватися від конкретної ситуації, яку я щойно описав, ця нещасна бабуся – символ, архетип кожного з нас.

plushkin

Кожен із нас шукає для себе щастя, не думаючи при цьому, що коли шукати його на смітнику, то існує дуже мала ймовірність знайти там щось по-справжньому цінне. Навпаки. Одним із секретів щасливого життя є секрет спрощення. Нам потрібно не лише все нести в своє серце, але й вміти відпускати, залишати, викидати старе та непотрібне. Потрібно прибрати оселю власного серця.

Кожного з нас із дитинства гризуть дитячі травми та переживання. Їх можна носити, а можна позбутися. Кожного з нас мучать невдалі, незавершені стосунки з родичами, друзями чи ворогами. Кожного з нас мучать власні пристрасті та гріхи, терпіти які просто небезпечно. Їх теж треба лікувати та якомога швидше позбавлятися. Та й Церква говорить, що людське життя характеризується не лише кількістю, але й якістю. Важливо не лише скільки, але й як, заради чого ти живеш. І якщо тобі здається, що в житті слід нарешті щось змінювати, то це вже тобі точно не здається.

Хто з нас не захоплювався, гортаючи глянцеві журнали, неймовірною чистотою та білизною чудових чужих квартир, залитих світлом і затишком? Які емоції ви в цей час переживали? Заздрість чи ненависть? Особиста образа на власні умови, чи радість за людей, яким пощастило жити саме так кожного дня?

Щотижня я відвідую наркологічний диспансер, де зустрічаюся з людьми, залежними від алкоголю та наркотиків. Там лікарі роблять все можливе, щоб забезпечити кожному з них умови, необхідні для початку нового життя. Але обрати чи не обрати це нове життя – залежить лише від самої людини. Чимало алкоголіків, з якими я зустрічаюся, я бачу там уперше й востаннє. Але є й інші. Мій знайомий «рекордсмен» потрапляв в руки наркологів уже сімнадцять разів. Лікарі мені розповідали, що й це ще не найбільше досягнення. І знаєте, що цікаво? Кожного разу такі люди мають конкретні відповіді на питання, чому вони це роблять. Кожного разу виправдовуючи свою лінь та небажання змінюватися, вони називають конкретних людей чи обставини, які у цьому їм завадили.

Слухаючи ці недолугі виправдання, цих страждальців можна осуджувати, можна таврувати та ненавидіти. А можна й у них і побачити самого себе, та наше власне не бажання хоч щось принципово змінювати на краще у власному житті.

Можна вічно сидіти й нити, що якби не батьки, якби чоловік чи дружина, якби не уряд, якби не президент чи начальник, все в нашому житті було б зовсім по-іншому. А можна, нарешті, зупинитися та визнати: у своєму щасті чи нещасті винен лише я сам. Як тільки людина сама доходить до розуміння, що лише вона є творцем власної долі, в неї відбувається друге народження. Вона не може жити далі так, як жила раніше.

Насправді, варто лише поприбирати в квартирі, й уже відчувається, як стало легше дихати на цьому світі. А коли ви ще й ремонт зробите, до всього, позбувшись багатьох непотрібних речей то, повірте, це вже додасть вам більше, як пів року життя. Годі вже говорити про внутрішню зміну, якщо ви почнете робити для себе те, чого ніколи не робили раніше: молитися, постити, читати розумні книжки та відвідувати храм. Ці речі реально здатні додати вам десятки нових років кількісного та якісного життя.

Новий день нам дає нові можливості почати все спочатку, виправити все те, що так набридло та мучить. Прокинувшись вранці, ви можете помолитися, почитисти зуби та почати генеральне прибирання. А можете й далі, лежачи на дивані годинами, випалюючи одну цигарку за одною, заздрісно гортати блискучі журнали, проклинаючи свою долю за те, що вона настільки несправедлива до вас.

Можливо та бабуся, яка перетворила свій будинок на сміттєзвалище й дісно, відчуває від цього якесь своє щастя, стабільність і надію на майбутнє. Але ж навіть не будучи професіоналом, дивлячись їй у слід кожному ясно, що все те, що вона на повному серйозі вважає щастям – насправді хвороба, яку потрібно лікувати.

Бережіть себе.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!